26 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 645/1665/21
провадження № 61-1874св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
розглянувши заяву судді Фаловської І. М. про самовідвід у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 вересня 2024 року у складі судді Шевченко Г. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2025 року у складі колегії суддів Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.
З урахуванням уточнених позовних вимог просив суд:
визнати неправомірними дії ГУ Держгеокадастру у Харківській області з формування земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її державної реєстрації та незаконного присвоєння їй кадастрового номеру 6310138500:09:014:0009 з відкриттям поземельної книги;
зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Харківській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та скасувати незаконно присвоєний їй кадастровий номер 6310138500:09:014:0009, закрити її поземельну книгу.
Фрунзенський районний суд міста Харкова рішенням від 11 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Харківський апеляційний суд постановою від 14 січня 2025 року рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 вересня 2024 року залишив без змін.
Суди, оцінюючи доводи позивача, встановили, що у травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом (справа № 645/2267/16-ц) до Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ТОВ «Геокомплекс», Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції Харківської області, ГУ Держгеокадастру в Харківській області про скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки, у якому просив: визнати незаконним проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 , розроблений ТОВ «Геокомплекс»; скасувати рішення 24 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про передачу у власність і надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 22 травня 2013 року в частині передачі ОСОБА_4 у власність земельної ділянки за наведеною адресою; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , що надана згідно з оскаржуваним рішенням, та визнати недійсним існуючі правовстановлюючі документи на цю земельну ділянку; скасувати державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:09:014:0009; зобов'язати ОСОБА_4 демонтувати незаконно встановлені паркани навколо спірної земельної ділянки.
Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 21 березня 2018 року у справі № 645/2267/16-ц, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 09 липня 2018 року, в задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Зазначеними судовими рішеннями було встановлено відсутність у позивача будь-яких правових підстав на користування частиною земельної ділянки, на яку він претендував, площею 0,035 га, на АДРЕСА_1 та яка входить до складу земельної ділянки, наданої ОСОБА_4 . Зазначили, що посилання позивача на ті обставини, що він захопив цю земельну ділянку самовільно та відкрито користувався нею протягом 30 років, не є правовою підставою визнання його права на приватизацію цієї земельної ділянки переважним.
Крім того, суди у справі № 645/2267/16-ц встановили, що із заявою щодо виділення спірної земельної ділянки йому у користування ОСОБА_1 звернувся після надання дозволу ОСОБА_4 на розробку проєкту землеустрою з відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 , площею 0,0765 га, до складу якої входить земельна ділянка, площею 0,035 га, на яку претендує позивач.
Також у справі було встановлено, що межі земельної ділянки на АДРЕСА_1 погоджено користувачами суміжних земельних ділянок ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , а позивач відмовився від погодження меж, що не є правовою підставою для скасування рішення Харківської міської ради про надання спірної земельної ділянки у власність.
Верховний Суд у складі колегії суддів Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І. постановою від 02 червня 2020 року у справі № 645/2267/16-ц судові рішення залишив без змін.
У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 вересня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2025 року.
Верховний Суд у складі колегії суддівФаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В. ухвалою 07 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
26 грудня 2025 року суддя Фаловська І. М. заявила самовідвід у цій справі, з огляду на те, що вона брала участь у розгляді справи № 645/2267/16-ц та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І. від 02 червня 2020 року висловлювала правову позицію щодо питань правомірності надання у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_4 та наявності порушеного права ОСОБА_1 (провадження № 61-42218св18).
Перевіривши наведені суддею на обґрунтування заяви про самовідвід доводи, Верховний Суд виснує про її задоволення з огляду на таке.
У частині першій статті 39 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом.
Конвенційні норми-принципи зобов'язують суд у межах своїх повноважень бути безстороннім, не мати жодної упередженості або упереджень, суб'єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами.
Розгляд справи безстороннім судом передбачає, що суд повинен діяти на підставі закону та законним складом суду.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) під час тлумачення положень пункту 1 статті 6 Конвенції неодноразово зауважував, що неупередженість судді зазвичай означає відсутність у нього упереджень і необ'єктивності, що може бути встановлено різними способами. При цьому думка учасників справи є важливою, однак не має вирішального значення, а саме лише незгода з процесуальним рішенням, ухваленим суддею, не є легітимною підставою для сумнівів у неупередженості суду. Вирішальним у цьому випадку є те, чи можна вважати побоювання особи щодо упередженості судді об'єктивно обґрунтованим у кожній конкретній справі.
ЄСПЛ послідовно дотримується дуального підходу до неупередженості суду, виокремлюючи два її види (критерії):
суб'єктивну неупередженість, що оцінюється з урахуванням особистих переконань, уподобань і поведінки конкретного судді;
об'єктивну неупередженість, що перевіряється шляхом встановлення того, чи забезпечив сам суд, а також конкретний склад суду у справі, незалежно від поведінки будь-кого з його членів, достатні гарантії для виключення будь-яких сумнівів щодо неупередженості суду.
Об'єктивна неупередженість вимагає, щоб суд надавав достатні гарантії для усунення будь-яких обґрунтованих сумнівів у його безсторонності. У зв'язку з цим навіть зовнішні прояви мають значення, адже «правосуддя має не лише здійснюватися, однак має бути видно, що воно здійснюється». Тож кожен суддя, щодо якого існують легітимні підстави сумніватися у його неупередженості, має заявити самовідвід. Вимоги об'єктивної неупередженості суду тісно пов'язані з вимогою незалежності суду, а тому ЄСПЛ часто констатує одночасне порушення обох цих гарантій права на справедливий судовий розгляд. Це відбувається, наприклад, у разі наявності ієрархічних або інших зв'язків суддів з іншими учасниками справи, повторної участі судді у провадженні в судах різних інстанцій, участі судді в тому самому провадженні в різних процесуальних статусах тощо. У кожному такому випадку потрібно визначити, чи були відносини між сторонами та суддею за своєю суттю і ступенем такими, що виключають сумніви в упередженості останнього.
Участь одного судді у двох судових провадженнях, які випливають із тих самих обставин, на думку ЄСПЛ, може в певних випадках поставити під сумнів суддівську неупередженість (справа «Індра проти Словаччини» «(Indra v. Slovakia»), 2005, пункти 51-53).
У справі № 645/2267/16-ц (провадження № 61-42218св18) під час перегляду справи Верховним Судом у складі колегії суддів Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І. підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначав те, що:
суди залишили поза увагою той факт, що проєкт землеустрою розроблено ОСОБА_4 з порушенням вимог закону, оскільки його розробляв не сертифікований інженер-землевпорядник; акт встановлення та погодження меж спірної земельної ділянки розроблено з порушенням вимог закону, позивач цей акт не підписував; всі землі, що увійшли до складу ділянки ОСОБА_4 були огороджені парканами тому визначення меж у натурі цієї ділянки не проводилося;
внаслідок неправомірних дій відповідача порушено права постійного землекористувача суміжною земельною ОСОБА_8 , яку вона отримала на підставі рішення Харківської міської ради від 19 листопада 1999 року;
до прийняття оскарженого рішення Харківської міської ради про передання ОСОБА_4 спірну земельну ділянку у власність останній не мав жодних прав на неї, а в позивача до прийняття відповідачем оспорюваного рішення було право очікування на приватизацію земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
У постанові Верховного Суду від 02 червня 2020 рокуу справі № 645/2267/16-ц (провадження № 61-42218св18) колегія суддів у складі Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І., перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , погодилась із висновками судів про правомірність надання у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_4 та відсутність порушеного права ОСОБА_1 .
Аналогічні вказаним вище доводам касаційної скарги у справі № 645/2267/16-ц (провадження № 61-42218св18) доводи ОСОБА_1 виклав у касаційній скарзі у справі № 645/1665/21 (провадження № 61-1874св25), що переглядається, які підлягають перевірці колегією суддів у складі Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.
Оскільки суддя Фаловська І. М. у постанові Верховного Суду від 02 червня 2020 рокуу справі № 645/2267/16-ц (провадження № 61-42218св18) вже висловила правову позицію щодо встановлення обставин (які є преюдиційними у справі, що переглядається) та оцінки доказів у питанні правомірності надання у власність ОСОБА_4 спірної земельної ділянки, на частину якої претендував позивач, та виснувала про відсутність порушеного права ОСОБА_1 у зв'язку з наданням спірної земельної ділянки ОСОБА_4 , то подальший розгляд цієї справи суддею Фаловською І. М., у якому буде проведено остаточний аналіз справи на підстави наявних доказів та аналогічних аргументів заявника, висловлених у касаційній скарзі у справі № 645/2267/16-ц, може призвести до об'єктивно виправданих сумнівів у стороннього спостерігача в її неупередженості, оскільки вона вже висловлювала свої аргументи, заслухані під час судового розгляду справи № 645/2267/16-ц (провадження № 61-42218св18).
Враховуючи викладене, з метою недопущення виникнення обставин, які б могли викликати сумніви щодо неупередженості судді Фаловської І. М., і забезпечення довіри учасників справи та сторонніх спостерігачів до судових рішень ВерховногоСуду колегія суддіввиснує про наявність обґрунтованих підстав для задоволення заяви судді Фаловської І. М.про самовідвід.
Керуючись статтями 33, 36, 40, 260 ЦПК України, Верховний Суд
Заяву судді Верховного Суду Фаловської Ірини Миколаївни про самовідвід задовольнити.
Відвести суддю Верховного Суду Фаловську Ірину Миколаївну від участі в розгляді справи № 645/1665/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 11 вересня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2025 року.
Справу № 645/1665/21 передати на автоматизований розподіл.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк