26 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 522/7275/24-Е
провадження № 61-16086ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Ступак О. В.,
розглянув касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути з державного бюджету України 2 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що 20 грудня 2016 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення, кримінальне провадження № 4201616000001073.
30 січня 2018 року слідчим прокуратури Одеської області ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2018 року стосовно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2023 року у справі 522/8201/18, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 191 КК України через недоведеність його причетності до вчинення вказаного кримінального правопорушення та виправдано. Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_1 у вигляді особистого зобов'язання скасовано. Цивільний позов Прокуратури Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди в сумі 78 059,54 грн залишено без розгляду.
Позивач зазначає, що він перебував під слідством та судом з 30 січня 2018 року до 11 квітня 2024 року, а отже 6 років 2 місяці та 12 днів (74 місяці та 12 днів).
Увесь цей час відносно позивача діяв запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, він був зобов'язаний з'являтися на виклики до слідчого та суду та не міг планувати своє життя.
Указує, що протиправними діями органів державного обвинувачення йому завдано моральної шкоди, яка виражається у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку із протиправною поведінкою щодо нього, приниженням честі та гідності, а також ділової репутації.
Позивач працював в органах прокуратури на різних посадах більше 40 років. За цей час не мав жодного стягнення, неодноразово заохочувався. 12 грудня 2007 року був нагороджений нагрудним знаком «Почесний працівник прокуратури України», 04 лютого 2010 року його нагороджено нагрудним знаком «Ветеран прокуратури України». Він користувався авторитетом серед працівників прокуратури та усієї юридичної спільноти, 12 серпня 2009 року був нагороджений почесною відзнакою Одеського міського голови «Подяка».
Тривалість досудового розслідування та судового розгляду зумовлена неналежним ставлення органу обвинувачення до виконання своїх посадових обов'язків, розгляд справи у суді неодноразово відклався у зв'язку з неявкою прокурора чи його неготовністю до участі у справі.
За час його перебування під слідством та судом він зазнав моральних страждань, що призвели до позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми. Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Перебуваючи під слідством та судом, ОСОБА_1 був вимушений шукати захисника, витрачати на це грошові кошти, з'являтися на виклики до слідчого та слідчого судді. Було порушено його звичний устрій життя, у нього погіршився сон, він перебував у постійній нервовій напрузі, не міг належним чином виконувати роботу, спілкуватися із сім'єю, мав пригнічений стан. Постійна нервова напруга загострила його хронічні захворювання, у зв'язку з чим йому було встановлено інвалідність 2-ї групи.
Крім того, на момент вручення повідомлення про підозру 30 січня 2018 року позивач працював в прокуратурі Одеської області на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціальних потреб. В його обов'язки входило матеріально-технічне забезпечення функціонування прокуратури Одеської області, у тому числі, забезпечення функціонування транспорту, зв'язку, організація закупівлі витратних матеріалів, організація ремонтних робіт в будівлях прокуратури тощо.
В зв'язку з особливостями своєї трудової діяльності, позивач мав спілкуватись з великою кількістю людей, як з числа працівників прокуратури, так і сторонніх осіб, ставлення яких до нього після повідомлення йому про підозру суттєво погіршилось, деякі навіть перестали з ним вітатися та спілкуватися.
Протягом більш ніж 6 років позивач не мав можливості здійснювати звичайну щоденну діяльність, був змушений усупереч частини другої статті 62 Конституції України, доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Указує, що навіть після ухвалення виправдувального вироку, відновити свою репутацію серед працівників прокуратури та юридичної спільноти він вже не зможе, оскільки 18 лютого 2020 року його було звільнено з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціальних потреб прокуратури Одеської області у зв'язку із досягненням граничного віку перебування на службі в органах прокуратури.
ОСОБА_1 вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, при цьому указує, що моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від вини посадових осіб, оскільки вироком суду його визнано невинуватим у вчиненні злочину і виправдано.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року, позов задоволено частково.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 700 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).
Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги виходив з того, що в результаті незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, позивачу було завдано моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдовувального вироку суду, і факт заподіяння позивачу моральної шкоди у цьому випадку презюмується.
Тому, з врахуванням тривалості таких страждань позивача (74 місяці та 12 днів) та розміру мінімальної заробітної плати у розмірі 8000 грн мінімальний розмір для визначення моральної шкоди становить 595 199,90 грн, який є гарантований державною, але з урахуванням конкретних обставин справи цієї справи, засад розумності, виваженості та справедливості, глибини та тривалості страждань позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у розмірі 700 000 грн.
Апеляційний суд додатково вказав, що визначений розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він перевищує гарантований законом розмір компенсації, має бути в будь-якому разі мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи. В цій справі такі обставини встановлено, крім тривалості перебування позивача під судом та слідством та застосованого до нього запобіжного заходу, ОСОБА_1 наведено належні обґрунтування негативного впливу неправомірними діями зазначених органів на його фізичний та психологічний стан, шкоду його діловій репутації, які він доводив в суді.
У грудні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити оскаржувані судові рішення в частині визначення розміру моральної шкоди та зменшити його до 595 200 грн.
Касаційна скарга мотивовані тим, що оскаржені судові рішення суперечать висновкам, викладеним в у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц, від 13 серпня 2020 року в справі № 607/10144/18, від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц, від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 13 липня 2022 року в справі № 757/24363/20, від 18 листопада 2024 року в справі № 953/12079/20.
Заявник вказує, що дійсно за сталою практикою, зокрема Великої Палати Верховного Суду сформовано висновки, що визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, та не може бути зменшеним, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й збільшити розмір відшкодування.
Проте, визначаючи ОСОБА_1 розмір відшкодування моральної шкоди 700 000 грн, судами попередніх інстанцій не в повній мірі враховано принципи пропорційності, розумності та справедливості, відповідно стягнена сума є надмірною, непропорційною та нерозумною.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Суди встановили, що 30 січня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 191 КК України.
20 квітня 2018 року прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016160000001073, відомості про яке 20 грудня 2016 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно ОСОБА_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за частиною другою статті 191 КК України.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання слідчого в ОВС першого слідчого відділу прокуратури Одеської області про застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, застосовано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання. Покладено на підозрюваного ОСОБА_1 обов'язки: прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою; повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання або місця роботи; утримуватися від спілкування із заявником, свідками та іншими підозрюваними у кримінальному провадженні. Визначено строк дії ухвали до 30 березня 2018 року.
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2023 року в справі № 522/8201/18 ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 191 КК України, через недоведеність його причетності до вчинення вказаного кримінального правопорушення та виправдано. Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_1 у вигляді особистого зобов'язання скасовано. Цивільний позов Прокуратури Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди в сумі 78 059,54 грн залишено без розгляду.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року вирок Приморського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2023 року залишено без змін.
Вирок набрав законної сили 11 квітня 2024 року.
Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій виходили із того, зокрема, що достатнім та таким, що відповідає критерію співмірності є розмір відшкодування моральної шкоди 700 000 грн.
Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній заявником частині щодо розміру відшкодування моральної шкоди, з огляду на таке.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно з пункт у частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (стаття 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).
У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема моральна шкода (пункти 5 частини першої статті 3 Закону).
Згідно зі статтею 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частини перша, третя статті 23 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) вказано, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування».
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, однак встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Вирішуючи питання щодо розміру компенсації моральної шкоди, суди виходили з визначеного законом мінімального розміру відшкодування, що гарантований державою, а також врахували конкретні обставини цієї справи, порушення звичайного режиму життя позивача, виникненням певних обмежень та незручностей в зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, глибину та тривалість моральних страждань позивача, шкоду, завдану його діловій репутації, як особі, яка здійснювала трудову діяльність в органах прокуратури, засади розумності, виваженості та справедливості, тому визначили розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 700 000 грн.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову.
Доводи касаційної скарги не спростовують мотивів першої та апеляційної інстанцій щодо присудженого позивачу розміру відшкодування моральної шкоди, враховуючи критерії співмірності відшкодованої шкоди, яка визначається та присуджується судом на загальних підставах відповідно до статей 23, 1167, 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» з врахуванням встановлених в справі фактичних обставин.
Висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц, від 13 серпня 2020 року в справі № 607/10144/18, від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц, від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 13 липня 2022 року в справі № 757/24363/20, від 18 листопада 2024 року в справі № 953/12079/20, на які посилається заявник, не суперечать висновкам та мотивам суду першої та апеляційної інстанцій.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги Одеської обласної прокуратури необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури.
Копію ухвали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
О. В. Ступак