24 грудня2025 року
м. Київ
справа № 359/5064/22
провадження № 61-8705 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури м. Києва,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 липня 2025 року у складі колегії суддів:Кафідової О. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури м. Києва, про стягнення коштів.
Позовна заява обґрунтована тим, що 31 жовтня 2018 року між ним та адвокатом ОСОБА_2 був укладений договір про надання правової допомоги, за яким адвокат мала представляти його інтереси у справі про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди. Відповідно до пункту 4.2 вказаного договору оплата роботи та порядок розрахунків здійснюється за домовленістю сторін.
Стверджував, що відповідно до усної домовленості з відповідачкою була погоджена оплата її послуг у розмірі 1 000 грн за одне судове засідання за умови, що воно відбулося.
Вказував, що 22 січня 2019 року особисто передав відповідачці на оплату адвокатських послуг 1 000 грн, у березні та квітні 2019 року через близьких осіб - ще 500 грн та 100 дол. США і 1 000 грн.
Фактично відповідачка взяла участь в одному судовому засіданні 23 вересня 2019 року та в подальшому ухилялась від виконання зобов'язань за договором про надання правової допомоги, не з'являлась у судові засідання з невідомих причин, не складала та не подавала до суду необхідні адвокатські запити та клопотання, у зв'язку з чим 16 березня 2020 року він розірвав договір з відповідачкою в односторонньому порядку.
Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва від 23 вересня 2021 року за його скаргою адвоката ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю та строк три місяці. Вказане рішення було залишено без змін рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 01 грудня 2021 року.
Вважав, що оскільки після розірвання з відповідачкою договору про надання правової допомоги відпала правова підстава утримання нею грошових коштів у розмірі 1 500 грн та 100 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України є еквівалентом 3 656 грн, сплачених ним в рамках цього договору, то вказані кошти підлягають поверненню на його користь.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти у розмірі 5 156 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2022 року у складі судді Семенюти О. Ю. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 157 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щоадвокат ОСОБА_2 на підставі укладеного з ОСОБА_1 договору про надання правової допомоги від 31 жовтня 2018 року взяла участь у двох судових засіданнях, а саме: 26 квітня 2019 року та 23 вересня 2019 року, отже її гонорар за виконані послуги складає 2 000 грн. Таким чином залишок коштів у розмірі 500 грн та 100 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на час розгляду справи є еквівалентом 3 657 грн, які були сплачені позивачем в рамках договору про надання правової допомоги від 31 жовтня 2018 року, мають бути повернуті відповідачкою на підставі положень статті 1212 ЦК України у зв'язку з розірванням цього договору через невиконання відповідачкою своїх договірних зобов'язань.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні цієї має враховуватись як участь відповідачки ОСОБА_2 у судових засіданнях, що фактично були проведені в рамках справи № 359/10179/18, так і тих, що не відбулися з підстав, що від неї не залежали. При цьому суд посилався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у додатковій постанові від 18 січня 2024 року у справі № 9901/459/21 (провадження № 11-75заі23).
Відповідачка приймала участь у трьох судових засіданнях, а саме: 01 квітня 2019 року, 26 квітня 2019 року та 23 вересня 2019 року, а два судові засідання, призначені на 23 січня 2019 року та 20 лютого 2019 року, на які відповідачка з'явилася, не були проведені судом, тобто від незалежних від відповідачки причин. Отже ОСОБА_2 в рамках договору про надання правової допомоги від 31 жовтня 2018 року фактично було надано позивачу послуги на загальну суму 5 500 грн (3 000 грн вартості участі в судових засіданнях + 1 000 грн вартості явки в судові засідання, які не відбулися, + 1 500 грн вартості складання та подання до суду позовної заяви), тоді як позивачем на виконання вказаного договору сумарно передано 5 200, 26 грн (2 500 грн + 2 700, 26 грн, які є еквівалентом 100 дол. США на дату їх передачі відповідачці 24 лютого 2019 року).
Врахувавши вказані обставини, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами
13 травня 2025 року через підсистему Електронний суд ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року.
На обґрунтування вимог заяви зазначає, що апеляційний суд безпідставно включив суму в розмірі 1 500 грн за складання та подання ОСОБА_2 позовної заяви у справі № 359/10179/18 в загальну суму коштів, сплачених позивачем у 2019 році за представництво його інтересів в судових засіданнях після відкриття провадження у справі. Вказує, що у квітні 2025 року свідок ОСОБА_3 звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області із заявою, в якій зазначила, що грошові кошти у розмірі 1 500 грн за складання та подання позовної заяви у справі № 359/10179/18 вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 передала адвокату ОСОБА_2 у жовтні 2018 року, що спростовує висновки апеляційного суду в цій частині. Вважає вказані обставини істотними для вирішення справи, які не були досліджені апеляційним судом та інформацію про які має лише свідок ОСОБА_3 , у допиті якого апеляційним судом було відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 травня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами залишено без руху та роз'яснено, що для усунення недоліків необхідно протягом п'яти днів з дня вручення копії ухвали надати до суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у сумі 1 488, 60 грн. Також суд зауважив, що у заяві ОСОБА_1 не зазначено наявність нововиявлених обставин у розумінні статті 423 ЦПК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заявник не усунув недоліки заяви, зазначені в ухвалі суду апеляційної інстанції від 23 травня 2025 року, тому його заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами підлягає поверненню на підставі статті 185 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
08 липня 2025 року через підсистему Електронний суд ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду
від 04 липня 2025 року, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення про повернення заяви.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 359/5064/22, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
15 серпня 2025 року справа № 359/5064/22 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленим обставинами ним було додано клопотання про звільнення від сплати судового збору з посиланням на скрутний матеріальний стан, яке судом апеляційної інстанції не вирішувалось та оцінка доказам його скрутного матеріального стану апеляційним судом не надавалась, що призвело до порушення його права на доступ до правосуддя, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури м. Києва, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 5 156 грн.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 157 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
13 травня 2025 року ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду заяву про перегляд постанови Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року за нововиявленими обставинами.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 травня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року залишено без руху і встановлено строк для усунення недоліків шляхом надання доказів на підтвердження сплати судового збору в сумі 1 488, 60 грн. Також в ухвалі суд зазначив, що у заяві ОСОБА_1 не вказано наявність нововиявлених обставин у розумінні статті423 ЦПК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала, у зв'язку з неусуненням недоліків заяви.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, забезпечуючи гарантії, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У пунктах 59-61 рішення від 19 червня 2001 року у справі «Kreuz v. Poland» (заява № 28249/95) Європейський суд з прав людини зазначав, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.
Більше того, Суд вважає, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Вимога сплати зборів у зв'язку з поданням позовів, які суди мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.
Однак сума зборів має бути визначена у світлі конкретних обставин справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, які є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи був забезпечений розгляд судом справи.
Враховуючи ці чинники, суд має визначити, чи становила вимога сплати судового збору за обставин цієї конкретної справи, непропорційні обмеження, які завдали шкоди самій суті права заявника на доступ до суду.
Отже, судовий збір сам по собі не обмежує право особи на справедливий суд, однак такий збір повинен встановлюватись з урахуванням спроможності заявника його сплатити та стадії, на якій перебував судовий розгляд.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 906/308/20.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільної процесуальних правовідносин та їх гарантій.
До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов'язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.
При цьому, по-перше, цивільна процесуальна форма, завжди обов'язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб'єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (справа «Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» (ALIMENTARIA SANDERS S. A. v. SPAIN), заява № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року)).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (справа «Дія 97 проти України» (DIYA 97 v. UKRAINE), заява № 19164/04, § 47, рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року)).
Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року.
У статті 426 ЦПК України викладено вимоги до форми та змісту заяви про перегляд судових рішень суду за нововиявленими або виключними обставинами. Зокрема, відповідно до частини другої цієї статті у заяві зазначаються: найменування суду, якому адресується заява; ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, місце її проживання чи місцезнаходження, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; інші учасники справи; дата ухвалення і зміст судового рішення, про перегляд якого подано заяву; нововиявлені або виключні обставини, якими обґрунтовується вимога про перегляд судового рішення, дата їх відкриття або встановлення; посилання на докази, що підтверджують наявність нововиявлених або виключних обставин.
До заяви додається документ про сплату судового збору (пункт 2 частини третьої статті 426 ЦПК України).
Відповідно частини третьої статті 427 ЦПК України до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 426 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Згідно із частинами другої, третьою статті 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб та строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Згідно з матеріалами справи, ухвалою Київського апеляційного суду від 23 травня 2025 року через несплату судового збору та незазначення наявності нововиявлених обставин, у розумінні статті 423 ЦПК України, заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами залишено без руху для усунення виявлених в ній недоліків протягом п'яти днів з дня вручення копії ухвали суду.
Ухвала апеляційного суду від 23 травня 2025 року про залишення заяви без руху направлена ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд та отримана останнім в електронному кабінеті в системі Електронний суд 27 травня 2025 року.
Таким чином, ОСОБА_1 , отримавши копію вказаної ухвали апеляційного суду, був обізнаним про наявність недоліків заяви, що повинні бути усунуті, строк для їх усунення та наслідки невчинення таких дій, проте не вчинив жодних дій.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про визнання неподаною та повернення заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами з огляду на те, що вимоги ухвали про залишення заяви без руху ОСОБА_1 не виконав.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд не вирішив клопотання про звільнення від сплати судового збору, додане до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленим обставинами, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 мав об'єктивну можливість відреагувати на ухвалу суду про залишення заяви без руху, зокрема: заявити клопотання про зменшення (звільнення) від сплати судового збору, надати додаткові пояснення щодо встановленого судом розміру судового збору чи виконати вимоги ухвали про залишення заяви без руху.
Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, про що зазначив у касаційній скарзі заявник.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 04 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак
В. В. Шипович