24 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 205/16123/24
провадження № 61-6220св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявниця - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Лівобережний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Одуда Андрія Андрійовича, на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2025 року в складі судді Приходченко О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 07 травня 2025 року в складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М., Свистунової О. В.,
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
1. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про оголошення фізичної особи померлою.
2. На обґрунтування вимог заяви вказувала, що 21 лютого 2014 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , під час якого народився син - ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. У березні 2022 року у зв'язку із повномасштабним військовим вторгненням російської федерації на територію України вона разом із сином виїхала
з м. Маріуполя.
4. 01 березня 2022 року її чоловік, ОСОБА_2 , звернувся до підрозділу управління патрульної поліції в Донецькій області з проханням прийняти його до лав поліції для надання домедичної допомоги постраждалим внаслідок воєнних дій, евакуації постраждалих і недопущення кримінальних правопорушень та мародерства на території міста.
5. 02 березня 2022 року ОСОБА_2 погоджено вступ до підрозділу управління патрульної поліції в Донецькій області.
6. У період з 02 до 15 березня 2022 року її чоловік виконував обов'язки із порятунку осіб, постраждалих від воєнних дій, охорони адміністративних будівель,
а також інші завдання, визначені керівництвом оборони м. Маріуполя.
7. З 15 березня 2022 року заявниця втратила зв'язок із чоловіком і більше вони не спілкувалися, будь-якого іншого зв'язку не мають, про місцезнаходження чоловіка заявниці невідомо.
8. 27 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області із заявою про зникнення її чоловіка, за результатами розгляду якої до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за № 120241200000000925 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 115 КК України.
9. Станом на момент звернення до суду жодних результатів у досудовому розслідуванні не досягнуто, чоловіка не знайдено.
10. Про місце перебування ОСОБА_2 відомостей немає тривалий час. Заявниця самостійно виховує спільного малолітнього сина, тимчасово проживає на території Республіки Польща.
11. Згідно з відомостями з Єдиного реєстру зниклих безвісти за особливих обставин ОСОБА_2 вважається зниклим безвісти за особливих обставин на території бойових дій.
12. Після зникнення безвісті ОСОБА_2 минуло понад 2 роки. Оголошення ОСОБА_2 померлим, своєю чергою, необхідно заявниці для реєстрації факту його смерті в органах реєстрації актів цивільного стану.
13. Останнім відомим місцем перебування ОСОБА_2 є кв. АДРЕСА_1 .
14. У зв'язку із вищевикладеним ОСОБА_1 просила суд оголосити
ОСОБА_2 померлим, а місцем смерті останнього вважати м. Маріуполь, датою смерті - день набрання рішенням законної сили.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
15. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня
2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду
від 07 травня 2025 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
16. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що заявницею при зверненні до суду не вказано день вірогідної смерті ОСОБА_2 , не надано доказів на підтвердження цього факту, а вказані нею обставини втрати зв'язку із чоловіком можуть бути підставою для визнання його безвісно відсутнім, а не померлим.
17. Водночас суд апеляційної інстанції звернув увагу заявниці на те, що підстави, які б давали змогу почати відлік строку для оголошення особи померлою в зоні бойових дій, не перестали існувати, місто Маріуполь знаходиться в стані окупації військами агресора та вважається місцем проведення бойових дій, а отже посилання на норми частини другої статті 46 ЦК України є безпідставними.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
18. У травні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Одуда А. А., на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 травня 2025 року у вказаній справі.
19. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 14 травня 2025 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 205/16123/24 визначено Білоконь О. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М.,
Сакара Н. Ю.
20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 22 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
21. Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
22. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 10 жовтня 2025 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 205/16123/24 визначено Білоконь О. В., судді, які входять до складу колегії:
Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Синельников Є. В., Шипович В. В.
23. Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2025 року на підставі службової записки Секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д. призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Білоконь О. В.
24. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 листопада 2025 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 205/16123/24 визначено Сакару Н. Ю., судді, які входять до складу колегії:
Осіян О. М., Ступак О. В., Синельников Є. В., Шипович В. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
25. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Одуд А. А., просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 .
26. Підставою касаційного оскарження вказує застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 11 квітня 2019 року у справі № 490/342/17, від 13 березня
2024 року у справі № 204/7924/23, від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
27. Адвокат Одуд А. А. на обґрунтування вимог касаційної скарги вказує, що наведена судами попередніх інстанцій практика Верховного Суду не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про оголошення особи померлою, а не встановлення факту смерті особи, а відтак при вирішенні справи суди попередніх інстанцій не з'ясували характер спірних правовідносин.
28. Крім того, вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке отримало свій прояв у тому, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, направивши їй відповідне судове рішення
у день розгляду справи. Апеляційний суд, своєю чергою, при апеляційному перегляді справи на вищезазначені порушення, допущені районним судом не звернув уваги.
Відзив на касаційну скаргу від іншого учасника справи до Верховного Суду не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 лютого 2014 року
ОСОБА_2 і ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, під час якого народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.16-17).
30. Відповідно до копії паспорта громадянина України, місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за адресою:
АДРЕСА_2 (а.с.11-12).
31. 27 серпня 2024 року за фактом зникнення безвісті ОСОБА_2 у зоні бойових дій у м. Маріуполі Головним управлінням Національної поліції
у Кіровоградській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024120000000925, правова кваліфікація - частина перша статті 115 КК України (а.с.6).
32. Відповідно до витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, № 20241113-1316 від 13 листопада 2024 року ОСОБА_2 обліковується як розшукувана особа, зникла (виявлена) на території бойових дій (під час воєнних злочинів), особа, зникла безвісти за особливих обставин на території тимчасової окупації частини України (а.с.7).
33. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022 року, територія Маріупольського району відноситься до тимчасово окупованої території
з 05 березня 2022 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
34. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
35. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу.
36. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
37. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
38. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
39. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
40. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає
в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.
41. Відповідно до частини першої статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
42. Відповідно до частини першої-третьої статті 46 ЦК України, фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.
43. Відтак, підставою для оголошення особи померлою в судовому порядку є не факти, які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.
44. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у змісті постанови
від 02 липня 2024 року у справі № 183/3972/22 (провадження № 61-11515св23).
45. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті (частина перша статті 47 ЦК України).
46. Колегія суддів зауважує, що особливістю справи, яка є предметом касаційного перегляду, є те, що висновок суду про оголошення фізичної особи померлою ґрунтується на юридичному припущенні її смерті.
47. Відповідно до визначення терміну «біологічна смерть», закріпленого змістом статті 52 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», біологічною смертю є, зокрема, незворотне припинення кровообігу та дихальних функцій.
48. Відтак смерть фізичної особи є незворотним припиненням життєдіяльності організму.
49. Одночасно зі смертю фізичної особи припиняється і її цивільна правоздатність (частина четверта статті 25 ЦК України).
50. Оголошення громадянина померлим, своєю чергою, має на меті усунення правової невизначеності, що склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час відсутня за місцем свого постійного проживання, а місце її перебування є невідомим.
51. Як зауважено Верховним Судом у змісті постанов від 31 травня 2023 року
у справі № 177/11/20 (провадження № 61-14634св21), від 07 листопада 2023 року
у справі № 607/159/23 (провадження № 61-14137св23), від 29 травня 2024 року
у справі № 127/28463/23 (провадження № 61-4764св24), особа може бути оголошена в судовому порядку померлою у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть цієї особи.
52. При вирішенні цієї категорії справ у розпорядженні суду мають бути належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина. Відсутність безумовних доказів або наявність суперечностей у доказах, поданих заявником та/або заінтересованими особами на підтвердження відповідних обставин, унеможливлює оголошення особи померлою (постанови Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі
№ 148/1207/22 (провадження № 61-14338св23) та від 04 червня 2025 року в справі № 591/11696/23 (провадження № 61-1619св25)).
53. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої
статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
54. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
55. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
56. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими
і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
57. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
58. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
59. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
60. Як уже зазначалося колегією суддів, при вирішенні такої категорії справ
у розпорядженні суду мають бути належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина. Відсутність безумовних доказів або наявність суперечностей
у доказах, поданих заявником та/або заінтересованими особами на підтвердження відповідних обставин, унеможливлює оголошення особи померлою.
61. Відтак предметом доказування у справі є безпосередньо обставини, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про загибель особи, яку заявник просить оголосити померлою.
62. На підтвердження доводів заяви про оголошення ОСОБА_2 померлим ОСОБА_1 надала суду наступні докази:
- відомості з Єдиного реєстру зниклих безвісти за особливих обставин;
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про внесення відомостей за
№ 120241200000000925 щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України;
- копію паспорта із відміткою про зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 на території м. Маріуполь Донецької області.
63. Вищезазначені докази не містять відомостей щодо предмета доказування, зокрема таких, що могли б підтвердити як вірогідну смерть ОСОБА_2 під час активних бойових дій на території міста Маріуполя Донецької області, так
і перебування останнього у визначений заявницею період на території цього міста.
64. Відтак, відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано зауважив, що звертаючись до суду, ОСОБА_1 не вказала дату вірогідної смерті ОСОБА_2 , не надала жодних доказів, які б свідчили про вірогідну смерть останнього у місті Маріуполі Донецької області у період, визначений останньою у змісті заяви, тобто не надала до суду доказів на підтвердження обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про загибель ОСОБА_2 .
65. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що подані заявницею до суду докази на обґрунтування заявлених вимог лише підтверджують втрату зв'язку з ОСОБА_2 , що може свідчити про його зникнення безвісти, однак не дає підстав для висновку про наявність правових підстав для оголошення останнього померлим.
66. Аналогічних висновків щодо недоведеності обставин, які могли б слугувати підґрунтям для висновку про наявність підстав для оголошення особи померлою дійшов Верховний Суд, зокрема, у змісті постанови від 04 червня 2025 року у справі № 591/11696/23 (провадження № 61-1619св25).
67. Відтак, колегія суддів вважає неспроможними доводи касаційної скарги щодо належності та достатності наданих заявницею доказів для оголошення
ОСОБА_2 померлим на підставі частини другої статті 46 ЦК України.
68. Водночас колегія суддів вважає помилковою здійснену апеляційним судом
у змісті оскаржуваної постанови оцінку початку відліку строку для оголошення особи померлою в зоні бойових дій, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК Україниз огляду на наступне.
69. Як зауважено Великою Палатою Верховного Суду у змісті пункту 62 постанови від 11 грудня 2024 рокуу справі № 755/11021/22 (провадження № 14-94цс24): «Речення друге частини другої статті 46 ЦК України не конкретизує обставини, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з'являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи».
70. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що застосування судом, зокрема, шестимісячного строку, який обчислюється з моменту зникнення фізичної особи безвісти, можливе виключно за умови наявності істотних підстав для припущення її загибелі внаслідок воєнних дій або збройного конфлікту, тобто за умови доведеності предмета доказування у справі про оголошення особи померлою.
71. Відтак, відмовляючи у задоволенні заяви у зв'язку із недоведеністю обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про загибель
ОСОБА_2 , суд помилковоздійснивоцінкупочатку перебігу строку, визначеного змістом частини другої статті 46 ЦК України.
72. Водночас такі висновки апеляційного суду щодо початку відліку строку для оголошення особи померлою в зоні бойових дій не впливають на правильність вирішення справи по суті та, як наслідок, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень.
73. Більше того, заявниця не позбавлена права звернутися до суду із заявою про оголошення особи померлою на загальних підставах і в строки, визначені частиною першою статті 46 ЦК України.
74. Щодо доводів адвоката Одуда А. А. про допущені районним судомпорушення норм процесуального права колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
75. Як убачається з матеріалів справи, 06 січня 2025 року представник
ОСОБА_1 - адвокат Одуд А. А., шляхом направлення документа на офіційну електронну пошту Ленінського районного суду міста Дніпропетровська звернувся до суду з клопотанням про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
76. Як передбачено частиною другою статті 212 ЦПК України учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.
77. Наказом Державної судової адміністрації України від 08 квітня 2020 року
№ 169 затверджено Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв'язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду.
78. Пунктом 7 розділу ІІІ Порядку визначено, що головуючий суддя приймає рішення про можливість проведення засідання в режимі відеоконференції за умови наявності у суді відповідної технічної можливості (наявність обладнання та можливість його використання у визначений день і час).
79. Як вбачається зі змісту ухвали Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 09 січня 2025 року районний суд відмовив у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Одуда А. А., про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
80. На обґрунтування ухвали зазначив, що зважаючи на кількість справ, що перебувають у провадженні Ленінського районного суду міста Дніпропетровська, та кількість раніше призначених до розгляду справ і матеріалів, розгляд яких здійснюють слідчі судді та судді у залах судових засідань, що обладнані засобами для проведення відеоконференцій, в приміщенні суду значно обмежена технічна можливість для забезпечення проведення судового засідання по даній справі
в режимі відеоконференції в межах розумного строку розгляду вказаної цивільної справи.
81. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням в її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
82. Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (пункт 109 рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року в справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain) (Applicationno. 11681/85)).
83. Як вбачається зі змісту протоколу судового засідання від 15 січня 2025 року, учасники справи у судове засідання не з'явилися, що, в силу частини другої статті 372 ЦПК України, за умови належного повідомлення останніх про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
84. З урахуванням вищезазначеного, районний суд розглянув справу без порушень процесуального закону, оскільки неприйняття участі заявника в судовому засіданні обумовлена його власними діями та не є наслідком неналежності дій суду, доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні.
85. Більше того, суд апеляційної інстанції при апеляційному перегляді справи надав можливість адвокату Одуду А. А. бути вислуханим, шляхом забезпечення можливості останнього брати участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, про що свідчить протокол судового засідання від 07 травня 2025 року (а.с.70-71).
86. Відтак, доводи касаційної скарги в частині порушення судами попередніх інстанцій як норм матеріального так і норм процесуального права не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді справи.
87. При цьому колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі
№ 490/342/17, від 13 березня 2024 року у справі № 204/7924/23 та від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22, оскільки за встановлених у справі, яка
є предметом касаційного перегляду, обставин відсутності доказів, що давали
б підстави для обґрунтованого припущення про смерть ОСОБА_2 , висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у змісті зазначених постанов.
88. Більше того, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, на переконання Верховного Суду відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
89. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року
у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
90. Підсумовуючи, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи та у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
91. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження
№ 14-446цс18)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
92. Згідно із пунктами 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
93. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
94. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Одуда Андрія Андрійовича, залишити без задоволення.
2. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня
2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара О. В. Ступак В. В. Шипович