18 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 754/12510/17
провадження № 61-10102ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2025 року
та постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2025 року у справі
за скаргою ОСОБА_1 на рішення, дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Ліни
Едуардівни, стягувач - ОСОБА_2 ,
та на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року
у справі за заявою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Ліни Едуардівни про ухвалення додаткового рішення за скаргою ОСОБА_1 на рішення, дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Ліни Едуардівни, стягувач - ОСОБА_2 ,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на рішення, дії
та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва
Ахметової Л. Е., стягував - ОСОБА_2 .
Скарга мотивована тим, що 12 квітня 2024 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Ахметова Л. Е. прийняла від представника ОСОБА_3 заяву про відкриття виконавчого провадження,
але не перевірила актуальність відомостей сторін виконавчого провадження
та відповідність виконавчого листа вимогам, визначеним додатком 22 до пункту 29.8 Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України.
Приватний виконавець безпідставно прийняла постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3, постанову про стягнення основної винагороди та розмір мінімальних витрат. Примірники зазначених документів приватний виконавець Ахметова Л. Е. надіслала йому та стягувачу на зазначену
в супровідному листі адресу, яка не відповідала фактичній.
ОСОБА_1 зазначав, що у нього наявний електронний кабінет, але у порушення вимог статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» документи виконавчого провадження на його електронну пошту не направлялися. Відправка приватним виконавцем Ахметовою Л. Е. листів засобами поштового зв'язку
є марними витратами його коштів. Постанова про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження не містить жодних розрахунків та посилань
на законодавство, яке б визначало суми за кожним окремим видом витрат.
Станом на 28 квітня 2024 року листи від приватного виконавця Ахметової Л. Е.
з документами виконавчого провадження йому не надходили, що є порушенням його прав.
Приватний виконавець Ахметова Л. Е. не визначила строк та умови самостійного виконання рішення боржником, позбавивши його такого права.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати скаргу на рішення,
дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва
Ахметової Л. Е. під час виконання судового рішення у цивільній справі
№ 754/12510/17 у ВП № НОМЕР_3 обґрунтованою, а оскаржувані рішення, дії
та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва
Ахметової Л. Е. неправомірними.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 липня
2025 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні скарги.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із відсутності підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на рішення, дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Л. Е.
08 липня 2025 року адвокат Боліщук Р. А., який діяв в інтересах приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Л. Е., подав заяву про ухвалення додаткового рішення суду про стягнення із ОСОБА_1 витрат
на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 17 700,00 грн.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року заяву адвоката Боліщука Р. А., який діяв в інтересах приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Л. Е, про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Л. Е. витрати на правничу допомогу
в розмірі 5 000,00 грн.
Задовольняючи частково заяву про ухвалення додатково рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходив з того,
що надання приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Ахметовій Л. Е. правничої допомоги в суді апеляційної інстанції адвокатом Боліщуком Р. А. підтверджується матеріалами справи, тому приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Ахметова Л. Е. має право на відшкодування витрат на правничу допомогу. Стягуючи 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виснував, що:
до акта приймання-передання наданих послуг від 07 липня 2025 року
до заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу були включені витрати на консультацію 20 червня 2025 року в розмірі 1 000,00 грн, ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, в межах якого оскаржуються дії,
в розмірі 1 500,00 грн, вивчення судової практики - постанов Верховного Суду
та аналіз документів наданих клієнтом у розмірі 3 400,00 грн, консультацію
29 вересня 2024 року в розмірі 1 000,00 грн, підготовку та подання відзиву
на апеляційну скаргу в розмірі 11 000,00 грн;
ознайомлення адвоката з матеріалами виконавчого провадження
та вивчення ним практики Верховного Суду не може вважатися наданням правничої допомоги клієнту. Оскаржувана ОСОБА_1 ухвала була постановлена від 28 квітня 2025 року, тому до розрахунку витрат на правничу допомогу адвокатом було безпідставно включено консультацію 29 вересня 2024 року;
ця справа не є складною, надання правничої допомоги приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Ахметовій Л. Е. на стадії апеляційного провадження не потребувало вивчення великої кількості документів
та нормативно-правових актів. По суті надання правничої допомоги приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Ахметовій Л. Е. адвокатом
Боліщуком Р. А. полягало у складанні та поданні відзиву на апеляційну скаргу,
в якому викладена позиція щодо законності та обґрунтованості оскаржуваного
ОСОБА_1 судового рішення.
враховуючи складність справи, обсяг наданої адвокатом правничої допомоги, а також вимоги співмірності та розумності, колегія суддів вважала,
що з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Л. Е. підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі
5 000,00 грн.
04 серпня 2025 року ОСОБА_1, через підсистему «Електронний суд», подав
до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду
від 03 липня 2025 року у цій справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2025 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
04 серпня 2025 року ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд», подав
до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року у цій справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу.
Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2025 року
та постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2025 року залишено без руху та запропоновано заявнику надати до суду докази надсилання копії касаційної скарги ОСОБА_2 з урахуванням пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України та частини сьомої статті 43 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1
на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року залишено без руху та запропоновано заявнику надати до суду докази надсилання копії касаційної скарги ОСОБА_2 з урахуванням пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України та частини сьомої статті 43 ЦПК України.
На виконання вимог ухвал суду про залишення касаційних скарг без руху заявником, через підсистему «Електронний суд», подано до Верховного Суду матеріали на усунення недоліків, з яких вбачається, що недоліки касаційних скарг ОСОБА_1 усунуто.
Касаційну скаргу на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2025 року мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій про ухваленні оскаржуваних судових рішень допущено неправильне застосування норм матеріального
та допущено порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин скарги, що мають значення для справи. Судами не надано належної оцінки його доводам про бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Л. Е. щодо перевірки відповідності вимогам чинного законодавства наданого їй виконавчого листа, даних учасників виконавчого провадження, неправомірності ухвалення приватним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження від 12 квітня 2024 року та порушень приватним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» під час надсилання учасникам постанов та інших документів виконавчого провадження.
Касаційна скарга на додаткову постанову Київського апеляційного суду
від 24 липня 2025 року мотивована тим, що апеляційним судом належним чином не досліджено доводи заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу та не перевірено доказів на підтвердження понесення таких витрат.
Перевіривши доводи касаційних скарг, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження
у цій справі.
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Виходячи з матеріалів касаційних скарг та змісту оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд доходить висновку, що скарги є необґрунтованими, а правильне застосування судами попередніх інстанцій норм права є очевидним
і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Щодо ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2025 року
та постанови Київського апеляційного суду від 03 липня 2025 року
Суди встановили, що постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2024 року у справі № 754/12510/17 скасовано рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року і ухвалено нове судове рішення, яким частково задоволений позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1
про поділ майна подружжя та визнання майна приватною власністю.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на трикімнатну квартиру
АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на однокімнатну квартиру
АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на однокімнатну квартиру
АДРЕСА_3 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію
в сумі 660 304,00 грн.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 50 % часток у статутному капіталі ТОВ «Календула».
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 50 % часток
у статутному капіталі ТОВ «Календула».
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
На виконання постанови апеляційного суду про стягнення з ОСОБА_1
на користь ОСОБА_2 компенсації в сумі 660 304,00 грн 12 квітня 2024 року Деснянським районним судом міста Києва видано виконавчий лист
№ 754/12510/17.
У виконавчому листі зазначено дані:
стягувач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ;
боржник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ., РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 .
12 квітня 2024 року ОСОБА_3 через свого представника звернулася
до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Л. Е. із заявою про відкриття виконавчого провадження.
12 квітня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ахметовою Л. Е. ухвалено постанову про відкриття ВП № НОМЕР_3 щодо примусового виконання виконавчого листа Деснянського районного суду міста Києва № 754/12510/17 від 12 квітня 2024 року, яка була надіслана сторонам виконавчого провадження 15 квітня 2024 року, що підтверджується чеками
про відправку рекомендованої поштової кореспонденції № 0816200767195
та № 0816200767187.
12 квітня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ахметовою Л. Е. також ухвалено постанови:
про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, відповідно
до якої мінімальні витрати виконавчого провадження становлять 509,00 грн,
з яких: 69,00 грн - плата за користування АСВП, 285,00 грн - витрати
на пересилання постанов виконавчого провадження, 155,00 грн - витрати
на виготовлення постанов виконавчого провадження та супровідних листів до них;
про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 66 030,40 грн;
про арешт коштів боржника в межах суми звернення стягнення, які також були надіслані учасникам виконавчого провадження.
17 квітня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ахметовою Л. Е. ухвалено постанову про арешт майна боржника, а саме квартири АДРЕСА_6 , в межах суми звернення стягнення 726 531,01 грн.
26 квітня 2024 року ОСОБА_1 перерахував приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Ахметовій Л. Е. заборгованість за ВП № НОМЕР_3 у розмірі
336 646,79 грн та 390 000,00 грн, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.
29 квітня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ахметовою Л. Е. ухвалено постанову про закінчення ВП № НОМЕР_3 на підставі
пункту частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»
та постанову про зняття арешту з майна, які були надіслані боржнику та стягувачу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою, третьою статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку
у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.
Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються
у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби,
їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби
під час виконання судового рішення.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією
або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права
чи свободи.
Аналогічні положення містяться також у статті 74 Закону України «Про виконавче провадження.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані
на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами
та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону,
а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених
у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Статтею 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За пунктом 1 частин першої та третьої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника
чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок/електронний гаманець боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банках, небанківських надавачах платіжних послуг для отримання ним коштів, стягнутих з боржника,
а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Частиною п'ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію
про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність
за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору
в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно з частинами першої, другою статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику
за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Документи виконавчого провадження органам та особам, які мають електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), яка забезпечує обмін документами, надсилаються виключно
в електронній формі.
За письмовим зверненням таких осіб документи виконавчого провадження
їм додатково надсилаються за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі.
Відповідно до частини п'ятої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо у виконавчому документі зазначено адреси електронної пошти стягувача та/або боржника, документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та/або боржнику також електронною поштою.
На підставі письмової заяви учасника виконавчого провадження документи виконавчого провадження можуть надсилатися адресатам каналами факсимільного зв'язку, електронною поштою або з використанням інших засобів зв'язку.
Документи виконавчого провадження, надіслані каналами факсимільного зв'язку, електронною поштою або з використанням інших засобів зв'язку, вважаються врученими, за наявності належного підтвердження їх одержання адресатами.
Відповідно до положень статті 451 ЦПК України оскарження рішень,
дій чи бездіяльності виконавця має бути спрямоване на відновлення прав скаржника, адже у разі встановлення обґрунтованості скарги суд має визнати оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язати виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) у конкретний спосіб.
Слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 у поданій ним скарзі не визначив які саме рішення, дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Л. Е. він просить визнати неправомірними, та у який саме спосіб просить усунути допущені порушення, поновити його права, що виключає можливість задоволення скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, виданий на підставі постанови Київського апеляційного суду від 05 березня 2024 року виконавчий лист
№ 754/12510/17 відповідає вимогам частини першої статті 4 Закону України
«Про виконавче провадження».
Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено обов'язку виконавця на стадії прийняття виконавчого документа до виконання перевіряти актуальність відомостей щодо місця проживання та інших контактних даних учасників виконавчого провадження.
Копії постанови про відкриття виконавчого провадження та інших постанов надсилалися приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ахметовою Л. Е. на адресу стягувача та боржника засобами поштового зв'язку, як передбачено статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження».
Окремо вимог щодо визнання протиправним дій та скасування постанов виконавця щодо визначення розміру витрат виконавчого провадження та основної винагороди ОСОБА_1 не заявляв.
ОСОБА_1 був обізнаний зі змістом постанови Київського апеляційного суду
від 05 березня 2024 року у справі № 754/12510/17 та про відкриття виконавчого провадження. Він фактично виконав вказане рішення суду, перерахувавши
26 квітня 2024 року на рахунок приватного виконавця заборгованість
за виконавчим провадженням у загальній сумі 726 646,79 грн. У зв'язку
з цим 29 квітня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ахметовою Л. Е. ухвалено постанову про закінчення ВП № НОМЕР_3 на підставі
пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», та постанову про зняття арешту з майна.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян
і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на рішення, дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Л. Е.
Суди надали належну оцінку доводам скаржника та наявним у матеріалах справи доказам, які доводами касаційної скарги на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду
від 03 липня 2025 року не спростовуються, а зводяться до незгоди ОСОБА_1
з оскаржуваними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій.
Щодо додаткової постанови Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року
08 липня 2025 року адвокат Боліщук Р.А., який діяв в інтересах приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Л. Е., подав до суду апеляційної інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення суду про стягнення
із ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 17 700,00 грн.
Відповідно до положень пункту 3 частини першої статі 270 ЦПК України суд,
що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
За частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову -
на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до статті 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат.
Частинами другою, третьою, четвертою статті 137 ЦПК України визначено,
що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів,
які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони
або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу
між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката,
які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати
є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що правничу допомогу приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Ахметовій Л. Е. в суді апеляційної інстанції надавав адвокат Боліщук Р. А.
На підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката Боліщука Р. А. надано копію укладеного з приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ахметовою Л. Е. договору про надання правничої допомоги від 20 червня
2025 року, ордера про надання правничої допомоги, акт прийому-передання наданих послуг від 07 липня 2025 року, платіжної інструкції від 08 липня
2025 року № 4863, відповідно до яких вартість витрат на правничу допомогу,
за складання та подання відзиву на апеляційну скаргу, склала 17 700,00 грн.
Надання приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Ахметовій Л. Е. правничої допомоги в суді апеляційної інстанції адвокатом Боліщуком Р. А. підтверджується матеріалами справи, тому приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Ахметова Л. Е. має право на відшкодування витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання
про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі
чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела
до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи
та фінансового стану учасників справи.
Відповідно до акта приймання-передання наданих послуг від 07 липня 2025 року
до заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу були включені витрати на консультацію 20 червня 2025 року в розмірі 1 000,00 грн, ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, в межах якого оскаржуються дії,
в розмірі 1 500,00 грн, вивчення судової практики постанов Верховного Суду
та аналіз документів наданих клієнтом в розмірі 3 400,00 грн, консультацію
29 вересня 2024 року в розмірі 1 000,00 грн. підготовку та подання відзиву
на апеляційну скаргу в розмірі 11 000,00 грн.
Разом з тим, апеляційний суд правильно вказав, що ознайомлення адвоката
з матеріалами виконавчого провадження та вивчення ним практики Верховного Суду не може вважатися наданням правничої допомоги клієнту. Оскаржувана ОСОБА_1 ухвала була постановлена від 28 квітня 2025 року, тому
до розрахунку витрат на правничу допомогу адвокатом було безпідставно включено консультацію 29 вересня 2024 року.
Апеляційний суд виснував, що ця справа не є складною, надання правничої допомоги приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Ахметовій Л. Е.
на стадії апеляційного провадження не потребувало вивчення великої кількості документів та нормативно-правових актів. По суті надання правничої допомоги приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Ахметовій Л. Е. адвокатом Боліщуком Р. А. полягало у складанні та поданні відзиву на апеляційну, в якому викладена позиція щодо законності та обґрунтованості оскаржуваного
ОСОБА_1 судового рішення.
Врахувавши складність справи, обсяг наданої адвокатом правничої допомоги,
а також вимоги співмірності та розумності, апеляційний суд правильно виснував, що з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Л. Е. підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі
5 000,00 грн.
Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах передумов подання заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року таких висновків суду не спростовують і зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства України та приписів статті 141 ЦПК України.
Наведені у касаційних скаргах доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального законодавства не знайшли підтвердження, а тому підстави для скасування ухвали Деснянського районного суду міста Києва
від 28 квітня 2025 року, постанови Київського апеляційного суду від 03 липня
2025 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 24 липня
2025 року відсутні.
Отже, на думку колегії суддів Верховного Суду, оскаржувані судові рішення
є достатньо обґрунтованими та мотивованими.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
У частині шостій статті 394 ЦПК України передбачено, що ухвала про відмову
у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційні скарги є необґрунтованими та у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення,
дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Ліни Едуардівни, стягувач - ОСОБА_2 ,
та на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року
у справі за заявою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Ліни Едуардівни про ухвалення додаткового рішення за скаргою ОСОБА_1 на рішення, дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ахметової Ліни Едуардівни, стягувач - ОСОБА_2 .
Копію ухвали та додані до скари матеріали направити особі, яка подала касаційні скарги.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська