24 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 473/3532/25
провадження № 61-13968св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Прилуцька Ніна Миколаївна, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року в складі колегії суддів Ямкової О. О., Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів оренди, укладених 02 січня 2023 року між фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 , окремо між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5 , а також 01 травня 2023 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо передачі у строкове користування торговельних площ приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову посилалася на те, що 18 грудня 2014 року нею у позику відповідачу ОСОБА_3 надано 124 000,00 доларів США, борг за якою стягнуто на підставі судового рішення.
Під час примусового виконання судового рішення було звернено стягнення на належне ОСОБА_3 майно - магазин з підвалом, загальною площею 275,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0,0266 га за цією ж адресою, з передачею вказаного майна на прилюдні торги. Прилюдні торги з продажу майна, що належало боржнику ОСОБА_3 , не відбулися і позивачу як стягувачу нерухоме майно передано у власність на підставі свідоцтв про придбання майна з торгів (аукціонів) від 26 червня 2023 року.
Після отримання свідоцтва про право на майно та реєстрацію прав власності позивач ОСОБА_1 як нова власниця 05 липня 2023 року направила на адресу відповідача ОСОБА_3 вимогу від 04 липня 2023 року про звільнення будівлі по АДРЕСА_1 , яку відповідач отримав 19 липня 2023 року. Але відповіді позивачка не отримала та відповідач приміщення магазину з підвалом не звільнив.
03 квітня 2024 року представником позивача на адресу відповідача ОСОБА_3 повторно направлена вимога про звільнення приміщення, на яке відповідачем надана відповідь з відмовою звільнити належне позивачці приміщення з огляду на наявність нового спору у суді. Тоді ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод та звільнення приміщення магазину, під час розгляду якого дізналася про наявність укладених між відповідачем та членами його родини договорів оренди.
За наданою інформацією позивачка на адресу інших відповідачів додатково направила вимоги про звільнення приміщення магазину, на які отримала відповідь з відмовою лише від відповідача ОСОБА_2 , інші відповідачі вимоги проігнорували.
Посилаючись на ці обставини, позивачка як власник майна, вказуючи на те, що спірні договори укладені з метою уникнення виконання ОСОБА_3 своїх боргових зобов'язань, просила визнати недійсними договори оренди, укладені між відповідачами щодо спірного майна, зокрема:
- договір оренди торговельної площі приміщення від 02 січня 2023 року, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 щодо приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
- договір оренди торгівельної площі приміщення від 02 січня 2023 року, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5 щодо приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
- договір оренди приміщення від 01 травня 2023 року, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 щодо приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, 12 серпня 2025 року на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява від ОСОБА_2 , від імені якої діє представник Прилуцька Н. М . Під час підготовчого судового засідання представниця відповідача Прилуцька Н. М. заявила клопотання про залишення зустрічної позовної заяви без розгляду.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі судді Булкат М. С. ухвалою від 03 вересня 2025 року клопотання ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Прилуцька Н. М. , про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України задовольнив.
Закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів оренди на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Роз'яснив ОСОБА_1 , що справа належить до юрисдикції Господарського суду Миколаївської області.
Роз'яснив позивачу, що за її заявою в порядку письмового провадження суд може постановити ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи. Судовий розгляд справи продовжується судом, до юрисдикції розгляду якого вона віднесена законом. У такому разі остаточний розподіл судових витрат, зокрема й відшкодування стороні, на користь якої буде прийняте рішення по суті спору, здійснюватиме суд за результатами розгляду справи.
Роз'яснив позивачу, що у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у випадку, коли сторона не звернулася із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією в межах строку, визначеного ЦПК України, за її заявою можна повернути судовий збір з державного бюджету.
Клопотання ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представниця Прилуцька Н. М. , про залишення без розгляду зустрічної позовної заяви задовольнив. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Прилуцька Н. М. , в межах цивільного провадження № 2/473/1682/2025 за клопотанням Прилуцької Н. М. залишив без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів оренди мотивована тим, що позивачка просить визнати недійсними договори, укладені між фізичними особами-підприємцями, у зв'язку із чим цей спір не може бути вирішено у порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Ухвала суду першої інстанції в частині залишення без розгляду зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 мотивована тим, що під час підготовчого судового засідання представник відповідачки Прилуцька Н. М. заявила клопотання про залишення зустрічної позовної заяви без розгляду і таке клопотання підлягає задоволенню.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Вуїв О. В., оскаржила її в цій частині в апеляційному порядку та просила ухвалу суду першої інстанції в указаній частині скасувати, справу в цій частині передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В іншій частині в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції не оскаржувалася.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 22 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Вуїв О. В., задовольнив. Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 вересня 2025 року в частині закриття провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів оренди скасував, справу в цій частині передав для продовження розгляду до суду першої інстанції, але в іншому складі суду.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що для правильного вирішення питання щодо юрисдикції спору у цій справі підлягає врахуванню суть та характер спору і заявлених позовних вимог. У цій справі спір виник між фізичною особою як власником майна, що є предметом оренди та передане у платне строкове користування особою, яка не мала права розпоряджатися цим майном. Предметом спору у цій справі є угоди, які оспорюються позивачкою за ознаками їх фраудаторності, а також з підстав їх укладення з іншими особами (ФОПами) у період чинності арешту, накладеного на спірне майно. Апеляційний суд звернув увагу, що спір у цій справі виник не між суб'єктами господарювання щодо здійснення ними господарської діяльності, а виник між фізичною особою та ФОПами, які уклали між собою угоди щодо належного фізичній особі майна, і обставини їх укладення оспорюються власником цього майна з підстав порушення її права власності. Такий склад учасників справи та характер виниклих між ними правовідносин свідчить про те, що позивачкою пред'явлено позов на захист її цивільного права, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала
08 листопада 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Прилуцька Н. М., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу
на постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року і залишити в силі ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 вересня 2025 року.
У касаційній скарзі підставами касаційного оскарження заявник вказує порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною першою статті 411 цього Кодексу - судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції).
Зазначає, що спір у цій справі є господарським, оскільки стосується правочинів, які укладені відповідачами як суб'єктами господарської діяльності, у зв'язку із чим висновки апеляційного суду є помилковими.
Вказує на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у випадку, коли до позивача, як фізичної особи, перейшли права та обов'язки наймодавця нерухомого майна від фізичної особи-підприємця за договором оренди у порядку правонаступництва на підставі частини першої статті 770 ЦК України.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Вуїв О. В., просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків апеляційного суду. Зазначає, що спір у цій справі не стосується виникнення, здійснення чи припинення відповідачами їх господарської діяльності, оскільки виник щодо захисту прав власності позивачки як фізичної особи на належне їй нерухоме майно, яке без її згоди було передано в оренду за укладеними між відповідачами правочинами, які мають ознаки фраудаторності.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 27 листопада 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції, відмовив ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Прилуцька Н. М., в задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Миколаївського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судове рішення відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є неприйнятними з огляду на таке.
Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
У цій справі під час підготовчого судового засідання судом першої інстанції визначено предмет спору та характер спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу. У позовних вимогах позивач просила суд:
- договір оренди торговельної площі приміщення від 02 січня 2023 року, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 щодо приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
- договір оренди торгівельної площі приміщення від 02 січня 2023 року, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5 щодо приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
- договір оренди приміщення від 01 травня 2023 року, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 щодо приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Як на підставу позову позивачка посилалася на те, що вона є власником майна, яке є предметом спірних договорів. Право власності на спірне майно визнано за нею за результатами виконавчих дій під час виконання судового рішення, яким на користь ОСОБА_1 стягнуто борг із ОСОБА_3 .
Боржник у виконавчому провадженні ОСОБА_3 , не бажаючи виконувати судове рішення про стягнення з нього боргу, передав належне позивачу майно без згоди позивачки та за чинних арештів нерухомого майна у користування відповідачів. Позивачка вважала, що оспорені договори порушують її право власності на належне їй на праві власності майно та укладені відповідачами з ознаками фраудаторності.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження №14-36цс22), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження №14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження №14-178цс20) та інші).
Згідно із частинами першою, другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Натомість статтею 1 та частиною першою статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 ГПК України).
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, за виняткових обставин сторонами у господарському процесі може бути і фізичні особи, які не є підприємцями, але спір віднесено виключно до господарської юрисдикції за його предметом та підставами.
Таким чином, необхідною умовою для твердження про те, що спір у цій справі підлягає розгляду господарським судом, є виникнення такого спору у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
У цій справі на позовну заяву ОСОБА_1 відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 надали відзиви та клопотання, в яких посилалися на законність укладених договорів між ними як фізичними особами-підприємцями та відповідачем ОСОБА_3 , а також звертали увагу на недоведеність позивачкою порушення свого права укладенням цих договорів. Вважали, що цивільне право ОСОБА_6 не могло бути порушеним під час укладення договорів щодо господарської діяльності, оскільки вона не була стороною цим правочинів. На цій підставі просили про закриття провадження у справі, оскільки сторонами спірних договорів є фізичні особи-підприємці, які їх уклали з метою введення господарської діяльності, а отже спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Разом із тим, суд апеляційної інстанції встановив, що спір у цій справі виник між фізичною особою, яка не має статусу фізичної особи-підприємця, як законним власником майна, що є предметом оренди та передано без її згоди іншим особам у платне строкове користування особою, яка не мала права розпоряджатися цим майном.
Апеляційний суд зазначив, що предметом спору у цій справі є угоди, які оспорюються позивачкою за ознаками їх фраудаторності, а також з підстав їх укладення іншим особам у період чинності арешту, накладеного на спірне майно. Суд апеляційної інстанції виснував, що спір у цій справі виник не між суб'єктами господарювання щодо здійснення ними господарської діяльності, а виник між фізичною особою та фізичними особами-підприємцями, які уклали між собою угоди щодо належного фізичній особі майна, і обставини їх укладення оспорюються власницею такого майна з підстав порушення її права власності. Такий склад учасників справи та характер виниклих між ними правовідносин свідчить про те, що позивачкою пред'явлено позов на захист її цивільного права, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду погоджується.
Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з судовим рішенням апеляційного суду щодо належність до цивільної юрисдикції спору за позовними вимогами ОСОБА_1 і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскарженого рішення, яке відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості.
Доводи касаційної скарги про те, що спір у цій справі є господарським, оскільки стосується правочинів, які укладені між відповідачами як суб'єктами господарської діяльності, є необґрунтованими.
Як зазначалося вище спір підлягає розгляду господарським судом, якщо такий спір виник саме у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, однак у цій справі позовні вимоги не стосуються виникнення, здійснення чи припинення відповідачами їх господарської діяльності.
Оскільки спір у цій справі виник щодо захисту прав власності позивачки як фізичної особи на належне їй нерухоме майно, яке, як вказує позивачка, без її згоди було передано в оренду відповідачам шляхом укладення відповідних правочинів з метою уникнення виконання боржником ОСОБА_3 своїх боргових зобов'язань, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, що спростовує доводи касаційної скарги у цій справі.
Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Враховуючи викладене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості.
За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржене судове рішення апеляційного суду підлягає залишенню без змін.
Щодо доводів про необхідність формування висновку Верховного Суду про застосування норм права
Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для формування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Заявник у касаційній скарзі, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування частини другої статті 4 ГПК України, пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у випадку, коли до позивача як фізичної особи перейшли права та обов'язки наймодавця нерухомого майна від фізичної особи-підприємця за договором оренди у порядку правонаступництва на підставі частини першої статті 770 ЦК України.
Разом із тим, висновки суду апеляційної інстанції у цій справі не стосуються застосування положень частини другої статті 4 ГПК України, пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у взаємозв'язку із частиною першої статті 770 ЦК України як про це помилково зазначає заявник.
Отже, наведене у касаційній скарзі обґрунтування підстави касаційного оскарження за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України є неналежним у контексті формування єдиної правозастосовної практики щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Отже, підстав для формування правового висновку у подібних правовідносинах Верховний Суд не вбачає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування у цій справі постанови Миколаївського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Прилуцька Ніна Миколаївна, залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіВ. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська