16 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/10354/21
судді Вронської Г.О.
у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до: 1. ОСОБА_1 ,
2. ОСОБА_2 ,
3. ОСОБА_3 ,
4. ОСОБА_4 ,
5. ОСОБА_5 ,
6. ОСОБА_6 ,
7. ОСОБА_7 ,
про відшкодування шкоди 29 553 468,82 грн,
Короткий зміст позовних вимог
1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач-1), ОСОБА_2 (далі - Відповідачка-2), ОСОБА_3 (далі - Відповідач-3), ОСОБА_4 (далі - Відповідач-4), ОСОБА_5 (далі - Відповідач-5), ОСОБА_6 (далі - Відповідачка-6, Скаржниця), ОСОБА_7 (далі - Відповідачка-7) (разом - Відповідачі) про відшкодування шкоди в розмірі 29 553 468,82 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час здійснення ліквідаційної процедури АТ "Артем-Банк" Позивачем було виявлено факт прийняття рішення пов'язаними особами такого банку, яке завдало збитків банку та його кредиторам, а саме, прийнято необґрунтовані рішення про інвестування в цінні папери (іменні дисконтні облігації) емітентів ТОВ "Китай Город" та ТОВ "ФК "Експерт", низької фінансової якості, без проведення належної оцінки ризиків від такого інвестування, на значні суми грошових коштів, всупереч інтересам банку та його кредиторам. Було здійснено ряд збиткових операцій, що полягали в укладенні АТ "Артем-Банк" договорів купівлі-продажу цінних паперів №ДД13 від 23.03.2015, №ДД11 від 23.03.2015, №ДД12 від 23.03.2015 та біржового контракту №3167,3166,3165/14-Е від 15.05.2014, що призвело до заподіяння АТ "Артем-Банк" та його кредиторам шкоди на суму 29 553 468,82 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 у справі №910/10354/21, позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з Відповідачів заподіяну Акціонерному товариству "АРТЕМ-БАНК" і його кредиторам шкоду в розмірі 29 553 468,82 грн на користь Позивача.
З кожного із Відповідачів на користь Позивача стягнуто по 63 328,86 грн судового збору.
4. Рішення судів мотивовані, зокрема, таким:
- приймаючи рішення щодо придбання цінних паперів, яке на думку позивача, призвело до завдання збитків банку та його кредиторам, відповідачі діяли як члени кредитного комітету АТ "Артем-Банк", отже діяли як пов'язані з банком особи (п.3 ч.1 ст.52 Закону України "Про банки і банківську діяльність");
- відповідно до ліквідаційного балансу та звіту про завершення процедури ліквідації АТ "Артем-Банк" залишок незадоволених вимог кредиторів, внесених до Переліку (реєстру) вимог кредиторів, за балансом банку станом на 03.06.2019 склав 154 699 660,00 грн;
- неплатоспроможність банку може бути наслідком як активних дій учасників, органів управління банку (ухвалення рішень, підписання договорів, спрямованих на купівлю облігацій), так і пасивної їх бездіяльності;
- спростування вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов'язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди;
- рішення про придбання цінних паперів - іменних облігацій емітентів: ТОВ "Китай Город" та ТОВ "ФК "Експерт" прийнято всіма членами кредитного комітету одноголосно;
- у розумінні приписів Закону України "Про банки і банківську діяльність", Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, Відповідачі, приймаючи рішення про інвестування в цінні папери (облігації іменні дисконтні) емітентів: ТОВ "Китай Город" та ТОВ "ФК "Експерт", зобов'язані були перевірити та проаналізувати інформацію щодо емітентів цінних паперів та його активів, яка знаходилась в загальному доступі. Разом з тим, особи, які голосували за прийняття цих рішень, повинні були усвідомлювати сумнівність такого договору та негативні для Банку наслідки його укладення спричинення збитків;
- оцінка вартості пакету цінних паперів перед прийняттям рішення кредитним комітетом АТ "Артем-Банк" № 42-1/14 від 15.05.2014, №33/15 від 23.03.2015 та №34/15 від 24.03.2015 не проводилась, як не проводився аналіз фінансового та господарського стану емітентів ТОВ "Китай Город" та ТОВ "ФК "Експерт", не досліджувалась і їх платоспроможність, а відтак реальної вартості пакету цінних паперів придбаних АТ "Артем-Банк" визначено не було;
- у звітах про незалежну оцінку іменних дисконтних облігацій ТОВ "Китай Город" та ТОВ "ФК "Експерт" від 15.02.2021 визначено, що станом на дату придбання ринкова вартість пакету цінних паперів - іменних дисконтних облігацій вказаних емітентів становила 0,00 грн;
- внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, відповідачі у справі спричинили нанесення шкоди АТ "Артем-Банк" в сумі 29 553 468,82 грн., яка є сумою не повернутих та списаних у збиток коштів, в результаті укладених біржових контрактів: №3165/14-Е ДД13-14, №3166/14-Е ДД12-14, №3167/14-Е ДД11-14 від 15.05.2014 року та договорів купівлі-продажу цінних паперів № ДД11, №ДД12, ДД13 від 23.03.2015, і такі дії були необґрунтованими та безпідставними;
- відсутність очевидної законної мети здійсненої банком активної операції, її завідома збитковість, дозволяє дійти висновку про порушення Відповідачами фідуціарних обов'язків, ризикованість дій щодо даної операції та те, що такі дії відповідачів вчинені всупереч інтересам банку, тобто має місце протиправна поведінка відповідачів та свідомий характер заподіяної відповідачами шкоди банку та його кредиторам. За таких обставин, достатньо обґрунтованим є висновок, що придбання АТ "Артем-Банк" облігацій без відповідного економічного підґрунтя та за наявності у таких облігацій ознак фіктивності мала вплив на змогу банку розрахуватися зі всіма кредиторськими вимогами;
- відповідачами під час розгляду справи не доведено відсутність своєї вини та не підтверджено жодними належними доказами обґрунтованої необхідності та доцільності вчинення прийняття ними рішення щодо придбання цінних паперів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи
5. 14 березня 2025 року Відповідачка-6 (Скаржниця) із використанням засобів поштового зв'язку подала касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 у справі №910/10354/21, в якій просила:
- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 у справі №910/10354/21;
- направити справу №910/10354/21 до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.
6. Скаржниця послалася на підстави касаційного оскарження, передбачені:
- пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України - суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05.02.2024 у справі №910/4149/21, щодо застосування статті 236 ГПК України та надання оцінки всім аргументам учасників справи;
- пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України - існує потреба відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.02.2024 у справі №910/4149/21, щодо застосування частини п'ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
- пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України - відсутній висновок Верховного Суду про застосування частини третьої, п'ятої та шостої статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" щодо застосування статей 614, 1166 Цивільного кодексу України до осіб, які не мали впливу на зміни у законодавстві, наслідками яких стало унеможливлення реалізації цілі, яку було поставлено перед купівлею таких цінних паперів;
- пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України - суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме прийняли за обґрунтування позову ретроспективну вартість цінних паперів у 0,00 грн; здійснили розрахунок збитку від операцій з купівлі цінних паперів на основі їх реальної вартості (балансової вартості), щодо якої Позивач подав позов та стверджував, що вона не відповідала дійсності.
7. 11 серпня 2025 року Позивач із використанням засобів поштового зв'язку у межах строку, встановленого Судом, подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 у справі №910/10354/21 залишити без змін.
Зміст та мотиви окремої думки
8. Постановою Верховного Суду від 16.12.2025 касаційну скаргу Відповідачки у справі №910/10354/21 задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 у справі №910/10354/21 скасовано, справу №910/10354/21 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
9. Верховний Суд, ухвалюючи постанову від 16.12.2025 у цій справі, виходив з того, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про доведеність усіх елементів складу цивільного правопорушення у спірних правовідносинах, як необхідної передумови для стягнення збитків.
10. Я не погоджуюся з висновками, яких дійшов Верховний Суд у цій справі. Вважаю, що касаційну скаргу Відповідачки належало залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
11. На підтвердження наведеного вважаю за необхідне зазначити таке.
12. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
13. У цій справі Скаржниця обґрунтовує підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 05.02.2024 у справі №910/4149/21, а саме щодо застосування статті 236 ГПК України та надання оцінки всім аргументам учасників справи.
14. Скаржниця також вказує, що існує потреба відступлення від висновку, викладеного у цій же постанові Верховного Суду від 05.02.2024 у справі №910/4149/21, щодо застосування частини п'ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
15. У зв'язку з цим вважаю за необхідне звернути увагу на таке.
16. У справі №910/4149/21 Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду переглядав спір за позовними вимогами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до пов'язаних з АТ "Артем-Банк" осіб про стягнення шкоди, завданої за наслідками прийняття відповідачами як членами кредитного комітету банку рішення, яке, на переконання позивача, було завідомо збитковим.
17. У вказаній справі Верховний Суд вказав, що виходячи із заявлених позивачем предмету та підстав позову, предметом доказування у цій справі та обставинами, які складають предмет дослідження судом, є:
- персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання/призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників Банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов'язаної з Банком особи;
- факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;
- факт вчинення Банком сумнівного правочину (укладення договору);
- факт виконання Банком сумнівного правочину (перерахування/отримання коштів, передання/отримання майна чи майнових прав);
- факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності Банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики Банку, відсутність в Банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов'язків, дії відповідачів усупереч інтересам Банку тощо);
- збитки Банку від конкретного правочину та їх причини;
- наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідачів та завданою шкодою;
- факт недостатності майна Банку (для спорів, позови в яких були подані Фондом протягом дії норми частини п'ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції Закону №1736-VIII від 15.11.2016, яка визначала недостатність майна Банку умовою звернення Фонду з відповідними вимогами до пов'язаних з Банком осіб).
18. Подібна позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, від 20.10.2022 у справі №910/3782/21.
19. У постанові від 05.02.2024 справі №910/4149/21 Верховний Суд виклав такі висновки:
"У відповідності до частини п'ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі) Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов'язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов'язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Кошти, стягнуті з пов'язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, а також з небанківських фінансових установ, зазначених в абзаці першому цієї частини, включаються до ліквідаційної маси банку. У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. Такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на грошові кошти та майно осіб, до яких вони заявлені, у порядку забезпечення позову.
Вищевказана стаття за своєю правовою природою містить як норми матеріального, так й норми процесуального права, про що зокрема зазначено у практиці Верховного Суду (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18 та від 28.10.2021 у справі №910/9851/20).
До норм матеріального права належать норми, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави такої відповідальності та її розмір. Тоді як до процесуальних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності.
Порядок дій позивача як ліквідатора Банку, в тому числі вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів Банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов'язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання до суду, є процесуальною, процедурною нормою" (пункти 6.21-6.24 постанови).
20. "Згідно з вимогами статті 92 ЦК особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень" (пункт 6.41 постанови).
21. "Отже, при застосуванні статті 92 ЦК потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов'язки були виконані належним чином.
Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов'язків відповідачами. У цьому разі вже відповідач зобов'язаний довести, що він діяв в інтересах товариства" (пункти 6.44-6.46 постанови).
22. "Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Отже, спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов'язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди" (пункти 6.55-6.56 постанови).
23. У постанові від 05.02.2024 у справі №910/4149/21 Верховний Суд вказав, що у розумінні приписів Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 28.08.2001 №368 (далі - Інструкція №368), Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 25.01.2012 №23 (надалі - Постанова №23), Положення про встановлення ознак фіктивності цінних паперів та деривативів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22.12.2010 №1942, приймаючи рішення про інвестування в цінні папери, відповідачі зобов'язані були перевірити та проаналізувати інформацію щодо емітентів цінних паперів та його активів, яка знаходилась в загальному доступі, перевірити доцільність укладення відповідного договору та можливість настання для Банку негативних наслідків від придбання цінних паперів. Як встановлено судами та не спростовано відповідачами, у справі №910/4149/21 оцінка вартості пакету цінних паперів, перед прийняттям рішення кредитним комітетом АТ "Артем-Банк" №40-1/15 від 02.04.2015 не проводилась, як не проводився й аналіз фінансового та господарського стану емітента ТОВ "Торгімпорт", не досліджувалась і його платоспроможність, а відтак реальної вартості пакету цінних паперів придбаних АТ "Артем-Банк" визначено не було.
24. Тож у справі №910/4149/21 Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що, діючи недбало, внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, відповідачі у справі спричинили нанесення шкоди АТ "Артем-Банк" в сумі 15 938 891,02 грн, яка є сумою неповернутих та списаних у збиток коштів, за результатами укладення договору №ДД 21 купівлі-продажу цінних паперів від 02.04.2015, і такі дії не були обґрунтовано необхідними, доцільними, добросовісними і розумними.
25. Також у справі №910/4149/21 за доводами відповідачів, недостатність майна Банку стала наслідком неналежного виконання Фондом та уповноваженою особою, яка була призначена в банку Фондом і протягом часу виведення банку з ринку відчужувала активи, своїх обов'язків в рамках такої процедури.
26. У зв'язку з цим Верховний Суд у постанові від 05.02.2024 у справі №910/4149/21 виснував, що встановлення обставин недостатності майна Банку та наявності у діях відповідачів повного складу правопорушення, є підставою для покладення на останніх відповідальності згідно з частиною п'ятою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі, право на пред'явлення якого виникає з 25.06.2019). Водночас питання щодо оцінки дій Фонду/уповноваженої особи при здійсненні процедури виведення банку з ринку не входить до предмету доказування у цьому спорі, оскільки недостатність майна Банку у сумі, яка значно перевищує розмір заподіяної останньому шкоди, презюмується станом на 24.06.2019 [дата затвердження ліквідаційного балансу та звіту про завершення процедури ліквідації АТ "Артем-Банк"].
27. У пункті 6.103 постанови Верховного Суду від 05.02.2024 у справі №910/4149/21 викладено такий висновок: "З огляду на вказаний предмет доказування у цій категорії спорів, у справі №910/4149/21 заперечення відповідачів повинні спрямовуватись на спростування наведених позивачем в інтересах неплатоспроможного Банку обставин у позові (прийняття відповідачами в 2015 році недобросовісного рішення про придбання пакету неліквідних цінних паперів емітента ТОВ "Торгімпорт" з ознаками фіктивності не в інтересах Банку з порушенням фідуціарних обов'язків) та спростування доказів, якими підтверджуються ці обставини. Водночас, посилання відповідачів на порушення Фондом законодавства, яким унормовано його діяльність у процедурі виведення несплатоспроможних банків з ринку, не повинні враховуватися при вирішенні цього спору, адже вказані обставини не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із порушенням відповідачами їх фідуціарних обов'язків та завданих унаслідок саме цього порушення збитків Банку.
Протиправність дій третіх осіб може бути підставою для звільнення від відповідальності або зменшення обсягу відповідальності у разі доведення особою, до якої заявлені вимоги про стягнення шкоди, впливу таких дій третіх осіб саме на відносини, в яких було завдано шкоди. Втім протиправні дії/бездіяльність третіх осіб, у випадку їх об'єктивного існування, (в даній ситуації Фонду/уповноваженої особи), вчинені у інших відносинах (у даному випадку в управлінських відносинах виведення Банку з ринку, що є відносинами Банку, його кредиторів та Фонду), які не пов'язані з протиправними діями особи, до якої пред'явлені відповідні вимоги, не впливають ні на обставини щодо обсягу завданої відповідачами цим порушенням шкоди (на момент її завдання), ні на обставини наявності вини останніх у її завданні, а отже не може мати впливу на вирішення такого спору. Зазначене висновується, зокрема, й з того, що розмір шкоди оцінюється Фондом не розміром недостатності майна Банку для задоволення вимог усіх кредиторів, а визначається в залежності від безпосередніх наслідків дій відповідачів" (пункти 6.103-6-104).
28. У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій були встановлені обставини, подібні до обставин, встановлених у справі №910/4149/21.
29. Враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.02.2024 у справі №910/4149/21, виходячи з установлених обставин, на основі оцінки наявних у справі доказів, суди попередніх інстанцій у цій справі дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. З огляду на предмет доказування у даній категорії справ суди обох інстанцій оцінили доводи сторін, які мають значення для вирішення даної справи, та виклали свої мотиви в оскаржуваних судових рішеннях.
30. Висновки судів попередніх інстанцій у цій справі №910/10354/21 не суперечать висновкам, викладеним у постанові від 05.02.2024 у справі №910/4149/21, зокрема, щодо предмета доказування, обставин, які належить встановити судам у даній категорії справ, та обставин, які не мають значення для вирішення такого роду спорів.
31. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Wagner and J.M.W.L. v. Luxembourg» (заява №76240/01, рішення від 28.06.2007) зазначав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, включає, зокрема, право сторін судового розгляду подавати будь-які зауваження, які, на їхню думку, стосуються їхньої справи.
ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 зобов'язує суди надавати аргументи для своїх рішень, його не можна розуміти як вимогу детальної відповіді на кожен аргумент, висунутий сторонами. Ступінь застосування цього обов'язку надавати причини може змінюватися залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, серед іншого, різноманіття позовів, які сторона може подавати до судів, а також відмінності, що існують у Договірних державах щодо законодавчих положень, звичайних норм, юридичних висновків, а також представлення та складання судження. Ось чому питання про те, чи не виконав суд обов'язок надати мотиви, що випливає зі статті 6 Конвенції, можна визначити лише у світлі обставин справи.
32. З огляду на викладене, на мою думку, доводи Скаржниці про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 05.02.2024 у справі №910/4149/21, зокрема щодо надання оцінки всім аргументам учасників справи, не знайшли свого підтвердження. Судами попередніх інстанцій було надано відповідь на ті аргументи сторін, які входили в предмет доказування та могли вплинути на результат розгляду справи.
33. Однак Верховний Суд у постанові від 16.12.2025 у цій справі, з приводу підстав касаційного оскарження, вказаних Скаржницею у касаційній скарзі, зокрема щодо пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, нічого не зазначив.
34. Що ж до необхідності відступу від висновків, викладених постанові від 05.02.2024 у справі №910/4149/21, варто відзначити таке.
35. В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
36. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
37. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
38. Однак із тексту касаційної скарги вбачається, що доводи Скаржниці зводяться до незгоди з висновком Верховного Суду за результатом вирішення спору у справі №910/4149/21, та разом з тим Скаржницею не наведено: 1) при застосуванні якої саме норми права суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, допустив порушення, 2) який саме висновок про застосування цієї норми права зробив Верховний Суд та 3) в чому саме полягає помилковість висновку Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права та чим зумовлена необхідність інакшого застосування конкретної норми права за обставин, що склалися у справі, що розглядається.
39. Підставою касаційного оскарження судових рішень є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
40. Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №910/8091/20, від 24.06.2021 у справі №914/2614/13 "з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".
41. Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
42. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема:
1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції);
2) ухвалення рішення Конституційним Судом України;
3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права;
4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами;
5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
43. Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
44. Водночас Скаржницею у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не наведено вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.02.2024 у справі №910/4149/21, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).
45. Фактично доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до власних заперечень Скаржницею висновків Верховного Суду, які викладені у постанові у справі №910/4149/21. У той же час доводи Скаржниці не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав необхідності для відступу від правової позиції, яка міститься в зазначеній постанові.
46. Отже, Скаржницею не мотивовано та не доведено обґрунтовану та вмотивовану необхідність для відступу від правових висновків, та те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та/або порушив норми процесуального права.
47. З огляду на викладене доводи касаційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження, та підстави, які б могли свідчити про обґрунтовану необхідність для відступу від правових висновків Верховного Суду (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту), а також для скасування оскаржуваних судових рішень у цій частині відсутні.
48. Однак Суд стосовно доводів касаційної скарги з підстави касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, у постанові від 16.12.2025 у цій справі нічого не вказав.
49. Також, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, у касаційній скарзі Скаржниця вказує на необхідність створення практики застосування норм права для пов'язаних осіб, що не відносяться до посадових осіб, не несуть відповідальності за невжиття своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку та проти яких відсутні факти неправомірного отримання майнової вигоди. Також Скаржниця вказує, що відсутні висновки щодо застосування норм права статті 614 та 1166 КЦ України до осіб, які не мали впливу на зміни в законодавстві, наслідками яких стало унеможливлення реалізації цілі, яку було поставлено перед купівлею таких цінних паперів.
50. В контексті зазначеного звертаю увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються з урахуванням конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).
51. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, з огляду на обставини цієї справи, встановив, що в розумінні приписів Закону України "Про банки і банківську діяльність", Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, Відповідачі, приймаючи рішення про інвестування в цінні папери (облігації іменні дисконтні) емітентів ТОВ "Китай Город" та ТОВ "ФК "Експерт", зобов'язані були перевірити та проаналізувати інформацію щодо емітентів цінних паперів та його активів, яка знаходилась в загальному доступі. Однак оцінка вартості пакету цінних паперів перед прийняттям рішення кредитним комітетом АТ "Артем-Банк" № 42-1/14 від 15.05.2014, №33/15 від 23.03.2015 та №34/15 від 24.03.2015 Відповідачами не проводилась, як не проводився аналіз фінансового та господарського стану емітентів ТОВ "Китай Город" та ТОВ "ФК "Експерт", не досліджувалась і їх платоспроможність, а відтак реальної вартості пакету цінних паперів придбаних АТ "Артем-Банк" визначено не було. Водночас на підставі звітів про незалежну оцінку іменних дисконтних облігацій ТОВ "Китай Город" та ТОВ "ФК "Експерт", звіту про інспектування публічного акціонерного товариства "Артем-Банк", службової записки начальника департаменту інвестиційної діяльності та акціонерного капіталу АТ "Артем-Банк" було встановлено незадовільну якість активів у вигляді облігацій ТОВ "Китай Город" та ТОВ "ФК "Експерт", які мали численні ознаки фіктивності та ризик дефолту майже 100%. Натомість Відповідачами не було представлено у матеріали справи жодних доказів на підтвердження ліквідності цінних паперів, як і не представлено оцінки вартості пакету цінних паперів, станом на час їх придбання банком. Внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, відповідачі у справі спричинили нанесення шкоди АТ "Артем-Банк" в сумі 29 553 468,82 грн., яка є сумою не повернутих та списаних у збиток коштів, в результаті укладених біржових контрактів: №3165/14-Е ДД13-14, №3166/14-Е ДД12-14, №3167/14-Е ДД11-14 від 15.05.2014 року та договорів купівлі-продажу цінних паперів № ДД11, №ДД12, ДД13 від 23.03.2015, і такі дії були необґрунтованими та безпідставними.
52. Висновки суду апеляційної інстанції у цій справі щодо правового регулювання спірних правовідносин, прав та обов'язків сторін, повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду, зробленими у справі №910/4149/21, де правовідносини є подібними як за змістовним, так і за суб'єктним та об'єктним критерієм.
53. Неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права у справі, що розглядається, на мою думку, не виявлено.
54. У зв'язку з вище викладеним доводи касаційної скарги з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, є необґрунтованими та недоведеними.
55. Проте стосовно доводів касаційної скарги з підстави касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Суд у постанові від 16.12.2025 у цій справі також нічого не вказав.
56. В обґрунтування пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України Скаржниця стверджує, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме прийняли за обґрунтування позову ретроспективну вартість цінних паперів у 0,00 грн; здійснили розрахунок збитку від операцій з купівлі цінних паперів на основі їх реальної вартості (балансової вартості), щодо якої Позивач подав позов та стверджував, що вона не відповідала дійсності.
57. За правилами статті 77 ГПК України, допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
58. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування.
59. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
60. Хочу зауважити, що доводи касаційної скарги не містять жодних підтверджень посилання Скаржниці на те, що надані докази є недопустимими в розумінні статті 77 ГПК України, а по суті зводяться до того, що Скаржниця вважає такі докази неналежними.
61. Так, за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
62. Між тим, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття, що в даному касаційному провадженні є суттєвим, адже встановлені статтями 287 та 310 ГПК України підстави та межі касаційного перегляду пов'язують право касаційного оскарження саме з випадком прийняття судом рішення на підставі недопустимого доказу, тоді як неналежність доказів не узгоджується з передбаченими пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження.
63. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.
64. Враховуючи викладене доводи Скаржниці зводяться до власної оцінки неналежності наявних у справі доказів, адже не доведено того факту, що судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень враховано недопустимі докази у справі, які стали підставою для задоволення позовних вимог.
65. Зважаючи на викладене, наведена Скаржницею підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови судів попередніх інстанцій.
66. У цій справі, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Суд нічого не зазначив з приводу доводів касаційної скарги щодо недопустимості доказів, якими Скаржниця обґрунтовує підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а вказав на те, що висновки судів попередніх інстанцій є такими, що ухвалені за неповного з'ясування обставин конкретної справи.
67. Так, у постанові від 16.12.2025 у цій справі Суд вказав, що, перевіряючи коло осіб, якими, на думку Фонду, завдано Банку збитки, господарські суди не встановили, чи є у справі відповідачі належними, а склад їх вичерпним; суди не розмежували та не встановили ролі кожного з відповідачів у заподіянні шкоди Банку та не конкретизували, які саме дії / бездіяльність вчинялись кожним з визначених відповідачів, як ці дії були взаємопов'язані між собою; суди не встановили, на підставі якого пакету документів Кредитний комітет ухвалював спірні рішення, та чи відповідали такі (рішення), з огляду на наявні у них матеріали, обґрунтованому рівню ризику.
68. Суд відзначив, що надані позивачем звіти від 15.02.2021 не можуть бути належними та беззаперечними доказами на підтвердження факту неправомірності укладення спірних договорів (надання погодження кредитним комітетом) на момент ухвалення таких рішень, та суди не надали оцінку вказаним звітам у сукупності з іншими документами, зокрема, на підставі яких Кредитним комітетом приймались спірні рішення про купівлю облігацій.
69. Однак з оскаржуваних рішень судів попередніх інстанції вбачається, що судами було встановлено, що: приймаючи рішення щодо придбання цінних паперів відповідачі діяли як члени кредитного комітету АТ "Артем-Банк", що підтверджується протоколами засідання кредитного комітету №42-1/14 від 15.05.2014, №33/15 від 12.02.2015, №34/15 від 24.03.2015, якими оформлені зазначені рішення; зі змісту протоколів кредитного комітету АТ "Артем-Банк" №33/15 від 23.03.2015 та №34/15 від 24.03.2015 вбачається, що придбання цінних паперів, які користуються стабільним попитом на біржовому та позабіржовому ринку, мотивоване утримання паперів без збитків та набути вигоди від їх перепродажу, оскільки папери пропонуються до купівлі з дисконтом; рішення про придбання цінних паперів - іменних облігацій емітентів: ТОВ «Китай Город» та ТОВ «ФК «Експерт» прийнято всіма членами кредитного комітету одноголосно. Як підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачами, оцінка вартості пакету цінних паперів, перед прийняттям рішення кредитним комітетом АТ "Артем-Банк" № 42-1/14 від 15.05.2014, №33/15 від 23.03.2015 та №34/15 від 24.03.2015 не проводилась, як не проводився аналіз фінансового та господарського стану емітентів ТОВ «Китай Город» та ТОВ «ФК «Експерт», не досліджувалась і їх платоспроможність, а відтак реальної вартості пакету цінних паперів придбаних АТ "Артем-Банк" визначено не було.
70. Крім того, про незадовільну якість активів АТ "Артем-Банк", у вигляді придбаних банком облігацій іменних дисконтних, свідчить і інспекційна перевірка Національного банку України за 2015рік, що відображено у Звіті про інспектування публічного акціонерного товариства "Артем-Банк"; про негативний фінансовий стан емітента ТОВ «Фінансова компанія «Експерт» також було зазначено і в службовій записці начальника департаменту інвестиційної діяльності та акціонерного капіталу Волошинова С.В. , що надавалася на розгляд кредитного комітету 23.08.2016, де було прийнято рішення у вигляді Протоколу кредитного комітету АТ "Артем-Банк" № 131/16 продати пакет облігацій іменних дисконтних емітента ТОВ «ФК «Експерт»; Окрім того, продаж всього пакету облігацій у 2016 році (через рік після придбання) за суму в розмірі 15 000.00 грн. додатково підтверджує обґрунтованість висновків, які викладені у Звіті про незалежну оцінку іменних дисконтних облігацій ТОВ «ФК «Експерт». Враховуючи вищезазначене, суди вважали обґрунтованими посилання позивача на висновки Звіту про незалежну оцінку іменних дисконтних облігацій ТОВ «Китай Город» та ТОВ «ФК «Експерт», а також Звіт інспектування НБУ. Натомість, відповідачами не було представлено у матеріали справи та не повідомлялося про наявність доказів на підтвердження ліквідності цінних паперів, як і не представлено оцінки вартості пакету цінних паперів, станом на час їх придбання банком.
71. Хочу зауважити, що у господарському судочинстві обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
72. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
73. Оскільки при касаційному перегляді судових рішень у цій справі підстави касаційного оскарження, визначені у частині другій статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження, а оцінка доказів у справі є прерогативою судів попередніх інстанцій, які керуючись стандартом доказування вірогідності доказів відповідно до свого внутрішнього переконання дійшли висновку, що докази, надані Позивачем є більш переконливими, ніж ті, що надані Відповідачами, вважаю, що підстави для скасування судових рішень у цій справі відсутні.
Суддя Г. Вронська