вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"04" листопада 2025 р. м. Київ Справа № 911/1534/25
м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108
Господарський суд Київської області
Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Костюк А.С., розглянув матеріали справи
за позовом Департаменту охорони здоров'я Одеської міської ради
65022, місто Одеса, вулиця Косовська, будинок 2-Д, код ЄДРПОУ 02013082
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНГ Україна»
07301, Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород, вулиця Лугова, будинок 36-А, квартира 48, код ЄДРПОУ 34729549
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Комунальна установа «Одеський міський Центр здоров'я»
65017, Одеська область, місто Одеса, вулиця Косовська, будинок 2-Д, код ЄДРПОУ 02008508
про визнання правочину недійсним в частині та стягнення коштів
за участі представників cторін:
позивача: не з'явився;
відповідача: Павленко Є.І., витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Ковальчук Д.І., посвідчення адвоката №2203 від 19.05.2005, ордер серія АІ №1947577 від 14.07.2025;
третьої особи: не з'явився;
Обставини справи:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх.№561/24 від 06.05.2025) Департаменту охорони здоров'я Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНГ Україна» про визнання правочину недійсним в частині та стягнення коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані неправомірністю включення податку на додану вартість до вартості товару за договором №1340 від 20.11.2023, що укладений між Департаментом охорони здоров'я Одеської міської ради, Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІНГ Україна» та Комунальною установою «Одеський міський Центр здоров'я», у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсними пункт 3.1. та специфікація (додаток 1) вказаного договору №1340 від 20.11.2023, в частині включення до загальної договірної ціни податку на додану вартість, а також заявляється до стягнення 115794,40 грн як безпідставно отримані кошти в якості податку на додану вартість та про відшкодування судових витрат у розмірі 6056,00 грн.
Судом перевірено позовну заяву і додані до неї документи на відповідність вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України та встановлена їх невідповідність вимогам пункту 2 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.05.2025 позов Департаменту охорони здоров'я Одеської міської ради залишено без руху та встановлений позивачу строк усунення недоліків позовної заяви.
У підсистемі ЄСІТС “Електронний суд» від позивача надійшла заява (вх.№7466/25 від 30.05.2025) про усунення недоліків.
Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.
Також позивачем у прохальній частині позовної заяви заявлене клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, за результатом розгляду якого суд дійшов таких висновків.
Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно із частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено частиною 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивачем заявлено у позовній заяві дві вимоги, одна з яких визнати недійсним пункт 3.1. та специфікацію (додаток №1) до договору №1340 від 20.11.2023, що укладений між Департаментом охорони здоров'я Одеської міської ради, Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІНГ Україна» та Комунальною установою «Одеській міський Центр здоров'я», в частині включення до загальної договірної ціни податку на додану вартість в розмірі 115794,40 грн, отже, одним із предметів позову є матеріально-правова вимога немайнового характеру, зважаючи на складність справи, зміст та характер доказів у справі, суд вважає, що справа №911/1534/25 не може бути віднесена до категорії малозначних за критерієм, що визначений частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі, випадку, передбаченому частиною другою статті 247 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача, при цьому, суд враховує, що позивачем не наведеного жодного обґрунтування необхідності розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Зважаючи на те, що однією із позовних вимог є вимога немайнового характеру, враховуючи складність справи, зміст та характер доказів у справі, суд дійшов висновку, що справа підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України 1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. 2. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Судом враховано, що спір виник у тристоронніх договірних правовідносинах за договором №1340 від 20.11.2023, що укладений між Департаментом охорони здоров'я Одеської міської ради, Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІНГ Україна» та Комунальною установою «Одеський міський Центр здоров'я», отже, рішення у справі може вплинути на права та обов'язки Комунальної установи «Одеський міський Центр здоров'я» як сторони спірного у справі договору, відтак, наявні підстави для залучення цієї установи до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.06.2025 прийнято позовну заяву (вх. №561/25 від 06.05.2025) Департаменту охорони здоров'я Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНГ Україна» про визнання правочину недійсним в частині та стягнення коштів до розгляду та відкрито провадження у справі №911/1534/25 за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого засідання суду призначено на 22.07.2025 о 15:00, встановлено відповідачу строк подання відзиву на позов, позивачу - строк подання відповіді на відзив, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Комунальну установу «Одеський міський Центр здоров'я» (65017, Одеська область, місто Одеса, вулиця Косовська, будинок 2-Д, код ЄДРПОУ 02008508), встановлено третій особі строк подання пояснень третьої особи, встановлено сторонам справи строк подання відповідей на пояснення третьої особи.
У підсистемі ЄСІТС "Електронний" суд від позивача надійшло клопотання (вх.№8577/25 від 20.06.2025) про долучення доказів.
У підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи (вх.№8581/25 від 20.06.2025).
Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№4599/25 від 15.07.2025).
У судове засідання 22.07.2025 з'явився представник відповідача, представники позивача та третьої особи не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені судом належним чином.
Відповідно до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 183 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках, коли питання, визначені частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.
З метою надання учасникам справи можливості для повної реалізації своїх процесуальних прав та неможливістю вчинення всіх дій, визначених частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання та продовження строку підготовчого провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.07.2025 відкладено підготовче засідання у справі №911/1534/25 на 21.08.2025 о 12:30.
У підсистемі ЄСІТС “Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 10519/2025 від 29.07.2025).
Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив (вх.№ 4974/25 від 04.08.2025).
У судове засідання 21.08.2025 з'явились представники відповідача, представники позивача та третьої особи не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені судом належним чином.
Під час судового засідання 21.08.2025 було оголошенно сигнал «повітряна тривога» у місті Києві.
Відповідно до розпорядження Голови Господарського суду Київської області №6-А від 19.07.2022 "Про порядок дій при оголошенні повітряної тривоги", у разі оголошення сигналу «повітряна тривога» суддям, працівникам апарату та відвідувачам суду необхідно негайно залишити приміщення суду та прослідувати до найближчого укриття.
З метою надання сторонам можливості для повної реалізації своїх процесуальних прав та неможливістю вчинення всіх дій, визначених частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про оголошення перерви у підготовчому засіданні відповідно до частини 5 статті 183 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.08.2025 повідомлено учасників справи №911/1534/25, що підготовче засідання відбудеться 30.09.2025 о 15:20, за адресою: м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108, у Господарському суді Київської області (зал судових засідань № 2).
Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшли пояснення у справі (вх. № 6108/25 від 30.09.2025).
У судове засідання 30.09.2025 з'явились представники відповідача, представники позивача та третьої особи не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені судом належним чином.
У підготовчому засіданні 30.09.2025 судом, відповідно до пункту 15 частини 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України встановлено порядок з'ясування обставин та дослідження доказів при розгляді справи по суті, вчинено інші дії, передбачені частиною 2 статті 182 цього Кодексу, відповідно до обставин справи, у суду відсутні підстави для відкладення підготовчого засідання або оголошення у ньому перерви, сторонами не вказано про бажання реалізувати будь-які процесуальні права на цій стадії процесу, не заявлено клопотань про відкладення підготовчого засідання.
Згідно з частинами 2, 5 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.09.2025 закрито підготовче провадження у справі № 911/1534/25; призначено справу № 911/1534/25 до розгляду по суті на 04.11.2025 о 14:00.
У підсистемі ЄСІТС "Електронний" суд від відповідача надійшли письмові пояснення (вх. № 13515/2025 від 02.10.2025).
У судове засідання 04.11.2025 з'явились представники відповідача, представники позивача та третьої особи не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені судом у підсистемі ЄСІТС "Електронний суд".
04.11.2025 у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
За результатами дослідження матеріалів справи, всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
31.10.2023 Департаментом охорони здоров'я Одеської міської ради оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів з особливостями через авторизований електронний майданчик в електронній системі закупівель за кодом класифікатору НК Україна ЄЗС ДК 021:2015-33160000-9 - Устаткування для операційних блоків (33162100-4 - Апаратура для операційних блоків, НК 024:2023 - 35616 - Система ендоскопічної візуалізації) Комплект ендоскопічного обладнання для ЛОР операцій. Ідентифікатор закупівлі у системі prozorro: UA-2023-10-31-010891-a.
За результатами проведеної процедури закупівлі Департаментом укладений договір №1340 від 20.11.2023 (далі - договір) з переможцем процедури закупівлі - Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІНГ Україна» та Комунальною установою «Одеський міський Центр здоров'я», відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі», з урахуванням постанов Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» та від 09.06.2021 №590 «Про затвердження Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану».
Постачальник зобов'язується у 2023 році поставити отримувачеві товар, зазначений в Специфікації на поставку товару (Додаток), яка є невід'ємною частиною договору, отримувач - прийняти, а замовник - оплатити товар (пункт 1.1. договору).
Найменування товару відповідно коду класифікатора ДК 021:2015-33160000-9 - устаткування для операційних блоків (33162100-4- Апаратура для операційних блоків, НК 024:2023-35616 - Система ендоскопічної візуалізації) Комплект ендоскопічного обладнання для ЛОР операцій (далі - товар). Кількість та конкретна назва товару зазначена в специфікації на поставку товару (додаток 1), яка є невід'ємною частиною договору (пункт 1.2. договору).
Ціна договору становить 1770000,00 грн, у тому числі ПДВ 115794,40 грн (пункт 3.1. договору).
В ціну товару включаються витрати на транспортування, оплату податків і зборів (обов'язкових платежів), а також інші витрати (пункт 3.3. договору).
Зобов'язання щодо оплати за товар у замовника виникають у разі виділення відповідного фінансування та у межах розміру такого фінансування. У разі затримки фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 7 банківських днів з дати отримання замовником фінансування закупівлі на свій рахунок (пункт 4.2. договору).
Строк (термін) поставки (передачі) постачальником товару до 31.12.2023 (пункт 5.1. договору).
Приймання - передача товару по кількості та асортименту проводиться отримувачем (або його представником) в день приймання, що підтверджується підписанням матеріально-відповідальними особами сторін накладної або видаткової накладної (пункт 5.2. договору).
Поставка здійснюється на умовах: DDP (у значенні міжнародних правил Інкотермс-2010) 65074, місто Одеса, вулиця Косовська, 2-Д (місто Одеса, вілиця Болгарська, 38) (пункт 5.6. договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2023 року, а в частині платіжних зобов'язань - до їх повного виконання (пункт 10.1. договору).
Додатком № 1 до договору № 1340 від 20.11.2023 сторони погодили специфікацію, в якій погодили назву медичного обладнання відповідно до наказу Міністерства Охорони Здоров'я №91 від 09.05.2022 (НК 024:2019), найменування, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю (без ПДВ), ціну за одиницю (з ПДВ), суму (з ПДВ).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на виконання умов договору № 1340 від 20.11.2023, поставлений товар: ЛОР - установка лікувально-діагностична NET-1100, кількість 2 комплекти, ціна за одинцю (без ПДВ) 827108,80 грн, ціна за одиницю (з ПДВ) 885000,00 грн, сума з ПДВ 1770000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 00017 від 28.11.2023, яка підписана представниками сторін та скріплена відбитками їх печаток, належність цієї поставки товару не заперечується учасниками справи.
Позивач за поставлений товар розрахувався у повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією № 4 від 28.11.2023 на суму 1770000,00 грн.
Позиція позивача - Департаменту охорони здоров'я Одеської міської ради
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України медичних виробів, для використання закладами охорони здоров'я з метою надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції, згідно з встановленим Кабінетом Міністрів України переліком, відтак, включення до вартості товару за договором № 1340 від 20.11.2023 податку на додану вартість у розмірі 115794,40 грн та подальша його сплата відповідачу не відповідає вимогам підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1447, а тому сплачені кошти у сумі 115794,40 грн є безпідставно набутими Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІНГ Україна» та підлягають поверненню.
Позиція відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНГ Україна»
Відповідач проти позову заперечує та вважає його безпідставним.
По-перше, відповідач зазначає, що ним не допущені порушення постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1447 «Про затвердження переліків лікарських засобів та медичних виробів, що ввозяться та постачаються на митну територію України під час воєнного стану», а також підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, оскільки для застосування режиму звільнення від оподаткування необхідно було мати документально обґрунтовані докази того, що обладнання, яке придбавається, має відповідне цільове призначення, а саме: для використання в заходах, пов'язаних з наданням медичної допомоги фізичним особам, які отримали поранення, контузії чи інше ушкодження здоров'я внаслідок участі їх в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування військової агресії Росії, тобто в результаті їх участі у військових діях і надати таке обґрунтування постачальнику обладнання, натомість, придбане обладнання призначалось для використання для загально медичних потреб комунальним закладом охорони здоров'я, яке не належить до закладів охорони здоров'я Міністерства оборони України. У постанові Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1447 фактично конкретизовано, що пільги щодо звільнення від сплати ПДВ стосуються закладів охорони здоров'я Міністерства оборони України, натомість, комунальна установа «Одеський міський центр здоров'я» є комунальним закладом охорони здоров'я та не належить до закладів охорони здоров'я Міністерства оборони України, зокрема, військово-медичних центрів, військового госпіталю, центрів медичної реабілітаціїї та санаторного лікування, військового санаторію тощо, будь-яких інших утворених відповідно до Законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів соціального призначення з правоохоронними функціями, на які Конституцією та Законами України покладено функції із забезпечення оборони держави.
По-друге, відповідач вказує на те, що спірний товар за договором не віднесений до тих, які дозволені до ввезення за ставкою оподаткування ПДВ 0%, оскільки не входить до переліку товарів (лікарських засобів та медичних виробів), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1447, при цьому, відповідач зазначає, що правильна назва медичного виробу визначається у Сертифікаті відповідності обладнання Технічному регламенту та Декларації відповідності, яку складає постачальник обладнання на підставі вказаного Сертифікату та за складеними до спірного у справі товару Сертифікатом та Декларацією визначена назва обладнання: ЛОР-установка лікувально-діагностична, яка не входить до переліку виробів, які дозволені до ввезення за ставкою оподаткування ПДВ 0%, за назвою цього обладнання митна служба України визначила цей товар як виріб медичного призначення за ставкою ПДВ 7%, тоді як позивач використовує співзвучність слів прирівнюючи спірний товар до "Ендоскопічної стійки", що входить до переліку виробів, які дозволені до ввезення за ставкою оподаткування ПДВ 0%.
Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальної установи «Одеський міський Центр здоров'я»
Третя особа своїм правом на надання пояснень щодо позову, передбаченим статтею 168 Господарського процесуального кодексу України, не скористалась та не виклала у встановлений строк свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення позовних вимог.
Суд зазначає, що ухвали Господарського суду Київської області від 16.06.2025, 22.07.2025, 22.08.2025, 30.09.2025 надіслані третій особі рекомендованими листами з повідомленням про вручення засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта», на адресу, вказану у позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та були нею отримані.
Згідно із частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З урахуванням положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, третя особа належним чином повідомлена про розгляд цієї справи.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Згідно з частинами 1, 4 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом пункту 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Одночасно, за змістом пункту 2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно, з урахуванням приписів статті 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частини 1 статті 220, частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 207 Господарського кодексу України), і оспорюванні, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у пункті 18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Отже, зважаючи на положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинна бути доведена наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За приписами частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договором є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як встановлено судом вище, 31.10.2023 Департаментом охорони здоров'я Одеської міської ради оприлюднене оголошення про проведення відкритих торгів з особливостями через авторизований електронний майданчик в електронній системі закупівель за кодом класифікатору НК Україна ЄЗС ДК 021:2015-33160000-9 - Устаткування для операційних блоків (33162100-4 - Апаратура для операційних блоків, НК 024:2023 - 35616 - Система ендоскопічної візуалізації) Комплект ендоскопічного обладнання для ЛОР операцій. Ідентифікатор закупівлі у системі prozorro: UA-2023-10-31-010891-a.
За результатами проведеної процедури закупівлі Департаментом укладений договір №1340 від 20.11.2023 між переможцем процедури закупівлі - Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІНГ Україна» та Комунальною установою «Одеський міський Центр здоров'я», відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі», з урахуванням постанов Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» та від 09.06.2021 №590 «Про затвердження Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану».
Ціна договору становить 1770000,00 грн, у тому числі ПДВ 115794,40 грн (пункт 3.1. договору).
Додатком № 1 до договору № 1340 від 20.11.2023 сторони погодили специфікацію, в якій погодили назву медичного обладнання відповідно наказу Міністерства Охорони Здоров'я №91 від 09.05.2022 (НК 024:2019), найменування, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю (без ПДВ), ціну за одиницю (з ПДВ), суму (з ПДВ).
Судом встановлено, що на виконання умов договору № 1340 від 20.11.2023, поставлений товар: ЛОР - установка лікувально-діагностична NET-1100, кількість 2 комплектів, ціна за одинцю (без ПДВ) 827108,80 грн, ціна за одиницю (з ПДВ) 885000,00 грн, сума з ПДВ 1770000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 00017 від 28.11.2023, яка підписана представниками сторін та скріплена відбитками їх печаток.
Позивач за поставлений товар розрахувався у повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією № 4 від 28.11.2023 на суму 1770000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (чинного на момент спірних правовідносин), за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Частинами 1, 2 статті 189 Господарського кодексу України (чинного на момент спірних правовідносин) передбачено, що ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем товару (замовником послуг).
Відповідно до підпунктів а, б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
За змістом пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Як вказано вище, в спірному пункті договору сторони погодили ціну договору в розмірі 1770000,00 грн, у тому числі ПДВ 115794,40 грн (пункт 3.1. договору).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Таким чином, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Згідно з підпунктом 194.1.1 пункту 194.1 статті 194 Податкового кодексу України, податок на додану вартість становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
Пунктами 30.1.-30.4., 30.9. статті 30 Податкового кодексу України унормовано, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Згідно з підпунктами 2 і 3 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції, чинній, станом на 03.09.2023), тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України:
- лікарських засобів та медичних виробів відповідно до підпункту "в" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, що призначені для використання закладами охорони здоров'я, учасниками антитерористичної операції, особами, що беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;
- лікарських засобів та медичних виробів без державної реєстрації та дозвільних документів щодо можливості ввезення на митну територію України, що призначені для використання закладами охорони здоров'я, учасниками антитерористичної операції, особами, що беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я, за переліком та в обсягах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №1447 від 27.12.2022 затверджено «Перелік лікарських засобів та медичних виробів, що ввозяться та постачаються на митну територію України під час воєнного стану», в якому передбачений товар, який звільнений від оподаткування податком на додану вартість, зокрема, за міжнародною непатентованою назвою або фармакотерапевтичною групою лікарського засобу/назвою медичного виробу: ендоскопічна стійка, що поширюється на медичні вироби, зазначені в підпункті 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України.
За оголошенням про проведення відкритих торгів та згодом укладеного договору (Специфікації) назва номенклатурної позиції предмета закупівлі (договору) у справі: Комплект ендоскопічного обладнання для ЛОР операцій; код згідно з Єдиним закупівельним словником, що найбільше відповідає назві номенклатурної позиції предмета закупівлі: ДК 021:2015:33162100-4 - Апаратура для операційних блоків НК 024:2023:35616 - Система ендоскопічної візуалізації.
Суд зазначає, що одним із ключових моментів вищевказаного звільнення від оподаткування податком на додану вартість є мета використання товару, а саме: для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я.
Отже, в даному випадку, для встановлення факту протиправного включення відповідачем ПДВ у вартість товару, що поставлений на підставі договору, необхідним є доведення позивачем існування умови про призначення товару для використання у відповідних заходах, зокрема, визначених у підпункті 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідних положень» Податкового кодексу України.
Проте, із змісту договору не вбачається мети використання спірного товару у відповідних заходах, які визначені у підпункті 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідних положень» Податкового кодексу України.
Крім того, з аналізу підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, на який посилається позивач, можна зробити висновок про те, що мова йде про спеціальне призначення саме «лікарських засобів та медичних виробів», а не в цілому закладу охорони здоров'я.
Тобто, заклад охорони здоров'я може надавати медичну допомогу будь-яким категоріям населення, але від оподаткування ПДВ звільняються операції з придбання лише тих лікарських засобів та медичних виробів, які закуповуються зі спеціальною метою - для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що визначальним для звільнення від оподаткування ПДВ за вказаною нормою є не лише категорія товарів та суб'єкт кінцевого отримувача таких товарів, а й документальне підтвердження особи такого суб'єкта відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору, в якому визначено осіб, зазначених у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, кінцевими отримувачами.
Порядок оформлення сертифіката кінцевого споживача регламентовано Положенням про порядок надання гарантій та здійснення державного контролю за виконанням зобов'язань щодо використання у заявлених цілях товарів, які підлягають державному експортному контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.1999 №920.
Пункт 5 цього Положення визначає, що з метою оформлення гарантій щодо кінцевого використання імпортованих в Україну товарів використовуються міжнародний імпортний сертифікат, сертифікат підтвердження доставки, сертифікат кінцевого споживача та інші документи, які містять державні гарантії та гарантії кінцевого споживача щодо використання товарів у заявлених цілях.
Відповідно до пункту 15 вказаного Положення сертифікат кінцевого споживача - це документ, яким кінцевий споживач вказує на місце встановлення (використання) і ціль кінцевого використання товару та гарантує, що цей товар не буде використаний в інших цілях, ніж зазначені в сертифікаті, не буде переданий іншому суб'єкту підприємницької діяльності на території України або реекспортований без дозволу Держекспортконтролю, а також бере на себе інші гарантії щодо імпортованого в Україну товару у разі, коли це передбачено умовами зовнішньоекономічного договору (контракту) згідно з вимогами держав - експортерів товарів (додаток 3).
Сертифікат кінцевого споживача оформляється у трьох примірниках. Перший і другий примірники направляються кінцевим споживачем імпортеру товару, який передає перший примірник іноземному експортеру, а другий примірник - Держекспортконтролю разом із заявою на видачу імпортного сертифіката або іншого документа. Третій примірник залишається у кінцевого споживача товарів (пункт 16 Положення).
Отже, сертифікат кінцевого споживача - це документ, який надається, зокрема, з метою підтвердження суб'єкта кінцевого отримувача товарів, який гарантує, що переданий йому товар не буде використовуватись в інших цілях або не буде переданий іншому суб'єкту.
Водночас, суд зауважує, що визначення суб'єкта кінцевого отримувача товарів відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору насамперед обумовлено необхідністю підтвердити особу такого кінцевого отримувача товарів, операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України яких підлягають звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, та не може бути формальністю, адже операції, зокрема, щодо постачання товарів, суб'єкт кінцевого отримувача яких не відповідає визначеному переліку, виключає можливість звільнення таких операцій від оподаткування ПДВ на підставі цієї норми.
Тобто, за вказаною нормою для звільнення від оподаткування ПДВ операцій, зокрема, щодо постачання на митній території України товарів, визначених у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, визначальним є документальне визначення суб'єкта кінцевого отримувача таких товарів відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору.
Відсутність такого документального підтвердження суб'єкта кінцевого отримувача товарів відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору свідчить про відсутність підстав для звільнення операцій з постачання таких товарів від оподаткування ПДВ, відповідно про відсутність підстав стверджувати, що включення ПДВ до вартості (ціни) закуповуваних згідно з таким договором товарів та подальша його сплата постачальнику суперечить вимогам підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Аналогічні правові позиції викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2025 у справі № 910/8235/24.
Проте, умови договору не містять жодних посилань на те, що ЛОР - установка лікувально-діагностична NET-1100, кількість 2 комплектів, підлягає використанню саме в оборонних цілях при запровадженні воєнного стану, чи будуть в подальшому передані саме для їх подальшого використання та потреб правоохоронних органів, Збройних Сил України та інших військових формувань, добровольчих формувань територіальних громад, утворених відповідно до законів України, інших суб'єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.
Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 26.02.2025 у справі № 910/8235/24, лише визначене підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України документальне підтвердження суб'єкта кінцевого отримувача товарів відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору є підставою для звільнення операцій щодо постачання таких товарів від оподаткування ПДВ, а, отже, лише за наявності такого документального підтвердження визначення відповідачем вартості (ціни) закуповуваних згідно з договором товарів мало б бути здійснене без включення ПДВ.
Проте, у даній справі судом не встановлено обставин наявності сертифікату кінцевого споживача або визначення за умовами договору, в тому числі, за змістом його преамбули, суб'єкта кінцевого отримувача товарів, що, в свою чергу, могло б свідчити про узгодженість сторонами відповідних умов та/або явну обізнаність постачальника на момент укладення такого договору про суб'єкта кінцевого отримувача товарів, та, як наслідок, про звільнення операцій щодо постачання закуповуваних за таким договором товарів від оподаткування ПДВ.
З огляду на наведене та враховуючи встановлені судом обставини щодо відсутності в матеріалах справи документального підтвердження суб'єкта кінцевого отримувача товарів відповідно до сертифікату кінцевого споживача або згідно з умовами договору, як це визначено підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами правових підстав для звільнення операцій щодо постачання товарів за оспорюваним договором від оподаткування ПДВ, та, як наслідок, про відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту 3.1. договору та специфікації (додаток 1) до договору № 1340 від 20.11.2023, в частині включення до загальної договірної ціни податку на додану вартість в розмірі 115794,40 грн.
Також згідно із статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відтак, позивач має довести наданими суду доводами та доказами, що спірний товар за договором дійсно відповідає товару, що включений до переліку, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України №1447 від 27.12.2022, за його міжнародною непатентованою назвою або фармакотерапевтичною групою лікарського засобу/назвою медичного виробу, а не за співзвучністю слів у назві спірного товару та товару за переліком, затвердженим вказаною постановою.
Відповідно до наданого до матеріалів справи Сертифікату відповідності, що виданий на спірний товар ДП "УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ" та Декларації про відповідність Технічному регламенту щодо медичних виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 753, повне найменування спірного медичного виробу: ЛОР - установка лікувально-діагностична NET-1100.
Відповідно до наданих документів, за долученою до матеріалів справи митною декларацією на ввезення спірного товару, товар оподаткований митною службою України за ставкою ПДВ 7%.
Відповідно до наданої до матеріалів справи податкової накладної, відповідачем нараховане (сплачене) ПДВ за ставкою 7 % за спірний товар, що поставлений ним за договором у спірному розмірі 115794,39 грн, який заявлений позивачем до стягнення.
Позивачем не доведене включення спірного обладнання до «Переліку лікарських засобів та медичних виробів, що ввозяться та постачаються на митну територію України під час воєнного стану», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1447 від 27.12.2022, за жодною ідентифікуючою ознакою: найменуванням, кодом національного класифікатора чи будь-якою іншою.
Відповідно до вимог статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд зазначає, що сторонами під час укладення договору №1340 від 20.11.2023, на законних підставах було включено у вартість товару ПДВ у сумі 115794,40 грн.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними саме на момент їх вчинення (укладення).
У той же час, як встановлено судом, включення ПДВ до ціни товару (пункт 3.1. договору) жодним чином не суперечило чинному законодавству.
Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено існування обставин, якими обгрунтоване звернення до суду з вимогою про визнання недійсним пункту 3.1. договору в частині включення до загальної суми договору податку на додану вартість у розмірі 115794,40 грн та зобов'язання відповідача повернути позивачу грошові кошти у наведеній сумі, а саме: наявності правових підстав для звільнення спірної операції з поставки товару за договором від оподаткування податком на додану вартість в силу приписів Податкового кодексу України та Митного кодексу України.
Крім того, позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що умови договору суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що договір №1340 від 20.11.2023, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, суперечить закону, а тому позовні вимоги, в цій частині, задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 115794,40 грн суд відзначає, що такі вимоги є похідними від первісної позовної вимоги про визнання частково недійним договору, і відмова у задоволенні первісної вимоги унеможливлює задоволення похідної вимоги.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним, тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19 та від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18.
Грошові кошти в сумі 115794,40 грн були набуті відповідачем на відповідній правовій підставі - укладеному договорі, що виключає застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Інші доводи та докази учасників справи оцінені судом у сукупності з вищевикладеними та не наводяться у рішенні суду, позаяк не спростовують вказаних у рішенні висновків суду та не покладені судом в його основу.
Зважаючи на вищевикладені висновки суду, суд дійшов висновку про повну відмову у задоволенні позову.
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. У задоволенні позову (вх.№561/24 від 06.05.2025) Департаменту охорони здоров'я Одеської міської ради (65022, місто Одеса, вулиця Косовська, будинок 2-Д, код ЄДРПОУ 02013082) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНГ Україна» (07301, Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород, вулиця Лугова, будинок 36-А, квартира 48, код ЄДРПОУ 34729549) про визнання правочину недійсним в частині та стягнення коштів - відмовити повністю.
2. Судові витрати позивача залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 26.12.2025.
Суддя С.О. Саванчук