Ухвала від 22.12.2025 по справі 991/9292/25

Cправа №991/9292/25

Провадження №11-сс/991/738/25

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2025 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого-судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання ОСОБА_4 ,

за участю:

підозрюваного - ОСОБА_5 ,

його захисника - ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 листопада 2025 року,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду (далі - ВАКС) від 04.11.2025 у задоволенні клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) про арешт майна відмовлено.

На вказане рішення прокурор САП подав апеляційну скаргу.

У апеляційній скарзі з доповненнями посилається на такі обставини.

Слідчий суддя дійшов помилкового висновку про відсутність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення.

Для кваліфікації дій як пособництво закон не вимагає щоб пособник знав усіх співучасників злочину, усвідомлював увесь план чи структуру кримінального правопорушення; достатньо усвідомлення того факту, що його дії сприяють вчиненню протиправного діяння, яке він розуміє за своїм характером та наслідками, у протилежному випадку такі дії повинні бути кваліфіковані як вчинені у складі організованої групи.

Кримінальна відповідальність для пособника настає незалежно від наявності чи відсутності корисливого мотиву, вирішальним є усвідомлення сприяння конкретному злочину.

У випадку, якщо ОСОБА_5 не мав матеріальної зацікавленості, але розумів предмет спору, усвідомлював кому належатиме майно за різних результатів, вчиняв дії для забезпечення ухвалення рішення на користь третіх осіб, вказаного достатньо для відповідальності за ст. 27 КК України як пособника.

Висновок слідчого судді, що ухвалені рішення в межах судової справи № 14/312 набули законної сили, а тому неспроможні твердження повідомлення про підозру про протиправність таких рішень, не заслуговує на увагу, оскільки матеріали, які обґрунтовували позицію сторони обвинувачення, містять відомості що свідчать про зворотне.

При цьому, стороною обвинувачення не ставиться під сумнів факт існування вказаних судових рішень, а вказується: як саме ці рішення були отримані; яким чином ОСОБА_5 координував і впливав на суддів; з ким він взаємодіяв; на яких фальсифікованих матеріалах вони ґрунтувалися.

А тому, наявність формально чинного рішення не унеможливлює кримінальної відповідальності та не спростовує пособницької ролі ОСОБА_5 .

Висновок слідчого судді, що в період з 24.06.2015 по 07.04.2025 держава Україна в особі Фонду державного майна України не могла мати будь-якої правомочності власника, такий жодним чином не міг бути потерпілим, а тому є неспроможними посилання на розмір збитків, визначених листом ФДМУ від 11.06.2024, не заслуговує на увагу. Слідчим суддею помилково ототожнено юридичну правомочність власника, яка належала державі від моменту проголошення незалежності, з можливістю здійснення фактичного володіння, яка була унеможливлена протиправними діями юридичної особи російської федерації. Отже, саме факт незаконного вилучення майна з державної власності і його трансформація рішеннями судів на користь інших осіб і створює збитки державі, а не факт реєстраційних процедур.

У оскаржуваній ухвалі слідчий суддя послався на відсутність об'єктивної та суб'єктивної сторін складу злочину, аналізуючи відповідні ознаки співучасті, зазначивши про наявність судових рішень, які не скасовані, надавши оцінку відсутності збитків у даному кримінальному провадженні, оскільки вони не підтверджені висновком судової експертизи, фактично, вдавшись до оцінки належності, достатності та допустимості доказів та встановивши відсутність у діях підозрюваного складу злочину, детально аналізуючи відсутність окремих його елементів та причинно-наслідкового зв'язку, що є передчасними висновками.

Слідчий суддя вийшов за межі предмету розгляду клопотання, а також порушив загальні засади кримінального провадження, зокрема: змагальність і диспозитивність, оскільки стороною захисту на ряд обставин, встановлених слідчим суддею, під час судового розгляду не зверталось уваги.

Неправильним є висновок слідчого судді про відсутність відомостей про ризики приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження майна ОСОБА_5 , оскільки наявність вільного доступу до майна та контролю за майном у особи, яка набула статусу підозрюваного, свідчать про відповідні можливості вчинення таких дій. Основною метою арешту у вказаному провадженні є збереження майна до вирішення справи по суті.

Просить скасувати ухвалу слідчого судді ВАКС від 04.11.2025 та постановити нову, якою задовольнити клопотання старшого детектива НАБУ про арешт майна.

У запереченнях на апеляційну скаргу захисник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 посилається на такі обставини.

Позиція прокурора зводиться до суб'єктивної незгоди з висновками слідчого судді та власного тлумачення обставин справи.

Попри те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024000000001148 від 12.12.2024, з урахуванням ч. 5 ст. 216 КПК України, мало б здійснюватися НАБУ, таке у період з 24.04.2025 до 19.06.2025 здійснювалось Головним слідчим управління Служби безпеки України.

Докази, зібрані слідчими Служби безпеки України, є недопустимими.

ОСОБА_5 не набув статусу підозрюваного, в силу вимог ст. 42 КПК України, оскільки складання, погодження, підписання та вручення повідомлення про підозру відбулося неуповноваженою особою на підставі доказів, зібраних органом досудового розслідування, який не мав на це процесуальних повноважень.

Пред'явлена ОСОБА_5 підозра у кримінальному провадженні № 22024000000001148 від 12.12.2024 є необґрунтованою, оскільки інкриміноване йому діяння не містить ані суб'єктивних ані об'єктивних ознак будь-якого кримінального правопорушення.

Покладення вини за прийняті судові рішення на ОСОБА_5 є юридично неможливим, оскільки відповідальність за шкоду, заподіяну судовими актами, несе держава Україна.

Повідомлення про підозру містить протиріччя, зокрема ОСОБА_5 інкримінується вчинення кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 27 КК України, тобто пособництво у складі групи осіб за попередньою змовою, при цьому у тексті повідомлення про підозру вказано, що ОСОБА_5 «не був обізнаний про діяльність організованої групи» та «не був знайомий з її учасниками». Ці формулювання мають ключове значення, оскільки свідчать про відсутність суб'єктивної сторони злочину необхідної для такої кваліфікації.

ОСОБА_5 не вчиняв жодних дій, спрямованих на отримання майна, не мав жодної вигоди та не мав жодного фактичного чи юридичного впливу на майнові активи. Відсутність мети заволодіння - ключовий момент для кримінальної відповідальності за ст. 191 КК України. Таким чином, у формулюванні, викладеному в повідомленні про підозру: не йдеться про намір набути, контролювати або розпорядитися чужим майном; відсутня вказівка на корисливий мотив або будь-яку вигоду для ОСОБА_5 ; сам умисел обмежується «виконанням вказівок» та «мотивом кар'єризму», що не є тотожним умислу на заволодіння чужим майном.

У контексті висунутої ОСОБА_5 підозри за ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України (пособництво у заволодінні майном шляхом зловживання службовим становищем), існує пряма конкуренція із спеціальними нормами, а саме зі ст. 376 КК України, яка передбачає відповідальність за втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення.

Просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді ВАКС від 04.11.2025 без змін.

У судовому засіданні прокурор САП ОСОБА_7 підтримав вимоги апеляційної скарги, підозрюваний ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_6 проти апеляційної скарги прокурора заперечили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора САП, підозрюваного та його захисника, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає ухвалу слідчого судді в межах поданої апеляційної скарги.

Встановлено, що детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 22024000000001148 від 12.12.2024 за ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 365-2, ч. 2 ст. 384, ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України.

За версією органу досудового розслідування на початку 2015 року (точної дати та місця досудовим розслідування не встановлено) у ОСОБА_8 та інших невстановлених на даний час службових осіб - організаторів протиправної діяльності виник злочинний умисел, направлений на протиправне заволодіння українською частиною нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок» з подальшою легалізацією коштів, одержаних внаслідок протиправного заволодіння цим нафтопродуктопроводом.

Так, маючи тісні зв'язки з російськими політичними та бізнес-елітами, у тому числі володільцями нафтопродуктопроводу, зважаючи на розв'язання росією збройної агресії проти України у 2014 році, що призвело до погіршення відносин між країнами та ускладнення здійснення господарської діяльності, ОСОБА_8 разом з іншими невстановленими на даний час особами, розробили злочинний план, який полягав у привласненні української частини магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок», що вже належав державі Україна в особі Фонду державного майна України на підставі рішення суду.

Розроблений у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці, а також при невстановлених обставинах, але не пізніше початку 2015 року, точна дата та час слідством не встановлені, ОСОБА_8 та іншими невстановленими особами, у тому числі особою, яку у своїх телефонних розмовах ОСОБА_8 називав «ОСОБА_52», «ОСОБА_52», злочинний план складався з таких етапів:

1. проведення переговорів та досягнення домовленостей з громадянами російської федерації ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та іншими на цей час невстановленими досудовим розслідуванням особами з числа громадян російської федерації щодо придбання нафтопродуктопроводу організаторами злочинної схеми;

2. після досягнення домовленостей з власниками нафтопродуктопроводу отримати вплив та контроль за діяльністю ДП «ПрикарпатЗахідтранс», у тому числі шляхом призначення підконтрольних осіб на керівні посади і виконання службовими особами ДП «ПрикарпатЗахідтранс» вказівок ОСОБА_8 та його співучасників, направлених на заволодіння нафтопродуктопроводом, шляхом перегляду та скасування рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі № 14/312, з подальшим формальним продажем цього нафтопродуктопроводу іноземній компанії, задля приховання злочину і надання йому вигляду господарських відносин;

3. після отримання впливу та контролю за діяльністю ДП «ПрикарпатЗахідтранс» організувати підготовку та подачу представниками ДП «ПрикарпатЗахідтранс», які не були обізнані про злочинний умисел учасників протиправного механізму, до Господарського суду Рівненської області заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі № 14/312;

4. вжити необхідних дій і заходів для позитивного перегляду Господарським судом Рівненської області за нововиявленими обставинами рішення цього ж суду від 22.03.2011 у справі № 14/312, яке набрало законної сили, а також вжиття аналогічних дій з підтриманням такої позиції суддями Рівненського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України;

5. домовитись з представниками іноземної компанії, які не були обізнані зі злочинними намірами ОСОБА_8 та інших організаторів злочину, для подальшого оформлення переходу права власності на нафтопродуктопровід «Самара - Західний напрямок» до їх компанії, з одночасним влаштуванням на керівні посади ДП «ПрикарпатЗахідтранс» підконтрольних ОСОБА_8 та іншим невстановленим учасникам протиправної діяльності осіб, і надання таким чином вигляду законного правочину вчиненому злочину задля унеможливлення повернення нафтопродуктопроводу до державної власності;

6. досягнути домовленостей з представниками іноземної компанії, які мали профінансувати інсценовану купівлю нафтопродуктопроводу шляхом надання кредиту описаній вище іноземній компанії під заставу власних акцій;

7. організувати та забезпечити підписання договору купівлі-продажу іменних бездокументарних акцій між іноземною компанією та Акціонерним товариством «Акционерная компания трубопроводного транспорта нефтепродуктов «Транснефтепродукт» щодо придбання АТ «Юго - Запад транснефтепродукт», яке, у свою чергу, є засновником та власником ДП «ПрикарпатЗахідтранс»;

8. організувати та забезпечити підписання кредитного договору між покупцем іменних бездокументарних акцій АТ «International Trading Partners AG» та кредитором іноземною компанією;

9. після призначення на керівні посади у ДП «ПрикарпатЗахідтранс» підконтрольних ОСОБА_8 та іншим невстановленим учасникам протиправної діяльності осіб, делегувати їм організацію підготовки та подачі представниками ДП «ПрикарпатЗахідтранс» до Господарського суду Рівненської області клопотання про призначення судової експертизи з одночасним пошуком і досягненням домовленостей з представниками експертної установи про надання відповідей на поставлені перед експертом питання в необхідній для реалізації злочинного умислу редакції;

10. здійснювати контроль та постійну комунікацію з представниками експертної установи під час складення висновку експерта;

11. забезпечити надання представниками експертної установи до Господарського суду Рівненської області неправдивого висновку експерта та на його підставі введення в оману суду;

12. забезпечити ухвалення Господарським судом Рівненської області рішення про відмову у задоволенні позову заступника Генерального прокурора про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на частину магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок», а також вжиття дій з метою підтримання такої позиції суддями Рівненського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України;

13. організувати легалізацію коштів, отриманих від функціонування нафтопродуктопроводу, пошук та залучення осіб, які б відповідали за обготівкування та передачу організаторам протиправної діяльності грошових коштів.

Після узгодження вказаного злочинного плану між ОСОБА_8 та невстановленою досудовим розслідуванням особою, яку у своїх телефонних розмовах ОСОБА_8 називав «ОСОБА_52», «ОСОБА_52», відбулось розподілення ролей та організації виконання етапів злочинного плану.

Так, на невстановлену досудовим розслідуванням особу, яку у своїх телефонних розмовах ОСОБА_8 називав «ОСОБА_52», «ОСОБА_52», серед іншого покладалась реалізація таких етапів злочинного плану:

- вжити необхідних дій і заходів для позитивного перегляду Господарським судом Рівненської області за нововиявленими обставинами рішення цього ж суду від 22.03.2011 у справі № 14/312, яке набрало законної сили, а також вжиття аналогічних дій з підтриманням такої позиції суддями Рівненського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України;

- забезпечити ухвалення Господарським судом Рівненської області рішення про відмову у задоволенні позову заступника Генерального прокурора про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на частину магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок», а також вжиття дій з метою підтримання такої позиції суддями Рівненського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України.

ОСОБА_8 та інша невстановлена службова особа із числа вищого політичного керівництва держави з метою заволодіння чужим майном (українською частиною магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок») на початку 2015 року, точна дата та час слідством не встановлені, через третіх осіб забезпечили пошук, залучення та участь ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень у складі організованої групи, на що останні погодилися.

Крім того, згідно ролей у організованій злочинній групі та розподілу виконання етапів злочинного плану, невстановлена досудовим розслідуванням особа, яку у своїх телефонних розмовах ОСОБА_8 називав «ОСОБА_52», «ОСОБА_52», з метою заволодіння чужим майном (українською частиною магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок») на початку 2015 року, точна дата та час слідством не встановлені, залучив громадянина ОСОБА_5 , який із 15.04.2014 року обіймав посаду голови Вищого господарського суду України, для забезпечення реалізації окремих етапів злочинного плану, на що останній погодився, при цьому не будучи знайомим із іншими учасниками організованої групи та не був обізнаним про діяльність організованої групи, діючи виключно на виконання частини злочинного плану, яка була доручена йому організаторами протиправної діяльності, а саме:

Таким чином, ОСОБА_8 та невстановлена досудовим розслідуванням особа, яку у своїх телефонних розмовах ОСОБА_8 називав «ОСОБА_52», «ОСОБА_52», на початку 2015 року, точна дата та місце у ході досудового розслідування не встановлені, створили та очолили організовану групу, до складу якої увійшли: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , а також інші невстановлені особи. Крім того, для реалізації окремих етапів злочинного плану вказані особи залучили ОСОБА_5 , який не був обізнаним про діяльність організованої групи та не був знайомим з іншими учасниками організованої злочинної групи.

Вказана організована група діяла на постійній основі у період з початку 2015 року по березень 2019 року, точні дати у ході досудового розслідування не встановлені, згідно з розробленим та погодженим усіма учасниками планом, з розподілом їх функцій, спрямованих на досягнення єдиного злочинного результату.

Так, з метою реалізації вищевказаного злочинного плану та умислу, направленого на заволодіння українською частиною магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок», а також вибуття його з державної власності та повернення його у власність ДП «ПрикарпатЗахідтранс», на виконання розробленого злочинного плану ОСОБА_8 за невстановлених слідством обставин та у невстановлений час, але не пізніше 18.03.2015, відвідав рф, де провів зустрічі з ОСОБА_10 (голова правління та президент «Акционерная компания трубопроводного транспорта нефтепродуктов «Транснефтепродукт») та низкою невстановлених слідством осіб, а також досяг домовленостей щодо можливості придбання вищевказаного нафтопродуктопроводу підконтрольними особами ОСОБА_8 та інших невстановлених організаторів злочинної діяльності, а саме ОСОБА_12 та ОСОБА_11 .

Зважаючи на розв'язання рф збройної агресії проти України у 2014 році, що призвело до погіршення відносин між країнами та ускладнення ведення господарської діяльності, діючі на той момент власники нафтопродуктопроводу - представники «Акционерная компания трубопроводного транспорта нефтепродуктов «Транснефтепродукт» погодились на пропозицію ОСОБА_8 щодо продажу нафтопродуктопроводу.

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_8 реалізував перший та другий пункти розробленого злочинного плану.

У подальшому на виконання третього пункту розробленого злочинного плану, 30.03.2015 тодішній директор підприємства ДП «ПрикарпатЗахідтранс» ОСОБА_15 , який не був обізнаним зі злочинними намірами ОСОБА_8 , але виконуючи вказівки невстановлених на даний час слідством осіб, підписав та подав до Господарського суду Рівненської області заяву про перегляд рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі № 14/312 за нововиявленими обставинами.

У обґрунтування підстав перегляду рішення господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі № 14/312 за нововиявленими обставинами директор ДП «ПрикарпатЗахідтранс» ОСОБА_15 надав у якості доказу акт АТ «Чорномортранснафта» про списання основних засобів від 05.04.2002 (далі - Акт), згідно з яким НПП «Грозний - Армавір - Трудова» виведено з експлуатації ще у 1992 році, а сам нафтопродуктопровід розкрадено. Про існування вказаного Акта ДП «ПрикарпатЗахідтранс» нібито дізналося лише 10.03.2015 від ВАТ «АК «Транснафтопродукт» (РФ).

На виконання четвертого етапу злочинного плану ОСОБА_8 у невстановлений досудовим розслідуванням час, однак не пізніше 18.03.2015, та невстановленому місці заручився підтримкою та допомогою іншого організатора злочинної діяльності, якого у своїх телефонних розмовах називав «ОСОБА_52», «ОСОБА_52».

У подальшому, інший, невстановлений на даний час організатор протиправної діяльності, якого у своїх розмовах ОСОБА_8 називав «ОСОБА_52», «ОСОБА_52», самостійно, а також через третіх осіб залучив для реалізації окремих етапів злочинного плану у якості пособника ОСОБА_5 , який на той час обіймав посаду голови Вищого господарського суду України.

Таким чином, спільними умисними діями невстановлений досудовим розслідуванням організатор протиправної діяльності, якого називають «ОСОБА_52», «ОСОБА_52», діючи на виконання розробленого раніше з ОСОБА_8 злочинного плану, залучивши ОСОБА_5 , забезпечили прийняття необхідного рішення для реалізації злочинного плану Господарського суду Рівненської області.

У подальшому, ОСОБА_5 , не будучи обізнаним про діяльність організованої групи, однак діючи на виконання окремих етапів злочинного плану, доручених йому організаторами злочинної схеми, до подачі заяви про перегляд рішення Господарського суду Рівненської області за нововиявленими обставинами, у період часу з 17.03.2015 до 31.03.2015, перебуваючи у м. Житомир, достовірно знаючи про відсутність правових підстав для перегляду рішення у справі № 14/312 за нововиявленими обставинами, зловживаючи службовим становищем, використовуючи власний авторитет та посаду голови Вищого господарського суду України, при особистій зустрічі здійснив протиправний адміністративний вплив на голову вказаного суду ОСОБА_16 , який не був обізнаний із злочинними намірами організованої групи, та повідомив останньому про заплановану подачу заяви, наголосивши на необхідності її задоволення судом та подальшого перегляду справи №14/312, окремо зазначивши, що діє на виконання вказівок вищого політичного керівництва держави.

Окрім того, встановлено, що ОСОБА_5 , залучивши голову Рівненського апеляційного господарського суду ОСОБА_17 , який не був обізнаний із злочинними намірами організованої групи, у період часу з 17.03.2015 до 31.03.2015, доручив останньому здійснювати контроль за правильністю виконання ОСОБА_16 поставленого завдання та забезпечити необхідне рішення апеляційного суду шляхом здійснення протиправного адміністративного впливу, забезпеченого займаною ОСОБА_17 посадою заступника голови Рівненського господарського апеляційного суду, а також можливістю адміністративного впливу на процес проходження кваліфікаційного оцінювання суддями.

Заява про перегляд рішення господарського суду Рівненської області прийнята 31.03.2015 до провадження суддею господарського суду Рівненської області ОСОБА_18 у справі № 14/312, яку призначено до розгляду.

Діючи на виконання протиправних вказівок ОСОБА_5 , ОСОБА_16 після надходження заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, після 31.03.2015, перебуваючи у м. Рівне, під час телефонної розмови повідомив ОСОБА_5 про розподіл указаної заяви на суддю ОСОБА_18 , із якою ОСОБА_5 підтримував особисті дружні відносини.

У свою чергу, ОСОБА_18 , не маючи достатніх правових підстав, діючи на виконання протиправних вказівок ОСОБА_5 , 21.04.2015 задовольнила заяву ДП «ПрикарпатЗахідтранс» та скасувала рішення у справі №14/312, про що ОСОБА_16 повідомив ОСОБА_5 під час телефонної розмови.

У подальшому, 06.05.2015 ОСОБА_18 призначено експертизу, питання для якої були погоджені ОСОБА_5 у ході телефонної розмови із ОСОБА_16 , та зупинено провадження у справі.

У той же час, 24.06.2015 ОСОБА_17 , шляхом протиправного адміністративного впливу на суддів Рівненського апеляційного господарського суду ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , організовано ухвалення рішення про відмову у задоволенні апеляційної скарги прокурора на рішення ОСОБА_18 від 06.05.2015.

Таким чином, невстановлений досудовим розслідуванням організатор протиправної діяльності, якого називають «ОСОБА_52», «ОСОБА_52», а також ОСОБА_8 , залучивши до протиправної діяльності у якості пособника ОСОБА_5 , за його допомогою реалізували четвертий етап злочинного плану, а саме: вжили необхідних дій і заходів для позитивного перегляду Господарським судом Рівненської області за нововиявленими обставинами рішення цього ж суду від 22.03.2011 у справі №14/312, яке набрало законної сили, а також вжили аналогічних дій із підтриманням такої позиції суддями Рівненського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України.

Як наслідок, умисні дії невстановленого досудовим розслідуванням організатора протиправної діяльності, якого називають «ОСОБА_52», «ОСОБА_52», а також ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_17 , а також інших, невстановлених на даний час учасників організованої злочинної групи призвели до того, що нафтопродуктопровід продовжив протиправно перебувати у володінні АТ «Юго - Запад транснефтепродукт» акціонерної компанії «Акционерная компания трубопроводного транспорта нефтепродуктов «Транснефтепродукт» (російська федерація).

У подальшому, діючи на виконання раніше розробленого злочинного плану, а саме п'ятого його етапу, який полягав у пошуку та досягненні домовленостей з представниками іноземних компаній, які не були обізнані з злочинними намірами ОСОБА_8 та інших учасників організованої групи, з метою оформлення переходу права власності на нафтопродуктопровід «Самара - Західний напрямок» до їх компаній, ОСОБА_8 за посередництва свого бізнес-партнера та друга ОСОБА_22 (громадянина рф) у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці познайомився з громадянином Німеччини ОСОБА_23 .

Проте, з метою недопущення розголошення злочинних намірів ОСОБА_8 приховав від ОСОБА_24 - власника та засновника швейцарської компанії «International Trading Partners AG» злочинні наміри та плани і запропонував йому виступити в ролі покупця нафтопродуктопроводу та у подальшому номінального власника.

При цьому ОСОБА_8 , посилаючись на свої зв'язки із політичними та бізнес-елітами рф, запевнив ОСОБА_25 в узгодженні всіх питань та вирішення з будь-якими посадовими особами в російській федерації поточних проблем у разі їх виникнення, на що останній погодився.

У подальшому ОСОБА_8 , діючи спільно з іншими невстановленими особами, підтримуючи дружні відносини з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та іншими посадовими особами рф, створили умови для продажу російською стороною української частини нафтопродуктопроводу.

На виконання наступного етапу злочинного плану ОСОБА_8 та інші учасники організованої групи залучили компанію, зареєстровану на території Британських Віргінських Островів «Tantlum Investments Limited».

З метою забезпечення оплати за придбання нафтопродуктопроводу, враховуючи той факт, що швейцарська компанія «International Trading Partners AG» після згоди ОСОБА_26 фактично була підконтрольна та ввірена організаторам злочинної схеми, ОСОБА_8 та інші невстановлені на даний час організатори злочинної схеми домовились про укладення договору з кредитування під заставу 75% акцій компанії «International Trading Partners AG». Указані кошти повинні були забезпечити сплату російській стороні за придбання нафтопродуктопроводу.

Після виконання вказаного етапу злочинного плану ОСОБА_8 організував та забезпечив укладення угоди купівлі-продажу іменних бездокументарних акцій № 311/2015 (договір укладений 19 серпня 2015 року в м. Москва, рф) між «International Trading Partners AG» в особі ОСОБА_26 та Акціонерним товариством «Акционерная компания трубопроводного транспорта нефтепродуктов «Транснефтепродукт», в особі Генерального директора ОСОБА_27 , відповідно до якої «International Trading Partners AG» придбало 100% акцій АТ «Юго - Запад транснефтепродукт», яке, у свою чергу, є засновником та власником ДП «ПрикарпатЗахідтранс».

У свою чергу, розуміючи протиправний характер дій, для забезпечення проведення розрахунків з Акціонерним товариством «Акционерная компания трубопроводного транспорта нефтепродуктов «Транснефтепродукт» переказ грошових коштів від 16.02.2016 був оформлений організаторами злочинної діяльності у вигляді кредитної угоди під заставу 75% акцій компанії «International Trading Partners AG» від «Tantlum Investments Limited».

Зазначене свідчить про усвідомлення учасниками організованої групи протиправності своїх дій та маскування її реалізації з використанням суб'єктів господарської діяльності - нерезидентів, які зареєстровані та провадять свою діяльність у офшорній зоні. Крім того, вказане свідчить про усвідомлення організаторами злочинної діяльності своїх протиправних дій, оскільки це надавало їм змогу фактично приховати безпосереднього власника нафтопродуктопроводу.

Такими чином, указаними умисними діями ОСОБА_8 з використанням третіх осіб, які не були обізнані зі злочинним умислом, забезпечив виконання розробленого ним та іншим організатором злочинного плану, а саме його п'ятого, шостого, сьомого та восьмого етапів, тобто: пошук та досягнення домовленостей з представниками іноземної компанії, які були не обізнані зі злочинними намірами ОСОБА_8 та інших організаторів злочину, з метою оформлення переходу права власності на нафтопродуктопровід «Самара - Західний напрямок» до їх компанії, з одночасним влаштуванням на керівні посади ДП «ПрикарпатЗахідтранс» підконтрольних ОСОБА_8 та іншим невстановленим учасникам протиправної діяльності осіб, і надання таким чином вигляду законного правочину вчиненому злочину задля унеможливлення повернення нафтопродуктопроводу до державної власності; пошук та досягнення домовленостей з представниками іноземної компанії, які мали профінансувати інсценовану купівлю нафтопродуктопроводу шляхом надання кредиту описаній вище іноземній компанії під заставу власних акцій; організація та забезпечення підписання договору купівлі-продажу іменних бездокументарних акцій між іноземною компанією та Акціонерним товариством «Акционерная компания трубопроводного транспорта нефтепродуктов «Транснефтепродукт» щодо придбання АТ «Юго - Запад транснефтепродукт» (яке у свою чергу є засновником та власником ДП «ПрикарпатЗахідтранс»); організація та забезпечення підписання кредитного договору між покупцем іменних бездокументарних акцій АТ «Юго - Запад транснефтепродукт» та кредитором іноземною компанією.

Після оформлення вказаних документів ОСОБА_8 та інші невстановлені на даний час особи - організатори злочинної діяльності фактично набули право управління та контролю українською частиною нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок».

У 2016 році за ініціативою невстановлених на даний час осіб призначено на керівні посади у ДП «ПрикарпатЗахідтранс», а саме: ОСОБА_11 - заступником директора з правових питань, ОСОБА_12 - головою наглядової ради.

Таким чином, указані особи набули організаційно-розпорядчих функцій. Указані дії, крім іншого, мали на меті закріплення повного контролю над діяльністю ДП «ПрикарпатЗахідтранс», у тому числі забезпечення прийняття необхідних організаційних та розпорядчих рішень та фактично нівелювання ролі на товаристві його фактичного власника ОСОБА_24 .

У подальшому за невстановлених досудовим розслідуванням обставин та у невстановлений час ОСОБА_8 та невстановлена досудовим розслідуванням особа, яку у своїх телефонних розмовах ОСОБА_8 називав «ОСОБА_52», «ОСОБА_52», надали, у тому числі через третіх, невстановлених слідством осіб, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 вказівки щодо подальшого виконання злочинного плану, розробленого та узгодженого з іншими учасниками організованої групи.

Так, на ОСОБА_11 покладались обов'язки з реалізації наступних етапів злочинного плану: підготовка та подача представниками ДП «ПрикарпатЗахідтранс» до Господарського суду Рівненської області клопотання про призначення судової експертизи; пошук та досягнення домовленостей з представниками експертної установи про надання відповідей на поставлені перед експертом питання в необхідній для реалізації злочинного умислу редакції; здійснення контролю та постійної комунікації з представниками експертної установи під час складення висновку експерта; забезпечення надання представниками експертної установи до Господарського суду Рівненської області неправдивого висновку експерта та на його підставі введення в оману суду.

На ОСОБА_12 покладались обов'язки з реалізації таких етапів злочинного плану: організація легалізації коштів, отриманих від функціонування нафтопродуктопроводу, пошук та залучення осіб, які б відповідали за обготівку та передачу організаторам протиправної діяльності грошових коштів.

У подальшому, на виконання розробленого організаторами протиправної діяльності злочинного плану, у невстановленому місці та у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше лютого 2016 року, ОСОБА_11 , виконуючи свої функції у складі організованої групи, забезпечив підготовку та подачу начальником юридичного відділу ДП «ПрикарпатЗахідтранс» ОСОБА_28 , яка не була обізнана зі злочинними планами та намірами, до Господарського суду Рівненської області клопотання про призначення експертизи від 02.02.2016 (реєстраційний номер ПЗТ-108/141) у справі № 14/312.

У подальшому, під час судового розгляду ОСОБА_5 , який діяв на виконання доручених йому організаторами елементів злочинного плану, забезпечено винесення ухвали Господарського суду Рівненської області від 18.02.2016, якою задоволено вказане клопотання ДП «ПрикарпатЗахідтранс» та призначено інженерно-технічну судово-будівельну експертизу, проведення якої доручено ДП «Український державний науково - дослідний і проектний інститут азотної промисловості і продуктів органічного синтезу» (код ЄДР 04687867, юридична адреса: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ (нині - м. Кам'янське), вул. Горобця, буд. 2 (далі - ДП «УкрДІАП»), що засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (раніше - Міністерства промислової політики України). На вирішення експертизи, з-поміж інших, поставлені також питання: «Чи є нафтопродуктопровід новоствореним чи є частиною побудованого за часів існування СРСР?» (питання № 8) та «Чи є нафтопродуктопровід магістральним?» (питання № 11).

Указана ухвала суду разом із матеріалами судової справи № 14/312 направлена для виконання на адресу ДП «УкрДІАП» листом від 25.02.2016 № 14/312/256/16.

Проведення експертизи доручено співробітниці ДП «УкрДІАП» ОСОБА_29 , яка була ознайомлена з правами та обов'язками експерта та, усвідомлюючи відповідальність за складення та надання до суду висновку експерта, не відмовилася від проведення призначеної господарським судом експертизи.

При цьому ОСОБА_11 , будучи залученим до реалізації злочинного плану, діючи у складі організованої групи, на виконання одного з етапів злочинного плану, а саме складення експертом завідомо неправдивого висновку, задля надання законного вигляду привласненню української частини магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок» усвідомлював протиправність власних дій та організованої групи в цілому.

Так, на виконання розробленого ОСОБА_8 та іншими невстановленими на даний час організаторами протиправної діяльності злочинного плану та реалізації одного з його етапів у результаті підбурювань ОСОБА_11 , ОСОБА_29 , як головою експертної комісії, у період січня - березня 2017 року за результатами вивчення отриманих копій документі ДП «ПрикарпатЗахідтранс» та отриманих систематизованих даних дослідження від інших експертів складено проект висновку інженерно-технічної судово-будівельної експертизи із висновками, необхідними учасникам злочинної діяльності.

У подальшому, в період часу з березня по квітень 2017 року (точну дату та час досудовим розслідуванням не встановлено), ОСОБА_11 , виконуючи свої функції у складі організованої групи, діючи на виконання розробленого ОСОБА_8 та іншими невстановленими на даний час організаторами злочинного плану, перебуваючи у невстановленому органом досудового розслідування місці, шляхом умовляння, підбурив ОСОБА_29 до складання висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 у справі № 14/312, у якому висновки на питання № 8 та № 11 сформульовані у відповідності до розробленого злочинного плану, з метою подальшого скерування до Господарського суду Рівненської області.

У результаті підбурювань ОСОБА_11 ОСОБА_29 , будучи повідомленою про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК України, за дачу завідомо неправдивого висновку експерта, що підтверджується її особистим підписом, достовірно знаючи, що складений нею висновок інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 у справі № 14/312 містить неправдиві відомості, особисто підписала його як голова експертної комісії, а отже як особа, що надає послуги експерта.

Продовжуючи виконання розробленого ОСОБА_8 та іншими, невстановленими особами злочинного плану, ОСОБА_11 , розуміючи, що у результаті його підбурення ОСОБА_29 вже складено завідомо неправдивий висновок експерта, шляхом подальших умовлянь спонукав ОСОБА_29 надати цей висновок до Господарського суду Рівненської області.

Як наслідок, листом ДП «УкрДІАП» від 28.04.2017 № 2804-1 вказаний висновок скеровано до Господарського суду Рівненської області.

При цьому, Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні складено висновок експертів від 04.02.2021 № 6567/20-42/6568/6569/20-43 за змістом якого, зокрема нафтопродуктопровід «Самара-Західний напрямок» у частині, що проходить територією України, враховуючи: його розташування на території України, технічні характеристики і призначення; положення статті 1 Закону України «Про нафту і газ», відповідно до якої транзит нафти, газу та продуктів їх переробки трубопроводами через територію України між прикордонними пунктами приймання-здавання з території інших держав для споживачів за межами України відбувається виключно магістральними трубопроводами, відповідно до класифікації трубопровідного транспорту в системі трубопровідного транспорту України, наведеної у статті 2 Закону України «Про трубопровідний транспорт» та пункті 1.3 Інструкції про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з ремонту та експлуатації об'єктів трубопровідного транспорту нафтогазового комплексу України та контроль за їх дотриманням, відноситься до магістрального трубопровідного транспорту.

Таким чином, ОСОБА_8 своїми умисними діями, які полягали у залученні до реалізації розробленого з невстановленими на даний час особами злочинного плану, внаслідок залучення ОСОБА_11 до злочинної діяльності, забезпечив виконання таких етапів: підготовка та подача представниками ДП «ПрикарпатЗахідтранс» до Господарського суду Рівненської області клопотання про призначення судової експертизи; пошук та досягнення домовленостей з представниками експертної установи про надання відповідей на поставлені перед експертом питання в необхідній для реалізації злочинного умислу редакції; здійснення контролю та постійної комунікації з представниками експертної установи під час складення висновку експерта; забезпечення надання представниками експертної установи до Господарського суду Рівненської області неправдивого висновку експерта та на його підставі введення в оману суду.

Надалі, ОСОБА_5 , діючи умисно, на виконання дванадцятого етапу злочинного плану, у період часу із 18.02.2016 до 30.05.2018, більш точний час досудовим слідством не встановлено, у невстановлений слідством спосіб, використовуючи службове становище голови Вищого господарського суду України, користуючись власним авторитетом у судовій гілці влади та посилаючись на необхідність виконання вказівок вищого політичного керівництва держави, керуючись мотивом кар'єризму, здійснив протиправний адміністративний вплив на керівництво Господарського суду Рівненської області в особі голови Господарського суду Рівненської області ОСОБА_16 , та суддю Господарського суду Рівненської області ОСОБА_30 , а також, через використання протиправного адміністративного впливу ОСОБА_17 , здійснив вплив на суддів Рівненського апеляційного господарського суду ОСОБА_31 , ОСОБА_32 та ОСОБА_33 , а також суддів Касаційного господарського суду Верховного суду ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 та забезпечив відмову у задоволенні позову заступника Генерального прокурора України про визнання права власності на частини нафтопродуктопроводів «Самара - Західний напрямок» та «Грозний - Армавір - Трудова», що проходять по території України, загальною довжиною 1 433 км, за державою в особі Фонду державного майна України, витребування їх з володіння дочірнього підприємства «ПрикарпатЗахідтранс» південно - західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів російської акціонерної компанії «Транснафтопродукт» та передачі їх Фонду державного майна України.

Так, 02.02.2016 відбулась заміна судді ОСОБА_18 на суддю ОСОБА_30 , якій ОСОБА_16 повідомив про необхідність виконання протиправних вказівок ОСОБА_5 а також погодження усіх етапів та рішень при розгляді справи № 14/312.

У зв'язку з тим, що 15.01.2016 до Господарського суду Рівненської області повернулись матеріали з Волинського відділення ЛНДІСЕ із зазначенням неможливості проведення експертизи, ОСОБА_16 повідомив про даний факт ОСОБА_5 та отримав від останнього вказівку призначити повторну експертизу до ДП «УкрДІАП», достовірно розуміючи, що інші учасники організованої групи забезпечать підготовку експертами необхідного висновку.

18.02.2016 ОСОБА_37 , на виконання вказаних вище вказівок, незважаючи, що представники ДП «ПрикарпатЗахідтранс» клопотали щодо призначення експертизи до ПАТ «Інститут транспорту нафта», приймаючи до уваги, що будь-які відомості про ДП «УкрДІАП» як експертної установи відсутні, призначено нову експертизу, проведення якої доручено експертам ДП «УкрДІАП».

У подальшому, на виконання прямих вказівок ОСОБА_5 , 30.08.2017 Господарським судом Рівненської області (суддя ОСОБА_38 ), ігноруючи заперечення Фонду державного майна України щодо висновків експерта ДП «УкрДІАП» та клопотання ФДМУ про призначення повторної експертизи, винесено рішення про відмову у задоволенні позову прокурора.

Водночас, за результатами розгляду справи № 14/312 рішення судді Господарського суду Рівненської області ОСОБА_39 від 30.08.2017 залишено без змін постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 (колегія суддів у складі: ОСОБА_31 , ОСОБА_40 та ОСОБА_41 ) та Верховного Суду України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.05.2018 (колегія суддів у складі: ОСОБА_34 , ОСОБА_42 та ОСОБА_43 ) відмовлено у задоволенні позову заступника Генерального прокурора України про визнання права власності на частини нафтопродуктопроводів «Самара - Західний напрямок» та «Грозний - Армавір - Трудова», що проходять по території України, загальною довжиною 1 433 км, за державою в особі Фонду державного майна України, витребування їх з володіння дочірнього підприємства «ПрикарпатЗахідтранс» південно - західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів російської акціонерної компанії «Транснафтопродукт» та передачу їх Фонду державного майна України.

З огляду на викладене, невстановлений досудовим розслідуванням організатор протиправної діяльності, якого називають «ОСОБА_52», «ОСОБА_52», а також ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та інші невстановлені на даний час учасники організованої групи реалізували дванадцятий етап злочинного плану - забезпечили ухвалення Господарським судом Рівненської області рішення про відмову у задоволенні позову заступника Генерального прокурора про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на частину магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок», а також вжиття дій з метою підтримання такої позиції суддями Рівненського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України.

Як підставу відмови в задоволенні позову судом зазначено, що частина нафтопродуктопроводу «Самара-Західний напрямок», яка проходить територією України, була побудована (в основному) під час існування СРСР, але за рахунок грамотної експлуатації, своєчасних усунень дефектів на базі регулярних технічних обстежень, заміни обладнання і трубопроводів, що вичерпали свій ресурс, технічного переоснащення і реконструкції існуючих об'єктів, а також будівництва нових, нафтопродуктопровід, що експлуатується та утримується відповідачем, фактично є новим об'єктом, переробленим за його кошти, що встановлено висновком інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 у справі № 14/312.

Зазначений висновок за змістом є ідентичним формулюванню відповіді на питання №8 висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 у справі № 14/312, складеного ОСОБА_29 під злочинним тиском ОСОБА_11 .

Окрім того, після скасування судом 21.04.2015 законного та обґрунтованого рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2011 у справі №14/312, вже правонаступник ДП «ПрикарпатЗахідтранс» південно - західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів російської акціонерної компанії «Транснафтопродукт» - ТОВ «ПрикарпатЗахідтранс», упродовж 2017 - 2018 років здійснило реєстрацію за собою права власності на технологічні об'єкти нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок».

Саме в силу факту реєстрації права власності на деякі технологічні об'єкти суди у своїх рішеннях зазначили: «…оскільки право власності на технологічні об'єкти в рамках ЛДВС у встановленому законом порядку зареєстроване за відповідачем, то і лінійна частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, як приналежність до вказаних технологічних об'єктів, також належить на праві власності вказаному товариству».

Згідно з листом Фонду державного майна України від 11.06.2024 №10-25-15766, який є потерпілим внаслідок незаконного вибуття з державної власності української частини магістрального нафтопродуктопроводу «Самара - Західний напрямок» сума завданих державі збитків станом на 01.12.2017 становить 1 407 317 804,57 грн.

18.06.2025 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України.

Детективом НАБУ подано клопотання про арешт майна, належне на праві власності ОСОБА_5 , з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна, слідчий суддя дійшов таких висновків: у повідомленні про підозру наявні суттєві суперечності внаслідок відсутності будь-яких доказів спільності дій ОСОБА_5 у формі умисного сприяння можливій злочинній діяльності інших учасників кримінального провадження; рішення у справі №14/312 набули законної сили, а тому твердження повідомлення про підозру про протиправність таких рішень є неспроможними; у період з 24.06.2015 до 07.04.2025 держава Україна в особі Фонду державного майна України (ФДМУ) не могла мати будь-якої правомочності власника, відтак такий жодним чином не міг бути потерпілим, а тому неспроможними є посилання у повідомленні про підозру на лист ФДМУ від 11.06.2024 №10-25-15766 нібито як потерпілого щодо розміру збитків (майнової шкоди), завданої у зв'язку з незаконним вибуттям у 2017 році з власності нафтопродуктопроводу у розмірі 1 407 317 804,57 грн, який у свою чергу не підтверджено належним чином будь-яким висновком судової експертизи відповідно до статті 242 КПК України; у матеріалах клопотання відсутні будь-які відомості щодо ризиків приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження майна ОСОБА_5 , що не доводить належну мету застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна; стороною обвинувачення не доведено наявність ознак вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, оскільки зі змісту наданих матеріалів не вбачається будь-яких конкретних фактів участі такого як пособника за відсутності ознак об'єктивної та суб'єктивної сторони вчинення ним такого кримінального правопорушення, тобто наявне лише необґрунтоване припущення, що унеможливлює арешт майна підозрюваного з метою забезпечення конфіскації майна, оскільки не відповідатиме вимогам законності із дотриманням справедливого балансу між суспільним інтересом та захистом права власності особи.

Із вказаними висновками слідчого судді колегія суддів не погоджується, вважаючи такі безпідставними та передчасними.

Положенням ч. 1 ст. 170 КПК України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Відповідно до п. 3 ч. 2 вищезазначеної статті арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.

Згідно з п. п. 1, 3, 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Таким чином, однією із обов'язкових умов, яку повинен врахувати слідчий суддя при вирішенні питання про арешт майна, є наявність обґрунтованої підозри.

Поняття обґрунтованої підозри та чіткі критерії її оцінки у національному законодавстві не визначені, однак воно висвітлене у практиці Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ), що підлягає застосуванню українськими судами.

Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях під обґрунтованою підозрою розуміє існуючі факти або інформацію, яка може переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити злочин. При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що необхідні для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення особі обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах провадження для обмеження прав осіб.

Отже, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином, та які не повинні бути переконливими в тій мірі, щоб звинуватити особу у його вчиненні, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування. Таким чином, на початковій стадії розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред'являти до наданих стороною обвинувачення доказів тих самих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні справи до суду.

Термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011).

Від фактів, які є причиною виникнення підозри не вимагається такого ж рівня переконливості, як від тих, що є необхідними для висунення обвинувачення чи обґрунтування обвинувального вироку. Крім того, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів (рішення ЄСПЛ у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990).

Європейський Суд не вимагає, щоб на момент застосування заходів забезпечення кримінального провадження у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру, обґрунтована підозра передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994 року).

Стандарт доказування «обґрунтована підозра» є найнижчим стандартом доказування в кримінальному процесі та не передбачає наявності достовірного знання про вчинення особою кримінального правопорушення та не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.

Обґрунтованість підозри не може встановлюватися in abstracto або ґрунтуватися на суб'єктивних припущеннях, а має підкріплюватися конкретними доказами в кримінальному провадженні.

Термін "обґрунтованість" також означає поріг, який підозра повинна подолати, щоб задовольнити об'єктивного спостерігача щодо ймовірності звинувачень.

Інакше кажучи, обмеження права на свободу та особисту недоторканність може мати місце лише за наявності обґрунтованої підозри, самого лише добросовісного суб'єктивного переконання (bona fide) недостатньо.

Отже, оцінюючи обґрунтованість підозри у вчиненні кримінального правопорушення за наведених у повідомленні про підозру обставин, слідчий суддя повинен керуватись стандартом доказування «обґрунтована підозра», який є менш суворим у порівнянні зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом», що застосовується під час розгляду висунутого особі обвинувачення по суті, та не передбачає оцінку доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зауважує, що слідчий суддя повинен встановити, чи містить кримінальне провадження на вказаній стадії досудового розслідування достатньо доказів, щоб поєднати особу підозрюваного з вчиненим злочином, що могло б переконати об'єктивного спостерігача.

Пов'язаність ОСОБА_5 з інкримінованим йому злочином підтверджується такими долученими до клопотання доказами:

-записами розмов ОСОБА_8 по мобільному телефону НОМЕР_1 , зафіксованими (у тому числі) у протоколі додаткового огляду від 14.02.2022, з представниками російського уряду ОСОБА_9 та головою правління і президентом ПАО «Транснефть» ОСОБА_10 , під час яких зафіксовано дії щодо заволодіння нафтопродуктопроводом, у тому числі, як елементу, дії спрямовані на здійснення впливу на суд;

-висновком експерта Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки від 07.06.2022 №35/4, яким підтверджено участь ОСОБА_8 у розмовах, зафіксованих у протоколі додаткового огляду від 14.02.2022;

- висновком експерта Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки від 09.06.2022 №36/4, яким підтверджено участь ОСОБА_10 у розмовах, зафіксованих у протоколі додаткового огляду від 14.02.2022;

-висновком експертів Київського науково - дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комплексної судової психолого-лінгвістичної експертизи у кримінальному провадженні від 14.02.2023 № 15604/15605/22-39/5168/23-61, у якому визначення значення слів «руководитель», «у нашего», «ОСОБА_52», тощо;

-протоколом огляду від 23 січня 2023 року (огляд оптичного носія типу DVD-R марки «Verbatim» заявленим об'ємом пам'яті 4,7 Gb із заданою назвою «Огляд 16.01.2023», із маркувальним записом: МАР6 43ХН15012406 1, на якому збережені завантаженні аудіофайли з прослушками ОСОБА_8 ), відповідно до якого проводився огляд записів розмов ОСОБА_8 , що містились в мережі «Інтернет» (розмовами зафіксовано дії щодо заволодіння нафтопродуктопроводом, у тому числі, як елементу, дії спрямовані на здійснення впливу на суд);

-висновком експерта Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки від 02.02.2023 №19/4, яким підтверджено участь ОСОБА_8 у розмовах, зафіксованих у протоколі огляду від 23.01.2023;

-висновком експерта Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки від 07.02.2023 №18/4, яким підтверджено участь ОСОБА_10 у розмовах, зафіксованих в протоколі огляду від 23.01.2023;

-протоколом додаткового огляду від 20.02.2023 - огляд відомостей одержаних від операторів мобільного зв'язку ПрАТ «Київстар», ТОВ «Лафселл», ПрАТ «ВФ «Україна» по мобільному телефону НОМЕР_1 - підтвердження дійсності телефонних з'єднань ОСОБА_8 з представниками Російської Федерації, розмови під час яких описані в протоколах огляду від 14.02.2022 та 23.01.2023;

-протоколом огляду від 21.07.2025 - співставлення прийнятих в межах судової справи рішень з хронологією розмов ОСОБА_8 , з якого вбачається про усвідомлення змісту рішень суду при розгляді судової справи № 14/312;

-показами свідка ОСОБА_44 , зафіксовані в журналі судового засідання від 28.02.2025 під час допиту на стадії досудового розслідування в судовому засіданні, відповідно до яких остання повідомила, що ОСОБА_5 неодноразово звертався та вимагав залишити за Росією нафтопровід, мотивуючи таку необхідність проханням Президента України ОСОБА_45 ;

-показами свідка ОСОБА_19 (у 2017 році суддя Рівненського апеляційного господарського суду, головуюча суддя колегії суддів, які розглядали апеляційні скарги ФДМУ, Заступника Генерального прокурора України, Заступника прокурора Рівненської області щодо скасування рішення Господарського суду Рівненської області від 21.04.2025 у справі №14/312), викладеними в протоколі допиту від 29.04.2025, відповідно до яких остання повідомила, що ОСОБА_17 повідомив, що до неї хоче зайти ОСОБА_5 та дещо обговорити. Приблизно через годину до кабінету зайшов ОСОБА_5 . Він представився та сказав, що в неї у провадженні перебуває апеляційна скарга на рішення судді Господарського суду Рівненської області ОСОБА_18 у справі №14/312 про перегляд рішення від 2011 року за нововиявленими обставинами. Останній попросив звернути увагу на цю справу.... Після цього до неї приблизно двічі заходив ОСОБА_17 , який тоді обіймав посаду заступника голови суду, та нагадував, що є така справа. У її розумінні він нагадував з метою контролю на прохання ОСОБА_5 . Із розмови зі ОСОБА_5 та подальшого спілкування з ОСОБА_17 зрозуміла, що вони хочуть, щоб рішення ОСОБА_18 було залишено в силі;

-показами свідка ОСОБА_46 (у 2017 році суддя Рівненського апеляційного господарського суду, головуюча суддя колегії суддів, які розглядали апеляційну скаргу на рішення господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 у справі № 14/312), викладеними в протоколі допиту від 31.07.2025, відповідно до яких остання повідомила, що після визначення її головуючою у складі колегії суддів, тодішній голова Рівненського апеляційного суду ОСОБА_17 викликав її до себе в кабінет та сказав, що в неї у провадженні перебуває справа № 14/312, вона дуже серйозна і перебуває на контролі на найвищому рівні, з його слів у «самого главного», головою він кивнув вверх, підкреслюючи поважність особи, а тому потрібно залишити в силі рішення першої інстанції. На що вона відповіла, що ще не знайомилась з матеріалами справи і на це потрібен час. Але він дав зрозуміти, що це не має ніякого сенсу і все одно потрібно залишити в силі рішення першої інстанції. Вивчивши матеріали справи і скарги, пішла до ОСОБА_17 і сказала йому прямо, що це «повна хрєнь». Йому це не сподобалось, чого він не приховував, він знову почав казати, що справа на контролі у «самого главного» - ОСОБА_5 (колишній голова Вищого господарського суду) і навіть далі, але хто саме далі він не сказав... У подальшому, їй стало відомо, що ОСОБА_17 після її відмови прийняти необхідне рішення їздив у м. Київ до ОСОБА_5 та сказав йому, що вона неадекватна і він не може гарантувати прийняття необхідного рішення у справі №14/312;

-показами свідка ОСОБА_16 (у 2015 році голова Господарського суду Рівненської області), викладеними в протоколі допиту від 05.06.2025, відповідно до яких останній повідомив, що навесні 2015 року на окружній дорозі міста Житомир, у готельно-ресторанному комплексі «Губернія», він мав зустріч з тодішнім головою Вищого господарського суду України ОСОБА_5 , ініціатором якої виступив він. Під час цієї зустрічі ОСОБА_5 повідомив, що до Господарського суду Рівненської області надійде для розгляду заява про перегляд рішення у справі №14/312 за нововиявленими обставинами та просив звернути на неї особливу увагу. Так, з його слів вказана справа перебувала на контролі на найвищому рівні та по ній існує визначена «державницька» позиція, якої варто дотримуватися. Перед суддею ОСОБА_37 постало проблемне питання якій експертній установі доручити проведення експертизи. Враховуючи складність питання, ОСОБА_38 звернулась до нього за порадою. На що він відповів їй, що потрібно порадитись із керівництвом. Після чого набрав ОСОБА_5 , для того щоб визначитись як правильно діяти в ситуації, яка склалась. ОСОБА_5 , вислухавши це питання, сказав, що для його вирішення потрібен час. Через декілька днів він повідомив якій установі потрібно доручити проведення вказаної експертизи, про що він повідомив ОСОБА_47 . Після надходження до суду висновку експертизи та його опрацювання, ОСОБА_38 знову прийшла до нього та була дуже здивована, оскільки висновок стверджував, що нафтопродуктопровід «Самара - Західний напрямок» є новим об'єктом та не являється магістральним нафтопродуктопроводом і таким чином рішення необхідно приймати на користь відповідача, тобто дочірнього підприємства «ПрикарпатЗахідтранс», власником якого є російське підприємство. Він зв'язався з ОСОБА_5 , оскільки ситуація виглядала дуже дивною, на що отримав відповідь, що потрібно приймати рішення на підставі наявного висновку експертизи, оскільки більше ніхто таку експертизу провести не зможе. Отриману відповідь було передано ОСОБА_48 . Перебігом справи №14/312, приблизно з моменту передачі вказаної справи судді ОСОБА_49 , почав опікуватися тодішній голова Рівненського апеляційного господарського суду ОСОБА_17 , який часто телефонував та дублював прохання ОСОБА_5 , зазначаючи, що ця справа перебуває на контролі на найвищому рівні та по ній існує «державницька» позиція.

Однак, вказаним доказам слідчий суддя жодної оцінки не надав, а лише обмежився такими висновками щодо необґрунтованості підозри.

У повідомленні про підозру ОСОБА_5 від 18.06.2025 прямо зазначено, що такий не був обізнаним про діяльність організованої групи, та не був знайомий з її членами ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , як й з невстановленою слідством особою (якого називають «ОСОБА_52», «ОСОБА_52»), відтак наявні суттєві суперечності внаслідок відсутності будь-які доказів спільності дій ОСОБА_5 у формі умисного сприяння можливій злочинній діяльності цих осіб.

Такий висновок колегія суддів вважає помилковим.

Так, пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками (ч. 5 ст. 27 КК України).

Учасники вчинення кримінального правопорушення групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об'єктивну сторону складу злочину. Водночас дії особи, яка безпосередньо не брала у ньому участі, але порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками, а також яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення кримінального правопорушення, його сліди або предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню кримінального правопорушення, належить кваліфікувати як співучасть у скоєному в формі пособництва з посиланням на ч. 5 ст. 27 КК України.

Відтак, пособник у вчиненні кримінального правопорушення не є виконавцем такого злочину. Дії, вчинені як пособництво, не можуть кваліфікуватись як вчинення злочину у групі осіб, оскільки дії такої особи безпосередньо не утворюють об'єктивну сторону складу кримінального правопорушення, передбаченого Особливою частиною КК України (Постанова ВС у справі № 464/5336/13 від 17.12.2024).

А тому, необізнаність ОСОБА_5 про діяльність організованої групи, відсутність знайомства з її членами ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , з невстановленою слідством особою (якого називають «ОСОБА_52», «ОСОБА_52») не може стверджувати наявність будь-яких суперечностей та виключати кваліфікацію його дій як співучасть у формі пособництва з посиланням на ч. 5 ст. 27 КК України.

Колегія суддів не може погодитись з висновком слідчого судді про те, що у повідомленні про підозру ОСОБА_5 наведено необґрунтовані твердження щодо можливості протиправного заволодіння майном шляхом ухвалення судових рішень.

Так, на підтвердження цього висновку слідчим суддею не наведено жодного доказу, крім переліку судових рішень.

Разом з тим, з повідомлення про підозру від 18.06.2025 (т. 2, а. с. 71-80) вбачається, що в ньому відсутні будь-які посилання сторони обвинувачення на протиправне заволодіння майном шляхом ухвалення судових рішень.

Безпідставним є висновок слідчого судді, що в період з 24.06.2015 (дати набрання законної сили рішення господарського суду Рівненської області від 21.04.2015, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.06.2015) до 07.04.2025 (дати набрання законної сили рішення господарського суду Рівненської області від 04.12.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025) держава Україна в особі Фонду державного майна України (ФДМУ) не могла мати будь-якої правомочності власника, й відтак такий жодним чином не міг бути потерпілим.

Так, за загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється.

А відтак, оскільки держава Україна в особі ФДМУ набула раніше право власності на спірне майно на законних підставах, однак це право не визнавалось та заперечувалось, слідчий суддя не мав підстав для висновку, що у зв'язку з ухваленням судових рішень держава Україна в особі ФДМУ не могла мати будь-якої правомочності власника.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України слідчий або прокурор зобов'язані забезпечити проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, якщо потерпілий не може їх визначити та не надав документ, що підтверджує розмір такої шкоди, розміру шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяного кримінальним правопорушенням.

З огляду на вищевказане, безпідставним є висновок слідчого судді про неспроможність посилання у повідомленні про підозру на лист ФДМУ від 11.06.2024 №10-25-15766 як потерпілого щодо розміру збитків (майнової шкоди), завданої у зв'язку з незаконним вибуттям з власності нафтопродуктопроводу у розмірі 1 407 317 804,57 грн.

Окрім того, належить зазначити, що слідчий суддя нічим не спростував виконання обов'язку сторони обвинувачення забезпечення проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків.

Відтак, колегія суддів вважає, що переконливим є посилання у апеляційній скарзі прокурора на помилковість висновку слідчого судді про відсутність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення.

При цьому заперечення ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 не містять доводів на спростування доводів апеляційної скарги

Також, слушним є посилання апеляційної скарги на передчасність висновків слідчого судді, який вдався до оцінки доказів, встановивши, що органом досудового розслідування не встановлено усіх елементів складу інкримінованого ОСОБА_5 злочину та не відображено вказане у повідомленні про підозру, що свідчить про те, що слідчий суддя вийшов за межі предмету розгляду клопотання, а також порушив загальні засади кримінального провадження.

Підозра - це процесуальне рішення прокурора, слідчого (за погодженням із прокурором), яке ґрунтується на зібраних доказах під час досудового розслідування та в якому формується припущення про причетність конкретної особи до вчинення кримінального правопорушення, з повідомленням про це такій особі та з роз'ясненням її прав та обов'язків.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 277 КПК України повідомлення про підозру має містити такі відомості: 1) прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення; 2) анкетні відомості особи (прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру; 3) найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення; 4) зміст підозри; 5) правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 6) стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру; 7) права підозрюваного; 8) підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.

Підозрою є обґрунтоване припущення слідчого або прокурора про вчинення особою кримінального правопорушення. Праву підозрюваного знати, у вчинені якого кримінального правопорушення його підозрюють, кореспондує обов'язок сторони обвинувачення довести це до його відома, повідомити про наявність підозри та роз'яснити її зміст. Відтак, повідомлення про підозру є одним із найважливіших етапів стадії досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка набула статусу підозрюваного, можливості захищатись усіма дозволеними законом засобами і способами.

Прокурор, слідчий здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійними у своїй процесуальній діяльності (положення ст. ст. 36, 40 КПК України).

Викладення змісту підозри, правової кваліфікації кримінального правопорушення та стислого викладу обставин кримінального правопорушення є дискреційними повноваженнями органу досудового розслідування, а тому викладаються у повідомленні про підозру у такому виді, як вважає за необхідне.

У повідомленні про підозру серед іншого зазначається стислий виклад суттєвих фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, відомих на момент повідомлення про підозру, - тобто законом допускається, що на цій стадії притягнення особи до кримінальної відповідальності не всі суттєві обставини можуть бути відомі слідству. Тож логічним наслідком можливості з'ясування інших важливих фактичних обставин розслідуваного злочину є право сторони обвинувачення повідомити про нову підозру або змінити раніше повідомлену підозру (ст. 279 КПК України). Отже, як фактична сторона кримінального провадження, так і правова оцінка імовірно кримінально-протиправної поведінки, не обов'язково є сталими з моменту первинної підозри (вони можуть коригуватися як протягом досудового розслідування, так і в рамках судового провадження).

А тому, на даній стадії досудового розслідування, яке наразі не завершено, не є необхідним, щоб органом досудового розслідування було доведено поза розумним сумнівом існування всіх елементів складу злочину, який інкримінується підозрюваному, оскільки фактично досудове розслідування і здійснюється саме з тією метою, аби встановити всі чотири елементи складу злочину (суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона), а також встановити всі кваліфікуючі ознаки відповідного злочину.

Наявність усіх елементів складу інкримінованого правопорушення, доведеність (на рівні «поза розумним сумнівом»), мають бути встановлені (перевірені) у ході судового розгляду (у разі скерування обвинувального акта до суду) на підставі детального аналізу та співставлення усіх доказів, у тому числі показань свідків та обвинуваченого.

Колегія суддів вважає, що визнання слідчим суддею підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення необґрунтованою з мотивів неправильної кваліфікації (за наявності достатніх доказів можливого вчинення певною особою кримінального правопорушення) не відповідає вимогам КПК України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 278 КПК України дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Відповідно до приписів ст. 279 КПК України, у випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або зміну раніше повідомленої підозри слідчий, прокурор зобов'язаний виконати дії, передбачені статтею 278 цього Кодексу.

Отже, положеннями чинного КПК України не заборонено на стадії досудового розслідування змінювати правову кваліфікацію протиправних дій або ж вносити до ЄРДР відомості за новим злочином у разі встановлення додаткових відомостей щодо обставин вчиненого, як і не заборонено змінювати повідомлення про підозру.

А тому, без посилання на наявність беззаперечних доказів про вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ст.376 КК України, слідчий суддя не мав правових підстав для твердження, яке зводиться до того, що сторона обвинувачення не змінила правову кваліфікацію протиправних дій.

Також колегія суддів не може приймати до уваги посилання сторони захисту на порушення підслідності та повідомлення про підозру неуповноваженою особою, оскільки таким обставинам в оскаржуваній ухвалі слідчий суддя не надавав оцінку і відсутні підстави для виходу за межі апеляційної скарги прокурора.

Встановлюючи можливу причетність ОСОБА_5 до вчинення кримінального правопорушення, колегія суддів не встановлює його винуватість чи ступінь вини, питання належності та допустимості доказів, тобто не вирішує питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті.

Оцінивши сукупність отриманих доказів, колегія суддів вважає встановленим, що кримінальне правопорушення, за наведених обставин могло бути вчинене та до його вчинення може бути причетний ОСОБА_5 , а тому в цьому кримінальному провадженні наявні підстави для застосування заходів забезпечення, зокрема, арешту майна.

Враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, як обставини для накладення арешту на майно підозрюваного, колегія суддів зазначає таке.

Положенням ч. 1 ст. 170 КПК України передбачено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються (ч. 1 ст. 59 КК України).

У випадку визнання ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, останньому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Тобто, у даному випадку призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна є безальтернативним.

На слідчого покладається обов'язок при зверненні до слідчого судді з клопотанням про арешт майна крім іншого надати документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження, зокрема, підозрюваним таким майном (п. 3 ч. 1 ст. 171 КПК України).

Із матеріалів провадження встановлено, що ОСОБА_5 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , 2/3 частки квартири АДРЕСА_2 (т. 2 а. с. 143).

Відповідно до реєстраційної картки транспортного засобу ОСОБА_5 на праві власності належить транспортний засіб Toyota, д.н.з. НОМЕР_2 , 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 .

Зазначене вище майно, враховуючи норми ч. 10 ст. 170 КПК України, є об'єктом, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що накладення арешту у цьому випадку є пропорційним та співрозмірним завданням кримінального провадження та переслідує легітимну мету.

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (ч. 4 ст. 173 КПК України).

Із положень ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції вбачається, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Будь-яке втручання державного органу в права осіб повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (п.69, 73 рішення Європейського суду з прав людини від 23.09.1982 у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції»). Тобто повинне існувати обґрунтоване співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти.

Колегія суддів приходить до переконання, що необхідно накласти арешт на майно, шляхом тимчасового обмеження права на відчуження та розпорядження таким майном, з метою запобігання можливості підозрюваного ОСОБА_5 приховати та відчужити таке майно, з метою уникнення його можливої конфіскації як виду покарання.

Колегія суддів зауважує, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, хоча власник і обмежується у реалізації частини правомочностей права власності, такий захід є тимчасовим, відповідні обмеження за вищевказаних фактичних обставин є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу (п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України).

Отже, враховуючи вищезазначене, наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, підстав для накладення арешту на майно підозрюваного з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість апеляційної скарги прокурора, а відтак така підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді від 04.11.2025 - скасуванню з постановленням нової ухвали про задоволення клопотання про арешт майна.

Керуючись ст. ст. 392, 407, 409, 419, 422, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 листопада 2025 року скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання старшого детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_50 , погоджене прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_51 , про арешт майна задовольнити.

Накласти арешт на майно, належне на праві власності ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , із забороною відчужувати та розпоряджатися, зокрема:

- квартиру загальною площею 51,14 кв. м (житлова площа 30,5 кв. м), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 3036680423060);

- квартиру загальною площею 79,9 кв. м (житлова площа 39,9 кв. м), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 19646102280000) в частині 2/3 спільної часткової власності зареєстрованих за ОСОБА_5 ;

- легковий автомобіль марки та моделі «TOYOTA», чорного кольору, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , номер кузова: НОМЕР_3 .

Заборонити будь-яким реєстраторам органів державної реєстрації, приватним та державним нотаріусам, вчиняти будь-які дії, пов'язані із проведенням державної реєстрації (перереєстрації, поділу, виділу, тощо) права власності на зазначені об'єкти нерухомого та рухомого майна.

Ухвала про накладення арешту виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень

Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3

Попередній документ

132927087

Наступний документ

132927089

Інформація про рішення:

№ рішення:	132927088
№ справи:	991/9292/25
Дата рішення:	22.12.2025
Дата публікації:	29.12.2025
Форма документу:	Ухвала
Форма судочинства:	Кримінальне
Суд:	Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду
Категорія справи:	Кримінальні справи (з 01.01.2019); Провадження за поданням правоохоронних органів, за клопотанням слідчого, прокурора та інших осіб про; арешт майна

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто: рішення набрало законної сили (22.12.2025)
Дата надходження:	14.11.2025

Розклад засідань:

Минулі засідання (12)

12.09.2025 10:00	Вищий антикорупційний суд
23.09.2025 14:00	Вищий антикорупційний суд
29.09.2025 11:00	Вищий антикорупційний суд
07.10.2025 12:30	Вищий антикорупційний суд
15.10.2025 13:00	Вищий антикорупційний суд
20.10.2025 10:00	Вищий антикорупційний суд
24.10.2025 11:00	Вищий антикорупційний суд
04.11.2025 09:30	Вищий антикорупційний суд
07.11.2025 10:30	Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду
13.11.2025 08:45	Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду
28.11.2025 08:30	Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду
22.12.2025 09:00	Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду