25 грудня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 711/9680/25
Провадження № 22-ц/821/2231/25
Категорія: скарга на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
представник позивача: адвокат Грачова Тетяна Григорівна
відповідач: ОСОБА_2
третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради
розглянувши упорядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Грачової Тетяни Григорівни на ухвалу Придніпровського районного суду м.Черкаси від 04 листопада 2025 року (постановлену в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси під головуванням судді Демчика Р.В.)у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради про позбавлення батьківських прав, -
15 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради про позбавлення батьківських прав- передано на розгляд за підсудністю до Новомиргородського районного суду Кіровоградської області.
Ухвала суду мотивована тим, що позивач звернулася до суду з вимогою про позбавлення батьківських прав, місце проживання відповідача зареєстровано на території Новомиргородського районного суду Кіровоградської області, у зв'язку із чим суд дійшов висновку, що дана позовна заява не підсудна Придніпровському районному суду м.Черкаси.
В апеляційній скарзі, поданій через систему «Електронний суд» 14 листопада 2025 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Грачова Т.Г., вважаючи оскаржувану ухвалу суду незаконною, необгрунтованою, прийнятою із порушенням норм процесуального права та при неповному з'ясуванні фактичних обставин справи, просила суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 листопада 2025 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що предметом даного спору є не лише позбавлення батьківських прав, а й стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів і відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК України , позов про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів може пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Якщо в одному провадженні поєднані позовні вимоги про позбавлення батьківських прав та стягнення пені ( або аліментів), то такий позов може бути поданий за вибором позивача або за місцем проживання відповідача, або за місцем проживання позивача, що надає позивачу певну гнучкість при виборі підсудного суду.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до положень частини другої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. З рештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Передаючи матеріали даної цивільної справи за підсудністю на розгляд до Новомиргородського районного суду Кіровоградської області, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка зареєстрована по АДРЕСА_1 , а тому справа не підсудна Придніпровському районному суду м. Черкаси відповідно до територіальної підсудності.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції по наступних підставах.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Параграфом 3 глави 2 ЦПК України визначено територіальну юрисдикцію (підсудність) та регламентовано правила подання позову до суду у відповідності до підсудності.
Виходячи з поняття підсудність у цивільному судочинстві, як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ, підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи. Цивільно-процесуальний кодекс виділяє декілька видів територіальної підсудності: загальна (залежно від місця проживання фізичної особи чи місцезнаходження юридичної особи), альтернативна (за вибором позивача), виключна (залежно від характеру спірного правовідношення), за зв'язком справ.
Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.
За загальним правилом, визначеним ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
При цьому, за ч. 1 ст. 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Згідно з ч. 16 ст. 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох визначених у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (ст. 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої ст. 30 цього Кодексу (ч. 16 ст. 28 ЦПК України). Право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві (постанова Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 263/14171/19).
У постанові від 09 квітня 2020 року № 200/11563/18 (провадження № 61-7883св19) Верховний Суд вказав, що справи про позбавлення батьківських прав є справами позовного провадження, тому ця категорія справ підлягає розгляду за загальними правилами підсудності (відповідно до статті 27 ЦПК України) за місцем проживання відповідача або одного з них, якщо позов подається до обох батьків (частина 15 статті 28 ЦПК України). Якщо в одному позові вимоги про позбавлення батьківських прав (та інші вимоги щодо захисту прав дитини) поєднуються з вимогою про стягнення аліментів (або оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені)), такий позов може подаватися за вибором позивача згідно з частиною 1 статті 28 ЦПК України.
Аналогічні висновки викладені в ухвалі Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № 638/5159/19 (провадження № 61-430ск20), постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 607/5535/22 (провадження № 61-17499св23).
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав та стягнути з неї неустойку (пеню) за час прострочення сплати аліментів. Тобто, з двох заявлених позовних вимог одна (про позбавлення батьківських прав) підлягає розгляду за загальними правилами підсудності, а інша (про стягнення неустойки (пені) за час прострочення сплати аліментів) за вибором позивача (альтернативна підсудність).
Як вбачається із Витягу з Реєстру територіальної громади, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , що відноситься територіально до Придніпровського району м. Черкаси і як вірно зазначив суд першої інстанції, місце реєстрації відповідача ОСОБА_3 є м. Новомиргород, Новоукраїнський район, Кіровоградської області, що територіально знаходиться у Кіровоградській області, Новоукраїнському районі м. Новомиргород.
Проте, суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що позов містить в собі дві вимоги, одна з яких про стягнення неустойки (пені) за час прострочення сплати аліментів, надає позивачці передбачене процесуальним законодавством право обирати суд, до якого вона може подати позов, тому ОСОБА_1 правомірно звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси відповідно до вимог ч. 1 ст. 28 ЦПК України за зареєстрованим місцем свого проживання.
Неналежне врахування цієї обставини призвело до помилкового висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для передачі справи за підсудністю до іншого суду.
Крім того, обґрунтовуючи у позові звернення до Придніпровського районного суду м. Черкаси, позивачка посилається на приписи ч. 1 ст. 28 ЦПК України із зазначенням, що позови про стягнення неустойки (пені) за час прострочення сплати аліментів можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, тому вона подає позов за своїм місцем реєстрації.
Колегія суддів зауважує, що позов, який містить дві вимоги, судом першої інстанції не було роз'єднано в окремі позови, тому помилковими є висновки суду першої інстанції, що в даному випадку підлягають застосуванню загальні правила підсудності, передбачені ч.1 ст. 27 ЦПК України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, у зв'язку із чим колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду .
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Грачової Тетяни Григорівни - задовольнити.
Ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 листопада 2025 року - скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради про позбавлення батьківських прав - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
О.М. Новіков