Номер провадження 22-ц/821/1859/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №708/687/25 Категорія: 311020000 Попельнюх А. О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
23 грудня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіСіренко Ю. В., Василенко Л. І.
секретарШирокова Г.К.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Медведівської сільської ради Черкаського району Черкаської області на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 08.08.2025 (суддя в суді першої інстанції Попельнюх А. О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Медведівської сільської ради Черкаського району Черкаської області про стягнення недоплачених при звільненні грошових коштів, стягнення середньої заробітної плати за час розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,
у червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила стягнути з Медведівської сільської ради Черкаського району Черкаської області на її користь компенсацію за 5 днів невикористаної відпустки в сумі 4 498,50 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 162 690,25 грн, моральну шкоду в сумі 30 000 грн та сплачений позивачем судовий збір.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона працювала на посаді директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради Черкаської області на підставі договору (контракту) від 01.07.2020, який був укладений між позивачкою та Медведівською сільською радою терміном на 6 років.
Розпорядженням сільського голови с. Медведівка Іванченка А. О. за № 47/02-06 від 09.04.2024 ОСОБА_1 була звільнена з посади директора зазначеного ліцею з 22.03.2023 на підставі п. 9 ст. 36 КЗпП України відповідно до ч. 2 ст. 38 ЗУ «Про повну загальну середню освіту».
17.02.2025 на виконання рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 17.07.2024 у справі № 708/501/24 сільським головою с. Медведівка Іванченком А. О. було видано розпорядження № 17/02-06, яким внесені зміни до розпорядження № 47/02-06 від 09.04.2024 в частині дати звільнення, зокрема ОСОБА_1 була звільнена з посади директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради Черкаської області 09.04.2024.
Також вказаним розпорядженням зобов'язано бухгалтерію нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію за невикористану відпустку у кількості 35 календарних днів за відпрацьований період з 01.09.2023 до 09.04.2024.
13.03.2025 на особистий банківський рахунок Казначей І. В. надійшли грошові кошти у сумі 23 596,06 грн, які відповідно до наданого відповідачем розрахункового листа за березень 2025 року є виплатою компенсації за 35 днів невикористаної відпустки, які були нараховані у розмірі 30 544,25 грн. Розмір нарахованих та виплачених позивачеві грошових коштів вона також не оскаржує та погоджується із визначеним відповідачем розміром.
Зазначена компенсація за невикористану відпустку за період з 01.09.2023 до 09.04.2024 фактично була виплачена лише 13.03.2025, тобто майже через рік після її звільнення.
Відповідач не виплатив ОСОБА_1 компенсацію за 5 днів невикористаної відпустки за період з 01.09.2022 по серпень 2023, яка згідно розпорядження № 181/02-06 від 20.12.2023 мала б бути надана їй у березні 2024 року під час весняних канікул, але надана не була.
Оскільки грошові кошти за 5 днів відпустки згідно розпорядження № 181/02-06 від 20.12.2023 не були виплачені позивачці ні в березні, ні в квітні 2024 року, тому Казначей І. В. вважає, що для проведення остаточного розрахунку при звільненні відповідач має виплатити їй компенсацію за 5 днів невикористаної відпустки в сумі 4 498,50 грн.
Крім того, компенсація невикористаної відпустки не була виплачена позивачеві у день звільнення і до моменту звернення до суду, тому Казначей І. В. просить стягнути на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку за шість місяців у розмірі 162 690,21 грн.
Безпідставна невиплата протягом тривалого часу після звільнення належних до виплати при звільненні грошових коштів, призвела до порушення трудових прав та душевних страждань позивача. В рахунок відшкодування завданої моральної шкоди ОСОБА_1 просить суд стягнути на її користь грошові кошти у сумі 30 000 грн.
У липні 2025 року представником позивача - адвокатом Новіловою Т.Б. подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, однак ухвалою суду від 07.08.2025 Казначей І. В. було відмовлено у прийнятті до розгляду такої заяви.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 08.08.2025 позовні вимоги Казначей І. В. задоволено частково.
Стягнуто з Медведівської сільської ради на користь Казначей І. В.: -компенсацію за 5 днів невикористаної відпустки в сумі 4 498,50 грн з відрахуванням при виплаті податків та обов'язкових платежів, передбачених законодавством України,-середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 162 690,25 грн з відрахуванням при виплаті податків та обов'язкових платежів, передбачених законодавством України,-моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з Медведівської сільської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 828,81 грн та на користь державного бюджету судовий збір в сумі 1 211,20 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факт невикористання 5 днів відпустки протягом періоду трудової діяльності та неотримання компенсації за неї.
Наданий позивачем розрахунок компенсації невикористаної відпустки судом визнано обґрунтованим та проведеним з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100.
Щодо середнього розрахунку при звільненні судом було враховано, що повний розрахунок із ОСОБА_1 відповідно до положень чинного трудового законодавства мав бути проведений у день звільнення, а саме 09.04.2024. Натомість, як встановлено судом та визнано сторонами, грошову компенсацію за 35 днів невикористаної відпустки, яка мала бути виплачена позивачеві у день звільнення, фактично була їй перерахована лише 13.03.2025. Оскільки у день звільнення позивачу не були сплачені усі належні їй при звільненні грошові кошти, суд дійшов висновку що до стягнення з відповідача на її користь підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку за максимально визначений період, а саме 6 місяців. Судом враховано, що заявлена Казначей І. В. до стягнення сума у цій частині є меншою, ніж визначена судом. Проте виходячи із вимог змагальності та диспозитивності суд позбавлений можливості вирішувати питання про стягнення грошових коштів у розмірі, який перевищує заявлені позовні вимоги, тому позовні вимоги задоволено у визначеному позивачем розмірі в сумі 162 690,21 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд обґрунтовував свій висновок тим, що позивач має право на компенсацію моральної шкоди внаслідок порушення її прав, однак розмір шкоди, заявлений позивачем визнано судом завищеним, тому виходячи із вимог розумності, справедливості та співмірності суд дійшов висновку, що достатньою компенсацією завданої моральної шкоди буде компенсація у розмірі 5 000 грн.
Суд оцінив критично твердження відповідача про те, що позивачем пропущено тримісячний строк для звернення до суду, оскільки момент початку підрахунку такого строку розпочинається з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Розрахунковий лист Казначей І. В. був наданий Медведівською сільською радою лише 31.03.2025, що не спростовано відповідачем, тому саме з цієї дати розпочав свій відлік тримісячний строк на звернення до суду із даним позовом. У свою чергу Казначей І. В. позов до суду направила засобами поштового зв'язку 17.06.2025, тобто із дотриманням граничного строку.
Медведівська сільська рада не погодилася з вказаним рішенням суду та звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 08.08.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити Казначей І. В. в задоволенні її позовних вимог. Судові витрати, понесені відповідачем покласти на позивача.
Вказана скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, суд керувався недоведеними обставинами, а висновки не відповідають дійсним обставинам справи.
Судом першої інстанції було прийнято рішення виключно на основі існування розпорядження № 181/02-06 від 20.12.2023, яким надається відпустка за 9 місяців до його видання, загальна кількість днів відпустки, на яку позивач мала право за період виконання обов'язків судом не встановлювалася, а доводи відповідача та надані ним розрахунки судом не аналізувалися і не були взяті до уваги.
Вказано, що позивач пропустила строк для звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП, а позиція суду про початок моменту відліку строку для звернення до суду з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні не відповідає дійсності, оскільки розрахунковий лист позивачу надавався як 31.03.2025 так і раніше, чого судом не було враховано.
Крім того вказано, що судом порушено норми процесуального права, оскільки ухвалою суду від 17.07.2025 було відмовлено у задоволенні заяви відповідача про відвід судді Попельнюха А. О., якому висловлено недовіру через його переконання та дії, які свідчать про упередженість та прихильність до позивача, оскільки суддя Попельнюх А. О. вже розглядав справу № 708/858/23 про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради Черкаської області і її позовні вимоги у вказаній справі були задоволені. Критична, неупереджена і об'єктивна оцінка обставин справи № 708/687/25 суддею Попельнюхом А. О. на думку відповідача є неможливою.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.07.2020 між ОСОБА_1 та Медведівською сільською радою був укладений договір (контракт) про призначення позивача на посаду директорки опорного закладу освіти «Медведівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. М. Залізняка» Медведівської сільської ради Черкаської області строком на 6 років.
Розпорядженням сільського голови Іванченка А. О. № 43/02-06 від 22.03.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 » її трудовий договір (контракт) від 01.07.2020 був достроково розірваний, а її звільнено із займаної посади за ініціативою роботодавця за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 19.05.2023 (справа № 708/447/23, провадження № 2/708/125/23) позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема визнано незаконним розпорядження сільського голови с. Медведівка Черкаського району Черкаської області ОСОБА_2 № 43/02-06 від 22.03.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено її на посаді директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради з 23.03.2023.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 12.07.2023 змінено рішення Чигиринського районного суду Черкаської області в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним розпорядження про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції постанови апеляційного суду, а також скасовано в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та в частині вирішення питання про стягнення судового збору.
На виконання рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 19.05.2023 у частині його допуску до негайного виконання розпорядженням сільського голови с. Медведівка ОСОБА_2 від 20.06.2023 «Про поновлення на посаді за рішенням суду Казначей І. В.» позивачка була поновлена на займаній посаді.
Розпорядженням сільського голови ОСОБА_2 за № 89/02-06 від 21.06.2023 «Про звільнення Казначей ОСОБА_3 » трудовий договір (контракт) від 01.07.2020 із позивачем був достроково розірваний шляхом звільнення її із посади директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради відповідно до п. 7-1 ст. 36 КЗпП України.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 23.08.2023 (справа № 708/858/23), яке за наслідками його апеляційного перегляду судом апеляційної інстанції залишено без змін, зазначене розпорядження визнано незаконним та поновлено позивача на посаді директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради.
На виконання вказаного рішення суду сільським головою Іванченком А. О. видано розпорядження № 123/02-06 від 24.08.2023 «Про поновлення на посаді за рішенням суду Казначей І. В.», яким позивача було поновлено на посаді директора ліцею.
Постановою Верховного Суду рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 19.05.2023 та постанова Черкаського апеляційного суду від 12.07.2023 у справі № 708/447/23 в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та поновлення позивачки на посаді директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради Черкаської області було скасовано та змінено формулювання причин звільнення, а саме п. 2 ст. 40 КЗпП України на п. 9 ст. 36 КЗпП України, ч. 2 ст. 38 ЗУ «Про повну загальну середню освіту».
09.04.2024 сільським головою с. Медведівка Іванченком А. О. видано розпорядження № 47/02-06 від 09.04.2024 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради Черкаської області.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області у справі № 708/501/24 (провадження № 2/708/203/24) позов Казначей І. В. задоволено частково. Судом ухвалено у пункті 1 резолютивної частини розпорядження сільського голови Іванченка А. О. № 47/02-06 від 09.04.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради Черкаської області» датою звільнення ОСОБА_1 з посади директора ліцею вважати 09.04.2024.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 06.11.2024 вказане рішення за наслідками його апеляційного перегляду залишено без змін.
Під час ухвалення зазначених судових рішень судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що Казначей І. В., будучи поновленою на посаді директора відповідно до рішень суду, працювала, виконувала покладені на неї посадові обов'язки, отримувала виплати заробітної плати та їй рахувався трудовий стаж за відпрацьований період.
Незважаючи на неодноразові звільнення з посади директора ліцею, фактично з моменту укладення трудового договору 01.07.2020 і до моменту її звільнення 09.04.2024 Казначей І. В. перебувала у трудових відносинах із Медведівською сільською радою та має безперервний трудовий стаж на посаді директора ліцею.
Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Стаття 47 КЗпП України визначає обов'язок роботодавця провести розрахунок з працівником.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Визначені ст. 116 КЗпП України строки розрахунку при звільненні визначають, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Згідно абз. 6 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до ст. 24 ЗУ «Про відпустки».
Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
З матеріалів справи вбачається, що 20.12.2023 (а. с. 83 Т.1) розпорядженням сільського голови с. Медведівка Іванченка А. О. директору Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради Черкаської області Казначей І. В. надана частина чергової щорічної відпустки з 25.03.2023 на 5 календарних днів за відпрацьований період з 01.09.2022 до 31.08.2023.
Доказів скасування такого розпорядження чи визнання його недійсним матеріали справи не містять.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не спростовано обставину, що Казначей І. В. фактично перебувала у відпустці на підставі вказаного розпорядження, а тому станом на день звільнення 09.04.2024 вона мала право на компенсацію за 5 днів невикористаної відпустки за попередній рік роботи, яку вона не отримувала.
Посилання апелянта на технічну помилку в вищевказаному розпорядженні колегія суддів відхиляє, оскільки усі допущені роботодавцем помилки та описки, не виправлені в установленому порядку, жодним чином не можуть порушувати права та інтереси працівників.
З урахуванням вищевикладених обставин, висновок суду першої інстанції про порушення з боку роботодавця в частині невиплати компенсації за 5 днів невикористаної відпустки є обґрунтованим.
Розрахунок компенсації невикористаної відпустки в сумі 4 498,50 грн проведений з урахуванням Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100 був предметом дослідження суду першої та апеляційної інстанції, визнаний судами обґрунтованим і підстав для зміни чи скасування висновку суду в цій частині колегія суддів не вбачає.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 ЗУ «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100.
Пунктом 2 Порядку передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до п. 3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у п. 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.
Пунктом 4 Порядку передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Судом першої інстанції встановлено, що повний розрахунок із ОСОБА_1 мав бути проведений у день звільнення, а саме 09.04.2025. Грошова компенсація за 35 днів невикористаної відпустки фактично перерахована позивачу 13.03.2025.
Судом першої інстанції обґрунтовано враховано положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100, яким передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 у березні 2024 року була нарахована у розмірі 22 974,38 грн за 18 робочих днів, у лютому у сумі 25 460,44 грн за 21 робочий день, що загалом становить 48 434,82 грн за 39 робочих дня.
Судом першої інстанції правильно визначено середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 , яка за вказаний період становить 1 241,92 грн та визначено період, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням положень ст. 117 КЗпП України, відповідно до якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Щодо моральної шкоди.
Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ст. 237-1 КЗпП України).
Відповідно до ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
На підставі ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм законодавства (постанова ВП ВС від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц). Така позиція відповідає практиці ЄСПЛ (рішення від 22.02.2005 у справі «Новоселецький проти України» (Novoseletskiy v. Ukraine, заява № 47148/99).
У постанові від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 Об'єднана палата КЦС зазначила, що зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Також у цій постанові ОП КЦС зазначила, що відбувається такий розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що невиплата належних позивачу у день звільнення грошових коштів мало для неї психотравмувальний характер, оскільки ОСОБА_1 залишилася без роботи та ще й фактично була залишена роботодавцем без засобів для існування. Наявність у цьому вини відповідача доведена рішенням суду, яке наразі набрало законної сили.
Визначений судом розмір моральної шкоди в сумі 5 000 грн. є обґрунтованим, відповідає вимогам розумності, справедливості та співмірності із завданою позивачу моральною шкодою і підстав для зміни чи скасування рішення суду в цій частині колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи відхиляються колегією суддів як безпідставні, оскільки під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження та не були підтверджені відповідачем належними та допустимими доказами.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач пропустила строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав є безпідставними, оскільки у відповідності до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Під час розгляду справи було достовірно встановлено, що розрахунковий лист наданий позивачу 31.03.2025, з позовом ОСОБА_1 звернулася 217.06.2025, тобто в межах тримісячного строку для звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Відповідачем дану обставину не спростовано та не доведено, що письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивача було отримано раніше ніж встановлена судом дата 31.03.2025.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального законодавства внаслідок постановлення ухвали про відмову в задоволенні заяви про відвід судді Попельнюха А.О. є безпідставними. Факт розгляду суддею Попельнюх А. О. справи № 708/858/23, яка стосувалася другого звільнення ОСОБА_1 з посади директора ліцею та прийняття рішення у даній справі не може бути підставою для відводу у справі № 708/687/25, оскільки попередня участь судді у пов'язаному спорі між тими самими сторонами та постановлення за наслідками розгляду такого спору рішення, яке наразі набрало законної сили, жодним чином не може впливати на упередженість та об'єктивність судді відповідно до положень ч. 4 ст. 36 ЦПК України.
Отже, оскільки апеляційним судом не визнано підстави заявленого у суді першої інстанції відводу обґрунтованими, відповідно, відсутні підстави для обов'язкового скасування рішення суду та ухвалення нового рішення у справі згідно до вимог п.2 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Медведівської сільської ради Черкаського району Черкаської області - залишити без задоволення.
Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 08.08.2025 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 25.12.2025.
Суддя-доповідач
Судді