Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-сс/4809/664/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст. 407 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
24.12.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 ,, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Долинського районного суду Кіровоградської області від 19 грудня 2025 року, якою стосовно підозрюваного
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродження с. Валове Криворізького району Дніпропетровської області, українця, громадянина України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , навідник механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , не мас судимості,
застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 2024050010011610, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, строком на шістдесят днів, а саме з 18 грудня 2025 року до 4 лютого 2026 року включно,
Слідчий СВ відділення поліції № 1 Кропивницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області ОСОБА_8 , погодженого з прокурором Кропивницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_9 ,звернувся до слідчого судді Долинського районного суду Кіровоградської області із клопотанням у даному кримінальному провадженні про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят діб.
Досудовим розслідуванням встановлено наступні обставини кримінального правопорушення.
6 березня 1983 року народження, будучи військовослужбовцем та проходячи військову службу за призовом під час мобілізації, перебуваючи на посаді навідника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_2 у військовому званні «солдат», діючи умисно в порушення вимог ст. ст. 2, 11, 16-17, 127-128, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій і передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, бажаючи їх настання, умисно, в умовах воєнного стану та без поважних причин, 23 грудня 2023 року не з'явився у зазначений термін з відпустки за станом здоров'я до розташування військової частини НОМЕР_2 , що знаходилась в населеному пункті АДРЕСА_2 та по сьогоднішній день ухиляється від проходження військової служби, перебуваючи у різних місцях, використовуючи виниклий у зв'язку з цим вільний час на власний розсуд, що не пов'язано з виконанням його обов'язків з військової служби.
Слідчий зазначає, що підозра ОСОБА_7 у вчиненні злочину доказується зібраними доказами, підозрюваним вчинено умисний, тяжкий злочин за вчинення якого передбачено кримінальне покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, що свідчить про існування ризику, передбаченого ст. 177 КПК України, а саме може переховуватися від органу досудового розслідування та суду.
Вищезазначене на думку слідчого є підставою застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою. Менш суворі запобіжні заходи не можуть бути застосовані, оскільки не можуть запобігти ризику, що існує.
Ухвалою слідчого судді Долинського районного суду Кіровоградської області від 19 грудня 2025 року задоволено вказане клопотання.
Застосовано стосовно ОСОБА_7 підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України запобіжний захід у виді тримання під вартою, починаючи з 18 грудня 2025 року до 4 лютого 2026 року включно.
Судове рішення мотивоване тим, що підозрюваний ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні умисного, тяжкого злочину за санкцією якого передбачено кримінальне покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Підозрюваний за місцем несення служби характеризується посередньо. У цьому кримінальному провадженні ОСОБА_7 оголошувався у розшук.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою обрати його підзахисному більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або особистого зобов'язання, зокрема для забезпечення підозрюваному можливості завершити проходження медичного огляду військово-лікарською комісією та встановлення придатності до військової служби.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що повідомления про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ознаками ч.5 ст. 407 КК України ОСОБА_7 було погоджено прокурором 28 листопада 2025року та вручено 28 листопада 2025 року невідомій особі - ОСОБА_10 .
При цьому, вручаючи повідомлення про підозру невідомій особі, не було зазначено ні місце вручення підозри, ні точні дані особи, кому вона вручається і ким вона приходиться ОСОБА_7 .
Відтак, у графі ознайомлення з повідомленням про підозру «підозрюваним зазначається « ОСОБА_11 »
Під час судового засідання підозрюваний повідомив, що його матір також мас прізвище « ОСОБА_12 ». Але, де саме вручали підозру, за якою адресою, незрозуміло. Оскільки ОСОБА_7 повідомив, що не проживав фактично разом із матір'ю і що мати ОСОБА_7 проживає по АДРЕСА_3 .
На аркуші 5 повідомлення про підозру від 28.11.2025р. вбачається підпис ОСОБА_7 . При цьому, дата підпису не зазначається.
Відтак, встановити чи повідомлення про підозру було вручено до чи після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання не вбачається можливим.
Вважає, що слідством було грубо порушено вимоги кримінального процесуального законодавства, а саме ст. 278 КПК України. Тому, підозрюваний ОСОБА_7 підлягає звільненню з-під варти.
Станом на час затримання ОСОБА_7 особисто повідомив захисника та слідчого про те, що має інфекційні хвороби, а саме гепатит С та туберкульоз. Флюорографічне обстеження підозрюваного ОСОБА_7 здійснювалося 19 грудня 2025 року вже після завершення судового розгляду і обрання йому запобіжного заходу тримання під вартою.
Окрім того, ОСОБА_7 с таким, що ще не завершив проходження медичного огляду військово-лікарської комісії та не отримав висновок про подальшу придатність до військової служби. А отже, може бути непридатним до військової служби за станом здоров'я.
Відтак, інкримінувати кримінальне правопорушення за ознаками ч.5 ст.407 КК України особі, яка може бути НЕ придатною до подальшого несенния військової служби є неправомірним.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали клопотання старшого слідчого про обрання запобіжного заходу, які надані прокурором, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ст. 183 ч. 1, 2 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті (тобто недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні), слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути розбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, тощо.
Слід зазначити, що термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування та судового розгляду, сприяти якому має й тримання під вартою.
Згідно п. 110 рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» тривале тримання під вартою може бути виправдане в кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, незважаючи на презумпцію невинуватості - переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст. 5 Конвенції.
Причетність ОСОБА_7 до повідомленої підозри підтверджується доданими до клопотання матеріалами, а саме повідомленням командира військової частини НОМЕР_2 від 13 січня 2024 року № 140 про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення; актом службового розслідування військової частини НОМЕР_2 від 8 січня 2024 року за цим фактом; наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 23 грудня 2023 року № 1347-АД про службове розслідування за цим фактом стосовно ОСОБА_7 ; рапортом тимчасово виконуючого обов'язки командира роти військової частини НОМЕР_2 про нез'явлення на військову службу ОСОБА_7 ; витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 3 серпня 2023 року № 217 стосовно ОСОБА_7 ; витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 21 листопада 2023 року № 329 про зняття ОСОБА_7 з продовольчого забезпечення військової частини; витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 5 грудня 2023 року № 343 про увільнення ОСОБА_7 ; витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 23 грудня 2023 року № 361 про неповернення ОСОБА_7 з відпустки до військової частини; бланками отримання пояснень від військовослужбовців ОСОБА_13 та ОСОБА_14 про неявку підозрюваного з відпустки до військової частини; наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 9 січня 2024 року № 24-ОД про нез'явлення ОСОБА_7 до військової частини; направленням ОСОБА_7 на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення стану придатності до військової служби (військової служби в десантно-штурмових військах) від 14 жовтня 2024 року.
Для цілей повідомлення особі про підозру стандарт «достатніх підстав (доказів)» передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри (рішення ЄСПЛ у справах «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994 та «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990).
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Отже, описані у клопотанні фактичні обставини кримінального правопорушення, у сукупності дають підстави дійти висновку про можливу причетність ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, що виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Колегія суддів враховує, що на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність
ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, що пред'явлені в підозрі, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках:
- при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд;
- при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя;
- при ризику вчинення ним подальших правопорушень;
- при ризику спричинення ним порушень громадського порядку.
Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року, ризик перешкоджання з боку підозрюваного процесу здійснення правосуддя у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року, вчинення ним подальших правопорушень у справі «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року.
Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 колегією суддів не можуть бути враховані.
Не визнання вини та тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_7 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Ризик переховування підозрюваного ОСОБА_7 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, санкція за вчинення якого передбачає покарання виключно у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років.
Так, ОСОБА_7 усвідомлюючи тяжкість кримінального правопорушення та розуміючи міру покарання, яка може бути застосована у разі ухвалення обвинувального вироку, може переховуватись суду з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення підозрюваним спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть можливість виїхати до російської федерації.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб ОСОБА_7 може здійснити вплив на свідків, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 добре зазнає свідків, які ще не допитані, а тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися ОСОБА_7 від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Також, ОСОБА_7 може вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки останній перебував у розшуку.
Окрім того, ОСОБА_7 не має достатнього рівня репутації, яка б змогла гарантувати виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а тому у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу може вчинити спроби переховування від суду, та вчинити нові кримінальні правопорушення.
Крім того, суду не надано доказів на наявність у ОСОБА_7 достатніх стримуючих факторів в поведінці, та які гарантуватимуть її виправлення під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Доводи про необґрунтованість підозри ОСОБА_7 колегією суддів не можуть бути враховані, оскільки є окремим предметом судового розгляду.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до ОСОБА_7 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке йому інкримінують є тяжким.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Що стосується тверджень про те, що до ОСОБА_7 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
А тому, у разі застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою останній з високою імовірністю може вчинити спроби направлені як на ухилення від явки до суду, впливати на свідків, а також на вчинення нових кримінальних правопорушень.
Більш того відповідно до вимог ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
В той же час, доводи про відмову у задоволенні клопотання слідчого про зміну запобіжного заходу не можуть бути враховані оскільки вказане жодним чином не зможуть гарантувати виконання ОСОБА_7 процесуальних обов'язків.
Отже, у справі наявна реальна можливість ОСОБА_7 ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від суду шляхом залишення тимчасового місця проживання.
З цих же підстав, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Отже, слідчим суддею правильно встановлено наявність ризиків передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава.
А тому, належна поведінка ОСОБА_7 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 ,, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Долинського районного суду Кіровоградської області від 19 грудня 2025 року, якою стосовно підозрюваного ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 2024050010011610, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, строком на шістдесят днів, а саме з 18 грудня 2025 року до 4 лютого 2026 року включно, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4