Постанова
Іменем України
24 грудня 2025 року
м. Харків
Справа № 645/2287/25
провадження № 22-ц/818/4935/25, № 22-ц/818/4936/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Пилипчук Н.П.,
суддів: Тичкової О.Ю., Мальованого Ю.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 31 липня 2025 року та додаткове рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2025 року, ухвалені суддею Спесивцевою О.В. ., -
У квітні 2025 року Моторне (транспортне) страхове бюро України, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача суму сплаченого майнового відшкодування у розмірі 27031, 55 грн. та судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
В обґрунтування позову вказує, що 30.04.2023 року о 14-21 год. у м. Харків, по вулиці Краснодарська, 183, сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю транспортних засобів: «SUZUKI» (номерний знак НОМЕР_1 ), яким керував ОСОБА_1 та «DAEWOO» (номерний знак НОМЕР_2 ), яким керував ОСОБА_2 . Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 22.05.2024 року по справі №645/1825/23, провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП закрито. На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс №ЕР.212709056). ОСОБА_2 своєчасно звернувся до позивача із Повідомленням про ДТП від 01.05.2023 року, та Заявою про виплату страхового відшкодування від 01.05.2023 року. Вартість відновлювального ремонту автомобіля ОСОБА_2 , пошкодженого внаслідок ДТП, склала 24 851 грн. 55 коп. Розрахунок та виплата відшкодування проводився на основі: 1) Звіту №153 про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу від 06.06.2023 року; 2) Наказу №3.1/11739 від 21.06.2024 року; 3) Довідки № 1 від 19.06.2024 року. Загальний розмір витрат МТСБУ з урахуванням витрат на збір документів, послуги аварійного комісара та визначення розміру шкоди складає: 27 031 грн. 55 коп. Позивач відшкодував збитки внаслідок ДТП у розмірі 24 851 грн. 55 коп., що підтверджується платіжним дорученням №913635 від 24.06.2024 року, а також витрати на послуги аварійного комісара в розмірі 2 180 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №972145 від 15.06.2023 року (Рахунок № 179 від 8/6/2023, акт виконаних робіт). Оскільки відповідач добровільно не відшкодував вказані кошти, позивач звернувся до суду із позовом про їх стягнення у примусовому порядку.
Рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 31 липня 2025 року у задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу - відмовлено.
Додатковим рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2025 року стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 витрати на професійна правничу допомогу у сумі 5000 грн.
На вказані судові рішення предстанвик МТСБУ подав до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу, в якій просив рішення та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Зазначає, що визначаючи розмір регламентної виплати МТСБУ керується вимогами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Стаття 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначають порядок прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) страховиком та його виплати, зокрема п.З6.З ст.З6 вказаного Закону передбачено, що уразі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. За таких обставин, Відповідач як особа відповідальна за завданий збиток та такий що не застрахував свою цивільно правову відповідальність повинен відшкодувати МТСБУ 50 відсотків сум регламентної виплати, яку здійснило МТСБУ (27031 грн 55 коп : 50 % (два учасника дтп) = 13515 грн 77 коп. Оскільки на момент завдання шкоди Потерпілому цивільно-правова відповідальність Відповідача не була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то згідно приписів ст. 38.2 Закону у позивача після здійснення регламентної виплати потерпілому, виникло право регресної вимоги до Відповідача. Вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував всі обставини даної справи, що у відповідності до приписів ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для зміни судового рішення. Щодо ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зазначає, що витрати на правову допомогу є завищеними.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої виходив з того, що суд у даному випадку позбавлений можливості здійснити поділ розміру заподіяної шкоди на кількість винних осіб, оскільки ОСОБА_2 не є стороною у справі та суд позбавлений можливості вирішувати питання про його права та обов'язки.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Судом встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №455752 від 30.04.2024 року, ОСОБА_1 30.04.2023 о 14 год. 21 хв. в м. Харкові по вул. Краснодарська, 183, керував автомобілем Suzuki Wagon, державний номерний знак НОМЕР_3 , під час перестроювання з правої смуги руху в ліву, не надав дорогу автомобілю Daewoo Nexia, державний номерний знак НОМЕР_4 , який рухався в попутному напрямку, внаслідок чого здійснив з ним зіткнення. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження, спричинена матеріальна шкода. У протоколі вказано, що цими діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.п. 10.3, 2.3Б ПДР України.
Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 22.05.2024 року по справі №645/1825/23 провадження по справі про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 закрито, у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Позивач вказував, що в результаті ДТП був пошкоджений транспортний засіб «DAEWOO», державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 , який був забезпечений полісом ПрАТ СК «ПЗУ Україна», що діяв на момент ДТП (№ЕР.212709056).
Цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП не була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
ОСОБА_2 01.05.2023 року звернувся до позивача із Повідомленням про ДТП року та Заявою про виплату страхового відшкодування.
Вартість відновлювального ремонту автомобіля ОСОБА_2 , пошкодженого внаслідок ДТП, склала 24 851 грн. 55 коп. Розрахунок та виплата відшкодування проводився на основі: 1) Звіту №153 про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу від 06.06.2023 року; 2) Наказу №3.1/11739 від 21.06.2024 року; 3) Довідки № 1 від 19.06.2024 року. Загальний розмір витрат МТСБУ з урахуванням витрат на збір документів, послуги аварійного комісара та визначення розміру шкоди складає: 27 031 грн. 55 коп.
Позивач відшкодував збитки ОСОБА_2 внаслідок ДТП у розмірі 24 851 грн. 55 коп., що підтверджується платіжним дорученням №913635 від 24.06.2024 року, а також витрати на послуги аварійного комісара в розмірі 2 180 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №972145 від 15.06.2023 року (Рахунок № 179 від 8/6/2023, акт виконаних робіт).
Представник позивача вказує, що оскільки МТСБУ здійснило відшкодування шкоди за водія транспортного засобу, який спричинив ДТП і не мав договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то просить стягнути вказану вище суму витрат в порядку регресу з відповідача.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 754/1108/15-ц).
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
За частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1)шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 465/674/19 зазначено про те, що тлумачення статті 1188 ЦК України свідчить про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07 лютого 2018 року в справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року в справі№ 927/623/18, від 04 березня 2020 року у справі № 641/2795/16-ц, від07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18, від 29 квітня 2020 року в справі № № 686/4557/18.
У постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі№ 641/2795/16-ц зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в дорожньо-транспортній пригоді може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо».
Закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП України, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди (постанова Верховного Суду від29 квітня 2020 року в справі № 686/4557/18).
У справі, що переглядається колегія суддів вважає, що не притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП не свідчить про відсутність його вини у завданні шкоди, оскільки закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених статтею 38 КУпАП не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, яка викладена у частині другій статті 1166 ЦК України, особа звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини.
Однак, ОСОБА_1 не надано належних доказів щодо відсутності його вини у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди.
Зі змісту постанови Фрунзенського районного суду м.Харкова від 22.05.2024 року по справі №645/1825/23 вбачається: «за клопотанням притягуваного та його представника по справі призначено судову автотехнічну експертизу, проведення якої доручено експертам Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф.М.С.Бокаріуса» Міністерства юстиції України.
28.03.2024 року до матеріалів справи надійшов висновок експерта №21543 від 21.03.2024 року за результатами проведення судової автотехнічної експертизи за матеріалами справи №645/1825/23 про адміністративне правопорушення (провадження №3/645/6/24) відносно ОСОБА_1 .
Так, згідно вказаного висновку, в даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля Suzuki Wagon повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п. 10.1, 10.4. ПДР України.
В даній дорожньо-транспортній ситуації технічна можливість уникнути даної дорожньо-транспортної пригоди для водія Suzuki Wagon ОСОБА_1 визначалась виконанням ним вимог п.п. 10.1, 10.4 ПДР України для чого в нього не було перешкод технічного характеру.
В даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія Suzuki Wagon ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.п. 10.1, 10.4 ПДР України і знаходилися, з технічної точки зору, в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.
В даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля Daewoo Nexia ОСОБА_2 повинен був діяти у відповідності до вимог п. 12.3 ПДР України.
В даній дорожньо-транспортній ситуації технічна можливість уникнути даної дорожньо-транспортної пригоди для водія Daewoo Nexia ОСОБА_2 визначалась виконанням ним вимог п. 12.3 ПДР України, для чого в нього не було перешкод технічного характеру.
В даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія Daewoo Nexia ОСОБА_2 не відповідали вимогам п. 12.3 ПДР України і знаходилися, з технічної точки зору, в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди».
Тобто, висновком експерта №21543 від 21.03.2024 року, який також був оглянутий у судовому засіданні суду першої інстанції під час розгляду даної справи, була підтверджена вина обох водіїв у виникненні дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому, у постанові Фрунзенського районного суду м. Харкова від 22.05.2024 року по справі №645/1825/23 також вказано, що «протокол про адміністративне правопорушення у відношенні іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 не складався, за відсутності протоколу про адміністративне правопорушення відносно вказаної особи суд позбавлений процесуальної можливості розглядати питання про притягнення його до адміністративної відповідальності».
Відповідач під час розгляду справи вказував, що звертався до Управління патрульної поліції в Харківській області ДПП із заявами щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП відносно ОСОБА_2 .
Згідно наданої відповідачем під час розгляду справи копії відповіді Управління патрульної поліції в Харківській області ДПП від 26.05.2025 року №1329/41/14/02-2025 повідомлено, що у разі надходження до управління відповідної постанови Немишлянського районного суду м.Харкова про необхідність розгляду питання щодо складення протоколу стосовно ОСОБА_2 , співробітниками управління за вказаним питанням буде проведено додаткову перевірку щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення.
В силу дії п.36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Судом встановлено, що лише ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні пригоди за рішенням суду.
Позивач відшкодував збитки ОСОБА_2 внаслідок ДТП у розмірі 24 851 грн. 55 коп., що підтверджується платіжним дорученням №913635 від 24.06.2024 року, а також витрати на послуги аварійного комісара в розмірі 2 180 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №972145 від 15.06.2023 року (Рахунок № 179 від 8/6/2023, акт виконаних робіт).
Представник позивача вказує, що оскільки МТСБУ здійснило відшкодування шкоди за водія транспортного засобу, який спричинив ДТП і не мав договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то просить стягнути вказану вище суму витрат в порядку регресу з відповідача.
Оскільки згідно висновку експерта №21543 від 21.03.2024 року дорожньо-транспортна пригода відбулася як з вини водія ОСОБА_1 , так і з вини водія ОСОБА_2 , стягненню з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України підлягає 13 515,77 грн. (50% від 27031,55 грн.)
Щодо додаткового рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи. Вирішення цього питання є обов'язком суду, яке вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом. Вимога учасника справи щодо розподілу судових витрат не є позовною вимогою, а є процесуальною дією суду.
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також не вирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти.
Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.
Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Вимога частини восьмо їстатті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Відповідний висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
На підтвердження факту надання правничої допомоги представником відповідача надано до заяви копії Завдання №2 від 20.06.2025 року до Договору №390НП про надання професійної правничої (правової) допомоги від 07.10.2024 року та Акту виконаних робіт №1 від 31.07.2025 до Договору №390НП про надання професійної правничої (правової) допомоги від 07.10.2024 року, згідно яких загальна сума витрат склала 10500 грн., у т.ч. 8000 грн. відзив на позовну заяву; 2500 грн. заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
Тобто, представником відповідача надано всі необхідні документи, які передбачені ч. 3 ст. 137, ст. 141 ЦПК та в термін відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Представник позивача подавав до суду першої інстанції заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення.
Враховуючи обсяг виконаної адвокатом роботи, заперечення позивача щодо стягнення таких витрат, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також того, що позов задоволено частково, колегія суддів вважає, що наявні підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн., надану в суді першої інстанції з відповідача.
У зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 1514 грн. (3028*50%) та апеляційної скарги 2271 грн. (4542*50%), всього 3785 грн.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 31 липня 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 31 липня 2025 року та додаткове рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2025 року - скасувати.
Позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України суму відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 13515,77 грн.
Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро витрати по сплаті судового збору в розмірі 3785 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.Ю. Тичкова
Ю.М. Мальований