Справа № 646/3687/24 Головуючий суддя І інстанції Барабанова В. В.
Провадження № 22-ц/818/5117/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про позбавлення батьківських прав
18 грудня 2025 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Штець Ольги Олегівни на ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2025 року, у цивільній справі № 646/3687/24, за позовом ОСОБА_2 , представник - адвокат Стеганцов Михайло Сергійович до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Куп'янської районної державної адміністрації Харківської області, про позбавлення батьківських прав,
У провадженні Основ'янського районного суду міста Харкова перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 , представник позивача - адвокат Стеганцов Михайло Сергійович до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Куп'янської районної державної адміністрації Харківської області, Служба у справах дітей Балаклійської міської військової адміністрації про позбавлення батьківських прав.
Ухвалою судді від 09 квітня 2024 року провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду в загальному позовному провадженні в підготовче судове засідання.
22 липня 2025 року представник позивача подав до суду заяву про залишення позову без розгляду, оскільки на сьогоднішній день у позивача відпала необхідність в судовому врегулюванні спору з відповідачем.
Ухвалою Основ'янського районного суду міста Харкова від 24.07.2025 позовну заяву ОСОБА_2 , представник позивача - адвокат Стеганцов Михайло Сергійович до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Куп'янської районної державної адміністрації Харківської області, Служба у справах дітей Балаклійської міської військової адміністрації про позбавлення батьківських прав - залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України (.позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду)
Роз'яснено позивачу право на повторне звернення до суду після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.
30 липня 2025 року до суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Штець Ольги Іванівни про ухвалення додаткового рішення у справі, вказуючи на те, що у відзиві від 29.10.2024 було заявлено вимогу щодо вирішення питання щодо розподілу витрат на судовий розгляд. Окремо подано клопотання про забезпечення витрат на професійну правничу допомогу. Вказав, що у загаданій ухвалі від 24.07.2025 не було вирішено питання щодо компенсації витрат на правову допомогу для відповідача. Просив суд ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані із розглядом справи, у розмірі 12 000 грн.
На підтвердження витрат надав суду копію договору про надання правничої допомоги від 25.11.2023, ордер на надання правничої допомоги від 25.11.2023, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ОД №004711, квитанцію до прибуткового касового ордеру №2 від 30.10.2024 на суму 8 100,00 грн. та квитанцію до прибуткового касового ордеру №3 від 28.07.2025 на суму 3 900,00 грн.
30.07.2025 до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_2 , адвоката Стеганцова Михайла Сергійовича, в якій він просив відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу за її необґрунтованістю.
Ухвалою Основ'янського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2025 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат - Штець Ольга Олегівна подала апеляційну скаргу, у якій просила ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу пов'язані із розглядом справи у розмірі 12000,00 грн.
Вказала, що жодної заінтересованості позивачем та її представником до справи та участі у судових засіданнях не проявлено. Клопотання по справі надсилали тільки сторона відповідача та третя особа Куп'янська районна військова адміністрація зазначала, що мати не зверталася про надання висновку органу опіки та піклування, третя особа пояснювала, що не може бути у цій справі через те, що необхідно залучити до участі службу у справах дітей тієї громади де проживала позивачка мати з дитиною до окупації.
Зазначила, що єдиний раз 23.05.2025 представник позивача з'явився у судове засідання у режимі ВКЗ та на запитання суду чи відмовляється позивач від позову повідомив, що ні. він заявив клопотання про залучення третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог Службу у справах дітей Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області та надає докази направлення заяви про надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав. Судове засідання перенесено на 24.07.2025. Тобто, позивачка майже рік не зверталася за висновком, та ненадання суду неповних доказів, матеріалів призводить до затягування та ускладнення судового розгляду.
Зауважує, що 22.07.2025 від представника позивача надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду, яка мотивована тим, що на сьогоднішній день у позивача відпала необхідність в судовому врегулюванні спору з відповідачем. Підставою для звернення до суду була несплата аліментів та байдуже ставлення до дитини після її народження, проте під час судового розгляду батько дитини повністю сплатив аліменти, та з дитиною спілкується по телефону.
Звертає увагу, що позов був заявлений без достатніх підстав; несвоєчасне подання позивачем клопотань щодо витребування висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача; відсутність інтересу до поданої позовної заяви та участі у справі, все це свідчить про те, що сторона позивача вдавалася до зловживання своїми правами, а тому суд неправомірно відмовив у стягненні понесених витрат відповідачем.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, розглянула скаргу за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з'явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень частини 1, 2 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Виходячи з положень ч. 3 ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
За змістом ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Згідно з ч. 3 ст. ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Згідно з ч. 6 ст. 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Частиною 9 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Тобто, для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Зловживання правами характеризуються умислом порушити порядок цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Під зловживанням процесуальними правами маємо розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб'єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов'язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу.
У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу у зв'язку із закриттям провадження у справі, послався, що законодавець, гарантуючи особам право на звернення до суду за захистом та право на позов, передбачив компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача (ч.5 ст.142 ЦПК України). При цьому звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим ст.ст. 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме по собі звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
У постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18, де, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, тобто його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу. При цьому Верховний Суд вказав, що із системного тлумачення положень частин 5 та 6 ст.142, ч.9 ст.141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з вимогами про стягнення витрат на правничу допомогу у зв'язку з залишенням позову без розгляду представник відповідача Штець О.О. посилалась на п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, згідно з яким у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача. При цьому зазначає, що 22.07.2025 від представника позивача надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду, проте представником відповідача Штець О.О. правнича допомога в необхідному обсязі була фактично надана та підлягає оплаті відповідачем.
30.07.2025 до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_2 , адвоката Стеганцова Михайла Сергійовича, в якій він просив відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу за її необґрунтованістю.
Відмовляючи у задоволенні заяви представника відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі ч. 5 ст. 142 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Верховний Суд у постанові від 14.01.2021 у справі № 521/3011/18 зазначив: «необґрунтовані дії позивача, що виражаються у зловживанні процесуальними правами, є підставою для відшкодування витрат відповідача».
Для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц (провадження № 61-44038св18) зроблено висновок, що саме по собі звернення з позовом до суду чи неявка сторони у судове засідання не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Представник відповідача вказував, що неправомірні дії позивача полягали у не поданні відповідних клопотань та доказів, а також відсутність у судових засіданнях.
Колегія суддів перевірила наведені доводи представника позивача та дійшла висновку, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивача до суду за захистом, на його думку, свого порушеного права, а також дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, дії сторони, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати.
Разом з тим, оцінка щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог чи відмови надається судом під час розгляду справи по суті спору.
Посилання представника відповідача на не подання відповідних доказів та клопотань, і є неправомірними діями, колегія суддів відхиляє, оскільки це є правом сторони, подавати чи не подавати відповідні документи до суду по суті спору, а не обов'язком.
Доводи відповідача, що неявка сторони позивача в судові засідання є свідченням зловживання процесуальними правами, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки саме по собі неявка сторони у судове засідання не свідчить про необґрунтованість дій позивача.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивача просив розглядати справу у режимі відеоконференції та подавав відповідні клопотання суду (а.с.133,184, 195); також була подана відповідь на відзив відповідача (а.с.138-139); клопотання представника позивача про надання висновку (а.с.187), яке ухвалою суду від 01.05.2025 було задоволено клопотання представника позивача та витребувано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача (а.с.192-193); протокол судового засідання від 23.05.2025, у якому приймали представник позивача ОСОБА_3 та представник відповідача Штець О.О. (а.с.204-206); клопотання представника позивача Стеганцова М.С про заміну третьої особи у справі (а.с.207); клопотання представника позивача Стеганцова М.С про відкладення розгляду справи (а.с.210); 22.07.2025 клопотання представника позивача Стеганцова М.С про залишення заяви без розгляду (а.с.227).
З огляду на вищевказане, відсутні підстави для висновку про зловживання позивачем та її представником процесуальними правами.
Твердження сторони відповідача, що неправомірні дії позивача полягали у поданні неповних доказів та матеріалів, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки ґрунтуються виключно на твердженнях сторони відповідача.
Наведені в даній справі обставини і докази дають підстави для висновку, що позивач мав право для звернення до суду із зазначеним позовом за захистом прав, які вважав порушеним.
З огляду на наведене, на думку суду апеляційної інстанції, відсутні підстави для висновку вважати такі дії позивача необґрунтованими та такими, що тягнуть за собою його обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати.
Як вбачається з роз'яснень, що містяться в п.38 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», у випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов'язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. При цьому, саме по собі пред'явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача.
Тобто, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява була подана внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу.
Крім того, залишення заяви без розгляду у зв'язку з подачею заяви про залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення.
Отже, саме по собі залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача.
Таким чином, для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
Чинне законодавство не містить визначення поняття «необґрунтовані дії позивача».
Разом з тим, з системного тлумачення положень частин п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статі 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.
Для стягнення на підставі частини п'ятої статті 142 ЦПК України здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Такий висновок викладений Верховним Судом, зокрема в постановах від 26 вересня 2018 року в справі № 148/312/16-ц, від 12 листопада 2022 року в справі № 359/9512/17, від 14 січня 2021 року в справі № 521/3011/18, від 28 серпня 2025 року в справі №357/5156/23.
Апеляційний суд зазначає, що в даній справі не постановлено ухвали про визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами відповідно до частини другої статті 44 ЦПК України.
З ухвали про залишення позовної заяви без розгляду вбачається, що ознак зловживання позивачем процесуальними правами не встановлено, а так само і не встановлено необґрунтованих дій позивача стосовно відповідача . Також матеріалами справи не встановлено, що сторона відповідача заперечувала проти залишення позовної заяви без розгляду.
В той же час, відповідач не оскаржував вищенаведену ухвалу суду та не просив змінити її мотивувальну частину, де судом надавалася чи не надавалася оцінка обґрунтованості дій позивача.
Сам факт тривалого перебування цивільної справи в провадженні суду було зумовлене заміни третьої особи, витребуванням доказів на підставі поданих клопотань представника позивача.
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Саме по собі звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом особи, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені.
Закріплене за позивачем право на подання заяви про залишення позову без розгляду є абсолютним і не залежить від думки інших учасників процесу. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд (постанови Верховного Суду від 10 квітня 2020 року (справа № 548/2531/18), від 05 жовтня 2021 року (справа №308/13199/17), від 04 квітня 2022 (справа № 441/1609/19), від 03 лютого 2023 року (справа № 683/1861/19)).
Щодо доводів апеляційної скарги колегія суддів відмічає, що за результатами апеляційного перегляду встановлена відсутність будь-яких необґрунтованих дій з боку позивачки, які могли б бути підставою для застосування положень частини п'ятої статті 142 ЦПК України, відповідач не довів, а суд першої інстанції не встановив і не мотивував, у чому саме полягала необґрунтованість дій позивача. Отже, правові підстави для стягнення з позивачки витрат на правничу допомогу відсутні в принципі, незалежно від їх розміру.
Таким чином, матеріали справи не містять об'єктивних даних про те, що позивачка чи її представник вчиняли необґрунтовані дії у межах розгляду цієї справи, тому, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала про відмову у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу є законною та обґрунтованою, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Штець Ольги Олегівни - залишити без задоволення.
Ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2025 року-залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 24 грудня 2025 року.
Головуючий В.Б.Яцина.
Судді колегії Ю.М.Мальований.
Н.П.Пилипчук.