Справа № 646/2726/25 (1-кп/644/605/25 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2561/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Непокора
23 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5 ,,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Харкова, в режимі відеоконференції, провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Індустріального районного суду міста Харкова від 26 листопада 2025 року щодо ОСОБА_6 ,-
Оскаржуваною ухвалою постановлено в задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника - адвоката ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу до обвинуваченого у вигляді домашнього арешту - відмовити.
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 - задовольнити.
Продовжити строк запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України у вигляді тримання під вартою в державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на строк до 24 січня 2026 включно з можливістю внесення застави у розмірі визначеному в ухвалі слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 11.03.2025.
У разі внесення застави на ОСОБА_6 покласти обов'язки визначені в ухвалі слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 11.03.2025.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, визначити до 24 січня 2026 включно.
В обґрунтування прийнятого рішення суд виходив із того, що ОСОБА_6 обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 України за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
Суд вважав, що з метою запобігання спробам обвинуваченого незаконно впливати на свідків, можливості переховуватися від суду враховуючи тяжкість покарання та з урахуванням особи обвинуваченого вважав про наявність достатніх підстав для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, із можливістю внесення застави в розмірі визначеному слідчим суддею.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить ухвалу скасувати та змінити запобіжний захід на особисте зобов'язання.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги обвинувачений посилається на те, що він є військовослужбовцем, застосування до нього запобіжного заходу вважає безпідставним.
Зазначив, що переніс оперативне втручання.
Після лікування мав пройти ВЛК, однак цього зроблено не було.
На отримане бойове розпорядження відповів відмовою, оскільки за станом здоров'я був не в змозі його виконати.
Також просив апеляційний суд врахувати наявність у нього на утриманні матері 1952 року народження і що він єдиний хто їй допомагає.
Захисник, прокурор, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не з'явились, заяв чи клопотань про перенесення судового засідання не надали.
Обвинувачений, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надав.
Тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З матеріалів провадження вбачається, що ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 11.03.2025 року ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в державній установі «Харківській слідчий ізолятор» на строк до 09.05.2025 включно та визначено заставу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60560,00 грн.
Дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено на підставі ухвали Індустріального районного суду м. Харкова від 08.10.2025 на строк до 06.12.2025 включно, з можливістю внесення застави в розмірі визначеному в ухвалі слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 11.03.2025.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України, за який може бути призначено покарання від 5 до 10 років позбавлення волі, на що обґрунтовано послався суд в своєму рішенні.
В той же час, хоча тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_6 обвинувачується у непокорі, тобто відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненій в умовах воєнного стану, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у відверненні негативного впливу на обороноздатності держави в умовах воєнного стану.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
Слід відзначити, що за приписами ч.7 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ст.402 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений п. 5 ч.1 ст.176 КПК України, а саме тримання під вартою.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_6 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Доводи обвинуваченого про безпідставне застосування до нього запобіжного заходу, з посиланням на те, що він відкрито відмовився виконувати бойове розпорядження, оскільки за станом здоров'я був не в змозі його виконати, після лікування мав пройти ВЛК, однак цього зроблено не було, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки встановлення винуватості чи невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається та продовжується.
В той же час, доводи, які полягають у тому, що у ОСОБА_6 мало місце оперативне втручання, на думку колегії суддів, не є обов'язковою підставою для зміни останньому запобіжного заходу, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що обвинувачений позбавлений можливості отримувати необхідне лікування в умовах слідчого ізолятора.
Не надано також апелянтом і доказів неможливості, у зв'язку із захворюваннями, перебування обвинуваченого в умовах СІЗО.
В той же час колегія суддів вважає, за необхідне звернути увагу адміністрації Державній установі Харківський слідчий ізолятор на стан здоров'я ОСОБА_6 та за наявності підстав вжити заходів для проведення медичного огляду та відповідного медичного лікування.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 та відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задовлення.
Ухвалу Індустріального районного суду міста Харкова від 26 листопада 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін.
Звернути увагу адміністрації Державній установі Харківський слідчий ізолятор на стан здоров'я ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 та за наявності підстав вжити заходів для проведення медичного огляду та відповідного медичного лікування.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: