Справа № 953/10569/25 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2564/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: ч. 3 ст. 114-2 КК України
23 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою неповнолітньому обвинуваченому ОСОБА_6 ,-
Оскаржуваною ухвалою постановлено
клопотання прокурора про продовження неповнолітньому обвинуваченому ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжено неповнолітньому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 114-2, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 114-2 КК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 01.02.2026 року без визначення суми застави.
Встановлено строк дії ухвали до 01.02.2026 року включно.
Під час розгляду клопотання прокурора судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, а також, враховано особу обвинуваченого, наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також суд оцінив сукупність обставин, передбачених ст. 178 КПК України, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вичненні кримінальних правопорушень, а також відсутність у обвинуваченого попередніх судимостей.
В обґрунтування ж прийнятого рішення суд зазначив, що вважає недостатнім застосування щодо ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання встановленим ризикам і дійшов висновку про відсутність підстав для скасування або зміни запобіжного заходу, вважаючи доцільним продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб.
Крім того, суд першої інстанції, беручи до уваги положення ч. 4 ст. 183 КПК України, констатував про відсутність підстав і для визначення такого альтернативного запобіжного заходу, як застава, з посиланням на те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України.
Апеляційна скарга захисника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 містить клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 04.12.2025, як такого, що пропущений з поважних причин.
В обґрунтування клопотання захисник обвинуваченого вказує, що оскільки копію оскаржуваної ухвали ним було отримано 05.12.2025 року, в той час, як в самій ухвалі суду міститься відмітка про її виготовлення 05.12.2025, строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню, як пропущений з поважних причин.
Щодо доводів самої апеляційної скарги, захисник обвинуваченого, посилаючись на необґрунтованість та невмотивованість ухвали Київського районного суду м. Харкова від 04.12.2025 щодо продовження строку запобіжного заходу ОСОБА_6 , просить про її скасування та про застосування до неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, а саме у виді цілодобового домашнього арешту з покладенням певних обов'язків.
У разі ж залишення ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без змін, просить про застосування щодо останнього альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Апелянт вказує, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України прокурором не доведені, а в ухвалі не наведено жодного доказу, який би міг свідчити про необхідність продовження застосування до обвинуваченого найсуворішого виду запобіжного заходу.
Вказує, що на даний час докази того, що ОСОБА_6 має наміри або можливість переховуватися від суду відсутні.
Зазначає, що обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, є неповнолітнім, є учнем 11 класу КЗ «Дергачівський ліцей №4» Дергачівської міської ради Харківської області, має зареєстроване місце проживання, де фактично мешкав, раніше не судимий.
З приводу можливості обвинуваченого незаконно впливати на потерпілого та іншого обвинуваченого, експерта та спеціаліста у цьому кримінальному провадженні, апелянт наголошує, що вказаний ризик жодним чином не доведений, адже не зазначено, на яких саме свідків чи інших осіб може впливати обвинувачений.
В той же час, вважає необґрунтованим наявність ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, оскільки злочин у якому обвинувачується ОСОБА_6 не має ознак систематичності, а жодних ознак схильності ОСОБА_6 до вчинення кримінальних правопорушень стороною обвинувачення також не доведено.
Вважає, що продовження застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем його постійного проживання чи визначення розміру застави, було б доцільним та повністю б гарантувало виконання ним усіх покладених на нього обов'язків.
У судове засідання учасники судового провадження не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань про розгляд за їх участі не подавали.
На підставі ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно п. 1-1 ч. 2 ст. 395 КПК апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, - протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Так, апеляційну скаргу захисником неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокатом ОСОБА_7 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2025 року подано 11 грудня 2025 року, тобто з пропуском строку на її подачу.
В своєму клопотанні про поновлення строку на оскарження вищевказаної ухвали суду першої інстанції адвокат ОСОБА_7 , як на підставу пропуску вказаного строку посилається на те, що копію оскаржуваної ухвали ним було отримано лише 05 грудня 2025 року.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає в себе, у тому числі, право доступу до правосуддя. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.
З метою забезпечення права захисника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на оскарження судового рішення та забезпечення доступу до правосуддя, враховуючи обставини незначного пропуску строку та з метою недопущення порушення права останнього на доступ до правосуддя, колегія суддів приходить до висновку про можливість поновлення строку на апеляційне оскарження, який пропущеного із поважних причин.
Стосовно вимог самої апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігати ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, що повністю узгоджується із санкцією ч. 3 ст. 114-2 КК України.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, то усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, з метою його уникнення, може вчинити дії направлені на переховування від суду.
Враховуючи той факт, що на даний час не всі межі державного кордону України знаходяться під контролем її влади, беручи до уваги, до того ж неповнолітній вік ОСОБА_6 , останній матиме можливість перетнути державний кордон України, переслідуючи все ту ж мету - уникнення від кримінальної відповідальності.
Крім того, враховуючи, що під час виконання вимог ст. 290 КПК України ОСОБА_6 отримав повний доступ до матеріалів кримінального провадження, в яких могли бути зазначені анкетні відомості свідків, не виключена можливість здійснення незаконного впливу обвинуваченого на вказаних осіб, а також на іншого обвинуваченого.
Колегія суддів констатує, що ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а і на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від останніх.
Крім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 володіє значним обсягом інформації про осіб, залучених до інкримінованої протиправної діяльності, яку сам здійснював, шляхом неодноразового поширення інформації про переміщення, рух та розташування ЗСУ та інших військових формувань, що свідчить про його стійку та підвищену суспільно-небезпечну поведінку та можливість продовження вчинення кримінального правопорушення.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які інкримінуються ОСОБА_6 , враховуючи, що інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад, колегія суддів вбачає підвищений ступінь суспільної небезпечності, що свідчить про те, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
Отже, констатації підлягає факт того, що на час проведення апеляційного розгляду ризики, що існували на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, а саме, можливість переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, іншого обвинуваченого та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, у вчиненні якого він обвинувачується, не зменшились, а суспільний інтерес, внаслідок висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, об'єктивно переважає принцип поваги до особистої свободи.
Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі захисник обвинуваченого стосовно не доведення ризиків, заявлених в клопотанні прокурора спростовуються відомостями, що є наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст. 370 КПК України.
Твердження захисника обвинуваченого про те, що ОСОБА_6 має міцні соціальні зв'язки, навчається та має постійне місце реєстрації, на думку колегії суддів не є безумовними підставами для зміни останньому запобіжного заходу, оскільки вказані факти не стали стримуючими факторами при вчиненні ним злочинної діяльності, у зв'язку з чим не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише такий винятковий запобіжний захід, як тримання під вартою.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів вважає, що, наразі, «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою. А тому, відсутні підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого.
Крім того, з огляду на положення ч.6 ст.176 КПК України та введення воєнного стану в Україні, колегія суддів позбавлена можливості застосувати до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, інший запобіжний захід, окрім такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
Колегія суддів у даному випадку погоджується також із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування обвинуваченому ОСОБА_6 такого альтернативного виду запобіжного заходу, як застава та вважає, що у даному випадку судом першої інстанції було у повному обсязі дотримано вимог, передбачених ст.ст. 177, 178 КПК України.
За таких обставин, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та відсутність підстав для її скасування або зміни за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Клопотання захисника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Київського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 , - задовольнити.
Поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Київського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 .
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 , - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді