Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/807/25 Головуючий у суді І-ї інстанції >
Справа № 396/789/24 Доповідач в колегії апеляційного суду
ОСОБА_1
24.12.2025 року. м. Кропивницький
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2025 року, якою щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, до 16.30 год. 09 лютого 2026 року, у кримінальному провадженні №12023120000000842 від 01.08.2023
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить ухвалу районного суду щодо продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо нього скасувати, та ухвалити рішення, яким обрати йому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, мотивуючи тим, що ухвала суду є не мотивованою та не обґрунтованою. При продовженні строку дії запобіжного заходу судом не враховано те, що ризики передбачені п.п.1, 2, 3 ч.1 ст.177 КПК України жодними доказами не підтверджуються. Сам факт обґрунтованості підозри не може бути достатньою підставою для обрання та продовження запобіжного заходу. Також, у судовому рішенні відсутні посилання на докази, які обґрунтовують вказані обставини. У судовому рішенні не зазначено про відсутність обставин, які свідчать про недопустимість застосування більш м'яких запобіжних заходів. Крім того, судом не враховано його особу, який має міцні соціальні зв'язки, а саме має на утриманні п'ятеро малолітніх дітей, які потребують його догляду, а тому останній не має наміру ухилятися від суду чи впливати на судове слідство, тривалий строк тримання під вартою.
У провадженні Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області перебуває кримінальне провадження внесене 01.08.2023 року за №12023120000000842 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України.
11 грудня 2025 року Новоукраїнським районним судом Кіровоградської області щодо обвинуваченого ОСОБА_8 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до особливо тяжких злочинів. Крім того, суд врахував, що обвинувачений є повнолітньою особою, не працює, одружений, на утриманні перебуває п"ять неповнолітніх дітей, зареєстрований та проживає за адресою, АДРЕСА_1 , раніше судимий: 29.05.2023 року Новоукраїнським районним судом Кіровоградської області за ч. 3 ст. 309 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільнений на підставі ст.75 КК України із випробувальним терміном на 1 рік. При цьому суд враховує відсутність міцних соціальних зв'язків та осіб, які можуть поручитися за явку обвинуваченого до суду, а також оцінює суворість можливого покарання ОСОБА_8 та визнає за реальну небезпеку можливість його ухилення від правосуддя у разі не продовження щодо нього строку тримання під вартою, а також те, що перебуваючи на волі він може вчинити інше кримінальне правопорушення та незаконно впливати на свідків.
Заслухавши доповідь судді, в дебатах обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали подану апеляційну скаргу обвинуваченого, дослідивши матеріали клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.1,ч.2 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з ч.4 ст.331 КПК України ухвала суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою повинна відповідати вимогам ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.177,178,183 КПК України.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд першої інстанції повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Перевіркою наданих до апеляційного суду матеріалів встановлено, що зазначені вимоги закону місцевим судом дотримані в повному обсязі.
Так, судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження №12023120000000842 щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів.
Оцінюючи рішення суду першої інстанції про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції обґрунтовано було визнано те, що ризики із яким пов'язувалось застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не перестали існувати та не зменшився ступінь цих ризиків. Тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винними у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується дають підстав вважати про високу імовірність ухилення обвинуваченого від суду.
Із урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та обставин його вчинення, кількості процесуальних дій, необхідних для проведення судового розгляду сумарний строк протягом якого обвинувачений тримається під вартою не можливо визнати таким, який відповідає критерію надмірності.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що є доведеним існування ризику ухилення обвинуваченого від суду. В умовах суспільно-політичної обстановки у державі, введення воєнного стану та існування непідконтрольних державі територій ступінь ризику ухилення обвинуваченого від суду є надзвичайно високим, а існування цього ризику достатнім для продовження строку тримання останнього під вартою.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З урахуванням фактичних обставин вчинення дій, згідно обвинувачення, які інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_8 , колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Отже, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що обвинувачений раніше притягувався до кримінальної відповідальності, обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, який класифікується як особливо тяжкий злочин та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна.
Крім того, колегія суддів бере до уваги т, що ОСОБА_8 не працює, постійного джерела заробітку не має, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші кримінальні правопорушення проти здоров'я населення, вчинив нове кримінальне правопорушення під час відбування покарання за вироком Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області за ч. 3 ст. 309 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого на підставі ст.75 КК України з випробуванням 1 рік.
Також, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд апеляційної інстанції виходить з того, що: особисте зобов'язання не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, та встановлені ризики; заяв про взяття на поруки обвинуваченого не надходило; домашній арешт, з огляду на інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення, не є дійовим запобіжним заходом щодо обвинуваченого, оскільки вказаний запобіжний захід не буде достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії його належної процесуальної поведінки.
Посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі на те, що до нього можливо застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту є необґрунтованими, з огляду на те, що стороною захисту в обґрунтування своїх доводів не надано підтверджуючих документів або на право власність власного житла ОСОБА_8 або фактичного його проживання, де міг би останній перебувати у разі застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Посилання обвинуваченого на наявність у нього стійких соціальних зав'язків, постійного місця проживання, колегія суддів бере до уваги, однак, у світлі інкримінованих обставин справи, зазначене не є настільки переконливим, що могло б знизити встановлені ризики до маловірогідних чи до їх виключення, а тому вони не можуть бути беззаперечною підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Крім того, зазначені обставини існували на час інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_8 дій, однак, згідно з обвинуваченням, вони не стали для нього стримуючим фактором.
В той же час, колегія суддів вважає, що зазначені в апеляційній скарзі доводи з яких обвинувачений просить скасувати ухвалу суду, не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення, оскільки обставин, які б свідчили на користь зменшення раніше встановлених ризиків, колегією суддів не встановлено.
Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою, повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України (Samoylovichv. Ukraine, заява №28969/04, від 16.05.2013 року), яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».
Будь-яких порушень КПК України при постановленні ухвали, що оскаржується, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів вважає необхідним ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 183, 193, 194, 376 ч.2, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2025 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: