25 грудня 2025 року справа № 580/13005/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши в залі суду в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом адвоката Конопатського Олександра Олеговича від імені від імені ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
26.11.2025 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов адвоката Конопатського О.О. від імені ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Смілянська, будинок 23; код ЄДРПОУ 21366538) (далі - відповідач) про:
визнання протиправним і скасування рішення від 23.10.2025 №971090142641;
зобов'язання відповідача здійснити з 01.11.2024 нарахування та виплату позивачці щомісячного підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум;
стягнення судових витрат.
Обґрунтовуючи зазначено, що відповідач безпідставно відмовив у перерахунку пенсії.
26.11.2025 на адресу суду надійшла заява вх№58815/25 представника позивача, якою до позовної заяви додано документ по сплаті судового збору.
Ознайомившись із матеріалами позову, виявлено недоліки позовної заяви, які перешкоджають відкриттю провадження у справі. У зв'язку з цим ухвалою від 01.12.2025 суд залишив її без руху.
03.12.2025 представник позивачки подав до суду заяву вх.№60081/25, в якій просив вважати поважною причину пропуску процесуального строку на подання адміністративного позову та поновити пропущений з поважних причин строк звернення до суду зі вказаним адміністративним позовом. Вважає, що перебіг строку звернення до суду з даним позовом слід відраховувати з моменту, коли відповідач прийняв спірне рішення. Додатково зазначив, що у будь-якому випадку позовна заява не може повернути у цілому, оскільки пенсія виплачується щомісячно, тому наслідки спливу строку звернення з позовною заявою можуть застосовуватись лише щодо частини вимог поза межами шестимісячного строку.
Ухвалою від 08.12.2025 суд прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі, вирішив здійснити розгляд вказаної справи правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
23.12.2025 від відповідача надійшов відзив з прохання відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. На виконання рішення суду в справі №580/8326/25 розглянув заяву позивачки та відмовив у перерахунку рішенням, оскільки позивачка отримує доплату, як непрацюючий пенсіонер, який постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до ст.45 Закону України №4059-ІХ, у розмірі 2361,00грн. Вважає, що вірно застосував більш пізню редакцію закону, відповідно до якої позивачка не має право на перерахунок пенсії, та усунув порушення, на підставі чого наявні підстав закрити провадження відповідно до ст.238 КАС України.
Всі подані сторонами докази долучені судом до матеріалів адміністративної справи.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Згідно з відомостями паспорта громадянина України НОМЕР_2 позивачка зареєстрована за адресою в с.Княжа Звенигородського району Черкаської області.
Згідно з посвідченням від 21.01.2004 серії НОМЕР_3 позивачці призначена пенсія за віком.
Відповідно до відомостей ЄДРСР між цими ж сторонами вирішений спір у справі №580/8326/25. Зокрема, рішенням від 20.08.2025, що набрало законної сили, Черкаський окружний адміністративний суд визнав протиправною бездіяльність відовідача щодо розгляду заяви поивачки від 09.05.2025 про перерахунок пенсії та виплаті підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язав відповідача повторно розглянути цю заяву та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки суду, наданої у цьому рішенні.
Тому відповідач виніс рішення від 23.10.2025 №971090142641 про відмову вказаному перерахунку (далі - Спірне рішення), оскільки їй встановлено доплату до пенсії за завдану ЧАЕС шкоду та відповідно до Закону про Державний бюджет на 2025 рік встановлено доплату та проживання в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі 2361,00 гри.
Тому позивачка звернулася в суд з позовом.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У ч.1 ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі Закон №796-XII).
Статтею 1 Закону №796-XII встановлено мету та основні завдання цього Закону, а саме, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Отже, метою та завданнями цього Закону є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
Відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
У подальшому, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі Закон №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Крім того, 04 лютого 2016 року прийнято Закон України №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» (далі- Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту:
«громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII. Проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
З огляду на вказане, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-XII, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Водночас, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Як наслідок, з дня прийняття Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Тобто, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII. Тому стаття 39 вказаного Закону № 796-XII з 17 липня 2018 року має такий зміст:
«громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
В іншій частині стаття 39 Закону №796-XII діє у редакції Закону №987-VIII від 04 лютого 2016 року.
Водночас надання Законом №76-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-ХІІ, оскільки у Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вказаний підхід виснуваний Великою Палатою Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18.
При цьому, суд враховує, що Закон №796-ХІІ не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України від 27.02.1991 №791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №791а).
Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону №791а. Так, відповідно до частин другої, третьої статті 2 Закону №791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.
Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ у статтю 2 Закону №791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац п'ятий частини другої статті 2 цього Закону виключено. Відтак з 1 січня 2015 року стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Тобто, з 1 січня 2015 року лише зона посиленого радіоекологічного контролю була виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а-ХІІ.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, за якою с. Княжа Звенигородського району Черкаської області, де проживає позивачка, віднесено до зони гарантованого (добровільного) відселення.
Оскільки підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, а станом на день звернення до суду із цим позовом, с. Княжа Звенигородського району Черкаської області відноситься до території радіоактивного забруднення, позивачка, відповідно є особою, яка проживає на такій території та має право на таку доплату.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду зразкової справи №580/2371/20 від 31 березня 2021 року.
Суд також для вирішення спірних правовідносин врахував постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2024 у справі №240/19227/21 правовідносини, в якій є подібними, до правовідносин у справі, що розглядається. Так, Верховний Суд дійшов висновків:
«…6.32. Відтак з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
6.33. Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
6.34. Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
6.35. Суб'єктивне право ОСОБА_1 на нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ не належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.
6.36. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду висновує, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
6.37. Таким чином, ОСОБА_1 має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
6.38. Застосовуючи норми статті 39 Закону № 796-ХІІ при вирішенні цього спору, Велика Палата Верховного Суду перевірила довід ГУ ПФУ в касаційній скарзі стосовно того, чи проживає позивачка на території радіоактивного забруднення.
6.39. ГУ ПФУ не заперечує, що позивачка проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з Переліком № 106 (пункт 3: зона гарантованого добровільного відселення, Коростенський район, Житомирська область), місто Коростень Коростенського району Житомирської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, яка, у свою чергу, відповідно до статті 2 Закону № 791а-XII є однією з категорій зон радіоактивно забруднених територій.
6.40. Посилання відповідача на те, що в минулому АДРЕСА_1 відносилась до селища Мирний, не має значення для вирішення справи у зв'язку з тим, що селище Мирний включено в межі міста Коростень Житомирської області на підставі Постанови Верховної Ради України від 13.07.2000 № 1915-ІІІ «Про зміну меж міста Коростень Житомирської області», тобто станом на момент виникнення і тривання спірних відносин позивачка проживала саме на АДРЕСА_1.
6.41. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що ОСОБА_1 має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, однак внаслідок неправильного застосування (незастосування) статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) та пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII дійшли помилкового висновку щодо розміру підвищення до пенсії, на який позивачка має право.
…Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання щодо розміру підвищення пенсії позивачки неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, то рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.02.2022 та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2022 підлягають скасуванню у відповідній частині з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 частково.»
Урахувавши вказані вище норми законодавства, висновки Верховного Суду та обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачка має право на підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
Отже, Спірне рішення протиправне та підлягає скасуванню. Належним і повним способом судового захисту порушеного права позивачки є зобов'язання відповідача здійснити з 01.11.2024 (з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, відповідно до абз.2 ч.4 ст.45 Закону №1058-VI) нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному ст.39 вказаного Закону, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Доводи відповідача про наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до п.8 ч.1 ст.238 КАС України, оскільки позивачка отримує доплату як непрацюючий пенсіонер, який постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до ст.45 Закону України №4059-ІХ, не обґрунтовані та не враховані судом, зважаючи на таке.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
У ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня, тобто у розмірі, про який зазначив відповідач у відзиві. Зважаючи, що відповідно до вказаного вище законодавства та висновків судів нарахування та виплата щомісячного підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення має здійснюватися позивачці у розмірі, визначеному ст.39 вказаного Закону, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, та відсутнє рішення суду з тих самих підстав щодо одного і того ж предмета спору, відсутні підстави вважати, що відповідач виправив допущене порушення прав позивачки. Тому відсутні підстави для застосування п.8 ч.1 ст.238 КАС України.
Позовні вимоги обґрунтовані у вказаних частинах та підлягають частковому задоволенню.
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Понесені позивачкою судові витрати, підтверджені квитанцією від 26.11.2025 в сумі 986,44 грн про сплату судового збору за звернення до адміністративного суду з позовною заявою, підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеній частині позову - повністю.
Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 132-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
1. Адміністративний позов адвоката Конопатського О.О. від імені ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнання протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 23.10.2025 №971090142641;.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Смілянська, будинок 23; код ЄДРПОУ 21366538) здійснити з 01.11.2024 нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) щомісячного підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул.Смілянська, буд.23; код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору за звернення позовною заявою до адміністративного суд у сумі 986,44 грн (дев'ятсот вісімдесят шість гривень сорок чотири копійки).
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Анжеліка БАБИЧ