25 грудня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/745/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головне управління ДПС у Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, код ЄДРПОУ ВП 43995486)
про визнання протиправною та скасування податкових повідомлень-рішень.
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 041870-2410-1119 від 02.11.2023 в сумі 35113,00 гривень;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000099-2410-1119-UА35080010000032386 від 06.01.2025 в сумі 36193,40 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 02.11.2023 року Головним управлінням Державної податкової служби у Кіровоградській області винесено податкове повідомлення-рішення №041870-2410-1119, яким визначено суму податкового зобов'язання за 2022 рік, а саме податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 35 113,00 гривень, а 06.01.2025 року винесено податкове повідомлення - рішення № 0000099-2410-1119- UА35080010000032386 за 2023 рік, а саме податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 36193,40 гривень. У вказаних рішеннях податковий орган визнав цільове призначення виробничого приміщення, яке є інкубатором, площею 540,2 кв.м., за адресою: с. Микільське, Олександрійський район, Кіровоградська область та яке належить ОСОБА_1 на праві власності, як "Будівлі промисловості та склади", що відноситься до групи 125 Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 та, відповідно, застосовано ставку податку у розмірі 1 % від мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року відповідно. Проте, виробниче приміщення, яке є інкубатором, площею 540,2 кв.м., за адресою: с. Микільське, Олександрійський район, Кіровоградська область та яке належить ОСОБА_1 на праві власності ніколи не відносилось до промислових будівель (група 125 Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000), а відноситься до групи об'єктів нерухомості 127 "Будівлі нежитлові інші", а тому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, повинно було нараховуватись саме по групі об'єктів нерухомості 127 "Будівлі нежитлові інші", а не по групі об'єктів нерухомості 125 "Будівлі промислові та склади". Враховуючи наведені обставини позивач просить скасувати спірні податкові повідомлення - рішення.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду про відкриття провадження в адміністративній справі від 17 лютого 2025 року; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від представника відповідача - Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову у яких зазначає, що згідно наявної інформації в контролюючому органі у власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) перебуває об'єкт нерухомості «виробниче приміщення», загальною площею 540,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 . ГУ ДПС у Кіровоградській області проведено нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки по групі 125 «Будівлі промислові та склади» за 2022 рік ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) згідно Податкового повідомлення - рішення від 02.11.2023 року № 0418700-2410-1119-UA35080010000032386 на суму 35113,00 грн. та за 2023 рік Податкове повідомлення-рішення від 06.01.2025 №0000099-2410-1119-UA35080010000032386 на суму 36 193,40 грн. Правовою підставою для застосування до особи ставки податку є правовий статус будівлі. Враховуючи наведене представник відповідача просить суд відмовити у задоволені заявлених позовних вимог.
Розглянувши позовну заяву, додані до неї документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) є власником об'єкта нерухомості загальною площею 540,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до Рішення Великоандрусівської сільської ради № 557 від 22.07.2021 року на 2022 - 2023 роки, ставка податку по групі 125 «Будівлі промислові та склади» за 1 кв.м. складає 1,0% розміру мінімальної заробітної плати. Ставка податку по групі 127 «Будівлі нежитлові інші» за 1 кв.м. складає 0,1% розміру мінімальної заробітної плати.
ГУ ДПС у Кіровоградській області проведено нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки по групі 125 «Будівлі промислові та склади»:
- за 2022 рік згідно податкового повідомлення - рішення від 02.11.2023 року №0418700-2410-1119-UA35080010000032386 на суму 35113,00 грн.;
- за 2023 рік згідно податкового повідомлення - рішення від 06.01.2025 №0000099-2410-1119-UA35080010000032386 на суму 36 193,40 грн.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.
Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Статтею 8 Податкового кодексу України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, унормовано приписами статті 266 ПК України.
Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
За приписами підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
За приписами пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки.
Відповідно до вимог підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єктами нежитлової нерухомості є будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Згідно пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Інструментом ідентифікації об'єктів нерухомості в частині їх приналежності до відповідних типів нерухомого майна є Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений наказом №507 Держстандарту України від 19.08.1997 (далі - Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018:2000), як складова частина Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, призначений для використання органами виконавчої влади та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.
Будівлі класифікуються за їхнім функціональним призначенням.
Чітка класифікація об'єктів нерухомості для цілей оподаткування необхідна для визначення об'єкта оподаткування.
Воднораз, у багатьох випадках візуальна приналежність об'єктів нерухомого майна до того чи іншого класу є помилковою.
Визначення ставки податку залежить від статусу нежитлового приміщення, визначеного згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018:2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, від якого залежить ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно.
Суд враховує, що приписами пп.2 п.29 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141, встановлено вичерпний перелік відомостей, які вносяться до Державного реєстру прав про об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, який відповідно не передбачає можливості внесення відомостей про класифікацію будівель та споруд за Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018:2000.
Також Податковим кодексом України передбачено надання податкових пільг і преференцій з податку на нерухоме майно. Однак, підставою для застосування пільг у більшості випадків є правильна класифікація об'єктів нерухомого майна.
Визначальним та суттєвим для віднесення нежитлових будівель та їх частин до тієї чи іншої категорії, є мета її використання.
З наведеного, суд зазначає, що застосовуючи об'єктивно-функціональний підхід до визначення типів об'єктів нежитлової нерухомості, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі.
З матеріалів справи вбачається, що приміщення загальною площею 540,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 є нежитловим приміщенням.
Згідно технічного паспорту від 21.01.2006 року на вказане приміщення, воно використовується як інкубатор.
Також, до матеріалів справи надано висновок експерта №26-25 від 17.04.2025 року, у якому зазначено, що нежитлова будівля в АДРЕСА_2 згідно національного класифікатору будівель та споруд відноситься до розділу 1 - будівлі, підрозділу 12 - нежитлові будівлі, групи 127 - інші нежитлові будівлі, класу 1271 - нежитлові сільськогосподарські будівлі.
Нежитлова будівля, розташована в АДРЕСА_2 не використовується як виробниче приміщення.
Інформації та доказів про те, що належна позивачу нежитлова будівля відноситься до об'єктів, щодо яких встановлена ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб на 2022 -2023 роки - 1,0 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування, суду не надано.
Враховуючи викладене, віднесення відповідачем об'єкту нерухомості позивача за власною ініціативою відповідача до групи нерухомості 125 "Будівлі промисловості та склади", є таким, що суперечить Податковому Кодексу України.
Матеріали справи не містять доказів того, що податковим органом вчинялись дії з метою визначення типу об'єкту нежитлової нерухомості, що належить позивачу, чи встановлення його функціонального призначення.
На переконання суду, контролюючим органом обчислено базу оподаткування виключно на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в яких відомості щодо цільового призначення приміщень та їх типу відсутні, що є неприпустимим.
Суд звертає увагу на те, що перевірка рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративним судом здійснюється ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду з цього питання, викладену у постановах від 01 квітня 2020 року у справі №818/494/18, від 11 червня 2020 року у справі №820/2817/17 та від 12 лютого 2020 року у справі №809/1612/17.
Таким чином, суд оцінює оспорюване рішення, виходячи лише з тих мотивів, якими керувався суб'єкт владних повноважень при його прийнятті.
Як вбачається з ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У даному випадку відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність спірних рішень, як таких, що відповідають приписам ст.2 КАС України.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України.
Суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб'єктом не подано доказів відповідності закону оскаржених рішень, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскаржених рішень.
Тому, з огляду практику Європейського суду з прав людини, а саме: рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серков проти України» (заява № 39766/05) та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), а також на положення ст.8 Конституції України, ч.1 ст.7 КАС України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд вважає за необхідне керуватись при вирішенні даного спору приписами ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і не знаходить аргументів для відхилення доводу платника про застосування до наведеного вище об'єкту застосованої ставки податку.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно відніс зазначену нежитлову будівлю, яка належить позивачу, до будівель промисловості та складів зі ставкою оподаткування у розмірі 1,0 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, а тому оскаржені податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Судові витрати у справі (судовий збір в сумі 2457,40 грн.) належить розподілити відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, присудивши їх позивачеві з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області.
Керуючись статтями 139, 246, 255, 292-297, 325, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головне управління ДПС у Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, код ЄДРПОУ ВП 43995486) про визнання протиправною та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Кіровоградській області № 041870-2410-1119 від 02.11.2023 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Кіровоградській області № 0000099-2410-1119-UА35080010000032386 від 06.01.2025 в сумі 36193,40 гривень.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у сумі 2457,40 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 43995486).
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня його складення.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК