про прийняття справи до провадження та залишення позову без розгляду
25 грудня 2025 року Справа № 320/12200/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виявилась у відмові здійснити позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком та доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до положень статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком та щомісячної доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до положень статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 відкрито провадження в адміністративній справі № 320/12200/20 та вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року позовну заяву залишено без руху, шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з даним позовом та доказів поважності причин пропуску такого строку.
На виконання вимог ухвали суду від 12 липня 2021 року позивачем подано заяву про усунення недоліків.
За результатом повторного автоматизованого розподілу від 2 грудня 2025 року, справу № 320/12200/20 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кочановій П.В.
Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду, суд зазначає таке.
Встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин (постанова ВС від 12.09.2019 №826/3318/17).
Судова практика сформувала стійкі критерії поважності причин (постанова ВС від 27.11.2018 № 473/2236/17):
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк (є причиною);
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла або тривала протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновлення строку це виняток з загального правила, тому потребує докладного обґрунтування і не може ґрунтуватися на суб'єктивних обставинах.
Суть заяви позивача про поважність пропуску строку на звернення до суду зводиться до того, що позивач, отримуючи протягом попередніх років та й у подальшому однаковий розмір доплат до моменту звернення до пенсійного органу, об'єктивно не міг знати про наявність нетривалого проміжку часу. протягом якого належала до виплати інша сума грошових коштів, ніж та, що нараховувалась та виплачувалась суб'єктом владних повноважень. Позивач зазначив, що не міг передбачити, що орган держави, в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, на який покликано захищати права та законні інтереси громадян у сфері пенсійного та соціального забезпечення, може ці права порушувати.
Суд не погоджується з вказаними аргументами позивача щодо поважності причин строку звернення до суду, оскільки при визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли він з'ясував для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно нього є порушенням.
Залишаючи дану позовну заяву без руху, суд в ухвалі від 12.07.2021 вказав, що звернення позивача до суду з даним позовом обумовлено протиправною, на її думку, бездіяльністю відповідача, що виявилась у відмові здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсійних виплат за період з 01.01.2014 по 02.08.2014. Водночас з наведеною вище позовною заявою ОСОБА_1 звернулась до суду лише 18.11.2020 (відбиток календарного штемпеля підприємства поштового зв'язку на конверті від 18.11.2020), тобто з порушенням строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що пенсія є щомісячним платежем, а щодо її отримання, на думку позивача, в меншому розмірі, ніж передбачено законом, та про порушення своїх прав, позивач мав дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Верховного Суду, який у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 справа №127/13736/16-а (№К/9901/42788/18) зазначає, що "незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами."
Як зазначив Верховний Суд у наведеному рішенні "позивачем вказано, що про порушення своїх прав дізнався з листа УПФУ в м. Вінниці від 14.03.2016 № 39/Ш-2, в якому відповідачем відмовлено проводити перерахунок пенсії на підставі ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірах, в яких зазначає позивач. Проте, враховуючи, що пенсія є щомісячним платежем, а її отримання, на думку позивача, в меншому розмірі, ніж передбачено законом відбувається щомісячно, про порушення своїх прав позивач мав дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць. Позивач, звернувшись 30.06.2016 до суду з позовними вимогами за період з січня 2014 року, пропустив строк звернення до суду...". За результатами розгляду касаційної скарги даний позов був залишений без розгляду.
Позивач, звернувшись 18.11.2020 з позовними вимогами за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 (включно), пропустила строк звернення до суду.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 08.08.2019 у справі №813/5002/17 (провадження №К/9901/55618/18) та від 08.08.2019 у справі №127/13736/16-а (провадження №К/901/42788/18).
Водночас, у заяві про поновлення пропущеного строку позивач не зазначила причин, що перешкоджали їй звернутися до суду у 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роках та які поважні причини, зокрема хвороби, стихійні лиха, які відбулися у період з 2014 по 2020 роки, перешкоджали позивачеві своєчасно звернутися до суду.
У свою чергу посилання позивача на те, що вона не могла передбачити дії відповідача, які порушили її права не є об'єктивними обставинами, які заважали позивачу реалізувати своє право на звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до частини другої статті 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Буквальне тлумачення наведеної норми права дає підстави вважати, що ця норма Закону стосується вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.
Щодо доводів позивача про те, що звернення до суду з позовними вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не обмежене будь-яким строком слід зазначити, що частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, у якій йдеться про те, що нараховані суми пенсії не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, положення наведених норм права регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, однак не виплачених з вини ПФУ, що спростовує доводи позивача про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.
Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 у справі №592/10486/17 зазначив, що спори у справах, пов'язані з пенсійними виплатами, мають розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку.
Враховуючи, що позивачем не наведено жодної поважної обставини, в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду та не надано жодного доказу в обґрунтування вказаних обставин, суд дійшов висновку, що викладені позивачем в обґрунтування заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду обставини не є поважними.
Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд зазначає, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Будь-яких інших належним та допустимих доказів неможливості звернутись до суду за захистом порушеного права у строк, визначений чинним законодавством України, позивачем не надано.
Відтак, суд дійшов висновку, що заява позивача про поновлення пропущеного строку не містить поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Суд приймає до уваги позицію Верховного Суду, згідно якої формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 року у справі Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії, від 13.01.2000 року у справі Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії, від 08.03.2017 року у справі ТОВ Фріда проти України).
Слід зазначити, що вказані в ухвалі суду недоліки не є надмірним формалізмом чи обмеженням доступу до правосуддя, оскільки являє собою прояв забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів цивільного судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.
Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд при цьому враховує, що ЄСПЛ у своїй практиці широко тлумачить дане питання, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У той же час, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
Підсумовуючи суд зазначає, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду відповідно до пунктів 7, 8 частини першої статті 240 з урахуванням частини п'ятнадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням вказаного та враховуючи всі наведені обставини та у зв'язку з тим, що позивачем не усунуто вказані в ухвалі суду недоліки, суд залишає позовну заяву без розгляду.
На підставі наведеного та керуючись статтями 118-123, 240, 241, 248, 256, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Прийняти до провадження справу №320/12200/20.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Кочанова П.В.