про відмову про залишення позовної заяви без розгляду
24 грудня 2025 рокуСправа № 160/34932/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження заяву представника Центрального територіального управління Національної гвардії України Драганчука Ярослава Ярославовича про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
08.12.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 08.12.2025 року через систему “Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно та грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017, 2018 роки, у відповідності до вимог законодавства з визначенням (застосуванням) місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно та грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017, 2018 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017, 2018 роки, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року, з урахуванням виплачених сум на рахунок № НОМЕР_3 , IBAN: НОМЕР_4 в АТ КБ “ПриватБанк»;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), грошового забезпечення та сум грошових допомог на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік - виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідно у 2020 році (2102 грн.), 2021 році (2270 грн.), 2022 році (2481 грн.), 2023 році (2684 грн.) на відповідні тарифні коефіцієнти за посадою “старший офіцер юридичної служби» - 2,96, за військовим званням “підполковник» - 0,8, з урахуванням розмірів премій за особистий внесок у загальні результати служби, сумлінне виконання службових обов'язків у цей період, надбавки за особливості проходження служби в розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років в розмірі 50відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, надбавки за кваліфікацію у розмірі 3 % посадового окладу, встановлених ОСОБА_1 у цей період, а також надбавки за виконання робіт в умовах режимних обмежень у розмірі 10 % посадового окладу, встановлених у цей період відповідними наказами начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), з урахуванням раніше виплачених сум грошове забезпечення та сум грошових допомог на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік - виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідно у 2020 році (2102 грн.), 2021 році (2270 грн.), 2022 році (2481 грн.), 2023 році (2684 грн.) на відповідні тарифні коефіцієнти за посадою “старший офіцер юридичної служби» - 2,96, за військовим званням “підполковник» - 0,8, з урахуванням розмірів премій за особистий внесок у загальні результати служби, сумлінне виконання службових обов'язків у цей період, надбавки за особливості проходження служби в розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років в розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, надбавки за кваліфікацію у розмірі 3 % посадового окладу, встановлених у цей період, а також надбавки за виконання робіт в умовах режимних обмежень у розмірі 10 % посадового окладу, встановлених у цей період відповідними наказами начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати за період з 18 червня 2025 року по 11 серпня 2025 року включно ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), щомісячне грошове забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, грошову компенсацію за невикористані 30 днів щорічної відпустки за 2023 рік, 45 днів щорічної відпустки за 2024 рік, 45 днів щорічної відпустки за 2025 рік, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки та вихідної допомоги при звільненні у розмірі 50 % від місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби при звільненні за станом здоров'я, оскільки їх розмір не було визначено, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідно у 2025 році (3028 грн.) на відповідні тарифні коефіцієнти за посадою “старший офіцер юридичної служби» - 2,96, за військовим званням “підполковник» - 0,8, з урахуванням розмірів премій за особистий внесок у загальні результати служби, сумлінне виконання службових обов'язків у цей період, надбавки за особливості проходження служби в розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років в розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, надбавки за кваліфікацію у розмірі 3 % посадового окладу, встановлених у цей період, а також надбавки за виконання робіт в умовах режимних обмежень у розмірі 10 % посадового окладу, встановлених у цей період відповідними наказами начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) за період з 18 червня 2025 року по 11 серпня 2025 року включно нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), з урахуванням раніше виплачених сум, грошове забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, грошову компенсацію за невикористані 30 днів щорічної відпустки за 2023 рік, 45 днів щорічної відпустки за 2024 рік, 45 днів щорічної відпустки за 2025 рік, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки та вихідної допомоги при звільненні у розмірі 50 % від місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби при звільненні за станом здоров'я, оскільки їх розмір не було визначено, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідно у 2025 році (3028 грн.) на відповідні тарифні коефіцієнти за посадою “старший офіцер юридичної служби» - 2,96, за військовим званням “підполковник» - 0,8, з урахуванням розмірів премій за особистий внесок у загальні результати служби, сумлінне виконання службових обов'язків у цей період, надбавки за особливості проходження служби в розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років в розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, надбавки за кваліфікацію у розмірі 3 % посадового окладу, встановлених у цей період, а також надбавки за виконання робіт в умовах режимних обмежень у розмірі 10 % посадового окладу, встановлених у цей період відповідними наказами начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України.
В мотивування позовних вимог зазначено, що позивач, ОСОБА_1 , з 15.04.2016 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_5 ) на посаді старшого офіцера юридичної служби. Наказом командувача Національної гвардії України від 01.08.2025 року № 272 о/с позивача, звільнено відповідно до підпункту «б» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби у відставку з правом носіння військової форми одягу за станом здоров'я на підставі наявності інвалідності. Відповідно до наказу начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України від 09.08.2025 року № 221 (по стройовій частині) контракт про проходження військової служби зі мною припинено (розірвано), а позивача виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 на всіх видів забезпечення з 11.08.2025 року та направлено для взяття на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . При проведенні розрахунку при звільненні відповідачем не було проведено перерахунку, нарахування та виплату позивачу: за період з 15.04.2016 року по 28.02.2018 року індексації грошового забезпечення, а також перерахунок та виплату грошового забезпечення у відповідності до вимог законодавства з визначенням (застосуванням) місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року; грошових допомог на оздоровлення, матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 15.04.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум; за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, включно, щомісячного грошового забезпечення, оскільки його розмір не було визначено, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 - 2102 (дві тисячі сто дві) гривні, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 - 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 - 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) гривня, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 - 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні на відповідні тарифні коефіцієнти; за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, включно, грошових допомог на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, оскільки їх розмір не було визначено, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 - 2102 (дві тисячі сто дві) гривні, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 - 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 - 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) гривня, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 - 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні на відповідні тарифні коефіцієнти; за період з 18.06.2025 року по 11.08.2025 року, включно, щомісячного грошового забезпечення, оскільки його розмір не було визначено, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 - 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривня, за період з 18.06.2025 року по 11.08.2025 року, включно, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, грошову компенсацію за невикористані 30 днів щорічної відпустки за 2023 рік, 45 днів щорічної відпустки за 2024 рік, 45 днів щорічної відпустки за 2025 рік, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки оскільки їх розмір не було визначено, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідно у 2025 році (3028 грн.) на відповідні тарифні коефіцієнти; вихідної допомоги при звільненні у розмірі 50 % від місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби при звільненні за станом здоров'я, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідно у 2025 році (3028 грн.) на відповідні тарифні коефіцієнти за посадою «старший офіцер юридичної служби» - 2,96, за військовим званням «підполковник» - 0,8, з урахуванням розмірів премій за особистий внесок у загальні результати служби, сумлінне виконання службових обов'язків у цей період, надбавки за особливості проходження служби в розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років в розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, надбавки за кваліфікацію у розмірі 3 % посадового окладу, встановлених мені у цей період, а також надбавки за виконання робіт в умовах режимних обмежень у розмірі 10 % посадового окладу, встановлених позивачу у цей період відповідними наказами начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України. Тож, 10.11.2025 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідача) із відповідною, обґрунтованою відповідно до вимог законодавства заявою про нарахування та виплаті відповідних сум індексацій грошового забезпечення та грошового забезпечення, відповідних компенсацій, грошових та матеріальних допомог, а також вихідної допомоги при звільненні. На звернення позивача, відповідач листом від 12.11.2025 року № 6/13-К-191 (отримане позивачем 20.11.2025 року) у проведенні перерахунку та проведенні виплат відмовив, у зв'язку з відсутністю законодавством підстав. Позивач вважає таку відмову незаконною, а бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправною.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2025 року, зазначена вище справа була розподілена та 09.12.2025 року передана судді Пруднику С.В.
15.12.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
18.12.2025 року від представника Центрального територіального управління Національної гвардії України Драганчука Ярослава Ярославовича до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив про наступне. У військовій частині НОМЕР_5 Національної гвардії України у відповідності до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» проходять військову службу військовослужбовці, призвані під час мобілізації та військовослужбовці за контрактом. Відповідно до наказу начальника управління (по стройовій частині) від 09.08.2025 №221 із позивачем розірвано контракт та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. В матеріалах справи не містяться докази оскарження звільнення позивачем та/або наказу про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01 грудня 2015 року). Зважаючи на ПКМУ 1013 від 09.12.2015 року «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» згідно п.п.1 пункту 1 зазначено що у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах установ, закладів та організацій, у тому числі за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій, посадові оклади (тарифні ставки, ставки заробітної плати) працівників підвищуються відповідно до збільшення розміру посадового окладу працівника 1 тарифного розряду Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, а також пунктом 3 передбачено що, міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року. Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р. відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 (Офіційний вісник України, 2003 р., №29, ст. 1471). Також, пунктом 4 постанови зазначено керівникам установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери та органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів забезпечити внесення змін до штатного розпису установ, закладів та організацій, відповідних органів з урахуванням нових розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати). Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 за у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII «;Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» передбачено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. При цьому, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Відповідно наказу Міністерства внутрішніх справ України від 04 липня 2014 року № 638 «Про затвердження інструкції та порядку виплати грошового забезпечення та одноразової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» в п 1.12 розділу І передбачено, що витрати на грошове забезпечення здійснюються в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців з дотриманням такого порядку: в першу чергу - щомісячне грошове забезпечення військовослужбовцям, винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції; в другу чергу - розрахунки зі звільненими; в третю чергу - грошова допомога на оздоровлення; в четверту чергу - інші одноразові додаткові види грошового забезпечення за наявністю коштів. Відповідно до листів Міністерства соціальної політики України від 09 червня 2016 року №252/10/136-16, від 04 липня 2017 року №220/5140, від 08 серпня 2017 року №78/0/66-17 проведення індексації грошових доходів, зокрема, грошового забезпечення військовослужбовців, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, тобто у межах коштів, передбачених на ці цілі. При цьому повідомлялось, що Порядок №1078 не передбачає механізм нарахування та виплати індексації за попередні періоди. Отже, підстави для задоволення адміністративного позову відсутні. Відповідач як суб'єкт владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування правомірності оскаржуваної бездіяльності виконав повністю. Разом з цим зазначаємо, що відповідач діяв виключно на підставі, у межах своїх повноважень та у cпociб, що визначений Конституцією та законами України, Указами Президента України, іншими нормативно-правовими актами, при цьому не порушивши ні прав, ні інтересів позивача. Індексація регулюється постановою КМУ № 1078. Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078, індексація проводиться лише у разі перевищення індексу споживчих цін понад 103%. П. 5 Порядку № 1078 визначає, що при підвищенні окладів базовий місяць змінюється. Фактичні обставини зміни базового місяця - січень 2016 року став новим базовим місяцем для індексації через підвищення посадових окладів військовослужбовців (Постанова КМУ № 1013 від 09.12.2015). З березня 2018 року не могло утворитися зобов'язання з індексації, оскільки її нарахування почалося заново з 2016 року. Мінсоцполітики (лист № 423/900 від 25.08.2022) підтвердило, що індексація мала розраховуватися з нового базового місяця (січень 2016 року). Нова редакція правил індексації та їх наслідки для «базового місяця». Спеціальна зміна Порядку №1078: Постановою КМУ №1013 від 09.12.2015 змінено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (Постанова №1078), зокрема пункт 5, який встановлює: базовим місяцем є місяць останнього підвищення тарифних ставок (посадових окладів) за відповідною посадою/категорією. Це означає, що кожне нормативне підвищення окладу за посадою або званням запускає новий «базовий місяць» і обнулює накопичений індексаційний приріст, якщо підвищення перекриває індексацію. Наслідок для військовослужбовців: Оскільки Постанова КМУ №704 з 01.03.2018 збільшила посадові оклади та оклади за військовими званнями для військовослужбовців, саме березень 2018 року відповідає критерію «місяця останнього підвищення тарифних ставок (окладів)» у розумінні пункту 5 Порядку №1078 (в редакції після 09.12.2015). Відтак застосування «січня 2008» як базового місяця до спору, що охоплює період після 01.03.2018, суперечить чинній індексаційній методології. Спеціальне правове регулювання військового грошового забезпечення. Автономність режиму оплати: Військове грошове забезпечення визначається окремими актами Кабінету Міністрів та відомчими нормативами, а не ЄТС. Постанова КМУ №704 встановлює нову систему окладів і надбавок саме для військовослужбовців, що відрізняє їх від працівників бюджетної сфери, на яких покладаються висновки про «останнє тарифне підвищення» у 2008 році. Тому перенесення висновків зі справи №400/1118/21 на військову сферу після 2018 року є неправомірним, бо ігнорує матеріально-правову специфіку. До того ж, на даний час, не внесено жодних змін до п. 4 Постанови КМУ 704, з урахуванням Постанови Шостого апеляційного адміністративного суду № 826/6453/18 від 29.01.2020 та Постанови Верховного Суду №826/6453/18 від 20.10.2022, що у свою чергу не дає Відповідачу можливості застосовувати прожитковий мінімум встановлений на 01 січня календарного року для здійснення нарахування та виплати позивачу, ігноруючи вимоги п. 4 постанови КМУ 704. Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, за період з 01.02.2020 по 20.05.2023 є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а з 12.05.2023 року - виходячи з розміру 1762 гривні. Крім того, відновлення попередньої редакції п.4 Постанови №704 (відповідно скасування останньої редакції - постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. по справі № 826/6453/18), було б неправомірним. При цьому, на момент виникнення спірних правовідносин п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року». Також, відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали. Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий нормативний акт скасовує положення нормативного акта, прийнятого раніше, якщо обидва ці акти регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення. Отже, враховуючи те, що Додатки 1 і 14 до Постанови №704 затверджені 30.08.2017, а пункт 4 цієї ж Постанови змінено 21.02.2018 Постановою №103, то пріоритетним в цьому випадку є положення саме пункту 4 Постанови №704. З огляду на викладене, вважаю, що відповідач діяв правомірно. Враховуючи положення пунктів 1, 2 та 8 розділу XIX Інструкції № 200, виплата допомоги для оздоровлення здійснюється лише один раз у межах календарного року та не може бути повторно нарахована або перерахована за той самий період. Отже, вимоги позивача в частині зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_5 ) здійснити повторний перерахунок та виплату допомоги для оздоровлення за попередні роки є безпідставною, оскільки зазначена виплата вже була проведена в установленому законом розмірі та порядку.
Крім того, 18.12.2025 року від представника відповідача до суду надійшла заява про залишення позовної зави без розгляду.
Аргументи даної заяви зводяться до того, що відповідно до наказу начальника управління (по стройовій частині) від 09.08.2025 №221 із позивачем розірвано контракт та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. В матеріалах справи не містяться докази оскарження звільнення позивачем та/або наказу про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Отже, станом на момент прийняття наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_5 ) (по стройовій частині) від 09.08.2025 позивач дізнався або міг дізнатись про можливе порушення своїх прав під час виключення із списків управління - 09.08.2025. КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України. Таким чином, позивач звернувся до суду з метою визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов'язання вчинити певні дії із порушеннями такого строку встановленого законодавством. На думку представника відповідача, позивач, дізнавшись про ймовірне порушення своїх прав невиплатою під час звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно, з огляду на приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, мав звернутися до адміністративного суду за захистом свого права протягом місяця.
Розглядаючи заяву про залишення позовної заяви без розгляду, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У Рішенні від 12 липня 2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Єдиний виняток з цього правила, що закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп).
Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23.
Зокрема, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи правову природу спору в розглядуваній справі, виходила з того, що вимоги, зокрема: про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року на підставі частини другої статті 235 КЗпП України; про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року на підставі статті 236 КЗпП України; про стягнення відповідних сум, є спором щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати, тобто спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці особи, яка перебувала на публічній службі, а тому при вирішені питання про строки звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору застосуванню підлягають норми статті 233 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року по 19 липня 2022 року застосовується частина друга статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, унесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 19 липня 2022 року по 13 травня 2023 року застосовується частина перша статті 233 КЗпП України, у редакції, що діє з 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, КЗпП України доповнено главою XIX (зокрема, пунктом 1, який передбачає продовження строків, визначених статтею 233 на строк дії карантину).
На момент внесення цих змін стаття 233 КЗпП України передбачала тримісячний строк звернення за вирішенням трудового спору [з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права]; місячний строк [з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки] у справах про звільнення та річний строк [з дня виявлення заподіяної працівником шкоди] для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.
Отже, приймаючи указаний Закон, законодавець мав на меті не допустити порушення прав працівників і роботодавців, які могли б мати місце у зв'язку із поширенням коронавірусу COVID-19, та забезпечити суб'єктам права можливість звернутися до суду із трудовими спорами(у тому числі, спорами про звільнення) та зі спорами про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації протягом дії карантину.
Водночас, на момент внесення цих змін, стаття 233 КЗпП України діяла у редакції, яка передбачала можливість звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
Судова палата зазначила, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Так, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Так, 10.11.2025 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідача) із відповідною, обґрунтованою відповідно до вимог законодавства заявою про нарахування та виплаті відповідних сум індексацій грошового забезпечення та грошового забезпечення, відповідних компенсацій, грошових та матеріальних допомог, а також вихідної допомоги при звільненні. На звернення позивача, відповідач листом від 12.11.2025 року № 6/13-К-191 (отримане позивачем 20.11.2025 року) у проведенні перерахунку та проведенні виплат відмовив, у зв'язку з відсутністю законодавством підстав.
Таким чином, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову в даному випадку слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом отримання відповіді відповідача від 12.11.2025 року № 6/13-К-191 (отримане позивачем 20.11.2025 року).
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2025 року у справі № 460/21394/23.
Ураховуючи наведені положення норм права та висновки Верховного Суду, слід дійти висновку, що строк на звернення до суду з цим позовом позивач не пропустив.
Відтак, вказане свідчить про відсутність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду, а тому заява представника Центрального територіального управління Національної гвардії України Драганчука Ярослава Ярославовича про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяву представника Центрального територіального управління Національної гвардії України Драганчука Ярослава Ярославовича про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити повністю.
Копію ухвали надіслати сторонам.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.
Суддя С. В. Прудник