22 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 295/9750/24
провадження № 61-5534св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 жовтня 2024 року в складі судді Полонця С. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 березня 2025 року в складі колегії суддів Шевчук А. М., Коломієць О. С., Талько О. Б.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання договору дарування удаваним та
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив: визнати удаваним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 30 липня 1997 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського і районного нотаріального округу Ширінською Л. В., зареєстрований у реєстрі за № 176; визнати договір дарування квартири договором купівлі-продажу та перевести права та обов'язки ОСОБА_2 як обдарованої особи в права та обов'язки покупця; зобов'язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , зокрема у вільному вході (виході) у (з) квартиру (и).
Позов обґрунтований тим, що з 01 березня 1985 року він перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За спільні кошти 30 липня 1997 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_3 . Рішенням суду від 22 квітня 2024 року шлюб розірваний. Після розірвання шлюбу та набрання рішенням законної сили 28 травня 2024 року він дізнався, що ОСОБА_2 зняла його з реєстрації у житлі, яке вони придбали за спільні кошти, у якому спільно проживали біля 27 років, ремонтували за його кошти та купували техніку. Маючи намір подати позов про поділ спільного майна подружжя, він вирішив отримати договір купівлі-продажу. ОСОБА_2 надала йому копію договору на початку червня місяця 2024 року та з цього часу він довідався, що був укладений не договір купівлі-продажу квартири, а договір дарування, незважаючи на те, що попередньому власнику квартири заплачені спільні кошти за придбання нерухомості. Вважає договір дарування удаваним, оскільки правочин оплатний та насправді між сторонами був укладений прихований договір купівлі-продажу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
17 жовтня 2024 року рішенням Богунського районного суду м. Житомира позов залишено без задоволення.
25 жовтня 2024 року додатковим рішенням Богунського районного суду
м. Житомира стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
19 березня 2025 року постановою Житомирського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 жовтня 2024 року та додаткове рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 жовтня
2024 року залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, в сумі 8 000,00 грн.
Судові рішення по суті спору мотивовані тим, що оспорюваний договір дарування укладений в письмовій формі та посвідчений внотаріальному порядку, договір відповідає вимогам щодо форми та змісту договору дарування нерухомого майна, укладеного між фізичними особами, між сторонами не настали інші права та обов'язки, ніж передбачені договором дарування, а позивач не надав суду доказів того, що сторони договору дарування діяли свідомо з метою приховати інший правочин та мали на меті укладення саме договору купівлі-продажу, а не договору дарування, зокрема не надано доказів оплатності договору, тобто отримання ОСОБА_3 грошових коштів від ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25 квітня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Богунського районного суду
м. Житомира від 17 жовтня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 березня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 522/14890/16-ц, в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 211/2368/16-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 742/1913/15, від 24 квітня 2019 року в справі № 761/23510/16-ц, від 21 серпня 2019 року в справі № 303/292/17, від 13 лютого 2020 року в справі № 243/4933/17, від 30 березня 2020 року в справі № 524/3188/17, від 18 листопада 2020 року в справі № 357/3132/15-ц, від 07 квітня2021 року в справі № 712/9922/17, від 14 лютого 2022 року в справі № 265/3310/17, від 23 листопада 2022 року в справі № 208/6630/19, про те, що удаваність договору встановлюється виходячи з дослідження намірів сторін; удаваність може підтверджуватися непрямими доказами: фактичним розпорядженням майном, оплатою третіх осіб, сімейними відносинами; для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників; форма правочину не може мати перевагу над його змістом; якщо сторони уклали договір на оплатній основі, але документально оформили його як безоплатний правочин - це є підставою для визнання договору удаваним; заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Оспорюваний договір дарування є удаваним правочином, оскільки є оплатним, відповідачка та колишній власник квартири документально оформили договір дарування, але насправді між ними настали правовідносини прихованого договору купівлі-продажу. Сторони договору вирішили не оформляти договір купівлі-продажу для зменшення податкового навантаження.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 березня 1985 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали шлюб.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22 квітня 2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірваний. Рішення суду набрало законної сили 23 травня 2024 року.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 30 липня 1997 року уклали договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського і районного нотаріального округу Ширінською Л. В. За умовами договору ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 . Витягом з Державного реєстру речових прав, сформованим 17 травня 2024 року, підтверджується, що на підставі договору дарування від 30 липня 1997 року за відповідачкою ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Із листа Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради від 20 травня 2024 року № 10-10/3389/2024 убачається, що за заявою власника квартири 20 травня 2024 року ОСОБА_1 знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 243 ЦК Української РСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Дарування громадянами майна державним, кооперативним або іншим громадським організаціям може бути обумовлено використанням цього майна для певної суспільно корисної мети.
Згідно із статтею 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути
другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
За статтею 58 ЦК Української РСР недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Відповідно до статті 59 Української РСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.
У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 522/14890/16-ц, в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 211/2368/16-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 742/1913/15, від 24 квітня 2019 року в справі № 761/23510/16-ц, від 21 серпня 2019 року в справі № 303/292/17, від 13 лютого 2020 року в справі № 243/4933/17, від 30 березня 2020 року в справі № 524/3188/17, від 18 листопада 2020 року в справі № 357/3132/15-ц, від 07 квітня2021 року в справі № 712/9922/17, від 14 лютого 2022 року в справі № 265/3310/17, від 23 листопада 2022 року в справі № 208/6630/19, де також зазначено, щоудаваність договору встановлюється виходячи з дослідження намірів сторін; удаваність може підтверджуватися непрямими доказами: фактичним розпорядженням майном, оплатою третіх осіб, сімейними відносинами; для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників; форма правочину не може мати перевагу над його змістом; якщо сторони уклали договір на оплатній основі, але документально оформили його як безоплатний правочин - це є підставою для визнання договору удаваним.
Оскаржувані судові рішення, з урахуванням встановлених судами обставин, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах.
Звертаючись до суду з позовом про визнання договору дарування удаваним, ОСОБА_1 посилався на те, що договір дарування було вчинено з метою приховати договір купівлі-продажу, який сторони насправді вчинили. Зазначав, що оспорюваний договір дарування є удаваним правочином, оскільки є оплатним, відповідачка та колишній власник квартири документально оформили договір дарування, але насправді між ними настали правовідносини прихованого договору купівлі-продажу. Сторони договору вирішили не оформляти договір купівлі-продажу для зменшення податкового навантаження.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виснували, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами договору дарування виникли інші правовідносини, ніж передбачені оспорюваним правочином.
З такими висновками судів попередніх інстанцій Верховний Суд погоджується та вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України.
Судами враховано, що позивач не довів, що оспорюваний договір дарування є удаваним, тобто таким, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Судами не встановлено, що сторони з учиненням оспорюваного правочину навмисно виразили не ту внутрішню волю, що насправді мала місце.
Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , які є сторонами правочину, виникли інші правовідносини, ніж передбачені оспорюваним договором дарування.
Колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що між сторонами укладено саме договір купівлі-продажу, оскільки такі твердження позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Пославшись на те, що договір дарування квартири був оплатним, позивач (зокрема й у касаційній скарзі) не вказує жоден доказ, поданий на підтвердження таких обставин і не досліджений судами.
Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки судів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 жовтня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська