23 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 361/11158/21
провадження № 61-1072св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2023 року у складі колегії суддів Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 ,
у якому, після неодноразових уточнень, остаточно просив стягнути з ОСОБА_2
на свою користь грошові кошти у розмірі 14 643,50 грн, набуті та збережені
без достатньої правової підстави, суму з урахуванням індексу інфляції за весь
час прострочення та трьох відсотків річних, що нараховані на суму боргу у розмірі
14 643,50 грн до дати проголошення рішення суду, обчислену за формулами,
що застосовуються судом для відповідних нарахувань.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01 лютого 2020 року між сторонами укладено договір про виготовлення меблів на замовлення № 2, предметом якого була обшивка сходів деревом породи ясен. Строк робіт за договором щодо поставки і збирання меблів (виробу) складав два календарних місяці з моменту вступу договору в силу. Цього ж дня на виконання умов зобов'язання за договором позивачем передані,
а відповідачем прийняті готівкові кошти в сумі - 50 000,00 грн як передплата відповідно до пункту 2.2.1 договору.
Станом на 02 квітня 2020 року на момент закінчення строку дії договору відповідач як підрядник так і не приступив до виконання своїх зобов'язань за договором.
У позивача як замовника відсутня будь-яка інформація щодо виконання або не виконання відповідачем як підрядником своїх зобов'язань за договором.
Разом із тим, 10 та 28 вересня 2020 року позивачем передані відповідачу готівкові кошти у розмірі - 15 000,00 грн.
Відповідач із вимогами, претензіями, попередженнями або повідомленнями щодо початку виконання робіт за договором, повідомленням про завершення робіт за договором, а також актом приймання-передавання меблів (виробу), актом виконаних робіт з виготовлення і збирання меблів (виробу) чи актом виконаних робіт щодо монтажу меблів (виробу) не звертався, можливості приступити до виконання замовлення за договором та погодження на це від позивача не отримував.
За таких обставин позивач вбачав ознаки того, що відповідач всіма можливими способами уникав сумлінного виконання своїх зобов'язань за договором.
11 листопада 2020 року ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 претензію, яка залишена без реагування.
З підстав відшкодування завданих відповідачем збитків, позивач звернувся до суду.
Деснянський районний суд міста Києва рішенням від 16 квітня 2021 року у справі
№ 754/16046/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 10 вересня 2021 року, у позові ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів відмовив.
28 жовтня 2021 року позивач звертався до ОСОБА_2 з повідомленням- претензією про відмову від договору виготовлення меблів на замовлення № 2 в односторонньому порядку.
Позивач вказував, оскільки договірні відносини припинені між сторонами, він має право на повернення грошових коштів, набутих відповідачем без достатньої правової підстави на підставі статті 1212 ЦК України, та просив суд стягнути на його користь з відповідача 14 643,50 грн, що є сумою, набутою та збереженою відповідачем без достатніх правових підстав, інфляційні втрати у розмірі 4 439,13 грн, 3 % річних у розмірі 599,38 грн, а всього 19 682,01 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Броварський міськрайонний суд Київської області рішенням від 13 березня
2023 року позов задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі
14 643,50 грн, інфляційні втрати у розмірі 4 439,13 грн, 3 % річних у розмірі
599,38 грн, а всього 19 682,01 грн. Стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 849 ЦК України в сукупності з приписами статті 1212 ЦК України та стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 14 643,50 грн, що є сумою, набутою та збереженою відповідачем без достатніх правових підстав відповідно до заявлених позовних вимог, а також стягнення відповідно до частини другої статті 625 ЦК України інфляційних втрат у розмірі 4 439,13 грн, 3 % річних у розмірі 599,38 грн, а всього 19 682,01 грн.
Відмовляючи в частині позовних вимог щодо проведення розрахунків з урахуванням загальної кількості поставлених та не поставлених деталей до виробу, зважаючи на виконання робіт з виготовлення деталей на 79,22 %, суд послався на їх не обґрунтованість.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив
його в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд постановою від 22 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2023 року скасував у частині задоволення позовних вимог та ухвалив у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд встановивши, що ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 послуги з виготовлення меблів на замовлення, предметом якого була обшивка сходів деревом породи ясень, якістю яких останній залишився незадоволений, дійшов висновку про те, що до цих правовідносин не може бути застосовано положення статті 1212 ЦК України про безпідставно набуте майно, на яку позивач посилався як на підставу для задоволення позову, оскільки підставою сплати позивачем коштів були надані йому відповідачем відповідні послуги, тобто ОСОБА_2 отримав кошти не безпідставно.
Водночас питання належності виконання послуг не є предметом розгляду у цій справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2023 року
в указаній справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня
2023 року і залишити у силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2023 року в частині задоволених позовних вимог.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
від 16 березня 2021 року у справі № 910/10233/20, від 15 лютого 2019 року у справі № 910/21154/17, від 11 листопада 2018 року у справі «№ 910/13332/17, від 10 квітня 2018 року у справі № 910/1016/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 904/7804/16, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 05 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті
389 ЦПК України.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Інший учасник справи не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши касаційні скарги та додані до них матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, оскільки касаційні скарги подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті ЦПК України.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах із ціною позову,
що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, сприяти дотриманню розумного строку розгляду справи, а також визначеності й стабільності у цивільних правовідносинах.
Частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна
дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» передбачено, що у 2024 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 01 січня 2024 року установлено в розмірі (на час подання касаційної скарги) - 3 028,00 грн.
Предметом спору у цій справі є вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі 14 643,50 грн, інфляційних втрат у розмірі 4 439,13 грн, 3 % річних у розмірі 599,38 грн, а всього 19 682,01 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2024 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 х 250 = 671 000,00).
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку.
Тому відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України справа не підлягає касаційному оскарженню.
Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України заявником ОСОБА_1 у касаційній скарзі не наведено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно
до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно
до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року)).
Суд вказує, що важко погодитися з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило
б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (пункт 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року)).
Відповідно до статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: 1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги; 2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося; 4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; 5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 (провадження № 14-53цс19) сформулювала правову позицію, згідно з якою, якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, то касаційне провадження у справі належить закрити. Вказана правова позиція підлягає застосуванню до процесуальних правовідносин, що виникли під час розгляду цієї касаційної скарги.
Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг.
Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02).
Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
З огляду на те, що Верховний Суд ухвалою від 05 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на судове рішення, ухвалене у малозначній справі, яке не підлягає касаційному оскарженню, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України,
ОСОБА_1 не обґрунтував, а судом не встановлено, відповідно до пункту
1 частини другої статті 394 ЦПК України касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2023 рокупідлягає закриттю.
Аналогічний висновок викладено в ухвалах Верховного Суду від 06 березня 2025 року у справі № 203/1012/23 (провадження № 61-18396св23), від 01 липня 2025 року у справі № 642/3965/20 (провадження № 61-15891св23).
Керуючись статтями 394, 396, 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Закрити касаційне провадження у справі № 361/11158/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2023 року.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська