17 грудня 2025 року
м. Київ
Справа № 214/6547/24
Провадження № 61-12209св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 травня 2025 року в складі судді Євтушенко О. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року в складі колегії суддів Бондар Я. М., Зубакової В. П., Остапенко В. О.
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, про визначення місця проживання дитини та
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що в період з 17 липня 2020 року до 06 червня 2023 року він та ОСОБА_3 перебували в шлюбі, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_4 .
Після розлучення, за їх спільною усною домовленістю, малолітній син залишився проживати разом з матір'ю ОСОБА_5 , а він як батько, у свою чергу, добровільно надавав ОСОБА_5 матеріальну допомогу на утримання сина та брав участь у його вихованні.
У жовтні 2023 року ОСОБА_5 привезла до нього сина разом з речами та залишила, пояснивши тим, що йде на військову службу за контрактом.
Житлове приміщення ОСОБА_1 облаштував з урахуванням інтересів та потреб дитини, опікується сином, доглядає та повністю матеріально забезпечує, перебував разом з ним на стаціонарному лікуванні у лікарні, оскільки через військову службу мати - ОСОБА_5 не могла в той момент бути поруч з дитиною. У власності він має житло, перебуває на обліку у центрі зайнятості як безробітний, однак має заощадження від підприємницької діяльності, якою раніше займався, та власні накопичення, офіційно працевлаштуватись на роботу не взмозі у зв'язку зі здійсненням догляду за сином. До виконання таких обов'язків він ставиться сумлінно, влаштував сина до дошкільного навчального закладу, прививає інтерес до спорту, будучи для нього власним прикладом
Через неприязні стосунки між колишнім подружжям та, незважаючи на те, що ОСОБА_5 через перебування на військовій службі не може доглядати сина, опікуватись ним, вона постійно висловлює ОСОБА_1 погрози, що забере у нього сина і він не зможе спілкуватись з дитиною.
Просив визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним як батьком.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
02 травня 2025 року рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 травня2025 року в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
26 серпня 2025 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 травня2025 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідачка наразі проходить військову службу за контрактом у Збройних Силах України, задіяна у виконанні бойових завдань, обіймаючи посаду бойового медика. Саме ОСОБА_6 ініціювала зміну місця проживання дитини у жовтні 2023 року, залишивши сина проживати з батьком ОСОБА_1 , що було узгоджено сторонами. Наміру змінювати місце проживання дитини відповідачка не має, допоки перебуває на військовій службі, а проживання дитини з нею за вказаних обставин об'єктивно є виключеним.
Оскільки дитина з жовтня 2023 року проживає з батьком і наразі з боку матері ОСОБА_6 відсутні наміри змінювати її місце проживання дитини, то суди виснували, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду з позовом порушені його права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25 вересня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі № 522/8782/16-ц, від 10 квітня 2019 року в справі № 456/647/18, від 13 травня 2020 року в справі № 686/20582/19-ц, від 09 вересня 2020 року в справі № 750/1658/20, від 23 березня 2023 року в справі № 759/4616/19-ц, від 27 вересня 2023 року в справі № 295/15287/21, про те, що згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України суд може закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред'явлення позову. Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
Послався на те, що в справі встановлено, що відповідачка спочатку сама визначила, що син має проживати із батьком, а потім між ними з цього питання виник спір, оскільки відповідачка неодноразово погрожувала, що забере дитину назад і що він має повернути сина їй, незважаючи на те , що вона перебуває на військовій службі. Саме цей конфлікт і недосягнення згоди щодо місця проживання сина стали підставою для подачі позовної заяви про визначення місця проживання дитини. У судовому засіданні суду першої інстанції 03 грудня 2024 року відповідачка заперечила проти задоволення позовних вимог. Тому висновки суду про те, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини, суперечать матеріалам справи.
Доводи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 липня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали шлюб, зареєстрований Саксаганським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 202.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в сторін народився син - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 02 листопада 2021 року (а. с. 8).
06 червня 2023 року рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в справі № 214/2672/23 шлюб між подружжям розірвано (а. с. 6, 7).
Згідно відповіді військової частини НОМЕР_2 від 13 листопада 2024 року № 3690 ОСОБА_5 проходила військову службу у Військової частині НОМЕР_2 на посаді курсанта 7 навчальної механізованої роти 2 навчального механізованого батальйону. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16 січня 2024 року № 16 солдат ОСОБА_5 з 16 січня 2024 року вважається такою, що справи та посаду здала, виключена зі списків особового складу частини та направлена для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_3 (а. с. 58, 59).
Факт перебування ОСОБА_6 на військовій службі за контрактом з 31 жовтня2023 року підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_2 № 2053 від 06 листопада 2023 року та відповідними записами у військовому квитку серії НОМЕР_4 , виданому 29 листопада 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_3 на її ім'я (а. с. 23, 67).
Згідно із військовим квитком ОСОБА_6 проходила військову службу з 31 жовтня 2023 року до 16 січня 2024 року у Військовій частині НОМЕР_2 , з 17 січня 2024 року - у Військові частині НОМЕР_3 на посаді бойового медика, з 22 до 25 жовтня 2024 року - у Військові частині НОМЕР_5 , з 26 жовтня 2024 року - у Військовій частині НОМЕР_6 на посаді старшого бойового медика автомобільної роти (а. с. 68).
ОСОБА_4 проживає разом з батьком ОСОБА_1 та дідом ОСОБА_7 , 1947 року народження (батьком позивача) у житловому приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .
Із акта обстеження умов проживання від 17 січня 2024 року, складеного комісією спеціалістів Служби у справах дітей виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради вбачається, що умови проживання у вказаному житловому приміщенні задовільні, для дитини відведено окреме спальне місце, в наявності речі за сезоном, іграшки, комп'ютерний стіл, білизна, засоби гігієни, створені належні умови для проживання. У кімнаті з дитиною проживає батько. Стосунки між ними доброзичливі (а. с. 16, 17).
ОСОБА_6 надає матеріальну допомогу на утримання малолітнього сина шляхом здійснення переказів грошових коштів на рахунки позивача ОСОБА_1 (а. с. 126-133).
Відповідно до довідки від 12 березня 2024 року № 133 малолітній ОСОБА_4 відвідує комунальний заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 222 Криворізької міської ради (а. с. 24).
У висновку від 22 листопада 2024 року № 10/02.2.01-18-5706, наданому на виконання ухвали суду від 09 жовтня 2024 року, орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, зазначив, що у зв'язку з неможливістю з'ясування думки матері дитини - малолітнього ОСОБА_4 щодо визначення його місця проживання з батьком вирішення питання покладається на розсуд суду (а. с. 63, 64).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначеної у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У статті 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі статтею 8 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до статті 7 Сімейного кодексу (далі - СК) України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
Тлумачення змісту частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.
У рішенні від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що під час визначення найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що з ініціативи матері та за погодженням сторін малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з жовтня 2023 року проживає разом з батьком, оскільки матір дитини - ОСОБА_5 наразі проходить військову службу за контрактом у Збройних Силах України, задіяна у виконанні бойових завдань, рахується у Військовій частині НОМЕР_6 на посаді старшого бойового медика автомобільної роти.
Наразі відповідачка не вимагає зміни місця проживання дитини, оскільки залучена до виконання бойових завдань та обґрунтовано позбавлена можливості проживати разом з дитиною.
Після звернення позивача до суду із позовом про визначення місця проживання сина із ним відповідачка не подала до суду відзив на позовну заяву, у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду цієї справи про визначення місця проживання дитини разом з собою, не зверталася.
У запереченнях, на які посилається заявник у касаційній скарзі, відповідачка наголосила, що вона не заперечує, щоб наразі син проживав з батьком, оскільки сама вона перебуває на військовій службі, ставши на захист Батьківщини заради, зокрема, і майбутнього свого сина.
Представник відповідача наголошував, що з часу проживання малолітнього сина з батьком та на час проходження військової служби ОСОБА_8 , остання завжди приймає участь у житті дитини, а саме приїжджає до сина та забирає його, коли перебуває у відпустках, здійснює грошові перекази на банківський рахунок позивача, оскільки останній не працевлаштований та не має постійного та стабільного заробітку.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову про визначення місця проживання дитини разом із батьком, оскільки позивач не довів, що його права порушені, а відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла.
Верховний Суд звертає увагу, що цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала і наразі не вимагає зміни місця проживання сина.
З урахуванням наведеного суди правильно керувалися тим, що позивач не довів, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені його права. Зазначення судом першої інстанції фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі.
Схожі висновки у подібних правовідносинах зробив Верховний Суд у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 13 серпня 2025 року в справі № 202/15541/23, а тому постанови Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, є нерелевантними до спірних правовідносин.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська