16 грудня 2025 року
м. Київ
Справа № 686/4274/24
Провадження № 61-7881св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки - ОСОБА_2 , на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 лютого 2025 року в складі судді Салоїд Н. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 травня 2025 року в складі колегії суддів Талалай О. І., Корніюк А. П., П'єнти І. В.
у справі за позовом ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої доньки - ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення та
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом, у якому зазначали, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 червня 2023 року, виданого державним нотаріусом Хмельницької районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є власниками по 1/6 частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Співвласниками іншої частини житлового будинку є ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Відповідачі постійно чинять їм перешкоди у користуванні належною частиною будинку. 30 січня 2024 року позивачі надіслали на адресу відповідачів лист з вимогою усунути перешкоди в користуванні належним їм майном, повідомити, коли можна вселитися у будинок та надати ключі від будинку, який залишений без реагування.
Просили зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні будинком шляхом вселення, зобов'язати передати ключі від будинку та не чинити перешкоди у користуванні майном.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
19 лютого 2025 року рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , у користуванні житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення до вказаного будинку. Зобов'язано ОСОБА_1 передати ключі від будинку ОСОБА_3 , яка є законним представником ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
19 травня 2025 року постановою Хмельницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_6 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 лютого 2025 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що сторони є співвласниками житлового будинку на АДРЕСА_1 і, відповідно, позивачам належить право володіння, користування цим майном, у чому відповідачі чинить їм перешкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23 червня 2025 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки - ОСОБА_2 , засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 лютого 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 травня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду
- від 06 лютого 2023 року в справі № 607/22941/21, про те, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці в праві спільної часткової власності;
- від 03 жовтня 2018 року в справі № 363/928/16, від 26 травня 2021 року в справі № 750/11539/18, від 12 серпня 2021 року в справі № 644/5579/18, від 08 вересня 2021 року в справі № 761/44705/19, від 15 вересня 2021 року в справі № 719/637/20, про визначення порядку користування житловим приміщенням;
- від 03 травня 2023 року в справі № 757/508/20-ц, про те, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково;
- від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, про те, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення;
- від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21, від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, від 16 жовтня 2020 року в справі № 910/12787/17, про те, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Враховуючи зазначені висновки, склад сімей сторін і відсутність між ними родинних зв'язків, площу будинку та житлову площу, що припадає на одну особу кожного із позивачів, норми житлової площі для надання одній особі й вимоги, що ставляться до жилого приміщення, взаємовідносини сторін та відсутність у будинку трьох ізольованих жилих кімнат пропорційної часткам площі, заявниця вважає, що суди були зобов'язані відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог та роз'яснити позивачам їх право обрати ефективні способи захисту своїх прав, як-то встановлення порядку користування спірним будинком (за умови доведення позивачами технічної можливості цього), або стягнення реальної грошової компенсації вартості незначної частки домоволодіння.
Також вважає, що під час розгляду справи суди обох інстанцій допустили надмірний формалізм у частині дослідження наданих доказів, критично оцінили кожен доказ окремо, а не в сукупності наданої групи доказів, що не дало змоги встановити факти в цілому, не врахували, що в передбачений законодавством спосіб позивачі не відновлють своїх прав, це створює ситуацію, за якої правових шляхів вирішення питання не існує.
Доводи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 .
Сторони є спадкоємцями майна ОСОБА_7 , а саме: житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 59,9 кв. м, житловою площею 33,8 кв. м.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 08 червня 2023 року державним нотаріусом Хмельницької районної державної нотаріальної контори Паляницею Л. С., ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на праві власності належить по 1/6 частини, ОСОБА_2 із урахуванням відмови на її користь батьків померлого ОСОБА_8 і ОСОБА_9 - 3/6 частини вказаного будинку.
Відповідачі фактично проживають у житловому будинку. Позивачі після оформлення спадщини претендують на проживання в ньому, проте ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 , заперечує проти їх вселення.
04 липня 2023 року ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зверталися до відділення поліції № 1 Хмельницького Регіонального управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області із заявами про те, що відповідачка ОСОБА_1 не впускає їх до жилого будинку на АДРЕСА_1 , на які отримали відповідь про наявність цивільно-правового спору, що вирішується в судовому порядку (т. 1, а. с. 13-16).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, третьою статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 Житлового кодексу України).
Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення від 21 лютого 1990 року в справі Powell and Rayner v. the U. K.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення від 24 листопада 1986 року в справі Gillow v. the U.K.), так і на наймача (рішення від 18 лютого 1999 року в справі Larkos v. Cyprus).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21.
Відповідно до частин першої і третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (частини перша-третя статті 358 ЦК України).
За вимогами статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
У частині першій статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України закріплено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, співвласника, у тому числі житлового приміщення або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї правової норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Немає значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав(див. постанову Верховного Суду від 10 вересня 2025 року в справі № 759/26865/21).
За вимогами частин другої, третьої статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Засада змагальності сторін у судовому процесі є однією з ключових принципів правосуддя. Вона передбачає, що судовий процес є своєрідним полем змагання між сторонами - позивачем і відповідачем у цивільних справах. Головною метою цього принципу є забезпечення справедливості та об'єктивності судового процесу. Змагальність сторін у судовому процесі дозволяє кожній стороні активно захищати свої права та інтереси. Сторони мають можливість представляти свідчення, докази та аргументи на підтримку своєї позиції перед судом. Суд, зі своєї сторони, має завдання ретельно розглянути всі аргументи та докази від обох сторін та прийняти об'єктивне рішення на підставі закону (постанова Верховного Суду 07 серпня 2024 року в справі № 725/5693/21, від 21 червня 2024 року в справі № 134/743/22 ).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України в попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
У справі суди встановили і підтвердили сторони, що між ними існує конфлікт щодо користування житловим будинком, успадкованим після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 перешкоджає позивачам потрапити до належної їм частини житлового будинку, що підтверджено зверненнями до органів поліції та визнано відповідачкою, а доводи представника останньої зводяться до того, що належна позивачці частка не визначена та є значно меншою за частку відповідачки, а тому вселити ОСОБА_3 з дітьми в житловий будинок без визначення конкретної частини, якою може користуватись позивачка, неможливо.
Водночас з вимогами про визначення порядку користування житловим приміщенням відповідачка до суду не зверталася.
Отже, суди правильно виснували, що порушене право власності позивачки (складовими якого є право користування та володіння) підлягає судовому захисту в порядку, визначеному статтею 391 ЦК України, шляхом усунення перешкод в здійсненні права власності у спосіб вселення в будинок на АДРЕСА_1 , в яку діти спадкодавця, внаслідок незаконних дій відповідачки, не можуть потрапити.
Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 06 лютого 2023 року в справі № 607/22941/21, від 03 жовтня 2018 року в справі № 363/928/16-ц (на яку, зокрема, посилається відповідачка в касаційній скарзі) про залишення без змін судових рішень в частині задоволення позовних вимог про вселення позивача.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, зробили обґрунтований висновок про задоволення позову.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень (постанова Верховного Суду від 29 липня 2025 року в справі № 288/1595/13).
Посилання в касаційній скаргзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків Верховного Суду в постановах від 26 травня 2021 року в справі № 750/11539/18, від 12 серпня 2021 року в справі № 644/5579/18, від 08 вересня 2021 року в справі № 761/44705/19, від 15 вересня 2021 року в справі № 719/637/20, від 03 травня 2023 року № 757/508/20-ц, від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21, від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, від 16 жовтня 2020 року в справі № 910/12787/17, є безпідставними, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
У справі № 750/11539/18, на яку посилається заявник в касаційній скарзі, Верховний Суд в касаційному порядку переглядав позовні вимоги про встановлення порядку користування житловим будинком.
У справах № 644/5579/18, № 761/44705/19 суди розглядали позови про усунення перешкод у користуванні квартирою та визначення порядку користування житловим приміщенням.
У справі № 719/637/20 позивач звернувся до суду з позовом про припинення спільної сумісної власності, визначення часток у праві спільної часткової власності та визначення порядку користування приміщенням.
У справі № 757/508/20-ц суди розглядали позов про визнання протиправними дії банку щодо відступлення права іпотекодержателя та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
У справі № 753/8671/21 розглядався позов про визнання недійсними, скасування та вилучення записів про реєстрацію.
У справі № 582/18/21 позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
У справах № 638/2304/17, № 910/12787/17 суди розглядали позови про визнання недійсними договорів.
Отже, не можна вважати, що обставини справ, на які посилається заявниця в касаційній скарзі, є подібними обставинам справи, що переглядається.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 лютого 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська