10 жовтня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/1079/25
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від позивача - Гриненко А.В.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства "Антонов" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська Ера" про стягнення 2467581,00 грн., -
Акціонерне товариство "Антонов" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська Ера" про стягнення заборгованості в загальній сумі 2467581,00 грн., у т.ч. пені в сумі 1399731,00 грн. та штрафу за прострочення поставки товару понад 30 днів в сумі 1067850,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору від 30.01.2025 р. № 170.016.2025 в частині несвоєчасної поставки товару, внаслідок чого відповідачу нараховані пеня та штраф за прострочення поставки товару понад 30 днів в загальній сумі 2467581,00 грн.
Зокрема позивач вказує, що за укладеним між АТ «Антонов» (замовник) та ТОВ «Миколаївська ЕРА» (постачальник) договором №170.016.2025 від 30.01.2025 постачальник зобов'язався поставити, а замовник прийняти та оплатити стійки 4210.200.000СБ у зборі з кронштейном 4200.001.002/2 та втулками 82.4200.005.000/0 у кількості 300 шт., код за ДК 021:2015 - 34730000-3 (Частини повітряних і космічних літальних апаратів та вертольотів), далі по тексту «Продукція», на умовах, які визначені в даному договорі, згідно зі специфікацією № 1 (додаток № 1 до цього договору), що є невід'ємною частиною даного договору (п.п. 1.1, 1.2, 1.4 договору). Загальна кількість продукції, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру продукції та ціна одиниці виміру продукції визначаються сторонами у специфікації №1 до цього договору.
В п. 2.1. договору визначено, що ціна за одиницю продукції, що поставляється по даному договору, визначена у специфікації №1 і включає в себе податки та збори, а також вартість тари, упаковки і маркування та доставку продукції. Під пакуванням сторони розуміють стандартне заводське пакування, що придатне для вантажнорозвантажувальних робіт та транспортування автомобілем та залізничним транспортом.
Відповідно до п. 2.2 договору загальна сума договору складає 50850000,00 грн., в тому числі ПДВ - 8475000,00 грн., що відповідає також й умовам специфікації №1.
В п. 3.2 договору сторонами узгоджено, що оплата за продукцію здійснюється замовником шляхом передоплати 70% вартості продукції на розрахунковий рахунок постачальника протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання рахунку від постачальника.
Як вказує позивач, остаточний розрахунок 30% за кожну партію продукції здійснюється після постачання продукції та отримання позитивного висновку вхідного контролю на продукцію на території замовника протягом 10 (десяти) робочих днів.
В розділі 4 договору передбачено порядок та строки поставок, зокрема строк поставки продукції, зазначеної сторонами в специфікації № 1 (додаток № 1 до договору), - партіями протягом 60 робочих днів з дня передоплати 70% вартості продукції на розрахунковий рахунок постачальника. Дозволяється поставка довільними партіями. Продукція поставляється на умовах СРТ (Україна, 03062, м. Київ, вул. Мрії, 1) відповідно до правил ІНКОТЕРМС в редакції 2020 р. Зобов'язання постачальника з поставки продукції вважається виконаним в момент фактичної передачі продукції. Перехід права власності на продукцію, а також ризиків втрати або пошкодження відбувається в момент фактичної передачі продукції замовнику, про що свідчить документ про передачу продукції - видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін. Датою поставки вважається дата, підписання видаткової накладної замовником.
За ствердженнями позивача, на виконання умов п. 3.2. договору на підставі рахунку-фактури постачальника № СФ-0000020 від 30.01.2025 замовником здійснено попередню оплату продукції в розмірі 70%, що складає 35595000,00 грн., це підтверджується платіжною інструкцією №313 від 06.02.2025. Оскільки передоплата за продукції була здійснена 06.02.2025, то, виходячи з умов п. 4.1. договору, термін поставки продукції спливав 01.05.2025 включно, тобто протягом 60 робочих днів з дня передоплати. Проте, як вказує позивач, незважаючи на своєчасне виконання замовником свого обов'язку в частині попередньої оплати, постачальник своїх зобов'язань в частині поставки продукції в передбачений договором строк не виконав.
Так, позивач вказує, що постачальник поставив покупцю всю продукцію згідно наступних видаткових накладних: № РН-0000163 від 19.05.2025, № РН-0000164 від 21.05.2025, № РН-0000166 від 23.05.2025, № РН-0000167 від 26.05.2025, № РН-0000169 від 29.05.2025, № РН-0000170 від 30.05.2025, № РН-0000171 від 02.06.2025, № РН-0000172 від 04.06.2025, № РН-0000176 від 05.06.2025 та № РН-0000177 від 05.06.2025 на суму 3220500,00 грн. Отже, вбачається неналежне виконання зобов'язання в частині своєчасного постачання продукції (п.4.1 договору).
При цьому позивач зазначає, що листом №170/6794-25 від 01.05.2025, (накладна Укрпошти №0505298540520), який також був надісланий цього ж числа на електронну адресу відповідача (np.eramk@gmail.com), позивач просив повідомити щодо виконання умов договору. У відповідь на вказаний лист відповідач повідомив позивача листом №160/1 від 01.05.2025, що товар згідно договору виготовлено на 90%, однак із-за імпорту деяких інструментів та порушення строків від постачальників відбулась затримка у виробництві, що в свою чергу призвело до зриву строків виконання договірних зобов'язань.
Надалі, за ствердженнями позивача, 20.05.2025 за №126/7758-25 позивачем пред'явлено вимогу в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України до відповідача щодо сплати на користь АТ «Антонов» за порушення строків виконання зобов'язань за договором суми неустойки у загальному розмірі 762750,00 грн. (накладна Укрпошти №0505308919832), яка була вручена відповідачу 28.05.2025, про що свідчить копія роздруківки трекінгу відправлень та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0505308919832. У відповідь на вказану вимогу відповідач листом від 13.06.2025 за №225/01 повідомив позивача про те, що поставка товару згідно договору станом на 05.06.2025 здійснена в повному обсязі, однак із-за імпорту деяких інструментів та порушення строків від постачальників відбулась затримка у виробництві, що в свою чергу призвело до зриву строків виконання договірних зобов'язань за незалежних від відповідача причин. Також відповідач у даному листі просив не нараховувати пеню, передбачену п. 7.1 договору.
Як вказує позивач, на сьогоднішній день вказана продукція відповідачем поставлена в повному обсязі із протермінуванням та оплачена своєчасно покупцем, однак питання щодо сплати неустойки за прострочення поставки сторонами не вирішено.
Водночас позивач посилається на п. 7.1 договору, згідно з яким за непостачання, несвоєчасне постачання продукції або за прострочення заміни продукції неналежної якості постачальник сплачує замовнику за вимогою останнього пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленої, неякісної продукції за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості продукції. Оскільки постачальником порушено зобов'язання щодо поставки продукції у визначений договором строк, тому позивач вважає за доцільне надати розрахунок пені з урахуванням вартості непоставленої продукції за кожний день прострочення відповідно до пункту 7.1. договору.
Таким чином, позивачем нараховано суму неустойки за невчасно поставлений постачальником товар, розмір якої становить 1399731,00 грн., а також штраф за несвоєчасне постачання продукції із простроченням понад 30 (тридцять) календарних днів у розмірі 7% від вартості невчасно поставленого товару згідно видаткових накладних, який становить 1067850,00 грн., що заявлені до стягнення.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.07.2025 вказану позовну заяву Акціонерного товариства "Антонов" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1079/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 13.08.2025 о 09:00.
31.07.2025 від представника позивача - Гриненка А.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про залучення третьої особи (вх. № 11220/25), згідно з яким позивач просив з метою реалізації закріпленого ч. 1 ст. 50 ГПК України права залучити до участі у справі Акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача. На переконання позивача, рішення у справі вплине на права АТ «УОП» як спеціального суб'єкта, якому Законом делеговані владні повноваження, та який уповноважений державою на здійснення управління майном позивача.
Також 31.07.2025 від представника позивача - Гриненка А.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в господарській справі № 915/1079/25, яке призначене на 13.08.2025 року о 09:00 год., в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 11225/25).
06.08.2025 від представника відповідача - Бурцева О.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (вх. № 11429/25), згідно з яким відповідач просить зменшити розмір належної до стягнення пені на 90% та штрафу на 90% з огляду на ненадання позивачем належних та допустимих доказів наявності збитків, що могли бути спричинені невиконанням відповідачем зобов'язань за договором. На думку відповідача, співвідношення нарахованих позивачем штрафних санкцій і суми невиконаних зобов'язань, терміну не виконання зобов'язань не є співрозмірним та не відповідає ступеню тяжкості порушення. Відповідач вважає, що позивачем доказово не обґрунтовано понесення ним збитків через вказане вище прострочення відповідачем зобов'язання по виконанню робіт. Стягнення штрафних санкцій у розмірі 2467581,00 грн. спотворить їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання пеня та штраф перетвориться на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем. Окремо відповідач зауважує, що неможливість вчасно виконати зобов'язання спричинена поважними причинами. Так, за ствердженнями відповідача, виготовлення продукції постачальником відбувалась у м. Миколаєві (вул. Індустріальна,7) та у м. Гостомелі (вул. Богдана Хмельницького,8) так, як відповідач розосередив своє виробництво у зв'язку з військовою агресією російської федерації. Також відповідач зауважує, що 16.02.2025 в результаті ракетних обстрілів по території м. Миколаєва, відбулось масштабне руйнування Миколаївської ТЕЦ та повністю зруйновано електрогенерацію, у зв'язку з тим, що виробничі приміщення по вул. Індустріальна, 7 були підключені до Миколаївської ТЕЦ як споживачі електроенергії, її відновлення відбулось лише 17 травня 2025 року. Товариством в термінову порядку було вимушено придбавати генератори та приймати міри щодо пере підключення як виробничих приміщень так і верстатів до електромережі потрібного навантаження, що зайняло певний час. До того ж орендовані виробничі приміщення по вул. Богдана Хмельницького,8 у м. Гостомель були відключені від електропостачання з 03.04.2025 по 09.04.2025 в зв'язку з проведенням ремонтних робіт на трансформаторній підстанції. Зважаючи на короткий термін виробництва та поставки продукції, ці події відіграли важливу роль, так як продукція виготовляється на верстатах, які потребують електроживлення. Також, враховуючи велику небезпеку від військових дій російської федерації, на підприємстві був прийнятий наказ №39 від 21.04.2025 щодо необхідності перебування в укритті під час повітряної тривоги, що беззаперечно підтримується за для збереження життя працівників.
При прийнятті рішення про зменшення розміру неустойки відповідач просить суд врахувати наступні обставини: застосування до відповідача штрафних санкцій у розмірі, заявленому позивачем не може відповідати критеріям розумності та справедливості, оскільки стягнення з боржника штрафних санкцій спрямоване на дотримання договірної дисципліни і має компенсаційний характер, попри те не може бути джерелом збагачення кредитора та те, що неспівмірність заявленої до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання; - відповідне зменшення пені є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань; - правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора; - відсутність підстав вважати, що порушення зобов'язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача; - очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 19.11.2020 у справі № 910/13801/19, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 27.02.2019 у справі №910/9765/18, від 26.03.2020 у справі № 916/2154/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17.
В розрізі зазначеного відповідач зауважує, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі.
11.08.2025 від представника позивача - Гриненка А.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли заперечення на клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій (вх. № 11586/25), згідно з яким позивач вважає доводи відповідача щодо необхідності зменшення розміру неустойки невмотивованими та необґрунтованими належними і допустимими доказами.
На думку позивача, з матеріалів справи вбачається, що невиконання відповідачем зобов'язань за договором є безпідставним, тривалим і систематичним, а тому розмір нарахованої неустойки відповідає принципам розумності та справедливості. Відтак, позивач вважає, що відсутні будь-які правові підстави для задоволення вимог відповідача щодо зменшення розміру неустойки.
Передусім позивач зазначає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова ВС від 26.08.2021 у справі № 911/378/17). Як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо). У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання, співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені (правова позиція ВС викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, постанові ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та ВС від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19). Аналізуючи спірні правовідносини, позивач вважає, що реальні підстави для зменшення неустойки відсутні.
Так, позивач звертає увагу, що аварійні відключення світла внаслідок ракетних атак рф мають ознаки обставин непереборної сили (форс-мажор), а відповідно до п. 8.6 договору, сторона, що підпала під дію форс-мажорних обставин і виявилась, внаслідок цього, нездатною виконувати обов'язки за цим договором, повинна терміново, не пізніше 7 (семи) календарних днів з моменту їх настання, у письмовій формі повідомити іншу сторону. Несвоєчасне, більш ніж 7 (сім) календарних днів, повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє відповідну сторону права посилатись на них для виправдання.
Наразі позивач зазначає, що за змістом п. 8.8 договору сторонами узгоджено, що належним доказом наявності форс-мажорних обставин є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Відтак, з огляду на положення ст. 629 ЦК України, за ствердженнями позивача, відповідач, укладаючи договір поставки на погоджених умовах, зобов'язаний був діяти у спосіб, який передбачений відповідними пунктами договору в частині повідомлень про настання обставин непереборної сили чи ускладнень тощо.
Також позивач звертає на принципи підприємницької діяльності, які наведені в ст. 44 ГК України, а тому вважає, що відповідач при укладанні вказаного договору з позивачем повинен був враховувати власну економічну ситуацію, можливість виконати умови договору та нести встановлену договором і законодавством України відповідальність за його невиконання чи неналежне виконання.
Отже, на думку позивача, невиконання умов договору постачання, зокрема непоставка товару в обумовлений строк, є серйозним порушенням як договірних зобов'язань, так і порядку ведення господарської діяльності, порушення загальних засад та принципів господарської діяльності, за яке настає відповідальність відповідно до умов договору, а також чинного законодавства, зокрема у даному випадку стягнення неустойки.
Щодо заяв відповідача про недоведення і невказання позивачем розміру завданих збитків, внаслідок допущених відповідачем порушень позивач наголошує, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України). Стягнення збитків є окремою грошовою вимогою і може не заявлятися кредитором, оскільки це вимагає доведення їх складу та розміру з боку кредитора, тоді як для стягнення штрафних санкцій кредитору потрібно довести лише факт прострочення, а заперечення вини покладається на боржника (постанова Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 та від 14.07.2021 у справі № 916/878/20). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. ст. 549-552 ЦК України. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов'язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20). Функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Виходячи з викладеного, позивач вказує, що закон не покладає на позивача обов'язку доведення розміру збитків у випадку стягнення неустойки, однак не виключає його права на справедливу компенсацію майнових втрат, спричинених невиконанням відповідачем договірних зобов'язань, а тому вважає, що такі доводи відповідача не заслуговують на увагу.
Поряд з цим позивач зазначає, що АТ «Антонов» є підприємством критичної інфраструктури у сфері оборонно-промислового комплексу, тому недотримання контрагентами умов договорів з таким підприємством, зокрема у частині поставки товарів, негативно впливає на забезпечення його виробничих процесів, що, у свою чергу, може мати негативні наслідки для реалізації державних програм з підвищення обороноздатності та задоволення потреб Збройних Сил України в умовах воєнного стану.
Таким чином, позивач вважає доводи відповідача щодо необхідності зменшення розміру неустойки невмотивованими та необґрунтованими належними і допустимими доказами. Також позивач зауважує, що невиконання відповідачем зобов'язань за договором є безпідставним, тривалим і систематичним, а тому розмір нарахованої неустойки відповідає принципам розумності та справедливості. У зв'язку з наведеним, на думку позивача, відсутні будь-які правові підстави для задоволення вимог відповідача щодо зменшення розміру неустойки.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.08.2025 у справі № 915/1079/25 задоволено клопотання Акціонерного товариства "Антонов" про участь представника у судовому засіданні, яке призначене на 13.08.2025 року о 09:00 год., в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів.
У підготовчому засіданні 13.08.2025 року судом розглянуто клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача АТ "Українська оборонна промисловість" (вх. № 11220/25), за результатами чого судом вказане клопотання залишено без задоволення з огляду на те, що заявником не доведено яким чином рішення суду з даного спору по спірному договору вплине на права та обов'язки АТ "Українська оборонна промисловість", оскільки вказане Товариство не має відношення до спірного договору.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.08.2025 у справі № 915/1079/25 закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 10 вересня 2025 року о 09:00.
18.08.2025 від представника позивача - Гриненка А.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в господарській справі № 915/1079/25, яке призначене на 10.09.2025 року о 09:00 год., а також всі інші наступні судові засідання у даній справі в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 11898/25).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.09.2025 у справі № 915/1079/25 задоволено клопотання Акціонерного товариства "Антонов" про участь представника у судовому засіданні, яке призначене на 10.09.2025 року о 09:00 год., в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів.
Так, у судовому засіданні господарського суду 10.09.2025 року по справі №915/1079/25 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 10 жовтня 2025 року о 10 год. 00 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.
10.10.2025 від представника відповідача - Буряченко Т.М. до Господарського суду Миколаївської області надійшло клопотання (вх.№14328/25 від 10.10.2025), в якому представник просить проводити судове засідання без його участі, також просить задовольнити клопотання про зменшення штрафних санкцій.
В судове засідання, призначене на 10.10.2025, представник відповідача не з'явився.
Під час розгляду справи в судовому засіданні 10.10.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
30.01.2025 між Акціонерним товариством «Антонов» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївська ЕРА» (постачальник) було укладено договір №170.016.2025, за умовами п.п. 1.1, 1.2 якого відповідач як постачальник зобов'язався поставити, а позивач як замовник прийняти та оплатити стійки 4210.200.000СБ у зборі з кронштейном 4200.001.002/2 та втулками 82.4200.005.000/0 у кількості 300 шт., код за ДК 021:2015 - 34730000-3 (Частини повітряних і космічних літальних апаратів та вертольотів) (далі по тексту «Продукція»), на умовах, які визначені в даному договорі, згідно зі специфікацією № 1 (додаток № 1 до цього договору), що є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до п. 1.4. договору загальна кількість продукції, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру продукції та ціна одиниці виміру продукції визначаються сторонами у специфікації №1 до цього договору.
Пунктом 2.1. договору визначено, що ціна за одиницю продукції, що поставляється по даному договору, визначена у специфікації №1 і включає в себе податки та збори, а також вартість тари, упаковки і маркування та доставку продукції. Під пакуванням сторони розуміють стандартне заводське пакування, що придатне для вантажно-розвантажувальних робіт та транспортування автомобілем та залізничним транспортом.
Відповідно до п. 2.2 договору загальна сума договору складає 50850000,00 грн., в тому числі ПДВ - 20% 8475000,00 грн.
Ціна продукції є фіксованою, незмінною на весь період виконання та строку дії договору (п. 2.3. договору).
В п. 3.2 договору сторонами узгоджено, що оплата за продукцію здійснюється замовником шляхом передоплати 70% вартості продукції на розрахунковий рахунок постачальника протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання рахунку від постачальника. Остаточний розрахунок 30% за кожну партію продукції здійснюється після постачання продукції та отримання позитивного висновку вхідного контролю на продукцію на території замовника протягом 10 (десяти) робочих днів.
Розділом 4 договору передбачено порядок та строки поставок, зокрема строк поставки продукції, зазначеної сторонами в специфікації № 1 (додаток № 1 до договору), - партіями протягом 60 робочих днів з дня передоплати 70% вартості продукції на розрахунковий рахунок постачальника. Дозволяється поставка довільними партіями. Продукція поставляється на умовах СРТ (Україна, 03062, м. Київ, вул. Мрії, 1) відповідно до правил ІНКОТЕРМС в редакції 2020 р. Зобов'язання постачальника з поставки продукції вважається виконаним в момент фактичної передачі продукції. Перехід права власності на продукцію, а також ризиків втрати або пошкодження відбувається в момент фактичної передачі продукції замовнику, про що свідчить документ про передачу продукції - видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін. Датою поставки вважається дата, підписання видаткової накладної замовником (п.п. 4.1.- 4.7. договору).
Згідно з п. 4.8. договору на кожну поставку продукції постачальник додає наступні документи: рахунок (оригінал), видаткова накладна, бирка на кожну одиницю продукції.
За умовами п. 7.1 договору за непостачання, несвоєчасне постачання продукції або за прострочення заміни продукції неналежної якості постачальник сплачує замовнику за вимогою останнього пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленої, неякісної продукції за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості продукції.
Договір вступає в силу з дати підписання сторонами та діє до 31.12.2025, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.1 договору).
Додатком № 1 до договору № 170.016.2025 від 30.01.2025 є підписана сторонами специфікація № 1, в якій визначено найменування продукції: стійки 4210.200.000СБ у зборі з кронштейном 4200.001.002/2 та втулками 82.4200.005.000/0 у кількості 300 шт., вартістю 50850000,00 грн. з ПДВ.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов п. 3.2. договору на підставі рахунку-фактури постачальника № СФ-0000020 від 30.01.2025 замовником здійснено попередню оплату продукції в розмірі 70%, що складає 35595000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №313 від 06.02.2025.
При цьому в листі №170/6794-25 від 01.05.2025 на адресу відповідача позивач просив повідомити щодо виконання постачання товару.
У відповідь на вказаний лист відповідач повідомив позивача листом №160/1 від 01.05.2025, що товар згідно договору виготовлено на 90%, однак із-за імпорту деяких інструментів та порушення строків від постачальників відбулась затримка у виробництві, що в свою чергу призвело до зриву строків виконання договірних зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи, постачальник поставив покупцю продукцію на загальну суму 3220500,00 грн., відповідно до видаткових накладних: № РН-0000163 від 19.05.2025 на суму 678000,00 грн. з ПДВ; № РН-0000164 від 21.05.2025 на суму 5085000,00 грн. з ПДВ; № РН-0000166 від 23.05.2025 на суму 3390000,00 грн. з ПДВ; № РН-0000167 від 26.05.2025 на суму 847500,00 грн. з ПДВ; № РН-0000169 від 29.05.2025 на суму 18475500,00 грн. з ПДВ; № РН-0000170 від 30.05.2025 на суму 7119000,00 грн. з ПДВ; № РН-0000171 від 02.06.2025 на суму 4746000,00 грн. з ПДВ; № РН-0000172 від 04.06.2025 на суму 2542500,00 грн. з ПДВ; № РН-0000176 від 05.06.2025 на суму 4746000,00 грн. з ПДВ; № РН-0000177 від 05.06.2025 на суму 3220500,00 грн. з ПДВ.
20.05.2025 за №126/7758-25 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України щодо сплати на користь АТ «Антонов» за порушення строків виконання зобов'язань за договором суми неустойки у загальному розмірі 762750,00 грн. На підтвердження обставин направлення вказаної вимоги на адресу відповідача та вручення її відповідачу 28.05.2025 позивачем надано копію роздруківки трекінгу відправлень та копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0505308919832.
У відповідь на вказану вимогу відповідач листом від 13.06.2025 за №225/01 повідомив позивача про те, що поставка товару згідно договору станом на 05.06.2025 здійснена в повному обсязі, однак із-за імпорту деяких інструментів та порушення строків від постачальників відбулась затримка у виробництві, що в свою чергу призвело до зриву строків виконання договірних зобов'язань за незалежних від відповідача причин. Також відповідач у даному листі просив не нараховувати пеню, передбачену п. 7.1 договору.
Так, предметом даного спору є вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованих санкцій за несвоєчасну поставку товару через відмову відповідача від добровільної сплати нарахованих санкцій.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, укладений між сторонами договір на постачання товару від 30.01.2025 № 170.016.2025 є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
У відповідності до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
За положеннями ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Згідно зі ст. 689 ЦК покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу (відповідна позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 902/417/18 (пункти 8.20-8.21).
Сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення (відповідна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 902/417/18 (пункт 8.33).
За змістом статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, сторонами по справі у спірному договорі встановлено обов'язок постачальника (відповідача) здійснити поставку продукції (п. 4.1, п. 4.2. договору), протягом 60 робочих днів з дня передоплати 70% вартості продукції на розрахунковий рахунок постачальника на умовах СРТ (Україна, 03062, м. Київ, вул. Мрії, 1) відповідно до правил ІНКОТЕРМС в редакції 2020 р.
На підставі рахунку-фактури постачальника № СФ-0000020 від 30.01.2025 позивачем здійснено попередню оплату продукції в розмірі 70%, що складає 35595000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №313 від 06.02.2025.
Отже, оскільки передоплата за продукцію була здійснена позивачем 06.02.2025, то, виходячи з умов п. 4.1. договору, термін поставки продукції спливав 01.05.2025 включно, тобто протягом 60 робочих днів з дня передоплати.
Як зазначено вище, зобов'язання постачальника з поставки продукції вважається виконаним в момент фактичної передачі продукції. Перехід права власності на продукцію, а також ризиків втрати або пошкодження відбувається в момент фактичної передачі продукції замовнику, про що свідчить документ про передачу продукції - видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін. Датою поставки вважається дата, підписання видаткової накладної замовником (п.п. 4.5.- 4.7. договору).
Як з'ясовано судом, на виконання умов спірного договору у період з 19.05.2025 по 05.06.2025 відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 3220500,00 грн., згідно видаткових накладних: № РН-0000163 від 19.05.2025 на суму 678000,00 грн. з ПДВ; № РН-0000164 від 21.05.2025 на суму 5085000,00 грн. з ПДВ; № РН-0000166 від 23.05.2025 на суму 3390000,00 грн. з ПДВ; № РН-0000167 від 26.05.2025 на суму 847500,00 грн. з ПДВ; № РН-0000169 від 29.05.2025 на суму 18475500,00 грн. з ПДВ; № РН-0000170 від 30.05.2025 на суму 7119000,00 грн. з ПДВ; № РН-0000171 від 02.06.2025 на суму 4746000,00 грн. з ПДВ; № РН-0000172 від 04.06.2025 на суму 2542500,00 грн. з ПДВ; № РН-0000176 від 05.06.2025 на суму 4746000,00 грн. з ПДВ; № РН-0000177 від 05.06.2025 на суму 3220500,00 грн. з ПДВ.
Виходячи з наведеного, суд доходить висновку, що відповідач свої зобов'язання в частині поставки товару здійснив з порушенням передбаченого договором строку, що не оспорено останнім. Адже, як встановлено судом, строк постачання товару за вищевказаними видатковими накладними, встановлений договором, сплив 01.05.2025.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна поставка відповідачем товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині своєчасної поставки товару згідно умов договору не виконав у встановлений договором строк, а саме до 01.05.2025 включно, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, починаючи з 02.05.2025, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За умовами п. 7.1 договору за непостачання, несвоєчасне постачання продукції або за прострочення заміни продукції неналежної якості постачальник сплачує замовнику за вимогою останнього пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленої, неякісної продукції за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості продукції.
При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.
На відміну від положень ЦК України, які штраф та пеню визначають як види неустойки в залежності від правил обчислення (частини друга та третя статті 549 цього Кодексу), а неустойку і як вид забезпечення виконання зобов'язання, і як правовий наслідок порушення зобов'язань, встановлених законом або договором, положення ГК України визначають неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми - штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов'язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов'язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).
Поряд з цим ГК України, також як і ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.
Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
В постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Об'єднана Палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що законодавець в ГК України, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки, стаття 231 цього Кодексу) та встановлюючи також як і ЦК України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені (частина друга цієї статті Кодексу), уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина четверта статті 231 ГК України). Щодо застосування наведених положень статті 231 ГК України суд звертається до правової позиції, викладеної у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21: господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір. У зв'язку із викладеним суд доходить висновку, що розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання.
Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного суду від 25.06.2018 у справі № 912/2483/18, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 № 904/5770/18, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19.
Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором від 30.01.2025 № 170.016.2025 щодо здійснення своєчасної поставки товару згідно умов договору, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за умовами договору в розмірі 1399731,00 грн., у т.ч.:
- на суму вартості товару, зазначеного у видатковій накладній № РН-0000163 від 19.05.2025 пеня становить 11 526,00 грн. (678 000,00 х 0,1% х 17 простроч.днів);
- на суму вартості товару, зазначеного у видатковій накладній № РН-0000164 від 21.05.2025 пеня становить 96 615,00 грн. (5085000,00 х 0,1% х 19 простроч.днів.);
- на суму вартості товару, зазначеного у видатковій накладній № РН-0000166 від 23.05.2025 пеня становить 71190,00 грн. (3390000,00 х 0,1% х 21 простроч.днів);
- на суму вартості товару, зазначеного у видатковій накладній № РН-0000167 від 26.05.2025 пеня становить 20 340,00 грн. (847500,00 х 0,1% х 24 простроч.днів);
- на суму вартості товару, зазначеного у видатковій накладній № РН-0000169 від 29.05.2025 пеня становить 498838,5 грн. (18475500,00 х 0,1% х 27 простроч.днів);
- на суму вартості товару, зазначеного у видатковій накладній № РН-0000170 від 30.05.2025 пеня становить 199 332,00 грн. (7119000,00 х 0,1% х 28 простроч.днів);
- на суму вартості товару, зазначеного у видатковій накладній № РН-0000171 від 02.06.2025 пеня становить 147126,00 грн. (4746 000,00 х 0,1% х 31 простроч.днів);
- на суму вартості товару, зазначеного у видатковій накладній № РН-0000172 від 04.06.2025 пеня становить 83902,50 грн. (2542500,00 х 0,1% х 33 простроч.днів);
- на суму вартості товару, зазначеного у видатковій накладній № РН-0000176 від 05.06.2025 пеня становить 161364,00 грн. (4746000,00 х 0,1% х 34 простроч.днів);
- на суму вартості товару, зазначеного у видатковій накладній № РН-0000177 від 05.06.2025 пеня становить 109497,00 грн. (3220500,00 х 0,1% х 34 простроч.днів).
Так, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що вказаний розрахунок пені був здійснений позивачем правильно з урахуванням умов п. 7.1. договору.
Також суд вважає, що за порушення виконання зобов'язань за договором понад 30 днів позивачем правомірно нараховано відповідачу 7% штрафу в загальній сумі 1067850,00 грн. за видатковими накладними: № РН-0000171 від 02.06.2025 на суму 4746000,00 грн. з ПДВ; № РН-0000172 від 04.06.2025 на суму 2542500,00 грн. з ПДВ; № РН-0000176 від 05.06.2025 на суму 4746000,00 грн. з ПДВ; № РН-0000177 від 05.06.2025 на суму 3220500,00 грн. з ПДВ, а саме:
- на суму вартості товару, зазначеного у видатковій накладній № РН-0000171 від 02.06.2025 сума штрафу становить 332220 грн. (4746000,00 х 7%);
- на суму вартості товару, зазначеного у видатковій накладній № РН-0000172 від 04.06.2025 сума штрафу становить 177975 грн. (2542500,00 х 7%);
- на суму вартості товару, зазначеного у видатковій накладній № РН-0000176 від 05.06.2025 сума штрафу становить 332220 грн. (4746000,00 х 7%);
- на суму вартості товару, зазначеного у видатковій накладній № РН-0000177 від 05.06.2025 сума штрафу становить 225435 грн. (3220500,00 х 7%).
Здійснений позивачем розрахунок штрафу за умовами п. 7.1. договору є вірним.
Поряд з цим відповідачем не оспорено здійснені позивачем нарахування штрафних санкцій, проте заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідно до якого відповідач просить суд застосувати ч. 3 ст. 551 ЦКУ та ст. 233 ГКУ, зменшивши розмір штрафних санкцій на 90%.
Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
Згідно із приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи. Так, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: 1) якщо він значно перевищує розмір збитків, 2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).
Здійснюючи аналіз вказаних вище норм матеріального права, Верховний Суд у постанові від 03.12.2024 у справі № 904/872/24 виснував, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст.ст. 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки. Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов'язань; причин неналежного невиконання зобов'язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов'язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів. Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст.ст. 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладені, зокрема, такі висновки:
- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;
- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником;
- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);
- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;
- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Отже, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Також чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених ст. 230 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов'язання є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань.
Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).
Господарський суд наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, господарський суд враховує:
- відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;
- відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання і ненадання позивачем доказів протилежного;
- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного зобов'язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- наведені відповідачем обставини щодо здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану, у т.ч. роботу підприємства під час повітряних тривог, відключення електропостачання у зв'язку з обстрілами і пошкодженням Миколаївської ТЕЦ;
- повне виконання відповідачем умов договору щодо поставки товару у повному обсязі ще до моменту звернення позивача до суду із заявленим позовом.
Таким чином, дослідивши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, вважає справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, можливе зменшення розміру пені на 85% від розрахованої позивачем, що буде оптимальним балансом інтересів сторін у спорі з урахуванням мети застосування заявлених санкцій. Суд наголошує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На думку суду, стягнення з відповідача такої суми пені та штрафу заявлених пені та штрафу у повному обсязі призведе до одержання невиправданих додаткових прибутків кредитора/позивача, тоді як тягар відповідних виплат відповідача у заявленій сумі 2467581,00 грн. штрафних санкцій вже не є стимулом до поставки товару після повного виконання відповідачем договору, натомість може стати надмірним тягарем для відповідача. Тим більш за відсутності доказів настання для позивача негативних наслідків, пов'язаних з порушенням відповідачем строку поставки товару за спірним договором, стягнення ж з відповідача пені та штрафу у повному обсязі не можна вважати співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.
Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 209959,65 грн. та штраф за прострочення поставки товару понад 30 днів в сумі 160177,50 грн., тоді як у стягненні 1189771,35 грн. пені та 907672,50 грн. штрафу суд відмовляє.
При цьому суд зауважує, що при наданні оцінки доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене вище, господарський суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Антонов" про стягнення пені та штрафу за прострочення поставки товару обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, проте підлягають частковому задоволенню з урахуванням зменшення розміру нарахованої пені та штрафу. Заявлені вимоги цілком відповідають такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача як примусове виконання обов'язку в натурі.
Щодо розподілу судових витрат у даній справі слід зазначити наступне.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 29610,97 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, без урахування зменшеної судом суми пені і штрафу. Наразі судом враховано викладений у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 р. у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 р. у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 р. у справі № 905/2135/19, від 05.04.2023 р. у справі № 910/18718/21 висновок стосовно того, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Акціонерного товариства "Антонов" (03062, м. Київ, вул. Мрії, 1; код ЄДРПОУ 14307529) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська Ера" (54038, м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 7; код ЄДРПОУ 39397396) про стягнення 2467581,00 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська Ера" (54038, м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 7; код ЄДРПОУ 39397396) на користь Акціонерного товариства "Антонов" (03062, м. Київ, вул. Мрії, 1; код ЄДРПОУ 14307529) пеню в сумі 209959/двісті дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят дев'ять/ грн. 65 коп. та штраф за прострочення поставки товару понад 30 днів в сумі 160177/сто шістдесят тисяч сто сімдесят сім/грн. 50 коп., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 29610/двадцять дев'ять тисяч шістсот десять/грн. 97 коп.
3. В задоволенні решти позовних вимог Акціонерного товариства "Антонов" відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 25.12.2025 року, з урахуванням умов воєнного стану та завантаженості.
Суддя Л.М. Ільєва