21.08.2025 року м.Дніпро Справа № 908/1010/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.,
при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Булдигіна М.С. (власні засоби);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариство з обмеженою відповідальністю “Манкі Бразерз» на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.09.2024 (суддя Азізбекян Т.А., повний текст якого підписаний 12.11.2024) у справі № 908/1010/24
за первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю “Манкі Бразерз», місто Запоріжжя
до відповідача Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Запоріжжя
про стягнення суми
за зустрічною позовною заявою Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Запоріжжя
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Манкі Бразерз», місто Запоріжжя
про визнання договору суборенди нежитлового приміщення розірваним
05 квітня 2024 року в системі “Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю “Манкі Бразерз» сформована позовна заява до фізичної особи ОСОБА_1 з вимогами про стягнення неустойки за договором суборенди нежитлового приміщення № 01/03-2021-СОБ-152 від 01.03.2021 в сумі - 297 127, 46 коп. та комунальних витрат в сумі 23 228,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору суборенди в частині повернення орендованого приміщення. За поясненнями позивача 28 лютого 2022 року закінчився термін дії договору, проте, приміщення суборендар не повернув.
Станом на 22 квітня 2024 року в системі “Електронний суд» фізичною особою ОСОБА_1 сформована зустрічна позовна заява з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю “Манкі Бразерз» про визнання договору суборенди нежитлового приміщення площею 80 кв. м. № 01/03-2021-СОБ-152, укладеного 01.03.2021 між ТОВ “Манкі Бразерз» та ФОП Мельник О.Є. - розірваним у зв'язку з закінченням дії строку суборенди з 01.03.2022.
Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що згідно з пунктом 11.1 договору правочин набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 28.02.2022, а згідно з пунктом 11.2 договору, строк дії даного договору припиняється у зв'язку з закінченням строку суборенди. Відповідно до листа від 04.02.2022 позивача на адресу відповідача, договір суборенди був розірваний за ініціативою Товариства з обмеженою відповідальністю “Манкі Бразерз» з 01.03.2022.
Ухвалою від 25.04.2024 у справі № 908/1010/24 зустрічний позов Мельник Олени Євгенівни до Товариства з обмеженою відповідальністю “Манкі Бразерз» про визнання договору суборенди нежитлового приміщення № 01/03- 2021-СОБ-152 від 01.03.2021 розірваним у зв'язку з закінченням дії строку суборенди - з 01.03.2022, прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом, та вирішено розглядати справу № 908/1010/24 за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.09.2024 у справі № 908/1010/24 первісний позов залишено без задоволення. Зустрічний позов залишено без задоволення.
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Манкі Бразерз», в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким:
1. Стягнути з Мельник Олени Євгенівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МАНКІ БРАЗЕРЗ» неустойку за Договором суборенди нежитлового приміщення № 01/03-2021-СОБ-152 від 01.03.2021, в сумі 297 127 грн. 46 коп.;
2. Стягнути з Мельник Олени Євгенівни (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МАНКІ БРАЗЕРЗ» (ЄДРПОУ 43741413) комунальні витрати за Договором суборенди нежитлового приміщення № 01/03-2021-СОБ-152 від 01.03.2021, в сумі 23 228 (двадцять три тисячі двісті двадцять вісім) грн. 20 коп.;
3. Стягнути з Мельник Олени Євгенівни (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МАНКІ БРАЗЕРЗ» (ЄДРПОУ 43741413) судові витрати.
Таким чином, згідно змісту скарги апелянт просить задовольнити первісний позов.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що листування в месенджері «Viber» здійснюється з якоюсь особою Єгор, який не має ніякого відношення до позивача. На підтвердження того, що у позивача немає такого працівника надано штатний розклад, в якому зазначено, що на підприємстві працює лише директор.
Згідно наданої виписки та договору, підписаного з відповідачем, наданих разом з позовною заявою вбачається, що директором є ВОЛКОВ В.П.
Проте, навіть з наданої переписки відповідача з Єгором вбачається, що ще 28 квітня 2022 року Єгор звертається до відповідача з питанням коли вона поверне приміщення, а відповідач відповідає, що після війни.
Судом не встановлено відношення вищевказаного абонента ані до позивача, ані до орендованого приміщення. Більш того, судом проігноровано докази, надані позивачем, щодо відсутності працівників у штаті підприємства (штатний розклад).
Судом також дано неналежну оцінку показанням свідка, зі свідчень якого судом встановлено факт передачі ключів від приміщення особам, які жодного відношення до позивача не мають.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначив, що 11.07.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНКІ БРАЗЕРС» до Фізичної особи підприємця Мельник Олени Євгенівни про стягнення 189 964,02 грн. заборгованості за договором суборенди нежитлового приміщення № 01/03- 2021-СОБ-152 від 01.03.2021, в тому числі 155546,26 грн. основного боргу з орендної плати.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 19.04.2023 по справі № 908/1037/22 прийнято відмову Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНКІ БРАЗЕРС» від позову до Фізичної особи-підприємця Мельник Олени Євгенівни про стягнення заборгованості з орендної плати.
Таким чином, вважає, що Позивач в порушення норм ГПК України, повторно звернувся до суду з позовом із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що не допускається.
Мельник О.Є. одразу з початком воєнного стану припинила користування цим приміщенням та станом на 01.03.2022 приміщення звільнила повністю.
Представники ТОВ «МАНКІ БРАЗЕРС» тривалий час ухилялися від підписання акту прийманням-передачі приміщення, що підтверджується наявним в матеріалах справи листуванням між Відповідачем та представником Позивача (який діяв за вимогою Маловічко Григорія Анатолійовича, який є орендодавцем за Договором оренди нежитлового приміщення першого поверху за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 152, укладеного між ПП «НІК» в особі Маловічко Г.А. та ТОВ «МАНКІ БРАЗЕРС» в особі директора Волкова В.П. від 21.02.2022, 22.02.2022.
Ключі від орендованого приміщення були передані Маловічко Григорію Анатолійовичу на початку квітня 2022 року, що може підтвердити свідок - довірена особа Костяновська Валерія, якій Відповідач залишила ключі від приміщення, щоб вона здійснила передачу ключів на виконання умов Договору, оскільки в березні Відповідач з дітьми вже перебувала за межами м. Запоріжжя.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 11.12.2024 здійснено запит матеріалів справи із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
26.12.2024 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.12.2024 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу первісного позивача залишено без руху через необхідність уточнення вимог скарги (в якій частині оскаржує рішення апелянт); подання скан-копії ордеру без підпису адвоката; невизнання поважними підстав пропуску строку на подання скарги. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2025 (у складі колегії суддів: головуючий Іванов О.Г. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.) відновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Манкі Бразерз» на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.09.2024 у справі № 908/1010/24; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 19.05.2025.
В судовому засіданні 19.05.2025 оголошено перерву до 21.08.2025.
В судовому засіданні 21.08.2025 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
01 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Манкі Бразерз» (далі - Позивач, Орендар) та Фізичною особою - підприємцем Мельник Оленою Євгенівною (далі - Відповідач, Суборендар) укладений договір № 01/03- 2021 - СОБ - 152 суборенди нежитлового приміщення, відповідно до предмету якого орендар зобов'язується передати суборендарю в тимчасове платне користування суборенду частину нежитлового приміщення першого поверху за адресою : Україна, місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 152, цільове призначення приміщення - організація господарської діяльності суборендаря.
Розділом 2 договору закріплені умови передачі і повернення приміщення, а саме: приміщення передається суборендарю на підставі акту приймання - передачі, у якому вказується опис його технічного стану, по закінченні дії строку суборенди або припиненні договору з інших підстав суборендар зобов'язаний повернути приміщення орендарю протягом 1 ( одного) робочого дня з дати закінчення строку оренди, або розірвання договору оренди з ініціативи орендаря у придатному стані з урахуванням його нормального зносу.
Пунктом 2.3 договору зафіксовано, що повернення приміщення суборендарем орендарю здійснюється на підставі акту приймання - передачі, що підписується сторонами. У випадку не підписання акту приймання - передачі однією із сторін - договір вважається не розірваним, а приміщення вважається не переданим орендарю. Орендна плата нараховується до моменту узгодження ( підписання) акту приймання - передачі сторонами договору ( орендарем та суборендарем). У випадку вчинення будь - яких дій суборендарем щодо залишення приміщення, що є предметом оренди без підписання акту приймання - передачі до суборендаря застосовуються додаткові штрафні санкції передбачені розділом 8 цього договору. Факт залишення приміщення фіксується актом орендаря та даний акт не потребує узгодження з суборендарем.
За умовами розділу 3 договору суборенди нежитлового приміщення № 01/03-2021- СОБ - 152 від 01 березня 2021 року строк оренди приміщення складає 12 місяців та починає перебіг з моменту передачі приміщення суборендарю за актом приймання - передачі та закінчується у дату повернення приміщення за актом приймання - передачі приміщення від суборендаря орендарю.
Пунктом 3.2 договору зафіксовано, що строк суборенди достроково закінчується у випадку, якщо він буде розірваний або буде припинений на інших підставах відповідно до умов договору або положень чинного законодавства України. Строк суборенди приміщення може бути скорочений за взаємною згодою сторін на підставі укладеної додаткової угоди до цього договору. У випадку порушення суборендарем будь - яких прийнятих на себе зобов'язань за даним договором орендар має право достроково розірвати договір , попередивши про це суборендаря не менш ніж за 14 календарних днів до передбачуваної дати його розірвання, якщо інше не передбачено даним договором.
Розділом 4 договору суборенди нежитлового приміщення передбачено, що всі належні за даним договором платежі суборендар сплачує орендарю у безготівковій формі, шляхом перерахування відповідних сум грошових сум на рахунок орендаря, зазначений нижче в даному договорі, або на інший рахунок орендаря, про який суборендарю сповіщено орендарем у письмовій формі.
У відповідності до положень розділу 11 договору суборенди нежитлового приміщення, договір набуває чинності, починаючи з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 28.02.2022, але в будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором. Строк дії договору припиняється у разі : - за згодою сторін; - за рішенням суду; - у зв'язку з закінченням дії строку суборенди; - у зв'язку з його достроковим розірванням суборендарем на умовах цього договору; - у разі припинення договору оренди № 01 від 01.01.2021; - з інших підставах передбачених діючим законодавством України.
Пунктом 11.7 договору зафіксовано, що даний договір може бути розірваний або припинений орендарем за умови письмового попередження суборендаря про таке припинення за 30 календарних днів до дати такого розірвання ( припинення). У разі розірвання ( припинення) орендарем цього договору дата зазначена у повідомленні орендаря про припинення договору буде вважатися датою припинення договору.
Із змісту договору суборенди нежитлового приміщення слідує, що даний правочин підписаний уповноваженим представником орендаря та суборендаря.
На виконання вказаного договору сторонами був складений акт приймання - передавання нежитлового приміщення від 01 березня 2021 року щодо передання нежитлових кімнат - частину нежитлового приміщення першого поверху за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 80,0 кв.м., та разом з майном за цим актом орендар передає суборендарю обладнання та інше майно.
04 лютого 2024 року ТОВ “Манкі Бразерз» направив на адресу Мельник Олени Євгенівни лист-повідомлення № 04/02 - 2022-3 з посиланням на пункт 11.2 договору про розірвання договору суборенди № 01/03-2021 - СОБ-152 від 01.03.2021 з 01 березня 2022 року.
Позивачем до матеріалів позовної заяви надана копія договору оренди № 01 нежилого приміщення від 01 січня 2021 року, який укладений між Приватним підприємством “НІК» (код ЄДРПОУ 32040369) ( орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Манкі Бразерз» ( орендар), відповідно до предмету якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування визначене майно: частину нежитлового приміщення першого поверху за адресою: Україна, місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 152, площею 80 кв.м.
За умовами розділу 8 договору оренди, правочин укладено строком на два роки одинадцять місяців з моменту підписання сторонами.
Позивачем за первісним позовом до матеріалів справи надана копія рахунку на оплату № ЗП 000000685 від 01 березня 2022 року за договором № 01/03-2021-СОБ-152 від 01.03.2021, товари ( роботи, послуги) - оренда приміщення за березень 2022 року, сума - 27 667,22 грн., покупець послуг - Фізична особа Мельник Олена Євгенівна; - рахунок на оплату № ЗП000000687 від 31 березня 2022 року на суму - 10 427,20 грн. (компенсація експлуатаційних послуг та за спожиту електричну енергію); - № ЗП000000686 від 01 квітня 2022 року на суму - 28 912 , 25 грн. ( оренда приміщення за квітень 2022 року); - рахунок № ЗП000000688 від 30 квітня 2022 року на суму 3 200,00 грн. (компенсація експлуатаційних послуг); - рахунок № ЗП000000702 від 01 травня 2022 року на суму 29 808,53 грн. ( оренда приміщення за травень 2022 року); - рахунок № ЗП000000904 від 31 травня 2022 року на суму 3 200,00 грн. (компенсація експлуатаційних послуг у травні 2022 року); - рахунок № ЗП000000903 від 01 червня 2022 року на суму 30 613,35 грн. (оренда приміщення за червень 2022 року); - рахунок № ЗП000002249 від 30 червня 2022 року на суму 3200,00 грн. (компенсація експлуатаційних послуг у червні 2022 року); - рахунок № ЗП000002235 від 31 липня 2022 року на суму 31 562,36 грн. ( оренда приміщення за липень 2022 року); - рахунок № ЗП000002250 від 31 липня 2022 року на суму 3 200,00 грн. (компенсація експлуатаційних послуг у липні 2022 року).
Також, позивачем за первісним позовом до матеріалів справи надана вимога № 26/05 від 27.05.2022 про повернення майна за актом приймання - передачі, в якій зазначено, що строк дії договору закінчився 28.02.2022, проте в порушення умов договору, станом на 27.05.2022 приміщення продовжує знаходитись у користуванні суборендаря та не повернуто за актом прийому - передачі орендарю. Враховуючи викладені обставини, орендар запропонував 06.06.2022 о 10-00 повернути орендоване майно орендарю у придатному стані з урахуванням його нормального зносу та підписати акт приймання - передачі.
Позивачем надані документальні докази відправлення на адресу суборендаря поштової кореспонденції з описом вкладення (лист № 26/05 від 27.05.2022 щодо повернення майна за актом приймання - передачі; - акти надання послуг з 28.02.2022 по 31.05.2022 (рахунок на оплату від 01.05.2022) та поштовий фіскальний чек.
Крім того, позивачем за первісним позовом на адресу суборендаря направлена 20.06.2022 претензія про оплату заборгованості за договором суборенди нежитлового приміщення № 01/03- 2021- СОБ - 152 від 01.03.2021 в сумі 172 374, 46 грн.
За підрахунками позивача за первісним позовом з суборендаря підлягає стягненню неустойка у розмірі подвійної орендної плати за період з 01.03.2022 по 31.07.2022 за час прострочення у сумі 297 127, 46 грн. та комунальні витрати за цей же період у розмірі 23 228,20 грн.
Відповідач за первісним позовом вказує, що 11.07.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вихідний № 29/06 від 29.06.2022 № 1151/08-07/22 від 11.07.2022 ТОВ “Манкі Бразерз», місто Запоріжжя до фізичної особи - підприємця Мельник Олени Євгенівни, місто Запоріжжя про стягнення 189 964,02 грн. заборгованості за договором суборенди нежитлового приміщення № 01/03-2021- СОБ-152 від 01.03.2021, в тому числі 155 546,26 грн. основного боргу з орендної плати, 16 828,20 грн. основного боргу з компенсації комунальних послуг, 8 939,56 грн. пені, 898,44 грн. 3% річних і 7 751,56 грн. інфляційних втрат.
В судовому засіданні уповноважений представник відповідача за первісним позовом зазначила, що представником ТОВ “Манкі Бразерз» була подана заява від 19.04.2023 про відмову позивача від позову та закриття провадження у справі № 908/1037/22, яка підписана представником ТОВ “Манкі Бразерз» Сухоруковою Надією (повноваження підтверджуються договором № 10 про надання правової допомоги від 26.08.2022 та ордером серії АР № 1113125 від 20.01.2023).
За висновками відповідача за первісним позовом, позивач в порушення норм Господарського процесуального кодексу України повторно звернувся до суду з позовом із спору між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав.
Також, відповідач за первісним позовом вказує, що згідно листа позивача за первісним позовом від 04.02.2022 на адресу Мельник Олени Євгенівни, договір суборенди був розірваний за ініціативою ТОВ “Манкі Бразерз» з 01.03.2022.
Також Відповідач за первісним позовом вказує, що з початком воєнного стану припинила користування приміщенням, закрила ФОП та станом на 01.03.2022 приміщення звільнила повністю, та зазначає, що представники ТОВ “Манкі Бразерз» тривалий час ухилялися від підписання акту приймання - передачі приміщення, що на думку Мельник О.Є. підтверджується листуванням, яке міститься в матеріалах справи № 908/1037/22.
Відповідач за первісним позовом пояснив, що 30.03.2022 Маловічко Г.А. домовився з Мельник О.Є. про передачу ключів від приміщення, які він в подальшому особисто забрав, оглянувши приміщення, що підтверджується листуванням через месенджер “Viber» (матеріали справи № 908/1037/22).
Також, відповідач за первісним позовом повідомила, що 04.04.2022 сплатила рахунки з комунальних платежів та експлуатаційних послуг за лютий 2022 року на розрахунковий рахунок ПП “НІК» в особі Г.А. Маловічко, який є орендодавцем за договором оренди нежитлового приміщення першого поверху за адресою: АДРЕСА_1 , площею 80 кв.м. від 01.01.2021 № 01, на підставі отриманого 30.03.2024 від Маловічко Г.А. рахунку.
Крім іншого відповідач за первісним позовом посилається на статтю 762 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої орендар звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, та наголошує, що договір був розірваний з 01.03.2022 з ініціативи ТОВ “Манкі Бразерз», що, на думку суборендаря, виключає можливість нарахування неустойки.
Згідно заяви свідка в порядку статей 87, 88 Господарського процесуального кодексу України ОСОБА_2 , ФОП Мельник Олена Євгенівна з 24 лютого 2022 року повністю припинила свою підприємницьку діяльність у приміщенні першого поверху за адресою: АДРЕСА_1 , та у березні 2022 року вказане орендоване приміщення нею звільнено від особистих та офісних речей.
У заяві свідка зафіксовано, що вже на початку березня 2022 року ОСОБА_1 виїхала із своїми малолітніми дітьми із Запоріжжя до міста Ужгород Закарпатської області (де була зареєстрована як внутрішньо переміщена особа).
ОСОБА_2 у заяві свідка зазначила, що 04 березня 2022 року Мельник О.Є. залишила Костяновській В.І. ключі від орендованого нежитлового приміщення першого поверху за адресою: АДРЕСА_1 для подальшої передачі ключів власнику приміщення ОСОБА_3 , з яким 04 квітня 2022 року відбулась зустріч у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 19.04.2023 Господарським судом Запорізької області у справі № 908/1037/22 прийнято рішення про прийняття відмови Товариства з обмеженою відповідальністю “Манкі Бразерз» від позову до фізичної особи - підприємця Мельник Олени Євгенівни про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 155 546, 26 грн., компенсації комунальних витрат в сумі 16 828,20 грн., суми пені - 8 939, 56 грн., 3% річних в сумі 898,44 грн., інфляційних втрат - 7 751, 56 грн. та закриття провадження у справі.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що з листування, яке мало місце між орендарем та суборендарем, слідує, що у власника приміщення (орендаря) був доступ до цього приміщення і питання передачі ключів було вирішено позитивно; питання підписання акту приймання - повернення майна відстрочено до завершення воєнного стану на території України, і вказана обставина визнається судом як формальне завершення правовідносин оренди між сторонами та не тягне за собою застосування відповідальності у вигляді стягнення неустойки.
Неможливість формального підписання акту приймання - передачі майна, у випадку вільного доступу власника до спірного приміщення, попередження суборендарем про виїзд з території Запоріжжя у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, не свідчить про встановлений факт неправомірного користування майном.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що Позивач за зустрічною позовною заявою просить суд визнати договір розірваним, що суперечить фактичним обставинам, оскільки на дату звернення Мельник Олени Євгенівни із зустрічною позовною заявою договір суборенди нежитлового приміщення № 01/03-2021 - СОБ-152 від 01.03.2021 вже був розірваним.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів констатує, що рішення господарського суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні первісного позову.
Оскільки рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову заявником апеляційної скарги не оскаржується, тобто не є вимогою апеляційної скарги, тому суд апеляційної інстанції законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині не перевіряє.
Таким чином, з урахуванням меж апеляційного оскарження, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 759 та статті 761 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Укладений між сторонами договір № 01/03-2021-СОБ-152 від 01.03.2021 суборенди нежитлового приміщення за своєю правовою природою є договором оренди.
Договір у встановленому порядку не оспорений, не визнаний недійсним.
Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору оренди, є господарськими зобов'язаннями і згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, укладений між сторонами договір діяв з 01.03.2021 (дата укладення договору оренди та підписання сторонами Акту приймання-передачі нежитлового приміщення) до 28.02.2022 та є обов'язковим для виконання сторонами.
Колегія суддів виснує, що строк дії договору припинився 28.02.2022 у зв'язку з закінченням дії строку суборенди, а також через лист ТОВ “Манкі Бразерз» № 04/02 - 2022 -3 з посиланням на пункт 11.2 договору про розірвання договору з 01 березня 2022 року.
Згідно із частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Щодо повторного звернення Позивача до суду.
У Господарському суді Запорізької області дійсно перебувала справа №908/1037/22 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНКІ БРАЗЕРЗ» до Фізичної особи підприємця Мельник Олени Євгенівни про стягнення 189 964,02 грн. заборгованості за договором суборенди нежитлового приміщення № 01/03-2021-СОБ152 від 01.03.2021, в тому числі 155 546,26 грн основного боргу з орендної плати, 16 828,20 грн. основного боргу з компенсації комунальних послуг, 8 939,56 грн. пені, 898,44 грн. 3 % річних і 7 751,56 грн інфляційних втрат.
Дана справа була закрита, у зв'язку з тим, що Позивач відмовився від позову.
У відповідності до частини третьої статті 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Таким чином, повторне звернення не допускається при трьох умовах одночасно.
Так дійсно, Позивач звернувся до суду із спору між тими самим сторонами і з тих самих підстав, проте, з іншим предметом спору, оскільки предметом справи № 908/1037/22 було стягнення орендної плати, компенсації комунальних послуг, пені (ч. 3 ст. 549 ЦК України), 3 % річних та інфляційних втрати за договором суборенди нежитлового приміщення № 01/03-2021-СОБ-152 від 01.03.2021, а предметом справи № 908/1010/24 є стягнення неустойки (ч.2 ст.785 ЦК України).
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про те, що Позивач в порушення ГПК України звернувся до суду, є хибним.
Щодо повернення приміщення з суборенди, ухилення Позивача від приймання приміщення.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Касаційного Господарського Суду у складі Верховного Суду по справі № 922/2665/17 від 24.09.2020 невиконання наймачем обов'язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов'язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини другої статті 785 ЦК України.
Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Колегія суддів враховує в даному випадку висновки, наведені у постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 стосовно того, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).
Таким чином, положення п. 2.5 договору, укладеного між сторонами у даній справі, відповідно до якого орендна плата нараховується до моменту узгодження (підписання) акту приймання-передачі сторонами договору (орендарем та суборендарем), не застосовуються.
Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України обов'язком наймача у разі припинення договору найму є негайне повернення наймодавцеві речі у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється (частина 2 статті 795 Цивільного кодексу України).
Відповідно до умов п. 2.2. Договору по закінченні дії строку суборенди або припиненні Договору з інших підстав Суборендар зобов'язаний повернути приміщення Орендарю протягом 1 (одного) робочого дня з дати закінчення строку оренди, розірвання договору оренди з ініціативи Орендаря у придатному стані з урахуванням його нормального зносу.
Відповідно до умов п.2.3. Договору повернення приміщення Суборендарем Орендарю здійснюється на підставі акту прийому-передачі, підписується Сторонами.
Тобто, єдиним належним доказом повернення майна є акт прийому-передачі.
Позивач посилається на те, що 28 лютого 2022 року закінчився термін дії Договору, проте приміщення Відповідач не повернув.
У своєму ж відзиві на позов Відповідач зазначає, що він неодноразово звертався до Позивача з проханням прийняти приміщення, і що саме Позивач відмовлявся від прийняття приміщення, проте жодного доказу на підтвердження даної обставини Відповідачем не надано, Відповідач обмежився лише словами та листуванням в месенджері «Viber».
Відмовляючи у задоволені позову, судом першої інстанції досліджено переписку Відповідача у месенджері «Viber», та зроблено висновок, що питання передачі ключів було вирішено між сторонами позитивно; питання підписання акту приймання-повернення майна було відстрочено до завершення воєнного стану на території України.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком, з огляду на наступне.
У постанові ВП ВС від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 "Щодо питання визнання чи невизнання у якості належних та допустимих електронних доказів роздруківок електронного листування за допомогою відправлень електронною поштою та месенджерів («Skype», «Viber», «WhatsApp» тощо), а також питання засвідчення паперових копій таких електронних доказів" наведені наступні правові висновки:
«При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Отже, у всіх наведених постановах Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах.
При цьому в указаних постановах касаційні суди не формулювали висновок, що роздруківки електронного листування взагалі не можуть бути прийняті як допустимі докази, від якого просить відступити Касаційний господарський суд в ухвалі від 24 січня 2023 року в цій справі.
Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.».
Зокрема, у цій справі Відповідач надав суду роздруківки листування за допомогою месенджера «Viber» між Мельник О.Є. та якоюсь особою Єгор.
При цьому Позивач за первісним позовом у всіх заявах по суті в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі наполягав на тому, що не здійснював вказане листування, особа Єгор не має ніякого відношення до підприємства Позивача.
На підтвердження того, що у Позивача не має такого працівника, надано штатний розклад, в якому зазначено, що на підприємстві працює лише директор.
Згідно наданої виписки та договору підписаного з Відповідачем, наданих разом з позовною заявою, вбачається, що директором Позивача та підписантом Договору є Волков Володимир Петрович.
У договорі суборенди нежитлового приміщення № 01/03-2021-СОБ-152 від 01.03.2021 відсутній номер телефону, за яким Відповідачем здійснювалося листування за допомогою месенджера «Viber».
Таким чином, матеріалами справи не підтверджено відношення вищевказаного абонента ані до Позивача, ані до орендованого приміщення, ані до укладеного між сторонами Договору. Більш того, господарським судом проігноровано докази надані Позивачем щодо відсутності працівників у штаті підприємства (штатний розклад).
Оскільки Позивач заперечував обставини того, що він вів переписку з Відповідачкою подібного змісту, як зазначено у наданих суду роздруківках, то у господарського суду не було правових підстав для того, щоб оцінювати цей доказ нарівні з іншими доказами у праві.
Таким чином, оскільки з урахуванням конкретних обставин справи колегія суддів дійшла висновку про те, що надане відповідачем листування за допомогою месенджера «Viber» не дає змогу встановити його учасників, зокрема підтвердити, що листування здійснювалося саме із Позивачем, з огляду на що, таке листування не може підтверджувати ті чи інші доводи Відповідача, в тому числі щодо наявності між сторонами Договору домовленості про відстрочення підписання акту приймання-повернення майна до завершення воєнного стану на території України; про позитивне вирішення питання передачі ключів.
На підставі викладеного, колегія суддів не може прийняти таке листування як доказ і надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.
Більш того, навіть з наданої самою Відповідачкою переписки з Єгором вбачається, що ще 28 квітня 2022 року Єгор звертається до Відповідачки з питанням, коли вона поверне приміщення, на що остання відповіла, що після війни.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оскільки повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору, з цього моменту договір найму припиняється (частина 2 статті 795 Цивільного кодексу України); відповідно до умов п.2.3. Договору повернення приміщення Суборендарем Орендарю здійснюється на підставі акту прийому-передачі, підписується Сторонами, внаслідок чого єдиним належним доказом повернення майна є акт прийому-передачі, то заява свідка ОСОБА_2 , у якій вона повідомила про передачу ключів від орендованого приміщення 04 квітня 2022 року власнику приміщення - ОСОБА_3 , є недопустимим доказом.
Більш того, ця заява свідка суперечить наданому самою Відповідачкою листуванню з Єгором, відповідно до якого станом на 28 квітня 2022 року питання щодо передачі приміщення ще не було вирішено.
Згідно з вимогами частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до частини першої статті 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Разом з цим, докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до статті 86 ГПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. При цьому суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі 915/641/18, від 13.01.2020 у справі № 908/510/19, від 04.02.2020 у справі № 918/104/18.
З огляду на що, колегія суддів виснує, що Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують повернення Позивачу до 31.07.2022 орендованого майна.
Таким чином, після припинення строку дії Договору Відповідачем до 31.07.2022 не здійснено жодних дій щодо повернення майна Позивачу.
Натомість, Позивачем здійснювались заходи, щодо повернення майна, а саме - направлявся на адресу Відповідача лист №26/05 від 27.05.2022 щодо повернення майна за актом приймання-передачі, в якому Відповідачу запропоновано 06.06.2022 о 10:00 год. повернути приміщення Орендарю, проте Відповідач не з'явився.
Тобто, саме Відповідач ухилився від повернення приміщення, а не Позивач, хоча, згідно ст.785 Цивільного кодексу України, обов'язок повернення приміщення покладається саме на Відповідача.
Щодо форс-мажорних обставин.
Посилання відповідача на п. 9.1. Договору, є безпідставним, оскільки відповідно п. 9.3. Договору Сторона для якої настали форс-мажорні обставини, зобов'язана без необґрунтованих затримок повідомити у письмовій формі іншу сторону про їх настання або припинення. Факти викладені в повідомлені про настання форс-мажорних обставин, підлягають підтвердженню Торгово-промисловою палатою України, сертифікат якої, після його отримання, не пізніше 20 календарного дня з дати повідомлення про настання форс-мажорних обставин, також надсилається Стороною, для якої настали форс-мажорні обставини іншій Стороні
Жодних повідомлень від Відповідача щодо настання форс-мажорних обставин за Договором не надходило.
Щодо листа ТПП.
Дійсно, за загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України). Тобто, можна звільнити від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок буде оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд в постанові від 25 січня 2022 року № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. При цьому той факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що їх наявність може бути засвідчена відповідним компетентним органом.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд й у постанові від 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Отримання сертифікату Торгово-промислової палати (ТПП) України про форс-мажорні обставини не є безумовною підставою для звільнення орендаря від орендної плати, про що зазначено у постанові ВС від 20 жовтня 2021 року у справі № 911/3067/20. Невикористання приміщення у період дії форс-мажорних обставин має бути підтверджено доказами, наприклад, актом про неможливість використання об'єкта оренди за призначенням та тимчасове припинення функціонування такого об'єкту (як було підтверджено неможливість функціонування фітнес-клубу «Спорт Лайф» у справі № 910/4532/21 - Постанова ВС від 15 лютого 2022 року).
Ключовою ознакою форс-мажору або ж обставин непереборної сили є: причинно- наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання.
Місто Запоріжжя не знаходиться на окупованій території, а отже, орендарю потрібно довести, що наявність воєнного стану унеможливила використання орендованого приміщення.
Проте, Відповідач не довів причинно-наслідковий зв'язок між наявністю воєнного стану та неможливістю використання орендованого приміщення, а також невиконанням конкретного зобов'язання по спірному Договору.
Колегія суддів констатує, що матеріали справи не містять доказів того, що Позивач жодним чином обмежив доступ Відповідачки до приміщення, а тому посилання останньої, що вона не використовувала приміщення, не мала можливості його використовувати, є безпідставним.
В даному випадку прострочення кредитору відсутнє.
Враховуючи вищевикладене, слідує, що Відповідачем на підтвердження своєї позиції не надано жодного належного доказу, а отже, не спростовано вимоги Позивача.
Колегія суддів констатує, що Відповідачем арифметичний розрахунок суми неустойки не оскаржується, власного контррозрахунку не надано.
З огляду на що, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Манкі Бразерз» про стягнення на підставі ст. 785 ЦК України з Фізичної особи Мельник Олени Євгенівни 297 127,46 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування приміщенням за час прострочення за період з 01.03.2022 по 31.07.2022, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення компенсації комунальних витрат.
Відповідно до п.4.8 Договору в орендну плату не входять витрати за комунальні послуги (вода, опалення, електроенергія, тощо). Оплата зазначених платежів відшкодовується Орендарю Суборендарем на підставі виставлених рахунків, що підлягають безумовній оплаті.
Оскільки строк дії договору припинився 28.02.2022 у зв'язку з закінченням строку суборенди, а також через лист ТОВ “Манкі Бразерз» № 04/02- 2022-3 про розірвання договору з 01 березня 2022 року, то стягнення компенсації комунальних витрат за період після закінчення Договору з березня по липень 2022 року в сумі 23 228,20 грн на підставі саме Договору, не підлягають задоволенню.
Щодо позадоговірного стягнення компенсації комунальних витрат колегія суддів зазначає, що Позивач, заявляючи позовні вимоги до Відповідача у цій справі про стягнення заборгованості із відшкодування вартості сплачених ним комунальних послуг за адресою: місто Запоріжжя, проспект Соборний 152 (приміщення, яке продовжує використовувати Відповідач після закінчення строку дії договору оренди), не надав суду разом із позовною заявою, тобто, не довів жодним доказом власних позовних вимог, а саме:
- обсягу і вартості отриманих Відповідачем комунальних послуг, зокрема: з поставки електричної енергії, централізованого водопостачання, постачання газу та його розподілу, за період з березня 2022 року по липень 2022 року (помісячно з посиланням на кількість отриманої послуги згідно засобів обліку, зокрема не надані акти приймання-передачі наданих послуг із визначенням їх вартості за засобами індивідуального обліку у займаному Відповідачем приміщенні або розрахованої відповідно до займаної ним площі); доказів отримання вказаних комунальних послуг і їх вартості самим Позивачем від виконавців послуг матеріали справи також не містять;
- розміру комунальних послуг, оплачених самим позивачем безпосередньо надавачам комунальних послуг. Доказів оплати комунальних послуг самим Позивачем виконавцям комунальних послуг на заявлену у позові суму - 23 228,20 грн, матеріали справи також не містять, позивачем не надано.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на статті 74, 75, 76, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, заявлені позивачем позовні вимоги щодо компенсації комунальних витрат в сумі 23 228,20 грн не підтверджені жодним доказом, відтак, є необґрунтованими, тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Відповідно до пункту 1, 3, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є не з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За наведених вище обставин, які були встановлені у ході апеляційного провадження у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, доходить висновку, що доводи апеляційної скарги про не з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального права знайшли своє підтвердження.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду в частині відмови у задоволенні первісного позову слід скасувати; прийняти в цій частині нове рішення, яким первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Манкі Бразерз» задовольнити частково; стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Манкі Бразерз» 297 127,46 грн. неустойки.
В задоволенні решти вимог первісного позову слід відмовити.
Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із подачею позову та апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України слід розподілити між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог у наступній пропорції: 92,75 % - з Відповідача; 7,25 % - з Позивача.
У зв'язку з чим з Відповідача на користь Позивача необхідно стягнути 3 565,56 грн - судового збору за подачу позовної заяви та 5 348,35 грн - за подачу апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю “Манкі Бразерз» на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.09.2024 у справі № 908/1010/24-задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 11.09.2024 у справі №908/1010/24 в частині відмови у задоволенні первісного позову - скасувати.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Манкі Бразерз», місто Запоріжжя до відповідача Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Запоріжжя про стягнення суми - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Запоріжжя на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Манкі Бразерз», місто Запоріжжя 297 127,46 грн. неустойки, 3565,56 грн. судового збору.
В задоволенні решти вимог первісного позову - відмовити.
В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 11.09.2024 у справі №908/1010/24 - залишити без змін.
Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Запоріжжя на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Манкі Бразерз», місто Запоріжжя 5 348,35 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.
Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено і підписано 25.12.2025.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков