вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" грудня 2025 р. Справа№ 911/117/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Кравчука Г.А.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 09.12.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро"
на рішення Господарського суду Київської області
від 28.05.2025 (повний текст складено та підписано 03.07.2025)
у справі №911/117/25 (суддя Христенко О.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВС ОЙЛ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро"
про стягнення 854 693,00 грн
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "СВС ОЙЛ" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро" про стягнення 854 693,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки нафтопродуктів № 2011/2023 від 20.11.2023, в частині своєчасної оплати отриманого товару, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 532 424,83 грн, з огляду на наявність якої нараховані 198 616,75 грн пені, 101 029,08 грн інфляційних нарахувань та 22 622,74 грн 3% річних.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Київської області від 28.05.2025 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Заруддя-Агро» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СВС ОЙЛ» 532 424 грн 83 коп заборгованості, 163 921 грн 97 коп пені, 101 029 грн 08 коп інфляційних нарахувань, 22 622 грн 74 коп 3 % річних та 9 839 грн 98 коп судового збору.
В іншій частині в позові відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення суд виходив з того, що заборгованість відповідача в частині оплати переданого позивачем на підставі договору та видаткової накладної товару, на час прийняття рішення повністю не сплачена, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 532 424,83 грн є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.
Також суд, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем грошового зобов'язання в частині своєчасної оплати отриманого товару за договором поставки нафтопродуктів № 2011/2023 від 20.11.2023, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 22 622,74 грн та інфляційних втрат у розмірі 101 029,08 грн.
Здійснивши розрахунок пені, з урахуванням норм ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 163 921,97 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 28.05.2025 у справі №911/117/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, зменшивши розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних до 50%.
В обгрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване ріщення прийняте місцевим судом з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник стверджує, що враховуючи те, що позивач не поніс будь-яких реальних збитків чи збитків у вигляді упущеної вигоди, враховуючи те, що в умовах військової агресії, діяльність як позивача так і відповідача, як суб'єктів підприємницької діяльності є утрудненою та на сторін однаково впливають негативні фактори, пов'язані з воєнними діями на території України, наявні підстави для зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3 % річних до 50%.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги, заяв та клопотань
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2025 апеляційну скаргу у справі №911/117/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Сітайло Л.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Заруддя-Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 28.05.2025 у справі № 911/117/25 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Витребувано матеріали справи №911/117/25 з Господарського суду Київської області.
04.08.2025 матеріали справи №911/117/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
05.08.2025 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Заруддя-Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 28.05.2025 у справі № 911/117/25. Судове засідання призначено на 16.09.2025.
10.09.2025 через підсистему “Електронний суд» від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 16.09.2025.
10.09.2025 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 16.09.2025.
15.09.2025 через підсистему “Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке суд задовольнив. Розгляд справи відкладено на 14.10.2025.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025, у зв'язку з перебуванням судді Сітайло Л.Г. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/117/25.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 14.10.2025, справу №911/117/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Тарасенко К.В., Кравчук Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 колегія суддів постановила здійснювати розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Заруддя-Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 28.05.2025 у справі № 911/117/25 спочатку колегією суддів у складі: Коробенка Г.П. (головуючий, доповідач) судді Кравчук Г.А., Тарасенко К.В., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2025. Розгляд апеляційної скарги призначено на 18.11.2025.
18.11.2025 через підсистему “Електронний суд» від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2025, у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/117/25.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 18.11.2025, справу №911/117/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Сибіга О.М., Кравчук Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2025 колегія суддів постановила здійснювати розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Заруддя-Агро» на рішення Господарського суду Київської області від 28.05.2025 у справі № 911/117/25, колегією суддів у складі: Коробенка Г.П. (головуючий, доповідач) судді Кравчук Г.А., Сибіга О.М., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2025. Розгляд апеляційної скарги призначено на 09.12.2025.
09.12.2025 через підсистему “Електронний суд» від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні 09.12.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників сторін
У судове засідання 09.12.2025 з'явились представники сторін, які надали свої пояснення.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив протии доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення від 28.05.2025 у справі №911/117/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, зменшивши розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних до 50%.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
20.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю “СВС ОЙЛ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Заруддя-Агро» (покупець), було укладено Договір поставки нафтопродуктів № 2011/2023.
Пунктом 1.1 договору передбачено, що постачальник зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, на умовах, визначених цим договором.
Вид нафтопродуктів (найменування), одиниці виміру та кількість товару, що підлягає передачі за цим договором, визначаються сторонами та відображаються в рахунках-фактурах, видаткових накладних (п. 1.2 договору).
Поставка товару здійснюється партіями на підставі усних або письмових заявок на поставку товару, що мають містити найменування товару, кількість, ціну, строк та інші умови поставки товару (п. 2.2 договору).
Поставка товару підтверджується накладними документами на товар - видатковою накладною та товарно-транспортною накладною, які підписані представниками обох сторін (п. 2.4 договору).
Ціна товару визначається сторонами та відображається в рахунка-фактурах, видактових накладних (п. 4.1 договору).
Покупець здійснює оплату протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару від постачальника (п. 5.2 договору).
Відповідно до п. 6.2 договору покупець несе відповідальність за порушення строків оплати товару і, на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення.
Умовами п. 9.1 договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення його печатками сторін та діє до 30.11.2024, а в частині оплати - до повного виконання зобов'язань по даному договору.
Так, свої зобов'язання ТОВ "СВС ОЙЛ" згідно Договору № 2011/2023 від 20.11.2023 перед ТОВ “Заруддя-Агро» щодо поставки товару виконало у повному обсязі, поставивши останньому товар на загальну суму 1 236 100,00 грн, про що свідчить видаткова накладна № 144 від 03.04.2024, підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств.
Крім того, між позивачем та відповідачем була підписана товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів № 144 від 03.04.2024.
Для оплати вартості товару позивачем було сформовано та виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 140 від 03.04.2024.
В свою чергу ТОВ “Заруддя-Агро» свої зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару виконало частково в сумі 388 575,17 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 252 від 30.10.2024 та платіжною інструкцією № 195 від 22.11.2024. Вартість товару в сумі 532 424,83 грн залишена відповідачем не сплаченою.
Позивач, звертався до відповідача з листами від 29.08.2024 та 23.12.2024, надіслання яких підтверджується наявними в матеріалах справи копіями описів вкладення у цінний лист, в яких просив відповідача здійснити перерахування заборгованості за отриманий товар.
Листи позивача залишені відповідачем без відповіді та повного задоволення.
За твердженням позивача станом на день підготовки даної позовної заяви наявна за відповідачем заборгованість лишається не оплаченою, що і стало підставою для звернення позивача із відповідним позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права.
У свою чергу, відповідач просить суд відмовити в задоволенні вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, чи зменшити їх розмір до 50%. Так, відповідач з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України відзначає про неправомірне нарахування будь-яких штрафних санкцій після 13.10.2024. Окремо, відповідач наголошує на тому, що позивач не поніс будь-яких реальних збитків чи збитків у вигляді упущеної вигоди, враховуючи те, що в умовах військової агресії, діяльність як позивача так і відповідача, як суб'єктів підприємницької діяльності є утрудненою та на сторін однаково впливають негативні фактори, пов'язані з воєнними діями на території України, а отже відповідач вважає за можливе зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних до 50%.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів сторін
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані сторонами пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.
Згідно з абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Таким чином, оскільки заборгованість відповідача в частині оплати переданого позивачем на підставі договору та видаткової накладної товару, на час прийняття рішення повністю не сплачена, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 532 424,83 грн підлягає задоволенню.
Крім того, враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар у строк визначений договором, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 101 029,08 грн та 3% річних в сумі 22 622,74 грн, нарахованих за сукупний період з 19.04.2024 по 25.12.2024, з урахуванням часткових оплат суми заборгованості.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції встановивши, що відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за поставлений товар, дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення 22 622,74 грн 3% річних та 101 029,08 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню в цій частині.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 6.2 договору визначено, що покупець несе відповідальність за порушення строків оплати товару і, на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення.
При цьому, частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені з урахуванням норм ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, що за перерахунком суду становить 163 921,97 грн.
Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі фактично стосуються того, що місцевим судом не було зменшено розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат до 50%.
Так, Товариство з обмеженою відповідальністю “Заруддя-Агро» зазначає про те, що позивач не поніс будь-яких реальних збитків чи збитків у вигляді упущеної вигоди, враховуючи те, що в умовах військової агресії, діяльність як позивача так і відповідача, як суб'єктів підприємницької діяльності є утрудненою та на сторін однаково впливають негативні фактори, пов'язані з воєнними діями на території України, а отже відповідач вважає за можливе зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3 % річних до 50%.
Додатково відповідач наголошує, що економічна діяльність ТОВ “Заруддя-Агро» в межах умов воєнного стану є складною, оскільки основним видом діяльності підприємства є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
Крім того, товариство має боргові зобов'язання, а тому накладення на відповідача додаткової відповідальності зі сплати неустойки поставить товариство у ще гірше становище, а отже зменшення неустойки за договором поставки для відповідача є значною потребою задля забезпечення подальшої діяльності товариства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Суд звертає увагу відповідача на те, що законом не передбачено права суду на зменшення інфляційних втрат, у зв'язку з чим інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача у заявленому розмірі.
Стосовно зменшення 3% річних суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 сформувала висновок про те, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Отже, у суду першої інстанції не було підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим, судом першої інстанції вмотивовано задоволено позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у повному обсязі.
Апеляційний суд зазначає, що згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об'єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).
Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Виходячи з аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов'язань.
Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Також доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17.
Також Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування таких обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не зобов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18). Адже визнання сертифіката Торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
З огляду на вищенаведене, офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, на який посилався скаржник, лише засвідчує настання форс-мажорних обставин на всій території України, однак не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, належне виконання якого стало неможливим через настання зазначених обставин. Такий лист складено без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією РФ проти України та неможливістю виконання конкретного зобов'язання. Зазначений лист не є офіційним сертифікатом, виданим безпосередньо на ім'я відповідача, який засвідчує форс-мажорні обставини, стосовно виконання умов конкретного договору №2011/2023 від 20.11.2023.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).
Дійшовши наведеного висновку щодо підстав та умов зменшення судом штрафних санкцій, що підлягає стягненню за порушення господарського (договірного) зобов'язання за правилами частини третьої статті 551 ЦК України, щодо індивідуальності як у обставинах, якими обумовлені підстави та розмір нарахованої пені у відповідних правовідносинах, так і у обставинах, якими обґрунтовується та обумовлюється зменшення штрафних санкцій у цих правовідносинах, відповідно, відсутність єдиних критеріїв при вирішенні питання щодо підстав і міри зменшення штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зменшення розміру пені у спірних правовідносинах.
При цьому колегія суддів зазначає, що покладені в основу апеляційної скарги доводи апелянта, фактично дублюють його позицію викладену у відзиві на позов, та зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, з огляду на що, та враховуючи що апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду, доводи апелянта, наведені в апеляційній скарзі не спростовують встановлених судом під час розгляду справи обставин.
Викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро".
Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 28.05.2025 відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів також погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, а витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта, оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 28.05.2025 у справі №911/117/25 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Заруддя-Агро".
Матеріали справи №911/117/25 повернути Господарському суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 23.12.2025 після виходу головуючого судді Коробенка Г.П. з відпустки
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді Г.А. Кравчук
О.М. Сибіга