ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
24 грудня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/1476/25
м. Одеса, проспект Шевченка, 29
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Діброви Г.І.,
Принцевської Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства сільськогосподарського підприємства “ЧОРНОМОРСЬКА ПЕРЛИНА»
на ухвалу Господарського суду Одеської області про повернення позовної заяви
від 13 травня 2025 року (повний текст складено 13.05.2025)
у справі № 916/1476/25
за позовом Приватного акціонерного товариства сільськогосподарського підприємства “ЧОРНОМОРСЬКА ПЕРЛИНА»
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “ВІТАЛІТІ ВАЙН»
про стягнення 15 991 370,58 грн.,
суддя суду першої інстанції: Лічман Л.В.
місце винесення ухвали: м. Одеса, проспект Шевченка, 29 Господарський суд Одеської області
Приватне акціонерне товариство сільськогосподарське підприємство «ЧОРНОМОРСЬКА ПЕРЛИНА» (далі також - ПрАТ СП «ЧОРНОМОРСЬКА ПЕРЛИНА», Підприємство, позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «ВІТАЛІТІ ВАЙН» 15 991 370,58 грн заборгованості за договорами поставки від 01.12.2021 №01/12, від 15.09.2023 №1509-ВМ, від 01.10.2021 № 01/11-2021 та договору зберігання від 21.07.2023 №21/7.
Разом з позовною заявою ПрАТ СП «ЧОРНОМОРСЬКА ПЕРЛИНА» подало до суду першої інстанції клопотання про відстрочення сплати судового збору до вирішення справи по суті.
В обґрунтування вказаного клопотання позивач послався на перебування останнього у скрутному матеріальному становищі внаслідок втрати можливості стабільного заробітку через окупацію південної частини України, де знаходилася основна частина потужностей для виробництва вина та забезпечувалась реалізація відповідної продукції, що підтверджується звітом про фінансові результати Підприємства за 2024 та виписками по банківських рахунках.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 відмовлено у задоволенні клопотання ПрАТ СП «ЧОРНОМОРСЬКА ПЕРЛИНА» про відстрочення сплати судового збору до вирішення справи по суті; позовну заяву Підприємства залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позову - до 09.05.2025, шляхом надання суду доказів сплати судового збору у розмірі 191 896,45 грн.
Також, позивачу роз'яснено передбачені ч. 4 ст.174 Господарського процесуального кодексу України наслідки не усунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.05.2025 у справі №916/1476/25 (суддя Лічман Л.В.) повернуто Приватному акціонерному товариству сільськогосподарського підприємства “ЧОРНОМОРСЬКА ПЕРЛИНА» позовну заяву з доданими до неї документами.
Ухвала обґрунтована тим, що позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, оскільки ПрАТ СП “ЧОРНОМОРСЬКА ПЕРЛИНА» не надало до суду доказів сплати судового збору, у відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство сільськогосподарського підприємства “ЧОРНОМОРСЬКА ПЕРЛИНА» звернулось 26.05.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.05.2025 у справі №916/1476/25 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ПрАТ СП “ЧОРНОМОРСЬКА ПЕРЛИНА» зазначає, що місцевий господарський суд, з порушенням норм процесуального права, а саме: неправильним трактуванням ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, помилково не врахував надані суду докази на підтвердження скрутного матеріального становища ПрАТ СП «ЧОРНОМОРСЬКА ПЕРЛИНА» та неможливість ним сплати судового збору в розмірі 191 896,45 грн. станом на даний час.
Наслідком вказаних дій суду стало позбавлення позивач його права на доступ до правосуддя, оскільки останній не порушує питання зменшення або звільнення від сплати судового збору, а просить лише відстрочити його сплату до вирішення справи по суті через наявний складний майновий стан, виникнення якого не залежало від волі позивача.
Посилаючись на ти самі обставини, що були наведені Підприємством в клопотанні про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви та постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18, апелянт вказує, що місцевий господарський суд обмежився помилковими висновками про відсутність у юридичних осіб права на відстрочення сплати судового збору, так як це право належить виключно фізичним особам, а спір у справі не стосується захисту соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
При цьому, за твердженням позивача, суд першої інстанції безпідставно проігнорував висновки, викладені у вищенаведеній постанові Великої Палати Верховного Суду, зазначивши про те, що Підприємство помилково трактує в цілому вказану постанову від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18.
Крім того, також посилаючись на ухвали господарських судів, зокрема: від 06.02.2023 у справі №918/1007/21 (Господарський суд Рівненської області), від 06.07.2022 у справі №914/1456/22 та від 30.09.2024 у справі №914/3708/23 (Господарський суд Львівської області), від 19.11.2024 у справі №907/1051/23 та від 26.11.2024 у справі №907/906/23 (Господарський суд Закарпатської області) від 30.04.2024 у справі №911/2999/21 тощо (Господарський суд Київської області), апелянт переконаний у тому, що суд першої інстанції був зобов'язаний не виключати право позивача як юридичної особи на відстрочення сплати судового збору. Проте, місцевий господарський суд допустив надмірний формалізм та повернув позовну заяву ПрАТ СП “ЧОРНОМОРСЬКА ПЕРЛИНА» без надання належної оцінки попередньо заявленим клопотанням про відстрочення сплати судового збору з наданими доказами на підтвердження рівня майнового стану скаржника.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ СП “ЧОРНОМОРСЬКА ПЕРЛИНА» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.05.2025 у справі №916/1476/25; вирішено розглянути вказану апеляційну скаргу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; ТОВ “ВІТАЛІТІ ВАЙН» встановлено строк на подання відзиву на апеляційну скаргу; сторонам роз'яснено про їх право у такий строк подати суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань.
Судова колегія звертає увагу, що відзив на апеляційну скаргу відповідачем до суду не наданий, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку із перебуванням судді-члена колегії Ярош А.І. з 23.12.2025 по 26.12.2025 та з 29.12.2025 по 07.01.2026 у відпустці, розпорядженням керівника апарату суду від 23.12.2025 №515 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/1476/25.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2025 для розгляду справи №916/1476/25 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді - Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
Ухвалою суду від 24.12.2025 судова колегія у складі головуючого судді - Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М. прийняла справу №916/1476/25 до свого провадження.
За нормами ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Савенкова проти України» від 02.05.2013, “Папазова та інші проти України» від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк» в рішенні у справі “Броуган та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на зазначене, з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням в Україні воєнного стану - постійні тривали повітряні тривоги, відключення електропостачання та інші чинники тощо; приймаючи до уваги навантаження суду апеляційної інстанції, перебування членів судової колегії у відрядженнях, відпустках та принцип незмінності складу суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга у даній справі розглядається у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, дійшла наступних висновків.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст. 2, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Таким чином, право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
Так, у ст. 129 Конституції України та ст. 42 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності, зокрема, всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин
Стаття 162 Господарського процесуального кодексу України встановлює вимоги до форми та змісту позовної заяви, критеріям якої має відповідати позовна заява, статтею 164 вказаного Кодексу визначаються документи, що додаються до позовної заяви.
Зокрема, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (п. 2 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, законодавством України однією з умов розгляду справи судом визначено сплату судового збору у розмірі та у випадках, визначених законом.
Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом
Законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України "Про судовий збір".
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).
Положеннями ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється, у тому числі, за подання до суду позовної заяви, апеляційної і касаційної скарг на судові рішення. Розміри ставок судового збору визначені у ст. 4 цього Закону.
Разом з тим, Закон України "Про судовий збір" встановлює пільги у сплаті судового збору, що визначені статтями 5, 8 цього Закону.
Так, питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване ст. 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.
Частиною 1 ст. 8 Закону "Про судовий збір" передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
При цьому, судова колегія зауважує, що відстрочення / розстрочення сплати судового збору з підстав, передбачених ст. 8 Закону України "Про судовий збір", є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).
В той же час необхідно враховувати те, що судові процедури повинні бути справедливими, особа не може бути безпідставно позбавлена права на розгляд, у тому числі, її позову.
Але, саме для уникнення створення особі перешкод для доступу до правосуддя у вигляді неможливості сплати судового збору, законодавством і передбачено описаний вище процесуальний механізм забезпечення судового розгляду поданих особами документів, у випадку складності для таких осіб оплатити визначену законом суму судового збору повністю: відстрочення сплати судових витрат, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру необхідних до сплати судових витрат, звільнення від його сплати, за наявності підстав та умов, визначених у ст. 8 Закону України «Про судовий збір».
Даний висновок суду апеляційної інстанції цілком узгоджується із правовою позицією, наведеною Верховним судом у постановах: від 03.04.2024 у справі №910/15398/18, від 25.04.2024 у справі №910/2548/15-г (910/1497/23), від 07.06.2024 у справі №910/686/20, від 26.08.2024 у справі №910/682/20, від 11.11.2024 у справі №910/10318/22, в яких суд касаційної інстанції зазначив, що «…аналіз наведених положень ст. 8 Закону дає підстави для висновку про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою для відстрочення (за умов, передбачених статтею 8 Закону України «Про судовий збір») або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру чи звільнення сторони від сплати такого.
Отже, суд наділений повноваженнями зменшити тягар судових витрат для особи, яка до нього звертається, шляхом відстрочення, розстрочення сплати судового збору або звільнення від його сплати. Водночас, це не є обов'язком суду, а знаходиться у межах суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин.
Подібні правові висновки містять: постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №906/308/20 та постанова Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №303/7754/21.
Тобто, звільнення від судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом суду, а не обов'язком, а відповідні норми закону - диспозитивними, а не імперативними. Зазначені норми встановлюють не обов'язок, а повноваження суду на власний розсуд (за наявності передбачених законом умов), зокрема, відстрочити сплату судового збору (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 12.03.2021 у справі №912/1061/20, від 18.08.2025 у справі № 904/11028/15 (904/3365/24), від 12.05.2025 у справі № 910/14968/22 (910/6426/24).
В контексті наведеного судова колегія наголошує, що у будь-якому випадку розгляд клопотання заявника, зокрема, про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви до суду, та прийняття судом рішення за розглядом такої заяви, здійснюються останнім з обов'язковим застосуванням умов, передбачених ст. 8 Закону України «Про судовий збір».
При цьому, із системного аналізу змісту зазначеної норми вбачається, що положення підпунктів 1 та 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення підпункту 3 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто, предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю (такий висновок про застосування ст. 8 Закону України «Про судовий збір» наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18, на яку у даному випадку посилається апелянт). Аналогічні висновки застосовані Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах: від 14.01.2025 у справі №904/11028/15 (904/5476/23), від 24.01.2025 у справі № 914/466/23(914/2764/23).
Так, у вказаній постанові від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18 викладений правовий висновок щодо застосування ст. 8 Закону України «Про судовий збір», згідно з яким Законом України «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.
З аналізу ж статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Що ж до самих умов, визначених в статті 8 вказаного Закону, то вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
При цьому умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 цього Закону, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що приписи п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" поширюються на окремі категорії позивачів, які є фізичними особами та не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію.
Враховуючи наведене, судова колегія відхиляє посилання апелянта на неврахування місцевим господарським судом при постановленні оскаржуваної ухвали висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанови від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18 щодо застосування ст. 8 Закону України «Про судовий збір».
Окремо колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки, викладені у вказаній постанові, за своїм змістом є загальними вимогами процесуального та матеріального законодавства, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору.
Щодо третьої умови, визначеної у п. 3 ч. 1 ст. 8 цього Закону, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб'єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.
Необхідно зазначити, що встановлений ст. 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним (подібна за змістом позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 25.03.2021 у справі №912/3514/20 та ухвалах від 05.03.2021 у справі №910/9741/20, від 06.01.2021 у справі №927/579/19, від 20.08.2020 у справі №910/6421/19, від 18.05.2020 у справі №910/704/19, від 24.01.2020 у справі №915/923/15.
У даній справі позивачем є ПрАТ СП “ЧОРНОМОРСЬКА ПЕРЛИНА», тобто юридична особа, а відтак, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення клопотання Підприємства про відстрочення останньому сплати судового збору за подання позовної заяви до суду.
Щодо доводів апелянта про те, що не надання судом Підприємству відстрочення на сплату судового збору за подання позовної заяви є обмеженням права позивача на доступ до правосуддя, колегія суддів зазначає таке.
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі ст. 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судова колегія виходить з того, що всіх учасників справи поставлено законом у рівні умови в частині обов'язку сплачувати судовий збір, у зв'язку з чим вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасникам процесу перед іншими учасниками судового процесу шляхом звільнення чи відстрочення сплати судового збору, окрім випадків, встановлених ст. 8 Закону України «Про судовий збір», призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" (заява №28249/95) зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції (пункт 60).
Отже, відмова суду першої інстанції ПрАТ СП “ЧОРНОМОРСЬКА ПЕРЛИНА» у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору у зв'язку з відсутністю правових підстав для такого звільнення, свідчить про дотримання судом принципів верховенства права, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та правової визначеності, і така відмова не може бути визначена як обмеження доступу до правосуддя.
Такий висновок наведений Верховним Судом у постанові від 24.01.2025 у справі №914/466/23(914/2764/23).
Крім того, апеляційний суд зазначає, що керуючись положеннями ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, місцевий господарський суд вжив належних заходів щодо сприяння позивачу у даній справі в реалізації ним права на звернення до суду, визначивши, які недоліки містить позовна заява та залишивши позов без руху з наданням ПрАТ СП “ЧОРНОМОРСЬКА ПЕРЛИНА» строку, встановленого чинним законодавством, на усунення недоліків позовної заяви.
Оскільки, у встановлений ухвалою суду від 22.04.2025 строк на усунення недоліків, позивач допущені при поданні позовної заяви недоліки не усунув, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов вважається неподаним, а відтак, обґрунтовано повернув його позивачеві.
Повернення позовної заяви через те, що позивач не виконав вимог ухвали суду про залишення позову без руху та не усунув недоліків такого позову, обмежує гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на доступ позивача до суду, але не порушує цього права і не нівелює його суті. Зазначене повернення позовної заяви забезпечує юридичну визначеність у правовідносинах суду із позивачем, який не виконав вимог чинної ухвали про усунення допущених недоліків позовної заяви (близький за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 9901/258/20).
Стосовно посилання апелянта на ухвали місцевих господарських судів, якими, за твердженням позивача, були позитивно вирішені питання щодо відстрочення сплати судового збору, то колегія суддів звертає увагу на те, що суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, які викладені лише в постановах Верховного Суду, що узгоджується з положеннями ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічне твердження закріплене і в ч. 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів».
Отже, висновки щодо застосування норм права, які викладені в ухвалах суду першої інстанції не є обов'язковим підґрунтям для урахування останніх судами будь-якої інстанції.
За умовами частин 1, 2 та 4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Оскільки позивач є юридичною особою, а предметом спору у справі №916/1476/25 не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення поданого ПрАТ СП “ЧОРНОМОРСЬКА ПЕРЛИНА» клопотання про відстрочення сплати судового збору та залишив позовну заяву останнього без руху зі встановленням строку на усунення відповідних недоліків.
З огляду на те, що позивач не усунув недоліків позовної заяви, визначених в ухвалі Господарського суду Одеської області від 22.04.2025 щодо оплати у визначеному законом порядку та розмірі судового збору за подання позовної заяви та надання суду доказів про здійснення такої оплати, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позову на підставі ч. 4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є правомірною, висновки місцевого господарського суду в оскаржуваній ухвалі зроблені відповідно до норм законодавства, а тому вказана ухвала підлягає залишенню без змін.
Судова колегія зазначає, що апелянт не довів порушення Господарським судом Одеської області норм процесуального права та не спростував його висновків. Доводи апеляційної скарги зводяться до власного, довільного тлумачення апелянтом норм діючого законодавства, та не відповідають ані встановленим нормам Господарського процесуального кодексу України, ані висновкам Верховного Суду з цього питання, внаслідок чого відхиляються судом апеляційної інстанції.
Решта доводів апелянта, що викладені в апеляційній скарзі, жодним чином не спростовують висновок суду першої інстанції стосовно невиконання позивачем вимог ухвали суду від 22.04.2025.
Поряд з тим, колегія суддів роз'яснює апелянту, що за положеннями ч. 8 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків, а також наголошує на тому, що право особи подати позов може бути реалізовано лише за умови дотримання вимог процесуального законодавства.
Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору за перегляд ухвали місцевого господарського суду в апеляційному порядку, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.05.2025 у справі №916/1476/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства сільськогосподарського підприємства “ЧОРНОМОРСЬКА ПЕРЛИНА» - без задоволення.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Діброва Г.І.
Суддя Принцевська Н.М.