Справа №487/7727/25
Провадження №2/487/3630/25
(ЗАОЧНЕ)
24.12.2025 Заводський районний суд м. Миколаєва в складі: головуючого-судді Кузьменко В.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
14.10.2025 року до Заводського районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 12.07.2024 між відповідачем та ТОВ «Лінеура Україна» (далі по тексту - ТОВ «Лінеура Україна») було укладено Договір № 4806136 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. 27.02.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу №27/02/2025, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передає ТОВ «Українські фінансові операції» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Українські фінансові операції» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників, вказаними в реєстрі боржників. ТОВ «Українські фінансові операції» набув права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №4806136 у сумі 89370 грн, з яких: 18000,00 грн сума заборгованості за основним боргом; 62370 грн - сума заборгованості за відсотками, нарахованими первісним кредитором; 9000 грн. сума заборгованості за штрафними санкціями, додатково позивач нарахував 34830 грн. відсотків, які позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, а також понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 15.10.2025 року відкрито спрощене провадження по справі.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У зв'язку з цим, суд, згідно вимогам частини 4 статті 223 та статей 280, 281 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи.
У відповідності до статей 174, 178 ЦПК України, відповідачі не скористались своїм правом та не направили до суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї.
За даних обставин, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено частиною 8 статті 178, статтею 181 ЦПК України.
Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає позов таким, що підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Дослідивши матеріали справи і оцінивши отримані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 12.07.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 4806136 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписаний електронним підписом відповідача шляхом відтворення одноразового ідентифікатора 60618. За умовами кредитного договору ТОВ «Лінеура Україна» надає ОСОБА_1 кредит у розмірі 18000 гривень (п. 1.2 кредитного договору) строком на 360 днів, з періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 15 днів (п. 1.3 кредитного договору). За користування кредитом клієнт сплачує ТОВ «Лінеура Україна» проценти за стандартною процентною ставкою в розмірі 1,5% в день та застосовується в межах всього строку кредиту (п. 1.4.1 кредитного договору). Згідно з п. 1.6 кредитного договору орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору за стандартною ставкою складає 115200 грн.
Відповідно до листа ТОВ «ПЕЙТЕК» №20250306-1901 від 06.03.2025, ТОВ «Лінеура Україна» на виконання умов кредитного договору 12.07.2024 о 15:33:09 надало відповідачу кредит у розмірі 18000,00 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором №4806136 від 12.07.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 27.02.2025 у відповідача перед ТОВ «Лінеура Україна» виникла заборгованість у сумі 89370 грн, з яких: 18000,00грн. борг за тілом кредиту, 62370 00грн. борг по процентам первісного кредитора, 9000,00 грн. сума заборгованості за штрафними санкціями.
Також, 27.02.2025 між ТОВ«Українські фінансові операції» та ТОВ «Лінеура Україна» укладено договір факторингу №27/02/2025, у відповідності до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передає (відступає) ТОВ «Українські фінансові операції» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Українські фінансові операції» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників, вказані у реєстрі боржників.
Згідно витягу з реєстру боржників від 27.02.2025 до договору факторингу №27/02/2025 від 27.02.2025, ТОВ «Українські фінансові операції» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 89370 грн, з яких: 18000,00грн. борг за тілом кредиту, 62370 грн. борг по процентам первісного кредитора 9000,00 грн. сума заборгованості за пенею, штрафами.
ТОВ «Українські фінансові операції» після відступлення права вимоги за кредитним договором до відповідача у межах строку дії договору нараховано відсотки за користування кредитом за процентною ставкою 1,5% у сумі 34830 грн., що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості ТОВ «Українські фінансові операції» за 129 календарний день, що відповідає з розрахунком заборгованості за договором №4806136 від 12.07.2024.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.
Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що кредитний договір №2965013від 01.12.2019 укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі статями 626, 628, 638 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строки та в порядку, встановлені договором.
Як передбачено частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов'язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
Поняття "користування кредитом", яким послуговуються скаржники, є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, "користування кредитом" - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Щодо нарахування процентів на підставі статті 1048 ЦК України.
Проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за "користування кредитом", сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.
Розрахунок заборгованості проведений з дотриманням узгоджених сторонами вищевказаних істотних умов договору, а відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на спростування встановлених судом обставин, а також розрахунку заборгованості.
Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами у цій справі виникли договірні зобов'язання, які випливають з кредитного договору, ними дотримано письмову форму укладення кредитного договору, цей договір є укладеним відповідно до вимог ст.ст. 639, 1054 ЦК України, оскільки передача грошей відбулася і сторонами кредитного договору було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов.
Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19), від 09.09.2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).
Згідно з положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
На підставі досліджених письмових доказів, наданих позивачем, які не спростовані відповідачем належними доказами, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги засновані на законі та умовах укладеного договору, обґрунтовані належними доказами та підлягають задоволенню в сумі 115200 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягнення судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
За п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Так, у матеріалах справи міститься: копія акту прийому-передачі наданих послуг від 18.09.2025 на суму 10000,00 грн., детальний опис робіт, заявка №4806136 від 21.04.2025, договір про надання юридичних послуг №01/08/2024-А від 01.08.2024.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справах «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у рішенні в справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
На ці ж обставини та критерії посилається Верховний Суд у справі № 756/2114/17 від 13 лютого 2019 року, зменшивши розмір судових витрат, зважаючи на те, що заявлений розмір був неспівмірний зі складністю справи.
Враховуючи предмет позову, складність та обсяг самої справи, співмірність складності справи із наданими адвокатом послуг, витраченого представником часу, відсутністю клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5000,00 грн. правової допомоги.
Керуючись ст.ст.10,18,23,76,279,258,259,263-265,280,282,352,354 ЦПК України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" заборгованість за кредитним договором у розмірі 115200 грн., судовий збір в розмірі 2422 грн. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5000 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, апеляційної скарги, якщо їх не буде подано, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя В.В.Кузьменко