Справа № 243/6010/25
Провадження № 2/243/1544/2025
(зАОЧНЕ)
24 грудня 2025 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
Головуючого - судді Агеєвої О.В.,
з участю секретаря судового засідання - Кобець О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі наказу № 29 «Про впровадження дистанційної роботи Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 травня 2022 року», цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_2 .
Після її смерті залишилася спадщина, яка складається з житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ., на який він 13.02.2018 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом.
Однак, 13.02.2018 року державний нотаріус Другої слов'янської державної нотаріальної контори Донецької області, Грецька Т.П., видала постанову, якою відмовила йому у видачі свідоцта на право на спадщину на земельну частку (пай) КСП «Надія» після померлої ОСОБА_2 , оскільки спадкоємцем нотаріусу надано сертифікат на право на земельну частку (пай) КСП «Надія», належний ОСОБА_3 . Таким чином, спадкоємцем не надано документ, що підтверджує право власності на земельну часту (пай) на ім'я спадкодавця.
Просить суд визнати за ним, ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну частку (пай) розміром 5,8 в умовних кадастрових гектарах у КСП «Надія» Краматорського (колишнього Слов'янського) району Донецької області, виданий на ім'я ОСОБА_3 .
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, однак до суду надав Заяву про розгляд справи у його відсутності.
Представник відповідача - Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи, а також про необхідність надати відзив на позовну заяву із зазначенням заперечень та доказів, однак, в судове засідання не з'явився, про причини неприбуття суду не повідомив, жодних клопотань, пояснень або відзиву від відповідача не надходило, з огляду на що, враховуючи згоду позивача, суд на підставі п. п. 3, 4, ч. 1 ст. 280 ЦПК України вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.
Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання права власності в порядку спадкування, підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на їх законність та обґрунтованість.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Руїз Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994, заява № 18390/91 вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Згідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у різі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав є визнання права.
В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 у віці 86 років, що підтверджується Свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_1 від 01.09.1998 року.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на житловий будинок що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Спадщина вважається належною спадкоємцю з часу її прийняття.
Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.
Згідно до п.3.1 Постанови Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» «Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.
Без звернення спадкоємців до нотаріальної контори за одержанням свідоцтва про право на спадщину збільшується ймовірність порушення прав інших осіб, спадкоємців за заповітом, спадкоємців, які прийняли спадщину.
Відповідно до ч.1 ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців із часу відкриття спадщини, тому спір про спадкування може бути вирішений лише після закінчення цього строку.
Якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом. Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів із спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом, довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця».
13.02.2018 року державний нотаріус Другої слов'янської державної нотаріальної контори Донецької області, Грецька Т.П., видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_2 на праві власності.
Судом встановлено, що Слов'янською районною державною адміністрацією Донецької області був виданий сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ДН № 0180910, зареєстрований 21.06.1996 року в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 403, яким посвідчено право ОСОБА_3 на земельну частку (пай) розміром 5,8 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка перебуває у колективній власності КСП «Надія».
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 13.02.2018, державний нотаріус Другої Слов'янської нотаріальної контори Донецької області Грецька Т.П. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай) КСП «Надія» після померлої ОСОБА_2 , оскільки спадкоємцем нотаріусу надано сертифікат на право на земельну частку (пай) КСП «Надія», належний ОСОБА_3 . Таким чином, спадкоємцем не надано документ, що підтверджує право власності на земельну часту (пай) на ім'я спадкодавця.
Частиною дев'ятою статті 5 ЗК України 1990 року (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначалось, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.
У частині другій статті 23 ЗК України визначено, що державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-ІV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-ІV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Відповідно до пункту 1 Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Згідно з пунктом 5 цього Указу, видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.
Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Згідно з пунктом 2 Указу № 720/95 право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Право на земельну частку (пай) особа набуває за наявності трьох умов: перебування в членах колективного сільськогосподарського підприємства; отримання цим підприємством державного акта на право колективної власності на землю; включення особи до списку, доданого до цього акта.
Таким чином, особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 02 березня 2020 року у справі № 573/813/19-ц (провадження № 61?1543св20), від 13 травня 2020 року у справі № 627/66/17 (провадження № 61?42431св18), від 20 травня 2020 року у справі № 384/642/17 (провадження № 61 37931св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 530/311/19 (провадження № 61-18113св19), від 22 жовтня 2020 року у справі № 149/2978/18 (провадження № 61-4932св19), від 16 грудня 2020 року у справі № 637/672/19-ц (провадження № 61?553св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 609/1117/18 (провадження № 61?5685св19), від 16 червня 2021 року у справі № 137/1642/19 (провадження № 61?13243св20).
За таких обставин паюванням земель є визначення розміру земельної частки (паю) виключно у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).
Згідно п. 17 Перехідних положень Земельного кодексу України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Згідно ст. 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", право на земельну частку (пай) мають:
-колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Відповідно ст.3 цього Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельнихчасток (паїв)", підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю (пункт 17 розд. X "Перехідні положення" ЗК). Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).
За правилами Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" моментом виникнення права на земельну частку (пай) є момент виникнення відповідного права колективної власності на земельну ділянку та існує незалежно від його посвідчення сертифікатом.
Крім того, питання приватизації земель урегульовано, зокрема статтями 25, 116, 118, 119, 121, 122 ЗК України, які регулюють правовідносини передачі у приватну власність земельних ділянок з державної або комунальної власності.
Статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Захист прав на отримання земельних часток (паїв) при втраті сертифікату на земельну частку (пай), за аналогією закону здійснюється в порядку ст. 392 ЦК України, яка передбачає, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності в разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності - шляхом пред'явлення позову про визнання права на земельну частку (пай).
Також, відповідно з статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Разом з тим, право власності позивача ОСОБА_1 не визнається, ім'я його померлої матері у різних документах зазначається по-різному.
Так, відповідно до свідоцтва про одруження, виданого 20.10.1933 року відомо, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали шлюб 20 жовтня 1933 року. Дане свідоцтво складено українською мовою.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з свідоцтвом про народження, є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Дане свідоцтво складено російською мовою.
Зі Свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_1 від 01.09.1998 року, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 у віці 86 років.
Слов'янською районною державною адміністрацією Донецької області був виданий сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ДН № 0180910, зареєстрований 21.06.1996 року в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 403, яким посвідчено право ОСОБА_3 на земельну частку (пай) розміром 5,8 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка перебуває у колективній власності КСП «Надія»
Тобто в імені власниці сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ДН № 0180910, виданого на ім'я ОСОБА_3 зроблено помилку, та зазначено ім'я « ОСОБА_5 », замість правильного українською « ОСОБА_6 », що безумовно свідчить про належність сертифіката серії ДН № 0180910 саме ОСОБА_2 , однак є перешкодою для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом.
Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Беручи до уваги вищенаведене суд доходить висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтований та підлягає до задоволення у повному обсязі, оскільки викладені в позові обставини підтверджуються долученими документами.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76, 78, 81, 89, 128, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 25, 328, 1216, 1222, 1225, 1268, 1296, 1297 Цивільного Кодексу України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну частку (пай) розміром 5,8 в умовних кадастрових гектарах, яка перебуває у колективній власності КСП «Надія» Краматорського (колишнього Слов'янського) району Донецької області, виданий на ім'я ОСОБА_3 .
Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Повне судове рішення складено 24 грудня 2025 року.
Головуючий:
Суддя Слов'янського
міськрайонного суду Донецької області О.В. Агеєва