Провадження № 11-кп/803/3286/25 Справа № 212/7495/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
18 листопада 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
захисників: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 , ОСОБА_9
прокурора: ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду у м.Кривий Ріг в режимі відео конференції апеляційні скарги захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 , захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 , захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_14 , захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_15 на ухвалу судді Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 03 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за №12024041730001689 від 21.10.2024 року, про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави обвинуваченим ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 строком на 60 днів, до 01 грудня 2025 року включно,-
Ухвалою судді Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 03 жовтня 2025 року задоволено клопотання прокурора, у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за №12024041730001689 від 21.10.2024 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою без визначення застави строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 01 грудня 2025 року включно.
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк тримання під вартою без визначення застави строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 01 грудня 2025 року включно.
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строк тримання під вартою без визначення застави строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 01 грудня 2025 року включно.
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , строк тримання під вартою без визначення застави строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 01 грудня 2025 року включно.
Із вказаною ухвалою не погодились захисники ОСОБА_11 який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 , захисник ОСОБА_6 який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 , захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_14 , захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_15 .
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_11 який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 , вважає, що ухвала про продовження тримання під вартою ОСОБА_12 постановлена без законних підстав та підлягає скасуванню. Вказує, що суд не врахував обставини, які свідчать про можливість застосування іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, зокрема те, що всі речові докази перебувають у володінні сторони обвинувачення й не можуть бути спотворені. Зазначає, що прокурор обґрунтовує продовження запобіжного заходу посиланням на всі можливі ризики, передбачені ст. 177 КПК України, однак суд не навів конкретних доказів на їх підтвердження та не встановив, яким чином звільнення ОСОБА_12 може зашкодити кримінальному провадженню. Вважає, що суд не взяв до уваги особу обвинуваченого, який має дитину, не притягувався раніше до кримінальної відповідальності та має постійне місце проживання, що у поєднанні з відсутністю прямих доказів причетності свідчить про недоведеність підозри. Вказує, що слідчий суддя проігнорував вимогу сторони захисту навести хоча б один доказ, який би підтверджував причетність ОСОБА_12 до інкримінованих злочинів. Зазначає, що посилання суду на загальну тяжкість справи та серйозність обвинувачень не можуть бути достатніми підставами для тривалого тримання під вартою. Вважає, що суд необґрунтовано відмовив визначити заставу як альтернативний запобіжний захід, хоча таке рішення потребує належного мотивування та врахування практики ЄСПЛ. Вказує, що існують усі підстави для застосування цілодобового домашнього арешту за адресою проживання обвинуваченого або застави відповідно до ст. 182 ч. 5 п. 3 КПК України. Зазначає, що подальше тримання під вартою може стати підставою для звернення до ЄСПЛ за п. 1 ст. 5 Конвенції, оскільки відсутня належно обґрунтована підозра та правові підстави для обмеження свободи.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_14 , вважає, що суд першої інстанції не довів реальних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема ризику переховування, незаконного впливу на учасників провадження, перешкоджання розслідуванню чи вчинення нового злочину. Зазначає, що тяжкість інкримінованого діяння не може бути самостійною підставою для тримання під вартою, а суд не навів жодних фактичних обставин, які б підтверджували існування ризиків, обмежившись загальними твердженнями та цитуванням клопотання прокурора. Вказує, що ОСОБА_14 має постійне місце проживання, сім'ю, соціальні зв'язки, позитивні характеристики, не мав намірів залишати територію України, що нівелює ризик втечі. Зазначає, що свідки та потерпілі вже допитані, доказів можливого впливу на них не подано, а завершення досудового розслідування виключає ризик перешкоджання провадженню. Вважає, що прокурор не надав жодного належного доказу існування ризиків, а суд не здійснив критичної оцінки доводів обвинувачення та не перевірив наявність фактичних даних на їх підтвердження. Зазначає, що суд першої інстанції не розглянув можливість застосування більш м'яких альтернативних запобіжних заходів, зокрема домашнього арешту, всупереч вимогам ст. 183, 194, 196 КПК України. Вказує, що суд не визначив розмір застави, хоча був зобов'язаний це зробити за відсутності виняткових підстав, і тим самим порушив норми КПК та стандарти ЄСПЛ. Вважає, що тримання під вартою без появи нових ризиків є порушенням ст. 5 Конвенції, а судове рішення ґрунтується на припущеннях, а не на конкретних доказах. Зазначає, що в ухвалі відсутні мотиви недостатності більш м'яких заходів, що свідчить про неповноту судового розгляду та істотні порушення кримінального процесуального закону. Вказує, що суд фактично взяв на себе функцію обвинувачення, самостійно шукаючи ризики без наданих доказів, і проігнорував вимоги ст. 132 КПК щодо обов'язку сторін підтверджувати обставини, на які вони посилаються. Вважає, що продовження тримання під вартою є невиправданим та надмірним, з огляду на тривалий строк утримання, відсутність порушень з боку ОСОБА_14 та його міцні соціальні зв'язки. Зазначає, що суд не врахував практику ЄСПЛ, яка забороняє попереднє ув'язнення як «очікування вироку» та вимагає наведення конкретних фактів, що підтверджують ризики. Вказує, що невідповідність висновків суду фактичним обставинам, істотні порушення КПК та неправильне застосування закону є підставами для скасування ухвали згідно зі ст. 409 КПК України. Вважає, що ОСОБА_14 може бути забезпечена належна процесуальна поведінка шляхом застосування цілодобового домашнього арешту за місцем проживання. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та обрати ОСОБА_14 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною цілодобово залишати місце проживання: АДРЕСА_1 , житло перебуває у користуванні його дружини
ОСОБА_16 апеляційній скарзі захисник захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_15 , вважає, що ухвала суду про продовження тримання під вартою ОСОБА_15 є необґрунтованою та підлягає перегляду, оскільки сторона обвинувачення не довела наявність усіх передбачених законом підстав для застосування найсуворішого запобіжного заходу. Вказує, що суд першої інстанції не встановив обґрунтованої підозри, не довів наявність конкретних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також не обґрунтував неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів. Зазначає, що матеріали кримінального провадження не містять доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували участь ОСОБА_15 у злочинній організації або виконання ним функцій, притаманних такому об'єднанню. Вважає, що ризики, на які посилається сторона обвинувачення (переховування, вплив на свідків, знищення доказів, продовження злочинної діяльності), викладені абстрактно, не підтверджені матеріалами справи та суперечать фактичним обставинам. Вказує, що у ОСОБА_15 є сталі соціальні зв'язки, офіційне місце реєстрації, сім'я, хвора мати, він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, що відповідно до ст. 178 КПК України повинно враховуватися судом. Зазначає, що обшуки проведені, речі та документи вилучені, а тому відсутні підстави вважати, що підозрюваний може щось знищити чи сховати. Вважає, що посилання прокурора на можливість впливу на свідків є необґрунтованим, оскільки ОСОБА_15 не відомі зазначені в обвинувальному акті особи. Вказує, що ризик продовження злочинної діяльності є голослівним та не підтверджений доказами. Зазначає, що суд не визначив розмір застави, хоча відповідно до ст. 183, 182 КПК України мав це зробити, і відсутність мотивованих підстав для її невизначення є порушенням. Вважає, що суд не врахував практику ЄСПЛ, згідно з якою тримання під вартою має бути винятком, а ризики - конкретними та підтвердженими, а не абстрактними. Вказує, що тяжкість можливого покарання не може бути єдиною підставою для тримання під вартою, відповідно до рішень ЄСПЛ. Зазначає, що позбавлення волі не може перетворюватися на завчасне відбування покарання, і суд мав оцінити особу підозрюваного, його поведінку, соціальні зв'язки та інші індивідуальні обставини. Вважає, що за наведених обставин клопотання прокурора не було доведено, підстави для тримання під вартою відсутні, а ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у вигляді тримання під вартою - відмовити, змінити запобіжний захід набудь-який не пов'язаний з триманням під вартою або визначити, як альтернативу, заставу.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 , вказує, що ухвала про продовження тримання під вартою була постановлена без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу та без належної мотивації відмови у його зміні. Вказує, що відповідно до ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується лише за умови доведеності неможливості запобігти ризикам за допомогою більш м'яких заходів, зокрема цілодобового домашнього арешту з електронним контролем. Зазначає, що апеляційна скарга ґрунтується на стані здоров'я ОСОБА_13 , який переніс операцію на колінному суглобі, має стійкі порушення функції опори та ходу, потребує реабілітації й належного медичного нагляду, що неможливо забезпечити в умовах СІЗО. Вказує, що медичні документи підтверджують наявність післятравматичного гонартрозу, стійкого больового синдрому та потребу в спеціалізованому лікуванні, яке не надається у місцях тримання під вартою, де він отримує лише симптоматичні препарати. Зазначає, що відсутність належної медичної допомоги може становити порушення ст. 3 Європейської конвенції з прав людини, про що свідчить практика ЄСПЛ у справах щодо ненадання медичної допомоги ув'язненим. Вважає, що суд тривалий час продовжує тримання під вартою, посилаючись на однакові підстави, не наводячи нових мотивів та не оцінюючи змін обставин, що суперечить вимогам КПК та позиції Конституційного Суду України. Вказує, що ОСОБА_13 характеризується позитивно, раніше не судимий, стягнень не має, порушень режиму не допускав, має постійне місце реєстрації та міцні соціальні зв'язки, що зменшує ризики неналежної процесуальної поведінки. Зазначає, що батько обвинуваченого має тяжкі захворювання й потребує догляду, а брат перебуває на військовій службі, тому ОСОБА_13 є єдиним, хто може забезпечувати догляд за батьком. Вважає, що сама тяжкість обвинувачення не може бути підставою для тривалого тримання під вартою, що підтверджується практикою ЄСПЛ. Вказує, що суд мав визначити розмір застави, співмірний ризикам та особі обвинуваченого, відповідно до ст.177-178 КПК України, а також з урахуванням стандартів ЄСПЛ щодо застави як ефективного запобіжного заходу. Зазначає, що продовження тримання під вартою без визначення розміру застави є необґрунтованим та здійснене з істотним порушенням вимог КПК України. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити в задоволені клопотання прокурора і обрати менш суворий запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, або визначити розмір застави.
Перевіривши надані матеріали, вислухавши думку учасників судового засідання, обговоривши доводи апеляційних скарг колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України, передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 в достатній мірі досліджені обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та зроблений обґрунтований висновок про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинувачених під вартою.
Врахована наявність об'єктивних причин, які не дозволяють закінчити судовий розгляд з ухваленням вироку до спливу строку тримання обвинувачених під вартою, а також існування ризиків переховування, а також незаконного впливу на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Хоча свідки по справі надали пояснення, судовий розгляд кримінального провадження триває, свідки надали викривальні покази, що може спонукати обвинувачених до спроб здійснення незаконного впливу з метою зміни або відмови свідків від показів, які мають істотне значення для повного та всебічного судового розгляду.
З наданих матеріалів слідує, що ОСОБА_12 обвинувачується за ч.2 ст. 255, ч.4 ст. 28 ч.3 ст. 307, ч.4 ст. 28 ч.2 ст. 317, ч.4 ст. 28 ч.3 ст. 313, ч.4 ст. 28 ч.3 ст. 311, ч.4 ст. 28 ч.1 ст. 263 КК України, ОСОБА_13 обвинувачуються за ч.1 ст. 255, ч.4 ст. 28 ч.3 ст. 307, ч.1 ст. 263, ч.4 ст. 28 ч.4 ст. 321 КК України, ОСОБА_14 обвинувачуються за ч.2 ст. 255, ч.4 ст. 28 ч.3 ст. 307, ч.4 ст. 28 ч.4 ст. 321 КК України, ОСОБА_15 за ч.1 ст. 255, ч.4 ст. 28 ч.3 ст. 307, ч.4 ст. 28 ч.2 ст. 317, ч.4 ст. 28 ч.3 ст. 313, ч.4 ст. 28 ч.3 ст. 311, ч.4 ст. 28 ч.1 ст. 263 КК України які відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжкими, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна, а тому перебуваючи на волі і усвідомлюючи ймовірність призначеного покарання останні можуть переховуватись від суду.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Суд апеляційної інстанції наголошує, що вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.
Колегія суддів зауважує, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачені можуть здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій.
Заявлені прокурором ризики є цілком ймовірними та чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто поза всяким сумнівом здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі, а тому доводи захисника про необґрунтованість заявлених ризиків є такими, що не заслуговують на увагу.
Доводи сторони захисту щодо особи обвинуваченого ОСОБА_12 , який має на утриманні дитину, раніше не судимий та має постійне місце проживання, а також обвинуваченого ОСОБА_13 , який має постійне місце проживання, здійснює підприємницьку діяльність, раніше не судимий, доглядає хворого батька та має проблеми зі станом здоров'я, що потребують належного лікування, а також посилання на наявність соціальних зв'язків обвинувачених ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , який має сталі соціальні зв'язки, офіційне місце реєстрації, сім'ю, хвору матір та раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, були предметом всебічної оцінки суду першої інстанції.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такою оцінкою та зазначає, що наведені обставини не є достатньо вагомими й самі по собі не можуть слугувати підставою для зміни обраного запобіжного заходу, оскільки вони існували на момент вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень і не стали стримуючим фактором від здійснення протиправної діяльності.
Стороною захисту під час апеляційного розгляду не надано документально підтверджених та переконливих доказів, що унеможливлюють перебування ОСОБА_13 під вартою та наявність загрози здоров'ю та життю обвинуваченого та те, що обвинувачений позбавлений необхідної медичної допомоги та неможливістю лікування в умовах тримання під вартою.
Доводи сторони захисту про відсутність порушень та невчинення обвинуваченими дій, передбачених ст. 177 КПК України, є необґрунтованими та не спростовують наявності ризиків, визначених зазначеною нормою закону. Факт належної процесуальної поведінки обвинувачених і відсутність спроб вчинення дій, передбачених ст. 177 КПК України, не свідчить про відсутність таких ризиків у подальшому та обумовлений, насамперед, дієвістю застосованого до них запобіжного заходу.
При цьому враховується, що обвинувачені вчинили інкриміновані кримінальні правопорушення, за попередньою змовою групою осіб у складі злочинної організації, згідно відведених їм ролей систематично вчиняли протиправні дії, спрямовані на незаконний обіг наркотичних речовин, що саме по собі свідчить про те, що ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 можуть вчинити інші кримінальні правопорушення.
Посилання сторони захисту, що обвинувачені не вчиняли інкриміноване кримінальне правопорушення, свою вину не визнають, у матеріалах справи відсутні докази які безпосередньо пов'язують обвинувачених з інкримінованими діями, не є предметом апеляційного розгляду у відповідності до положень ст.422-1 КПК України, тож колегія суддів не вдається до оцінки даних доводів.
З наданих матеріалів слідує, що обвинувачені обвинувачується у вчиненні злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжкими, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна, а тому перебуваючи на волі і усвідомлюючи ймовірність призначеного покарання можуть переховуватись від суду. А тому, враховується, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Ствердження захисників щодо забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених шляхом застосування альтернативних запобіжних заходів, зокрема визначення застави або застосування цілодобового домашнього арешту не є слушними.
Приписами п. 4, п.5 ч. 4 ст. 183 КПК України, передбачено що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177та178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, передбаченого статтями 255 - 255-3 КК України, щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
З урахуванням даних про особу обвинувачених, враховуючи обсяг пред'явленого обвинувачення кількості епізодів злочинної діяльності, об'єкта злочинного посягання, а саме незаконного обігу та збуту наркотичних речовин та стадію судового провадження, на якій свідки по справі ще не допитані, усі докази ще не досліджені, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про неможливість застосування до ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або визначення застави, як того просить сторона захисту.
Запобіжний захід з урахуванням його тривалості на даний час не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України (Samoylovichv. Ukraine, заява №28969/04, від 16 травня 2013 року).
З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції законною, обґрунтованою, вмотивованою, підстави для її скасування відсутні, тому апеляційні скарги захисників слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу судді Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 03 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за №12024041730001689 від 21.10.2024 року, про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави обвинуваченим ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , строком на 60 днів, до 01 грудня 2025 року включно - без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді