апеляційне провадження №22-ц/824/12728/2025
справа №363/6676/23
22 грудня 2025 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Желепи О.В., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Усмановою Євгенією Ільдарівною, та апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Лупейком Олександром Васильовичем, на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Баличевої М.Б., повне судове рішення складено 09 травня 2025 року,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
встановив:
1. Короткий виклад доводів пред'явленого позову.
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позову вказує, що 06 серпня 1988 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вишгородського районного управління юстиції у Київській області між позивачем та відповідачкою зареєстровано шлюб, про що складено актовий запис № 111.
04 вересня 2012 року шлюб між сторонами розірвано, про що складено актовий запис № 67. Факт реєстрації шлюбу та його розірвання підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00042138835 від 03 листопада 2023 року.
За час шлюбу сторонами придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується даними Договору купівлі-продажу від 17 січня 1996 року, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу Левчук О.Б. Квартира зареєстрована на відповідачку.
З метою поділу спільного майна позивач ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 з відповідною пропозицією, направивши таку поштовим зв'язком на адресу відповідачки. Вказану пропозицію відповідачка отримала 11 листопада 2023 року, що підтверджується роздруківкою трекінгу листа з веб-сайту Укрпошти. У пропозиції позивач просив відповідачку розглянути можливість поділу квартири та повідомити його про прийняте рішення протягом 5 календарних днів від дати отримання пропозиції, проте станом на 23 листопада 2023 року відповіді не надійшло.
Позивач фактично не проживає у спірній квартирі з 2014 року, проте має право на виділення своєї ідеальної частки в розмірі половини квартири, оскільки квартира набута за спільні кошти подружжя. Позивач має право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю часткою, а без визначення частки він фактично позбавлений усіх прав власника, тому вимушений звернутися до суду.
Вказує, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу становитиме 15 000 грн та за підготовка позову - 3 000 грн.
Мотивуючи наведеним, просить в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , жилою площею 39,9 кв.м, загальною площею 64,6 кв.м.
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 01 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив висновок, що квартира АДРЕСА_1 , придбана сторонами в період шлюбу, отже така є спільною сумісною власністю подружжя, проте позивачем пропущено позовну давність.
Суд зазначив, що сторони розірвали шлюб 04 вересня 2012 року, після розірвання шлюбу позивач залишився проживати у спірній квартирі до 2014 року. Сторони підтвердили, що спору щодо нерухомого майна у них не було. В подальшому позивач переїхав проживати до спільної доньки за її ініціативою, щоб уникнути сварок, відтак суд зробив висновок, що саме з цього часу у ОСОБА_1 виникло право на подання позовної заяви про поділ майна та визнання права власності на частину спірної квартири.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з ухваленим рішенням, адвокатом Усмановою Є.І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що за змістом заяв та пояснень ОСОБА_3 заперечує, що спірна квартира є спільною власністю, стверджуючи, що кошти на придбання та ремонт дали її батьки. Відповідачка не підтвердила свої твердження допустимими доказами. Крім того, заявила про застосування позовної давності, що можливо лише якщо вона погоджується, що квартира є об'єктом спільної сумісної власності. Суд першої інстанції констатував відсутність доказів на спростування презумпції виникнення права спільної власності та визнав, що спірна квартира належала і належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності. З такими висновком суду скаржник погоджується.
Разом з цим, при вирішенні питання про перебіг позовної давності суд, всупереч поясненням сторін та показанням свідків, зазначив, що нібито у 2014 році у позивача виникло право на звернення до суду з позовом про поділ майна, хоча фактичний спір виник лише у листопаді 2023 року.
Висновок суду про початок перебігу позовної давності з 2014 року не підтверджується доказами та суперечить нормам статті 261 ЦК України, статті 72 СК України.
Отже, суд першої інстанції неправильно встановив дату початку перебігу позовної давності та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі просить приєднати до матеріалів справи відповідь Вишгородського міського голови на заяву ОСОБА_1 №02-16/311 від 03 червня 2025 року, визнавши поважними причини її неподання на стадії підготовчого засідання до суду першої інстанції (через необізнаність про існування факту, що підтверджений у відповіді).
В обґрунтування клопотання зазначає, що про зняття відповідачкою позивача з реєстрації місця проживання у спірній квартирі він дізнався лише після ухвалення оскаржуваного рішення, оскільки відповідачка про такі дії його не повідомляла. У зв'язку з цим позивач був позбавлений можливості подати відповідні докази до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 серпня 2022 року у справі № 541/312/21, від 27 березня 2024 року у справі справа № 509/2196/15-ц та від 26 січня 2023 року у справі справа № 296/1550/20.
Мотивуючи наведеним, просить рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 травня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позову задовольнити.
Не погодившись з ухваленим рішенням в частині мотивів відмови у задоволенні позову, адвокатом Лупейко О.В., який діє в інтересах ОСОБА_4 , подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам.
Вказує, що з 06 серпня 1988 року по 04 вересня 2012 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Спірна квартира придбана 17 січня 1996 року у період шлюбу, проте куплена виключно на кошти батьків відповідачки особисто для неї та оформлена на її ім'я. Угода здійснювалась у купонах, еквівалент покупки становив приблизно 15 тис. доларів США, що перевищувало можливості ОСОБА_1 чи ОСОБА_4 .. Договір купівлі-продажу прямо вказує, що кошти сплачувала особисто відповідачка, ремонт квартири також здійснювався за рахунок батьків відповідачки.
Вказує, що з моменту придбання квартири і до дати пред'явлення позовних вимог остання була впевнена, що квартира належить лише їй на праві особистої власності, і цей факт ніколи не оспорювався родиною або позивачем. Позивач не сплачував комунальні послуги за період з 1996 по 2014 рік, коли фактично не проживав у квартирі, що підтвердили свідки та відповідні документи.
Уважає, що квартира є особистою власністю відповідачки, яка не підпадає під режим спільної сумісної власності подружжя.
Факт, що спірна квартира належала лише відповідачці підтверджує і перебування ОСОБА_1 на квартирному обліку у Вишгородській міській раді під час шлюбу. Суд мав врахувати цю обставину, проте цього не зробив.
Мотивуючи наведеним, просить рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 травня 2025 року у справі №363/6676/23 у частині недоведеності особистої приватної власності на спірну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 скасувати, у решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.
Відзивів на апеляційні скарги не надходило.
5. Позиція учасників справи.
21 жовтня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли пояснення адвоката Лупейка О.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , у яких адвокат просить долучити до матеріалів справи докази перебування позивача на квартирному обліку.
В судовому засіданні адвокат Усманова Є.І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подану апеляційну скаргу підтримала, просила суд її задовольнити. Проти задоволення апеляційної скарги, поданої адвокатом Лупейко О.В., який діє в інтересах ОСОБА_4 , заперечувала.
ОСОБА_4 та її представник - адвокат Лупейко О.В. підтримали подану апеляційну скаргу. Проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , поданої адвокатом Усмановою Є.І., заперечували.
6. Позиція суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Усманової Є.І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та її представника - адвоката Лупейка О.В., розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Усмановою Євгенією Ільдарівною підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_2 , подана адвокатом Лупейком Олександром Васильовичем задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, апеляційним судом задоволені клопотання сторони позивача та сторони відповідача про прийняття додаткових доказів з метою повного і всебічного з'ясування обставин справи.
7. Фактичні обставини справи, установлені судом.
З даних витягу з державного реєстру актів цивільного стану №00042138835 від 03 листопада 2023 року убачається, що 06 серпня 1988 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстрований шлюб, який 04 вересня 2012 року розірвано (том 1 а.с. 5-6).
Згідно даних договору купівлі-продажу від 17 січня 1996 року убачається, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 продали, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_1 . Згідно пункту 2 договору продаж квартири вчинено за 2 850 000 000 (два міль'ярди вісімсот п'ятдесят мільйонів) карбованців (том 1 а.с. 12).
06 листопада 2023 року ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_3 пропозицію поділу спільного майна подружжя (том 1 а.с. 10).
Згідно даних довідки №78 від 22 січня 2023 року, виданої Вишгородською міською радою, убачається, що ОСОБА_3 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , разом із матір'ю ОСОБА_9 , дочкою ОСОБА_10 , зятем ОСОБА_11 та онучкою ОСОБА_12 (а.с. 66 зворот).
Згідно даних листа Вишгородської міської ради №02-14/2491 від 25 серпня 2025 року убачається, що ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку Виконавчого комітету Вишгородської міської ради з 20 грудня 2007 року на позачергове отримання житла, як особа, яка постраждала внаслідок аварії ЧАЕС (том 3 а.с. 63).
Згідно даних довідки про реєстрацію місця проживання особи №413 від 29 січня 2020 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 з 20 січня 1996 року по теперішній час. За вказаною адресою зареєстровано всього чотири особи (том 3 а.с. 65).
Згідно даних довідки про реєстрацію місця проживання особи №414 від 29 січня 2020 року ОСОБА_3 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 з 20 січня 1996 року по теперішній час (том 3 а.с. 67).
З даних довідки про склад сім'ї №2675 від 24 жовтня 2018 року убачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 . За вказаною адресою також зареєстровані ОСОБА_3 (власник), ОСОБА_1 (чоловік), ОСОБА_13 (дочка), ОСОБА_10 (дочка) (том 3 а.с. 70).
Відповідно до рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради №34 від 18 лютого 2016 року у зв'язку із поліпшенням житлових умов ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , знято з обліку потребуючих поліпшення житлових умов, внесено зміни до квартоблікової справи ОСОБА_1 (том 3 а.с. 71).
З даних довідки Вишгородської районної гімназії "Інтелект" №270 від 21 серпня 2012 року убачається, що ОСОБА_3 дійсно працює у Вишгородській районній гімназії "Інтелект" на посаді вчителя математики та фізики з 2000 року і по цей час.
З даних довідки №13 від 21 серпня 2012 року убачається, що ОСОБА_15 працює на ПП "Авентин" з 02 квітня 2012 року, на посаді економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності по теперішній час. Форма працевлаштування основна (том 3 а.с. 94).
8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, поданої адвокатом Лупейко О.В. в інтересах ОСОБА_4 , колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до частин 1, 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України в редакції, що діяла на час придбання спірної квартири АДРЕСА_1 передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Аналогічна норма закріплена у статті 57 СК України.
Статтею 16 Закону України «Про власність», чинного на час придбання спірної квартири, визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і КпШС України.
Результат аналізу наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку, що кошти подружжя, як і інше майно, набуте у шлюбі, належать їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не спростовано відповідними доказами.
У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них (стаття 28 КпШС України).
Вказані норми, що діяли на час придбання спірної квартири, узгоджуються з нормами чинного сімейного законодавства України. Зокрема відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у статті 368 ЦК України, частина третя якої передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина 2 статті 372 ЦК України).
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частину третю статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Конструкція норми статті 22 КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Отже, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17 та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
У цій справі стороною відповідачки не подано жодного доказу на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, та висновки суду в цій частині є правильними та доводами апеляційної скарги не спростовуються.
Само по собі перебування позивача на квартирному обліку на установлення наведених обставин не впливає та не дає підстав для висновку про належність спірної квартири відповідачці на праві особистої власності.
При цьому, факт користування іншим жилим приміщенням не позбавляє позивача права власності на це майно. Натомість, якщо частка у спільному майні подружжя потребує утримання, збереження, догляду (зокрема, квартира), той з (колишнього) подружжя, який продовжує користуватися цим майном та утримувати його, має право вимагати від другого з (колишнього) подружжя відповідної матеріальної (грошової) компенсації понесених витрат.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд робить висновок про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_2 , поданої адвокатом Лупейком О.В.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , поданої адвокатом Усмановою Є.І., апеляційний суд робить висновок про її задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, слід враховувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
Відтак, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина 2 статті 72 СК України).
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19), від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19), від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц (провадження № 61-15213св19) та від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17 (провадження № 61-13857св19).
Докази, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя, а саме ОСОБА_1 , на набуте у період шлюбу майно - спірну квартиру, зареєстровану за ОСОБА_4 , у матеріалах справи відсутні, що свідчить про відсутність порушення права ОСОБА_1 до звернення до відповідачки в листопаді 2023 року з пропозицією про поділ майна, на яку останньою відповіді надано не було.
Суд першої інстанції зазначеного не врахував та неправильно встановив дату початку перебігу позовної давності, у зв'язку з чим зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до підпункту в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції має містити резолютивну частину із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, поданої фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки позовну заяву та апеляційну скаргу подано в електронній формі, підлягають застосуванню положення частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», відповідно до яких застосовується понижувальний коефіцієнт 0,8.
Судом установлено, що при ціні позову 900 000,00 грн розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання позовної заяви, становить 7 200,00 грн (900 000,00 грн ? 1 % ? 0,8), а за подання апеляційної скарги - 10 800,00 грн (900 000,00 грн ? 1 % ? 150 % ? 0,8).
Разом з тим установлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», що підтверджується даними посвідчення серії НОМЕР_1 особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
З огляду на те, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено, відповідно до положень статті 141 ЦПК України з відповідачки на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 7 200,00 грн за розгляд справи судом першої інстанції та 10 800,00 грн - за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Лупейком Олександром Васильовичем, залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Усмановою Євгенією Ільдарівною, задовольнити.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення такого змісту.
Позов задовольнити.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , жилою площею 39,9 кв.м, загальною площею 64,6 кв.м.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави 7 200 грн у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції, а також 10 800 грн у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді О.В. Желепа
В.В. Соколова