Справа № 753/25387/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/9363/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
16 грудня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Мала Дівиця, Прилуцького району, Чернігівської області, громадянина України, із середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 25 листопада 2025 рокучастково задоволено клопотання слідчого СВ Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_9 , погоджене з прокурором Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100020004244 від 23.11.2025 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України на 60 днів, по 21.01.2026 року включно.
Цією ж ухвалою визначено розмір застави в сумі 454 200,00 гривень, у разі внесення якої ОСОБА_7 має бути звільнено з-під варти.
Роз'яснено, що підозрюваний ОСОБА_7 або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду.
У разі внесення застави на підозрюваного ОСОБА_7 покладено такі обов'язки: прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; сповіщати слідчого, прокурора, суд про зміну свого місця проживання та/або роботи; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; утриматися від спілкування з потерпілим та свідками у вказаному кримінальному провадженні.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, визначено по 21.01.2026 року.
У разі внесення застави заставодавцем покладено на нього обов'язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного ОСОБА_7 та його явки за викликом до слідчого, прокурора, суду.
Роз'яснено, що у разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, він вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави та зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Контроль за виконанням ухвали покладено на прокурора Дарницької окружної прокуратури м. Києва.
В іншій частині в задоволенні клопотання відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 25 листопада 2025 року та постановити нову ухвалу, якою застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід - цілодобовий домашній арешт за місцем його проживання: АДРЕСА_1 з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник посилається на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
Оскільки взяття під варту є виключним і найбільш суворим запобіжним заходом, який застосовується лише тоді, коли є підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків і належної поведінки, захисник вважає, що відсутні підстави для застосування до ОСОБА_7 виняткового запобіжного заходу - тримання під вартою.
Апелянт наголошує, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, вказані в статті 178 КПК України.
Зазначає, що на клопотання слідчого захисником були проголошені в судовому засіданні заперечення, на які слідчий суддя не звернув жодної уваги та не надав їм належної правової оцінки.
Також вказує, що в судовому засіданні до матеріалів клопотання були долучені документи, які характеризують ОСОБА_7 з позитивної сторони, зокрема: копія документа, яким старшого солдата ОСОБА_7 нагороджено відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» відповідно до указу Президента України від 17.02.2016 року №53/2016; копія грамоти командира військової частини НОМЕР_1 ; копія подяки командира військової частини НОМЕР_2 ; копія подяки Малодівицької селищної ради; копія посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_3 ; копія нагороди почесним нагрудним знаком командира НОМЕР_4 окремої аеромобільної бригади «За сумлінну службу».
На наведені вище характеризуючі підзахисного документи слідчий суддя не звернув жодної уваги та не надав їм правової оцінки.
На думку захисника, попередня сумлінна поведінка ОСОБА_7 , служіння його на користь українського народу заслуговують на врахування при обранні йому запобіжного заходу в бік його пом'якшення.
Захисник вважає, що достатнім запобіжним заходом, який може забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків під час досудового розслідування та суду є цілодобовий домашній арешт за місцем його проживання: АДРЕСА_1 з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Апелянт стверджує, що неврахування слідчим суддею особи підозрюваного під час обрання щодо нього запобіжного заходу, є достатньою підставою для скасування оскаржуваної ухвали із застосуванням щодо підозрюваного іншого більш м'якого запобіжного заходу.
Крім цього, захисник зазначає, що жодний ризик, передбачений статтею 177 КПК України, слідчим та прокурором не доведений.
Враховуючи наведене вище, захисник вважає, що ухвала слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 25.11.2025 року є такою, що не відповідає повноті судового розгляду, висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення. В ухвалі суду присутнє істотне порушення норм КПК України, норм ЄКПЛ та практики ЄСПЛ у зв'язку з незаконним та необґрунтованим обранням стосовно підозрюваного виняткового запобіжного заходу - тримання під вартою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити з наведених у ній підстав, пояснення прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183, 199 КПК України.
Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів провадження, у провадженні слідчого відділу Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві перебуває кримінальне провадження № 12025100020004244 від 23.11.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Згідно даних клопотання, 23.11.2025 року близько 08 год. 23 хв., ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Севастопольська, буд. 9, звернув свою увагу на раніше йому невідому ОСОБА_10 , яка тримаючи в лівій руці рюкзак йшла за місцем працевлаштування. В цей час, у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на протиправне заволодіння чужим майном з корисливих мотивів.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що його дії матимуть відкритий характер як для потерпілої так і для сторонніх осіб, пішов слідом за ОСОБА_10 , вздовж тротуарної доріжці по вул. Севастопольська, неподалік будинку № 9 та наблизившись до неї зі сторони спини, лівою рукою обхопив потерпілу за шию, утримуючи в правій руці завчасно заготовлений предмет, зовні схожий на пістолет, який ОСОБА_7 приставив до спини ОСОБА_10 , після чого застосовуючи психічне насильство, що виражалось в погрозі заподіяти фізичне насильство, у тому числі погрозу вбивством, ОСОБА_7 наказав потерпілій передати йому грошові кошти та ювелірні вироби, які вона має при собі.
Усвідомлюючи реальну загрозу своєму життю та здоров'ю, що виражалось в утриманні предмету, схожого на пістолет біля своєї спини, потерпіла ОСОБА_10 дістала з власного рюкзака та передала ОСОБА_7 , належні їй грошові кошти в загальній сумі 1150,00 грн.
Після чого ОСОБА_7 , довівши свій злочинний умисел до кінця, з місця вчинення кримінального правопорушення зник, завдавши ОСОБА_10 матеріальної шкоди на загальну суму 1150,00 грн.
23.11.2025 року ОСОБА_7 було затримано в порядку ст.208 КПК України.
23.11.2025 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
23.11.2025 року слідчий СВ Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_9 , за погодження з прокурором Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва з клопотанням у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100020004244 від 23.11.2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В клопотанні слідчий посилався на те, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном (розбій), поєднаного із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинений в умовах воєнного стану, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами у їх сукупності.
Слідчий зазначив, що метою застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 , згідно ст. 177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Також вказав, що в порядку ст. 177 КПК України встановлений ризик, що підозрюваний може ухилятись від виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, а саме:
- переховуватись від органів досудового розслідування та суду, так як ОСОБА_7 знає про тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання його винуватим у даному злочині, ОСОБА_7 обізнаний в мірі покарання та усвідомлює, що за даний злочин передбачене покарання у вигляді позбавлення волі строком до 15-ти років з конфіскацією майна, а також останній не має міцних соціальних зв'язків, що спонукатиме його до переховування від органів досудового розслідування та/або суду;
- вчинити інший злочин, оскільки ОСОБА_7 не має постійного місця роботи та засобів для власного забезпечення, у зв'язку з цим існує ризик що останній продовжуватиме свій злочинний шлях для отримання власної матеріальної вигоди;
- незаконно впливати на свідків, потерпілого у цьому ж кримінальному провадженні. Свідки, потерпілий у цьому ж кримінальному провадженні надають покази, які у своїй сукупності підтверджують вину підозрюваного у вчиненні злочину, тому з метою уникнення відповідальності або її пом'якшення з боку підозрюваного може здійснюватися незаконний вплив на них.
Орган досудового розслідування вважає, що до підозрюваного не може бути застосований запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання у зв'язку з тим, що останній вчинив умисний злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів та за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 8 до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Також, до підозрюваного не може бути застосований запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у зв'язку з тим, що така міра обмеження особистої свободи буде абсолютно недієвою, зважаючи на обставини вчинення злочину та встановлені і обґрунтовані у даному клопотанні ризики, а також потрібно взяти до уваги те, що у останнього відсутні засоби зв'язку, що унеможливить належне забезпечення його виклику до слідчого, прокурора та/або суду. Також підозрюваний не має місця проживання на території міста Києва, таким чином вказаний запобіжний захід у вигляді домашнього арешту не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Крім того, підозрюваний не надав будь-яких підтверджуючих документів про незадовільний стан здоров'я, який би виключав і не унеможливлював його перебування під вартою.?
Беручи до уваги викладене, а також дані про особу ОСОБА_7 , обставини злочину, у вчиненні якого він підозрюється, суд своїми рішеннями повинен забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
У клопотанні слідчий також посилався на те, що відповідно до ч. 4 ст. 183 слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадження, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Посилаючись на вказані обставини, слідчий просив застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) діб, без визначення розміру застави.
Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 25 листопада 2025 року частково задоволено клопотання слідчого СВ Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві ОСОБА_9 , погоджене з прокурором Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100020004244 від 23.11.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України на 60 днів, тобто по 21.01.2026 року включно.
Цією ж ухвалою визначено розмір застави в сумі 454 200,00 гривень, у разі внесення якої ОСОБА_7 має бути звільнено з-під варти.
Роз'яснено, що підозрюваний ОСОБА_7 або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду.
У разі внесення застави на підозрюваного ОСОБА_7 покладено такі обов'язки: прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; сповіщати слідчого, прокурора, суд про зміну свого місця проживання та/або роботи; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; утриматися від спілкування з потерпілим та свідками у вказаному кримінальному провадженні.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, визначено по 21.01.2026 року.
У разі внесення застави заставодавцем покладено на нього обов'язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного ОСОБА_7 та його явки за викликом до слідчого, прокурора, суду.
Роз'яснено, що у разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, він вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави та зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, по'вязані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Контроль за виконанням ухвали покладено на прокурора Дарницької окружної прокуратури м. Києва.
В іншій частині в задоволенні клопотання відмовлено.
Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками слідчого судді, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішенні клопотання про застосування запобіжного заходу для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд згідно змісту вимог ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 , як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, слідчий суддя з'ясував, що наведені у ньому дані свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Зокрема, обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджуються зібраними у ході досудового розслідування доказами, а саме: протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення; протоколом огляду місця події; протоколом допиту потерпілого; протоколами допитів свідків; протоколом затримання ОСОБА_7 ; протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками; іншими матеріалами кримінального провадження в сукупності.
Вагомість наявних доказів вчинення підозрюваним кримінального правопорушення доведена у клопотанні та сумнівів не викликає.
Як вбачається з ухвали слідчого судді, журналу судового засідання, на основі наданих слідчим матеріалів, які обґрунтовують клопотання, слідчий суддя дослідив клопотання і матеріали, які його обґрунтовують, та правильно встановив, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю доказів, які приведені у клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах.
Враховуючи, що слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, встановлювати конкретну кваліфікацію діяння, за яке особа має нести кримінальну відповідальність, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на наведені у клопотанні слідчого докази, у слідчого судді були всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
При цьому, слід зазначити, що для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Апеляційний суд враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої, затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості та правильність кваліфікації дій підозрюваного потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, оцінки належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Також, як того вимагає закон, слідчий суддя встановив наявність достатніх підстав вважати, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається слідчий у клопотанні, доведені, з огляду на додані до клопотання докази.
На переконання колегії суддів, з урахуванням наявних у справі матеріалів, вищевказані висновки слідчого судді є правильними.
Зокрема, оцінюючи доведеність наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховування від органів досудового розслідування та/або суду), колегія суддів виходить із того, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів та за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі строком від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна. Тобто тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим, обґрунтовує ризик того, що з метою уникнення покарання він може вчинити спробу переховування.
Наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України (ризик незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні), вбачається із того, що свідки, потерпілий у цьому ж кримінальному провадженні надають покази, які у своїй сукупності підтверджують вину підозрюваного у вчиненні злочину, тому з метою уникнення відповідальності або її пом'якшення з боку підозрюваного може здійснюватися незаконний вплив на них.
Разом з цим, слід врахувати що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). Тобто, ризик впливу на свідків існує на початковому етапі кримінального провадження, як при зібранні доказів, так і до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (вчинення іншого кримінального правопорушення), обґрунтовується тим, що ОСОБА_7 не має постійного місця роботи та засобів для власного забезпечення, у зв'язку з цим існує ризик, що останній продовжуватиме свій злочинний шлях для отримання власної матеріальної вигоди.
Таким чином, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , його наслідки, характер та обставини інкримінованих йому дій, вік підозрюваного, стан здоров'я, місце проживання та інші обставини, що характеризують особу підозрюваного, дані про соціальні зв'язки та спосіб життя, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні та прокурором в судовому засіданні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
З урахуванням вказаного, на думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
З наведеного убачається, що слідчим суддею враховано обставини справи в сукупності з даними про особу підозрюваного, які вказують на можливість останнього вчиняти дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, в зв'язку з чим відносно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який, на думку колегії суддів, в сукупності з існуючими ризиками, особою підозрюваного, тяжкістю інкримінованого йому кримінального правопорушення та його наслідками, є обґрунтованим, а тому підстав для відмови у задоволенні клопотання слідчого та застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, станом на час розгляду клопотання, колегія суддів не вбачає.
Наявність обставин, які б давали підстави вважати про достатність застосування більш м'якого запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 , ніж тримання під вартою, колегією суддів під час перегляду оскаржуваної ухвали не встановлено.
На переконання колегії суддів, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є пропорційним тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, співрозмірним із тяжкістю інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, у повній мірі зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 та запобігти встановленим в ході апеляційного розгляду ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Оцінюючи можливість застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд апеляційної інстанції насамперед використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена ч. 1 ст. 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Колегія суддів зазначає, що ймовірно вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 187 КК України, у якому він підозрюється, має високий ступінь суспільної небезпеки, за обставинами провадження встановлено наявність передбачених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків, при цьому рішення суду за результатами розгляду питання щодо можливості застосування запобіжного заходу повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Як вбачається із матеріалів провадження, слідчий суддя, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу ОСОБА_7 , який раніше судимий, підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, офіційно не працевлаштований.
Отже, сукупність зібраних доказів та матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою, який є винятковим запобіжним заходом.
При цьому, застосувавши щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 183 КПК України, визначив підозрюваному заставу в розмірі 454 200 грн. 00 коп., який є достатнім для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про незаконність та необґрунтованість ухвали слідчого судді ретельно перевірялися колегією суддів, проте не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Твердження апелянта про недоведеність органом досудового розслідування існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегією суддів не приймаються до уваги та не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Так, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , характер та обставини інкримінованих йому дій, дані про особу підозрюваного у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні та прокурором в судовому засіданні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків та потерпілого у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Посилання апелянта на відомості про особу підозрюваного, зокрема на те, що ОСОБА_7 має ряд відзнак та нагород за військову службу, має заслуги перед Батьківщиною, не спростовують висновки суду про те, що ОСОБА_7 може вчинити дії, передбачені ст. 177 КПК України, та не є достатньою підставою для застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема домашнього арешту, про що порушує питання захисник в апеляційній скарзі.
Наявність у особи державних нагород, відзнак чи незаплямованої репутації, здобутої завдяки заслугам перед суспільством і державою, зокрема у сфері захисту Батьківщини, безумовно, є вагомим фактором, що свідчить про її попередню правослухняну поведінку, високий рівень соціальної відповідальності та позитивний внесок у розбудову державності. Проте, жодні досягнення минулого, якими б значущими вони не були, не можуть розглядатися як абсолютний імунітет від застосування кримінально-процесуальних механізмів, передбачених законодавством у разі наявності обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення.
Кримінальне провадження базується на принципі рівності всіх перед законом, який є невід'ємною складовою верховенства права та гарантією справедливості правосуддя. Згідно зі статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, а будь-які привілеї чи обмеження за будь-якими ознаками, зокрема за соціальним статусом або заслугами, є недопустимими. Відповідно, якщо особі повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, її минулі досягнення можуть бути враховані виключно в контексті характеристики особи, але не як підстава для запровадження особливого порядку кримінального переслідування.
Більше того, виняткове становище особи, зумовлене її заслугами або високим суспільним статусом, за відсутності належного процесуального контролю могло б призвести до вибіркового правозастосування та підриву довіри до судової системи, що суперечило б не лише фундаментальним принципам кримінального процесу, а й самій ідеї справедливості. Якщо особа, яка має нагороди та заслуги, отримує привілеї при застосуванні запобіжного заходу лише на цій підставі, це створює прецедент нерівності перед законом і, по суті, встановлює необґрунтовану індульгенцію від юридичної відповідальності, що прямо суперечить принципу рівності громадян у правовій системі.
Застосування запобіжного заходу не є видом покарання, а виключно превентивним процесуальним механізмом, спрямованим на забезпечення законності та запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. Слідчий суддя, обираючи запобіжний захід, керується виключно критеріями обґрунтованості підозри, ступеня ризику ухилення від правосуддя, можливості впливу на слідство або вчинення нових правопорушень. Жодні інші фактори, зокрема репутаційний аспект чи минулі заслуги особи, не можуть самі по собі слугувати обґрунтуванням для пом'якшення запобіжного заходу, або відмови в застосуванні такого, якщо наявні ризики, які виправдовують його застосування.
Також, всупереч тверджень захисника в апеляційній скарзі, слідчий суддя, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою врахував обставини, визначені ст. 178 КПК України, при цьому, належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності свідчили про те, що стан здоров'я підозрюваного не допускає тримання його під вартою, слідчому судді надано не було, а тому колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про відсутність перешкод для утримування ОСОБА_7 під вартою, який є винятковим запобіжним заходом.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до сталого висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Всі інші обставини, на які посилалась сторона захисту під час апеляційного розгляду, не є безумовними підставами для скасування оскаржуваного рішення та висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 176,177, 178, 182, 183, 194, 199, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4