11 грудня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/18996/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Шкоріної О. І., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 ,
на рішення Ірпінського міського суду Київської області у складі судді Мерзлого Л. В.
від 29 вересня 2025 року
у цивільній справі № 367/7841/25 Ірпінського міського суду Київської області
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення аліментів на утримання дитини та аліментів за минулий період,
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 25% від усіх видів заробітку (доходів) відповідача щомісячно, або, у разі неможливості стягнення відсотку з фактичного доходу, визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 375 євро щомісяця (що становить 25% від мінімальної заробітної плати в Іспанії) у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день платежу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подання позову і до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути аліменти за минулий період з 01.01.2019 по 31.12.2022 роки у фіксованій сумі 60 000 грн.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки від усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 07.07.2025 і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить визначити, що суд першої інстанції допустив порушення принципу об'єктивності та можливий упереджений розгляд справи; визнати неправомірним встановлення місця проживання ОСОБА_2 у м. Донецьк та скасувати таке визначення враховуючи фактичне перебування відповідача за кордоном - Іспанія, острів Ібіца.
Визначити розмір поточних аліментів у твердій валюті - 437,50 євро щомісяця (виходячи з мінімальної заробітної плати кухара на острові Ібіца - 1500 євро на місяць), еквівалентно приблизно 19 300 грн.
Стягнути з відповідача компенсацію за невиконання обов'язків щодо матеріального та морального забезпечення дитини за минулі роки (2019, 2020 та 2022 рр.) у твердій сумі 60 000 грн, що відповідає фактичним витратам на потреби дитини та реальній рівністю участі відповідача у її житті.
Визнати, що суд першої інстанції не використав наявні законні механізми для встановлення фактичних обставин щодо місця проживання та доходів відповідача, зокрема не застосував міжнародну правову допомогу та перевірку документів, що порушує права дитини та матері.
Внести виправлення у тексті рішення, а саме: правильне написання прізвища відповідача - ОСОБА_2 , правильну адресу позивача - смт Коцюбинське замість смт Ворзель, нарахування аліментів почати з 03.06.2025, дати подачі позову.
Зобов'язати суд витребувати від компетентних органів Іспанії (острів Ібіца) підтвердження фактичного місця проживання та офіційного працевлаштування відповідача, а також його індивідуальний ідентифікаційний номер на підставі наявного закордонного паспорта та ідентифікаційного номера відповідача, що дасть змогу визначити реальний дохід та платоспроможність для встановлення справедливих аліментів.
Апелянт-позивач вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів за минулий час та визначення розміру аліментів у частці від доходу, а не у твердій грошовій сумі. Скаржник зазначає, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, зокрема, не врахував фактичне проживання відповідача в Королівстві Іспанія та отримання ним доходу в іноземній валюті, що підтверджується наданими доказами (скріншотами листування, фотографіями з місця роботи, даними про перетин кордону). Апелянт звертає увагу на те, що визначення аліментів у частці від доходу () ускладнює виконання рішення суду за кордоном та порушує інтереси дитини, оскільки реальний дохід відповідача в Іспанії значно перевищує середній по Україні, а механізм стягнення частки з іноземного доходу без міжнародної правової допомоги є неефективним. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду у справі № 452/7856/19, апелянт наголошує на доцільності стягнення аліментів у твердій грошовій сумі з платника, який проживає за кордоном.
Також скаржник вказує на порушення судом норм матеріального права, а саме статті 191 СК України. Стверджує, що судом безпідставно відмовлено у стягненні аліментів за минулий період (60 000 грн), оскільки у матеріалах справи наявні докази ухилення відповідача від утримання дитини та намагання позивача отримати кошти (листування, де відповідач зазначає, що «буде нуль»). Окрім того, апелянт наголошує на неправильному застосуванні процесуальних норм: аліменти присуджено не з дати подання позову (03.06.2025), а з дати усунення недоліків позовної заяви (07.07.2025), що суперечить імперативним вимогам ч. 1 ст. 191 СК України. Скаржник також просить виправити описки в рішенні щодо прізвища відповідача та адреси позивача.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач підтримала апеляційну скаргу із наведених у ній підстав та доводів.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений в порядку ч. 11 ст. 128 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення позивача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28.01.2020 по справі №3673648/19 розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований 17.09.2011 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку, актовий запис № 452.
Додатковим рішенням суду від 16.08.2022, після розірвання шлюбу ОСОБА_4 повернуто дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 ».
Від вищевказаного шлюбу сторони мають спільну малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якої в свідоцтві про її народження записані ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Малолітня донька сторін проживає із позивачкою та перебуває на її утриманні.
Зареєстрованим місцем проживання відповідача є м. Донецьк, що є тимчасово окупованою територією України. Відповідач не перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа.
Будь яких інших достовірних відомостей про місцезнаходження відповідача матеріали справи не містять.
За твердження позивачки відповідач ОСОБА_2 постійно проживає за кордоном на Балеарських островах, місто Ібіца, що підтверджується відкритими джерелами його сторінок у соціальних мережах та листуванням з дитиною. Після переїзду у 2021 році до Польщі відповідач працював кухарем у готельно-ресторанному комплексі «Dom Zegarmistrza Bogatynia» протягом приблизно 2-2,5 років, набувши досвіду професії. У другій половині 2023 року він переїхав на острів Ібіца, де проходив мовні курси та курси підвищення кваліфікації за спеціальністю кухаря, що підтверджується листуванням з дитиною, скріншотами з його сторінок у Facebook, Instagram та Telegram, а також фотографіями робочого процесу на кухні та меню ресторану. З 2023 року відповідач офіційно працевлаштований у ресторані «The Вооо» Eivissa.
Звертаючись до суду із позовом, позивач заявила вимоги про стягнення аліментів альтернативно (у частці від доходу або у твердій грошовій сумі), виходячи із того, що факт постійного проживання відповідача за кордоном та отримання ним доходу в іноземній валюті дозволяє застосувати прив'язку розміру аліментів до мінімальної заробітної плати країни перебування платника, а його тривала неучасть у матеріальному забезпеченні дитини свідчить про ухилення від виконання батьківських обов'язків, що породжує право на стягнення аліментів за попередній період відповідно до частини 2 статті 191 СК України.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що обов'язок утримувати дитину є безумовним для батьків і покладається на них до досягнення дитиною повноліття. Встановивши батьківство відповідача та факт проживання дитини з матір'ю, керуючись ст. ст. 180, 182, 183 СК України, суд дійшов висновку про необхідність стягнення аліментів у розмірі частки від усіх видів заробітку (доходу) платника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відмовляючи у стягненні аліментів за минулий час, суд зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів вжиття заходів щодо одержання аліментів та умисного ухилення відповідача від їх сплати, як того вимагає ч. 2 ст. 191 СК України. Визначаючи дату стягнення аліментів з 07.07.2025, суд фактично прив'язав початок виконання зобов'язання до моменту прийняття заяви до розгляду після усунення недоліків.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо розміру стягнутих аліментів, вважаючи їх законними та обґрунтованими з огляду на наступне.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (ч. 1 ст. 184 СК України).
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з частиною другою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Статтею 183 СК встановлено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально важливим урахуванням інтересів дитини.
Системний аналіз положень статей 181, 183, 184 СК України у взаємозв'язку з нормами цивільного процесуального законодавства дозволяє дійти висновку, що законодавець визначив стягнення аліментів у розмірі однієї чверті від доходу на одну дитину як базовий, мінімально гарантований стандарт забезпечення прав дитини, який за своєю правовою природою є безспірним, про що свідчить можливість його стягнення у спрощеному порядку наказного провадження. Натомість, будь-яка вимога про визначення розміру аліментів у інший спосіб (зокрема, у твердій грошовій сумі) або у більшому розмірі, ніж передбачено частиною 5 статті 183 СК України, вимагає від позивача обґрунтування та доведення необхідності застосування саме такого способу захисту з урахуванням обставин, визначених статтею 182 СК України.
Оцінюючи доводи апелянта про необхідність стягнення аліментів не в частці, а у твердій грошовій сумі в іноземній валюті, колегія суддів виходить із розподілу тягаря доказування, встановленого статтями 12, 81 ЦПК України.
Позивач, стверджуючи про наявність у відповідача стабільного доходу в розмірі 1500 євро та його постійне проживання в Іспанії, зобов'язана була надати суду належні та допустимі докази на підтвердження цих фактів. Проте матеріали справи не містять жодного офіційного документа - довідки з місця роботи, податкової декларації, витягу з реєстрів іноземної держави, копії посвідки на проживання чи трудового контракту, які б підтверджували легалізацію відповідача за кордоном та отримання ним доходу саме у вказаному розмірі та валюті.
Посилання апелянта на роздруківки зі сторінок у соціальних мережах (Facebook, Instagram) та скріншоти приватного листування в месенджерах колегія суддів оцінює критично, оскільки така інформація носить суб'єктивний характер, не має ознак офіційного документа та не дозволяє достовірно встановити юридичний факт працевлаштування та розмір заробітної плати. За відсутності офіційних відомостей від компетентних органів (зокрема Державної прикордонної служби України про перетин кордону на ПМЖ), неможливо виключити вірогідність тимчасового перебування відповідача за межами України або його повернення на батьківщину.
Більше того, встановлення судом розміру аліментів у твердій сумі в іноземній валюті (євро) без беззаперечних доказів отримання боржником доходу саме в цій валюті створює ризики невиконання судового рішення в майбутньому, що суперечить статті 129-1 Конституції України щодо обов'язковості судових рішень. Українське законодавство не містить нормативної прив'язки розміру аліментів до «мінімальної заробітної плати в Іспанії», а суд не вправі ґрунтувати своє рішення на припущеннях про потенційні доходи відповідача за іноземним законодавством.
Отже, враховуючи, що позивач не надала належних доказів наявності у відповідача нерегулярного доходу або інших обставин, які б унеможливлювали стягнення частки від заробітку, а також не підтвердила документально розмір його статків за кордоном, суд першої інстанції правомірно застосував загальне правило статті 183 СК України, встановивши аліменти у розмірі частини доходу, що відповідає принципам розумності, справедливості та балансу інтересів сторін. Такий підхід є найбільш універсальним механізмом захисту прав дитини, оскільки у випадку, якщо платник аліментів працює за кордоном неофіційно або не надає виконавцю відомостей про доходи, заборгованість нараховується виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості в Україні відповідно до частини 2 статті 195 СК України, що гарантує дитині отримання утримання у розмірі, співмірному із середнім рівнем життя в державі.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що визначення аліментів у частці від доходу унеможливить їх стягнення або порушить інтереси дитини через проживання батька за кордоном. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.12.2018 у справі № 469/1357/16-ц, саме на стадії виконання судового рішення державний виконавець реалізує свої повноваження, передбачені частиною 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», з метою захисту інтересів стягувача, зокрема шляхом отримання інформації про доходи боржника від компетентних органів, у тому числі іноземних. При цьому законодавством передбачено дієвий механізм захисту прав дитини у випадку, якщо відомості про реальні доходи платника за кордоном отримати не вдасться або вони будуть відсутні. Згідно з частиною 2 статті 195 СК України, заборгованість за аліментами платника, який не працював на час виникнення заборгованості або є громадянином України, який одержує заробіток у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу (або якщо розмір цього заробітку не підтверджено належним чином у виконавчому провадженні), визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Таким чином, присудження аліментів у частці від доходу не позбавляє дитину утримання, а навпаки, забезпечує їй гарантований мінімум, прив'язаний до економічних показників в Україні, навіть у разі приховування батьком своїх доходів, отриманих за межами країни.
Щодо вимоги про стягнення коштів за минулий час у сумі 60 000 грн, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для її задоволення. Зважаючи на правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо обов'язку суду визначати дійсний зміст позовних вимог незалежно від їх назви, колегія суддів, проаналізувавши природу заявленої суми (яка розрахована позивачем як щомісячний платіж за 36 місяців: 60 000 / 36 = 1 666 грн), кваліфікує її саме як вимогу про стягнення аліментів за минулий час у порядку частини 2 статті 191 СК України, а не як вимогу про стягнення додаткових витрат на дитину (стаття 185 СК України).
Законодавець пов'язує можливість присудження аліментів за минулий час виключно з наявністю доказів того, що позивач вживав заходів щодо одержання аліментів, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням відповідача від їх сплати. У даній справі позивачем не надано доказів вчинення активних дій, спрямованих на отримання коштів у спірний період (направлення офіційних вимог, звернення до органів опіки, подання заяв про видачу судового наказу тощо). Сам по собі факт окремого проживання батька та надання матір'ю доказів понесення витрат на дитину (чеки на придбання гаджетів, оплату відпочинку) підтверджує виконання матір'ю свого батьківського обов'язку, проте не є достатнім доказом умисного ухилення відповідача від сплати аліментів у розумінні статті 191 СК України, що унеможливлює задоволення позову в цій частині.
Разом з тим, колегія суддів констатує порушення судом першої інстанції норм матеріального права в частині визначення початкового моменту стягнення аліментів. Відповідно до імперативних приписів частини 1 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. З матеріалів справи вбачається, що позовна заява надійшла до суду 03.06.2025. Постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху та надання строку для усунення недоліків не впливає на визначення дати початку перебігу аліментних зобов'язань, оскільки згідно з частиною 3 статті 185 ЦПК України, у разі усунення недоліків у встановлений строк, заява вважається поданою в день первісного її подання. Таким чином, висновок суду першої інстанції про стягнення аліментів з 07.07.2025 (дати усунення недоліків) є помилковим, а рішення в цій частині підлягає зміні із зазначенням вірної дати - 03.06.2025.
Щодо доводів апеляційної скарги про наявність описок у прізвищі відповідача та адресі позивача, колегія суддів зазначає, що вказані недоліки не є порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, та не можуть слугувати самостійною підставою для зміни судового рішення. Виправлення описок у судовому рішенні здійснюється в порядку, передбаченому статтею 269 ЦПК України.
Отже, доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження, з огляду на що, судове рішення підлягає зміні з підстав визначених ст. 376 ЦПК України у частині визначення дату початку стягнення аліментів. В іншій частині судове рішення є законним і обґрунтованим, підстави для зміни чи скасування не встановлені.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 вересня 2025 року змінити визначивши дату початку стягнення аліментів 03.06.2025 замість 07.07.2025
В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 23 грудня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
О. І. Шкоріна
В. В. Саліхов