Єдиний унікальний номер справи № 752/11766/24
Провадження № 22-ц/824/13705/2025
04 грудня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання правочину недійсним,
30 травня 2024 року позивач звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з вказаним позовом до відповідача.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу стало відомо, що він проходить потерпілим у кримінальній справі № 0418/752/2012 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 366 КК України. З метою з'ясування даних обставин, стороною позивача була направлена заява до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська. У відповідь на вказану заяву позивачу 07.09.2020 направлено постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09.02.2012 у справі № 0418/752/2012 якою ОСОБА_2 , директора ТОВ «Прем?єр Естейт» звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст.ст. 1 п. «в» 6 Закону України «Про амністію в 2011 році». З даної постанови стали відомі наступні обставини: ТОВ «Прем?єр Естейт» оформлює кредитні договорами на інших осіб і пропонує за це працевлаштування та винагороду у розмірі 300 доларів США. Після працевлаштування, директор ТОВ «Прем?єр Естейт» ОСОБА_2 схиляв підпорядкованих йому осіб. В тому числі позивача, до оформлення кредиту, з метою чого складав і видавав завідомо неправдивий документ, який підтверджував платоспроможність осіб, в тому числі позивача, після чого надавав такий документ до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк». Засновники ТОВ «Прем?єр Естейт» завірили позивача про те, що Банку достовірно відомо: хто є реальним позичальником у договорі; на яких умовах буде укладено кредитний договір; що банк ніколи не звернеться з претензіями або позовами до осіб, на чиє ім'я було оформлено кредит. Внаслідок чого, 11.04.2008 між позивачем і банком укладено кредитний договір № 2073, відповідно до якого банк надає позивачу грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 74000 доларів США зі сплатою 14 процентів річних і комісій. 11.04.2008 між ОСОБА_3 та банком укладений іпотечний договір. Відповідно до цього договору ОСОБА_3 передав в іпотеку банку в якості забезпечення виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором нерухоме майно, яким є земельна ділянка площею 1,000 гектар. Завершивши свої шахрайські дії, керівництво ТОВ «Прем?єр Естейт» відмовилося виконувати зобов'язання за кредитним договором та іпотечним договором, присвоївши собі кошти, які були отримані внаслідок укладення кредитного договору.
Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати недійсним кредитний договір № 2073 від 11.04.2008, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» у частині зазначеного у кредитному договорі позичальника - ОСОБА_1 ; стягнути з відповідача на користь позивача всі судові витрати.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 25 червня 2025 року позивач направив апеляційну скаргу, у якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, оскільки не надав належної оцінки доводам позивача про фіктивність і удаваність оспорюваного кредитного договору та його укладення під впливом істотної помилки, не врахував преюдиційне значення постанови Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2012 року у справі № 0418/752/2012 щодо вчинення директором ТОВ «Прем'єр Естейт» шахрайських дій та отримання кредитних коштів не позивачем, а третьою особою, безпідставно не визнав обов'язковими встановлені іншими судовими рішеннями факти, не дослідив належним чином питання фактичного отримання позивачем кредитних коштів та не врахував відсутність первинних бухгалтерських документів, які б це підтверджували, помилково ототожнив відсутність фізичного чи психічного насильства з відсутністю підстав для визнання правочину недійсним. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Станом на день розгляду справи відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судове засідання, призначене на 04 грудня 2025 року з'явилися представник відповідач а ОСОБА_4 , який просив апеляційний суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про розгляд справи належним чином повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавали.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та належно встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, 11.04.2008 між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Сенс Банк» укладено кредитний договір № 2073, відповідно до якого банк надає позивачу грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 74000 доларів США зі сплатою 14 процентів річних і комісій, строком погашення кожного місяця до 05.04.2018.
Відповідно до п. 1.3.1 кредитного договору майновим поручителем за даним кредитним договором виступив ОСОБА_3 , який є співзасновником ТОВ «Прем?єр Естейт», що підтверджується витягом з Єдиного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
11.04.2008 між ОСОБА_3 та банком укладений іпотечний договір. Відповідно до цього договору ОСОБА_3 передав в іпотеку банку в якості забезпечення виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором нерухоме майно, яким є земельна ділянка площею 1,000 гектар.
Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09.02.2012 у справі № 0418/752/2012, якою ОСОБА_2 , директора ТОВ «Прем?єр Естейт» звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст.ст. 1 п. «в» 6 Закону України «Про амністію в 2011 році».
З даної постанови вбачається, що ТОВ «Прем?єр Естейт» оформлює кредитні договорами на інших осіб і пропонує за це працевлаштування та винагороду у розмірі 300 доларів США. Після працевлаштування, директор ТОВ «Прем?єр Естейт» ОСОБА_2 схиляв підпорядкованих йому осіб. В тому числі позивача, до оформлення кредиту, з метою чого складав і видавав завідомо неправдивий документ, який підтверджував платоспроможність осіб, в тому числі позивача, після чого надавав такий документ до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк». Засновники ТОВ «Прем?єр Естейт» завірили позивача про те, що Банку достовірно відомо: хто є реальним позичальником у договорі; на яких умовах буде укладено кредитний договір; що банк ніколи не звернеться з претензіями або позовами до осіб, на чиє ім'я було оформлено кредит.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову зазначив, що спірний кредитний договір укладений сторонами у належній формі за наявності згоди щодо всіх його істотних умов, позивач мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, була ознайомлена з умовами договору, підписала його добровільно, усвідомлюючи зміст своїх дій та правові наслідки, а її волевиявлення відповідало внутрішній волі, при цьому позивач не довела наявності істотної помилки, обману, фізичного чи психічного насильства або іншого незаконного впливу саме в момент укладення договору, не підтвердила належними і допустимими доказами факту примушування до укладення договору чи причинного зв'язку між діями третіх осіб і своїм волевиявленням, а також не довела фіктивності правочину, оскільки сам по собі факт вчинення ОСОБА_2 кримінальних правопорушень та матеріали кримінального провадження не свідчать про відсутність волі позивача чи про невідповідність правочину вимогам ЦК України, у зв'язку з чим підстав для визнання кредитного договору недійсним суд не встановив.
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципі диспозитивності, відповідно до якого сторона самостійно визначає спосіб захисту своїх прав та обирає підстави заявлених вимог.
З матеріалів справи вбачається, що позивач уже зверталася до суду з позовною заявою про визнання спірного кредитного договору недійсним з підстав його укладення під впливом омани, у задоволенні якої було відмовлено.
У межах даного провадження позивач фактично оспорює спірний договір, по-перше, як удаваний у частині визначення позичальника, стверджуючи, що фактичним отримувачем кредитних коштів був ОСОБА_2 , а по-друге, як такий, що укладений нею під впливом помилки.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правової оцінки доводів позивача про помилку як підставу для визнання правочину недійсним. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що істотне значення має лише помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін або таких властивостей і якостей речі, які істотно знижують її цінність чи можливість використання за цільовим призначенням, тоді як помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, прямо встановлених законом. Обґрунтовано застосовано роз'яснення, викладені у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, згідно з якими правочин, учинений під впливом помилки, є оспорюваним, а обставини, щодо яких сторона помилилася, мають існувати саме на момент його вчинення та бути доведеними стороною, яка на них посилається, при цьому помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи його неправильного тлумачення, не є підставою для визнання правочину недійсним.
Також правильно враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 165/1368/17 та від 05 вересня 2021 року у справі № 161/17523/16-ц, відповідно до яких наступна зміна ставлення сторони до наслідків укладеного правочину або їх переосмислення після його вчинення не може свідчити про наявність істотної помилки на момент укладення договору, оскільки підстави недійсності правочину мають існувати саме в момент його вчинення.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання спірного кредитного договору недійсним з мотивів його удаваності у частині визначення сторони-позичальника. Із встановлених судом обставин убачається, що кредитні кошти були надані банком саме позивачу на підставі укладеного з нею договору, а отже відсутні ознаки безгрошовості кредиту. Сам по собі факт того, що позивач після укладення договору розпорядилася кредитними коштами, по суті передавши їх у користування іншій особі, зокрема директору ТОВ «Прем'єр Естейт» ОСОБА_2 , не змінює правової природи спірних правовідносин, оскільки кредит було оформлено саме на позивача з її волі, а подальше розпорядження отриманими коштами здійснювалося нею на власний розсуд. За таких обставин підстав для висновку про удаваність спірного правочину апеляційний суд не вбачає.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько