Єдиний унікальний номер справи № 366/1658/24
Провадження № 22-ц/824/10620/2025
20 листопада 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року у справі за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення із чужого незаконного володіння,
03 червня 2024 року позивач звернувся до Іванківського районного суду Київської області з вказаним позовом до відповідачів.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області від 11.11.2014 № 425 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222084204:01:005:0023, площею 0,2143 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
На підставі вказаного рішення, 02.12.2014 здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.12.2014 № 17634150).
У подальшому, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 05.02.2015 № 686, посвідченого приватним нотаріусом Іванківського районного нотаріального округу Біланом Євгеном Григоровичем, відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.02.2015 № 19121830).
Однак, за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років земельна ділянка з кадастровим номером 3222084204:01:005:0023 є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована у 1 кварталі Жеревського лісництва філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».
Відповідно до інформації Філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років, спірна земельна ділянка є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована в 25 виділі 1 кварталу Жеревського лісництва.
Факт розташування спірної земельної ділянки в межах земель лісогосподарського призначення державної власності підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 04.01.2024 за № 03-03 та доданими до неї фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і межами їх таксаційних виділів Жеревського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство», відповідно до якої за даними лісовпорядкування 2003 та 2014 років, спірна земельна ділянка розташована в межах земель кварталу 1 Жеревського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство».
Інформація Українського державного проектного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» з фрагментами публічної кадастрової карти України є належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом на підтвердження факту розташування оспорюваних земельних ділянок в межах земель лісогосподарського призначення державної власності.
Погодження на вилучення та зміну цільового призначення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення не надавались.
Наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 14.12.2022 № 18 створено філії спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», зокрема створено філію «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».
Філія «Іванківське лісове господарство» ДП «Ліси України» погодження чи згоди на вилучення або припинення права постійного користування та зміну цільового призначення підприємство не надавало.
Таким чином, спірну земельну ділянку передано у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДСГП «Ліси України (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство») без виключення її з Державного лісового фонду України.
Враховуючи викладене, прокурор в позовних вимогах просив, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 , на користь держави, в особі Київської обласної державної адміністрації, земельну ділянку площею 0,2143 га з кадастровим номером 3222084204:01:005:0023 та стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури понесені судові витрати.
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року позов задоволено та витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь держави, в особі Київської обласної державної адміністрації, земельну ділянку площею 0,2143 га з кадастровим номером 3222084204:01:005:0023; стягнуто з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Вишгородської окружної прокуратури Київської області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 15 квітня 2025 року відповідач ОСОБА_1 направив апеляційну скаргу, у якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що спірна земельна ділянка з будинком перебуває у користуванні та власності добросовісного набувача протягом кількох десятиліть, отримана у спадщину ОСОБА_2 , що виключає її належність до земель лісового фонду, при цьому проект землеустрою щодо відведення ділянки був затверджений відповідними органами влади у встановленому законодавством порядку, а прокуратурою не надано жодних доказів неправомірності цих дій; судом першої інстанції не враховано належні документи та факти, що підтверджують відсутність перебування ділянки у користуванні ДП «Іванківський лісгосп», не була оцінена ненадійність планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування та листів ВО «Укрдержліспроект», а також ігноровано положення ст. 140 і 153 ЗК України та практику ЄСПЛ щодо непропорційного втручання у право на власність, що призвело до порушення прав добросовісного власника та необґрунтованого втручання держави у його майнові права.
У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
25 червня 2025 року до апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від позивача Вишгородської окружної прокуратури Київської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.
У судове засідання, призначене на 13 листопада 2025 року з'явилися прокурор Літковець Ю.А. і представник третьої особи Яременко З.І., які просили апеляційний суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, та представник відповідача Кулаков В.В., який просив задовольнити апеляційну скаргу.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та належно встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, рішенням Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області від 11.11.2014 № 425 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222084204:01:005:0023, площею 0,2143 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
На підставі вказаного рішення, 02.12.2014 здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222084204:01:005:0023 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.12.2014 № 17634150).
У подальшому, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 05.02.2015 № 686, посвідченого приватним нотаріусом Іванківського районного нотаріального округу Біланом Євгеном Григоровичем, відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.02.2015 № 19121830).
З матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років слідує, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222084204:01:005:0023 є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована у 1 кварталі Жеревського лісництва філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».
Відповідно до інформації ДП «Іванківське лісове господарство» від 16.01.2024 № 42 за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років, спірна земельна ділянка є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована в 25 виділі 1 кварталу Жеревського лісництва.
Право постійного користування ДСГП «Ліси України (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство») землями лісогосподарського призначення 1 кварталу Жеревського лісництва, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, погодженими Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затвердженими Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.
Наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 14.12.2022 № 18 створено філії спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», зокрема створено філію «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».
Вищезазначене підтверджується відповіддю ВО «Укрдержліспроект» від 04.01.2024 № 03-03 та доданими до неї фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і межами їх таксаційних виділів Жеревського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство», відповідно до якої за даними лісовпорядкування 2003 та 2014 років, спірна земельна ділянка розташована в межах земель кварталу 1 Жеревського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство».
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку цільове призначення земельної ділянки з кадастровим 3222084204:01:005:0023 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка сформована та зареєстрована 29.01.2024.
На час пред'явлення цього позову згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка, площею 0,2143 га, з кадастровим номером 3222084204:01:005:0023 наразі зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з володіння держави, її фактичним власником є Київська обласна державна адміністрація, яка не зверталася до суду для захисту порушених прав, внаслідок чого прокурор набув право представляти інтереси держави, при цьому позовна давність не пропущена, обставини справи підтверджуються належними та допустимими доказами, а вимога про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Окремо суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що висновки суду першої інстанції щодо наявності порушення прав держави та належного підтвердження цього факту знайшли своє підтвердження у матеріалах справи. По суті, вилучення спірної земельної ділянки відбулося з порушенням встановленої законом процедури, а доводи відповідача щодо недоведеності зазначених обставин не підтверджені. Позивач надав належні та допустимі докази того, що вилучення земельної ділянки здійснено з порушенням процедурних вимог, які не були спростовані відповідачем. Апелянт заперечував щодо правомірності цих доказів, проте не надав контрдоказів, зокрема не ініціював проведення експертного дослідження щодо належності земельної ділянки до земель лісового фонду та не надав свого експертного висновку, у зв'язку з чим його позиція в цій частині не може бути прийнята судом апеляційної інстанції.
Водночас, враховуючи наявні обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності на пред'явлення позову.
Апеляційний суд підкреслює, що строки позовної давності за загальним правилом, встановленим статтями 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, тривають три роки та починають свій перебіг не лише з моменту, коли особа дізналася про порушення права, а й з моменту, коли вона могла та повинна була дізнатися про його порушення.
У даному випадку позивачу відомо про численні кримінальні провадження, пов'язані зі спірною земельною ділянкою, а також про те, що проводилася перевірка щодо правомірності надання цієї ділянки, у зв'язку з чим позивач мав бути поінформований про наявне порушення задовго до моменту пред'явлення позову.
До матеріалів справи було надано витяг з кримінального провадження № 42016111130000164, з якого вбачається, що прокурором самостійно було в виявлено та 08.12.2016 року внесено до ЄРДР відомості щодо того, що службові особи Іванківської РДА, Управління Держземагенства у Іванківському районі незаконно передали громадянам земельні ділянки лісогосподарського призначення, які перебували в користуванні ДП «Іванківський лісгосп». Також прокурором 02.02.2017 року було виявлено та внесено до ЄРДР відомості щодо того, що службові особи Іванківської РДА, Управління Держземагенства у Іванківському районі незаконно передали громадянам земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею понад 50 га..
Апеляційний суд погоджується з доводами апелянта, що зазначені обставини свідчать про обізнаність позивача або необхідність бути обізнаним про порушення його прав, зокрема через проведення перевірок та наявність документованих повідомлень компетентних органів.
В свою чергу інформація про належність переданої у приватну власність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду було надано на адресу ДП «Іванківське лісове господарство» від ВО «Укрдержліспроект» листом № 472 від 22.07.2016 року у відповідь на відповідний запит № 390 від 27.05.2016 р.
Окрім того, суд звертає увагу на специфіку спірної земельної ділянки: на ній знаходиться зареєстрований житловий будинок, який був придбаний позивачем від попереднього землекористувача - ДП «Іванківське лісове господарство» (правонаступник ДСГП «Ліси України»), що додатково свідчить про те, що позивач мав бути обізнаний про порушення своїх прав задовго до пред'явлення позову.
Таким чином, враховуючи викладене, а також положення статей 256, 257, 261 ЦК України щодо початку перебігу загальної позовної давності тривалістю три роки, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги, пред'явлені позивачем у віндикаційній формі, подані з пропуском строку позовної давності та не підлягають задоволенню.
Колегія суддів апеляційного суду також звертає увагу на те, що у відповіді на адвокатський запит Головне управління Держгеокадастру у Київській області у своєму листі від 08.12.2020 повідомило, що станом на 2020 рік фактично відсутній проект землеустрою щодо встановлення меж земель лісового фонду ДП «Іванківське лісове господарство». Таким чином, відсутність чітких меж земель лісового фонду підтверджує, що не може бути негативних наслідків для держави у разі пред'явлення позову, а відповідальність за приведення земель у належний стан та проведення інвентаризації покладається на державу.
Крім того, суд апеляційної інстанції виходить із того, що відповідно до статті 9 Конституції України та Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року», міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, а позбавлення власності можливе лише в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.
Колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року, де встановлено, що порушення прав з боку органу публічної влади не може бути підставою для позбавлення власності особи, яка не вчинила жодних порушень. У даній справі спірна земельна ділянка була вилучена лише з підстав порушень, вчинених органами державної влади, що становить непропорційне втручання у право на мирне володіння майном, порушуючи статтю 1 Першого протоколу Конвенції.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції не врахував зазначену міжнародно-правову практику, що істотно вплинуло на правильність прийнятого рішення, і додатково підтверджує наявність підстав для його перегляду в апеляційному порядку.
Колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову по суті у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності, визначеного статтями 256, 257, 261 Цивільного кодексу України. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у справі встановлено наявність об'єктивних обставин, які давали можливість позивачу або уповноваженому органу держави дізнатися або мати знання про порушення свого права значно раніше подання позову, зокрема наявність численних кримінальних проваджень, проведення перевірок та отримання відповідей від уповноважених органів, що вказує на те, що позивач повинен був бути обізнаний про порушення.
Відтак, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що позов подано після закінчення трирічного строку позовної давності, передбаченого цивільним законодавством, оскільки позивач мав реальну можливість дізнатися про порушення свого права. У зв'язку з цим, підстави для задоволення позову відсутні.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову по суті, відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та задоволення апеляційної скарги судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4542, 00 грн підлягають стягненню з Вишгородської окружної прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити у задоволенні позову керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення із чужого незаконного володіння.
Стягнути з Вишгородської окружної прокуратури Київської області (код ЄДРПОУ: 0290999625, адреса: 07301, Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, буд. 13) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4542 (чотири тисячі п'ятсот сорок два) грн 00 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько