Єдиний унікальний номер № 357/12171/25
Апеляційне провадження № 33/824/4906/2025
06 листопада 2025 року суддя Київського апеляційного суду Журба С.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2025 року, прийняту відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 402940 від 26.07.2025 року, на трасі АД М-05 КИЇВ-ОДЕСА 78 м (в бік м. Одеса) 26.07.2025 о 05 год 37 хв водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом КІА SORENTO з д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: звужені зіниці, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку у лікаря нарколога водій відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову і закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю подій і складу адміністративного правопорушення або ж вирішити питання щодо можливості застосування більш м'якого стягнення, ніж передбачено законом, відповідно до ст. 69 КК України, в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП у вигляді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами.
У судове засідання, призначене на 06 листопада 2025 року, з'явився захисник особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що з відеозапису вбачається, що поліцейські безпідставно вимагали від ОСОБА_1 пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння, не з'ясувавши обставин його бойового травмування, наслідки якого, за твердженням апелянта, обумовлюють наявність окремих зовнішніх проявів, схожих на ознаки наркотичного сп'яніння, проте, на його переконання, реальних ознак такого сп'яніння у нього не було, що, у свою чергу, виключало виникнення обов'язку проходження відповідного огляду; апелянт під час складання протоколу повідомив працівників поліції про свій статус військовослужбовця, у зв'язку з чим, відповідно до ч. 2 ст. 266-1 КУпАП, направлення його на огляд щодо стану наркотичного сп'яніння могло здійснюватися виключно уповноваженою посадовою особою Військової служби правопорядку чи командиром військової частини, а тому вимога патрульних про проходження такого огляду була незаконною та необґрунтованою; додатково апелянт посилається на недопустимість протоколу про адміністративне правопорушення як доказу. У сукупності неврахування цих обставин судом першої інстанції, на думку апелянта, свідчить про помилковість притягнення його до адміністративної відповідальності.
Дані доводи апелянта не можуть бути прийняті апеляційний судом.
Щодо доводу апелянта про безпідставність вимоги поліцейських пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння, з огляду на те, що наявні у нього зовнішні прояви, за його твердженням, зумовлені наслідками бойового травмування, а реальні ознаки наркотичного сп'яніння були відсутні, суд зазначає таке:
Згідно ст. 266 КУпАП України особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного сп'яніння підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд особи, яка керувала транспортним засобом на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Відповідно до п. 4 Розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої МВС України, МОЗ України 09.11.2015 року № 1452/735, ознаками наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість, поведінка, що не відповідає обстановці.
Отже, наявність у водія хоча б однієї вищевказаної ознаки сп'яніння є підставою для проведення огляду водія на стан сп'яніння.
Апеляційний суд погоджується, що наслідки бойового травмування могли мати місце, однак зазначені обставини, навпаки, свідчать про наявність у ОСОБА_1 під час зупинки зовнішніх проявів, які об'єктивно могли бути сприйняті працівниками поліції як ознаки стану наркотичного сп'яніння. З урахуванням того, що сам апелянт у своїй скарзі визнає схожість зазначених проявів із ознаками наркотичного сп'яніння, що додатково, обґрунтовує наявність підстав для вимоги про проходження огляду, суд дійшов висновку, що направлення його на відповідний огляд було правомірним, оскільки наявні під час зупинки ознаки узгоджуються з переліком, визначеним Інструкцією, а саме: звужені зіниці, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук та неприродна блідість, що також відображено у протоколі, складеному працівниками поліції.
Таким чином вимога працівників поліції щодо проходження огляду не була безпідставною. При цьому наявність зовнішніх ознак можливого сп'яніння сама по собі не є встановленням факту перебування чи неперебування особи у стані сп'яніння, а становить лише суб'єктивні підстави для обґрунтованої підозри, що, відповідно до законодавства, і є підставою для направлення на медичний огляд з метою об'єктивної перевірки такого стану. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відбулося не за встановлений факт перебування у стані наркотичного сп'яніння, а саме за його відмову від проходження огляду, що є самостійною та достатньою підставою для визнання особи винуватою, і не перебуває у залежності від вимог п. 2.5 ПДР України чи фактичного стану, в якому перебував водій.
Відповідно до п. 2.5. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Сама правова природа цієї норми має імперативний характер та зобов'язує кожного, хто має дозвіл на керування транспортними засобами неухильно дотримуватись цього пункту.
Згідно з п. п. 6, 7 та 13 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103(зі змінами) (далі - Порядок № 1103), водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я. Поліцейський забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав. Лікар, що проводив у закладі охорони здоров'я огляд водія транспортного засобу, складає за його результатами висновок за формою, яка затверджується МОЗ. Висновок складається в трьох примірниках: по одному - для поліцейського та водія транспортного засобу, а третій залишається в закладі охорони здоров'я.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що вищевказаними приписами передбачена чітка процедура направлення водія на проходження огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння: на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ і Держспоживстандартом, а у разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння працівником поліції з використанням спеціальних технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу або незгоди водія з його результатами, такий огляд, відповідно до приписів закону, проводиться в закладах охорони здоров'я. Іншого порядку не існує.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідальність за вказане правопорушення настає в разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Апелянт не заперечує факту його відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння. При цьому, мотиви відмови водія від виконання вимоги поліцейських у відповідності до п. 2.5 ПДР України правового значення не мають. Наслідком такої відмови є складення відносно водія протоколу про адміністративну відповідальність, передбачену ч.1ст.130 КУпАП.
Відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, утворює самостійний склад, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Щодо доводу апелянта про відсутність у працівників поліції повноважень направляти його як військовослужбовця на огляд, суд зазначає, що судом першої інстанції ці обставини були враховані та їм надано належну правову оцінку, з якою апеляційний суд погоджується і зазначає таке:
Відповідно до ст. 15 КУпАП військовослужбовці за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. При порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту - військовослужбовцями строкової служби, а також вчиненні ними військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б цього Кодексу, штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується.
З аналізу вказаної статті вбачається, що при порушенні правил дорожнього руху не застосовується штраф як адміністративне стягнення лише до військовослужбовців, які проходять службу на посаді водіїв транспортних засобів Збройних Сил України. Інші військовослужбовці, які керують транспортними засобами, при порушенні правил дорожнього руху несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.
Доводи апелянта про те, що його огляд на стан алкогольного сп'яніння, при виявленні в нього ознак наркотичного сп'яніння під час зупинки транспортного засобу працівниками поліції, мав проводиться за спеціальним порядком є необґрунтованими і такими, що ґрунтуються на суб'єктивному сприйнятті законодавства.
Процедура огляду військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції регламентована положеннями ст. 2661 КУпАП. При цьому частиною 2 вказаної статті прямо передбачено, що огляд на стан сп'яніння за такою процедурою здійснюється лише стосовно тих військовослужбовців, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов'язки військової служби або перебувають на території військових частин.
Так, згідно з п. 1 розділу І Інструкції про організацію патрульно-постової служби Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 10 жовтня 2016 року № 515 (далі Інструкція), дана інструкція визначає основні завдання, механізм організації та несення патрульно-постової служби Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України (далі - Служба правопорядку) щодо забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій (далі - військова частина), на вулицях і в громадських місцях, а також у військових містечках Збройних Сил України (далі - військові містечка), права та обов'язки патрулів і посадових осіб Служби правопорядку під час несення служби, порядок застосування ними заходів адміністративного примусу до військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів під час проходження зборів (далі - військовозобов'язані), а також працівників Збройних Сил України (далі - працівники) під час виконання ними службових обов'язків.
Таким чином, положення даної Інструкції поширюються тільки на взаємовідносин щодо забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, на вулицях і в громадських місцях, а також у військових містечках Збройних Сил України.
Відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп'яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.
Даною нормою законодавства визначено чіткий перелік обставин, за яких огляд військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного сп'яніння проводиться особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, зокрема якщо є підстави вважати, що військовослужбовці у стані алкогольного сп'яніння: перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях
Керування військовослужбовцем транспортним засобом на дорогах загального користування з ознаками наркотичного сп'яніння до таких підстав не належить.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
З протоколу про адміністративне правопорушення та доданого відеозапису, вбачається, що транспортний засіб, під керуванням ОСОБА_1 був зупинений на трасі АД М-05 КИЇВ-ОДЕСА 78 м (в бік м. Одеса), тобто поза межами території будь-якої військової частини. Доказів того, що у вказаний протоколі день та час, останній виконував обов'язки військової служби, ні суду першої інстанції ні другої не надано.
Щодо доводів апелянта щодо недопустимості протоколу про адміністративне правопорушення як доказу, апеляційний суд зазначає, що відповідно до статті 251 КУпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.
Застосовним до розглядуваної справи є також висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19, про те, що факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи в ДТП. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб'єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.
Протокол про адміністративне правопорушення є належним і допустимим доказом відповідно до ст. 251 КУпАП, при цьому його складання не свідчить автоматично про вину особи, оскільки він є лише носієм доказової інформації, що підлягає оцінці судом у сукупності з іншими наявними у справі доказами. Отже, доводи апелянта щодо недопустимості протоколу є необґрунтованими та підлягають відхиленню.
Крім того апелянт просив дану справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУПАП відносно нього, ОСОБА_1 , закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, або застосувати за аналогією закону ст. 69 КК України і не призначати йому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом на один рік. Застосування зазначеної статі обґрунтоване тим, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, тобто виконує обов'язки військової служби в ЗСУ. Право керування транспортними засобами необхідне ОСОБА_1 не для приватних цілей, а саме для виконання службових завдань ЗСУ, зокрема для доставлення військових вантажів та особового складу ЗСУ до місць несення служби та виконання бойових завдань.
Відповідно до ч. 1 т. 69 Кримінального кодексу України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
З урахуванням викладених доводів суд зазначає, що аналогія закону може бути застосована лише за умови відсутності нормативного регулювання відповідних суспільних відносин, тобто за наявності прогалин у законодавстві.
Дійсно, чинний КУпАП містить окремі прогалини, які за аналогією закону можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема щодо інституту відводу судді, проголошення вступної та резолютивної частин судового рішення тощо.
Втім, питання призначення адміністративного стягнення чітко врегульоване положеннями глави 4 КУпАП, у зв'язку з чим у даному випадку не існує жодних прогалин, що виключає можливість застосування аналогії закону.
Санкція частини першої статті 130 КУпАП установлює адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Отже, санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП є безальтернативною в частині застосування до водіїв стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на визначений строк, що позбавляє суд можливості призначити стягнення без такого позбавлення.
Крім того, положення КУпАП не передбачають можливості призначення адміністративного стягнення нижче встановленої мінімальної межі або ненакладення одного з обов'язкових видів стягнень, передбачених санкцією відповідної норми.
Наведений вище підхід відповідає п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», в якому з урахуванням наведеного вище нормативного регулювання, закріпленого в КУпАП, визначено, що судам за правилами КУпАП основні й додаткові стягнення слід застосовувати в межах санкцій відповідних норм.
Більш того, законодавчо заборонено, починаючи з 17.03.2021, визнання таких правопорушення малозначним та передачу матеріалів справи на розгляд трудовому колективу чи громадській організації, військовій частині (ч. 1 ст. 21 та примітка до ст. 22 КУпАП).
Вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за статтею 130 КУпАП, є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху, а тому тяжкість відповідного стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями, і тому є пропорційним таким, що забезпечує баланс між публічними інтересами та приватними правами особи.
У рішенні по справі О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства від 29.06.2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи користується автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізує своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
З огляду на наведені вище мотиви, суд відхиляє доводи апелянта щодо можливості застосування за аналогією закону положень статті 69 КК України до спірних правовідносин як підстави для ненакладення на ОСОБА_3 додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік.
Враховуючи зазначене, апеляційним судом встановлена невідповідність дійсності тих обставин, якими апелянт обґрунтовує свою апеляційну скаргу. Порушень судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які були б підставою для скасування чи зміни постанови суду під час апеляційного перегляду справи апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2025 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , залишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.О. Журба