Єдиний унікальний номер справи № 372/735/21
Провадження № 22-ц/824/13443/2025
06 листопада 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особа яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів - Кадастровий реєстратор Відділу у Березнегуватському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Недогон Віктор Петрович, Кадастровий реєстратор Відділу у Новоушинцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області Сарахман Йосип Йосипович, ТОВ «КАДАСТР Ф», Приватний нотаріус Макарівського районного нотаріального округу Київської області Корнієвська Наталя Валеріївна, про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області, скасування державної реєстрації земельних ділянок, скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності та поновлення у Державному земельному кадастрі реєстрації земельної ділянки,
02 березня 2021 року позивач звернувся до Обухівського районного суду Київської області з вказаним позовом до відповідачів.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є власником земельної ділянки кадастровий номер 3223151000:06:014:0007. Однак, на виконання вимоги Київської обласної прокуратури, відповідно до рішення Державного реєстратора Ревненської сільської ради Бориспільського району Київської області Гаращенко Володимира Васильовича № 52447314 від 30 травня 2020 року право власності на належну позивачу земельну ділянку кадастровий номер 3223151000:06:014:0007 було зареєстровано за Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області. У подальшому Головне управління Держгеокадастру у Київській області вчиняє протиправні дії щодо припинення існування земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 як об'єкту цивільних прав, оскільки вказана ділянка більше не відображається на Публічній кадастровій карті (роздруківка з Публічної кадастрової карти додається). Натомість, на місці існування цієї земельної ділянки, сформовано 2 нові земельні ділянки, кожна площею по 0,12 га, які, в різних частинах кожна, але разом накладаються на 100% площі земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007. Вказаним земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери 3223151000:06:014:0103 та 3223151000:06:014:0100, які були зареєстровані за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Далі, вказані особи перепродали земельні ділянки ОСОБА_1 .
Вказані дії Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 та формування на її місці двох нових земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0103 та 3223151000:06:014:0100, а також набуття цих новостворених земельних ділянок у приватну власність фізичними особами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а потім - ОСОБА_1 , є абсолютно незаконними та таким, що грубо порушують право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007.
Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Київській області, скасувати державну реєстрацію земельних ділянок, скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинити право власності та поновити у Державному земельному кадастрі реєстрації право власності земельної ділянки.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року позов задоволено частково та ухвалено:
- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 22.12.2020 р. № 10-19177/15-20-сг «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» в частині надання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеутрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Української міської ради Обухівського району Київської області із цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, площа земельної ділянки 0,1200 га;
- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 05.02.2021 року № 182-УБД «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» в частині надання у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0103, надання у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0100;
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,12 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0103 в Державному земельному кадастрі, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,12 га кадастровий номер 3223151000:06:014:0100 в Державному земельному кадастрі;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Макарівського районного нотаріального округу Київської області Корнієвської Наталі Валеріївни індексний номер: 56649818 від 16.02.2021 17:29:15 про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) на земельну ділянку кадастровий номер 3223151000:06:014:0103, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2292527432231 за ОСОБА_3 .
- скасувати рішення приватного нотаріуса Макарівського районного нотаріального округу Київської області Корнієвської Наталі Валеріївни індексний номер: 56649178 від 16.02.2021 17:04:06 про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) на земельну ділянку кадастровий номер 3223151000:06:014:0100, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2292501432231 за ОСОБА_4 ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3223151000:06:014:0103 загальною площею 0,12 га, укладений 24.03.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В. за реєстровим номером 478;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3223151000:06:014:0100 загальною площею 0,12 га, укладений 24.03.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В. за реєстровим номером 481;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чорнєй Віти Володимирівни індексний номер: 57272250 від 24.03.2021 17:55:21 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3223151000:06:014:0103, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2292527432231 за ОСОБА_1 ;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чорнєй Віти Володимирівни індексний номер: 57273158 від 24.03.2021 18:54:39 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3223151000:06:014:0100, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2292501432231 за ОСОБА_1 ;
- припинити право власності ОСОБА_1 із закриттям розділу щодо земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0103;
- припинити право власності ОСОБА_1 із закриттям розділу щодо земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0100.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 23 червня 2025 року відповідач направив апеляційну скаргу, у якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.
Основними доводами апеляційної скарги є твердження, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та предмета спору, оскільки припинив право власності на більшу площу, ніж охоплювала земельна ділянка, щодо якої подано позов; відсутність належних, допустимих та достатніх доказів того, що відведення земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0103 та 3223151000:06:014:0100 відбулося за рахунок земельної ділянки позивача; визнання недійсними договорів купівлі-продажу суперечить нормам матеріального права та принципу презумпції правомірності правочину, оскільки на момент їх укладення протиправність первинного відведення ділянок не була встановлена; набуття апелянтом права власності на спірні земельні ділянки відбулося на законних підставах, з урахуванням чинних актів Держгеокадастру та державної реєстрації; суд першої інстанції не встановив факту недобросовісності чи зловживання правом з боку набувачів, що виключає підстави для скасування правочинів, а також висновки суду ґрунтуються на неповному дослідженні доказів та порушенні принципів правової визначеності.
На підставі зазначеного апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
18 серпня 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення - без змін.
Станом на день розгляду справи відзиви від інших учасників справи на апеляційну скаргу до суду не надходили.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
05 листопада 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшли письмові пояснення і клопотання про долучення доказів; 06 листопада 2025 року клопотання про закриття апеляційного провадження, клопотання про залишення апеляційної скарги без розгляду, клопотання про зупинення провадження.
Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року у задоволенні зазначених клопотань позивача відмовлено.
У судове засідання, призначене на 06 листопада 2025 року з'явилися представник позивача Романюк І. І., який просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, та представник апелянта Линник Є. В., який просив задовольнити апеляційну скаргу. Інші сторони у судове засідання не з'явилися, про розгляд справи належним чином повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавали.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
В ході розгляду справи судом першої інстанції було належно встановлено, що 07 квітня 2008 року, за розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, у тому числі ОСОБА_5 площею 0,12 га за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району та передано їй у власність вказану земельну ділянку.
09 вересня 2010 року, на підставі договору купівлі-продажу право власності на вказану земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 набула ОСОБА_2 .
Отже, ОСОБА_2 (далі, іноді - позивач) є власником земельної ділянки кадастровий номер 3223151000:06:014:0007 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 60046532231; цільове призначення: ведення індивідуального садівництва, площа 0,12 га, адреса: Київська обл. Обухівський район), що підтверджується державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯГ № 297721 від 21.09.2009 р. та Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 07.09.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р. за реєстровим номером 2283.
У грудні 2018 р. перший заступник прокурора Київської області звернувся до Обухівської РДА, ОСОБА_2 з позовом про оскарження вищевказаного розпорядження Обухівської РДА та витребування від ОСОБА_2 земельної ділянки у власність держави (справа № 372/4149/18), обґрунтовуючи це тим, що спірна земельна ділянка як на момент її відведення, так і на час звернення до суду накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30.07.2019 р. по вказаній справі у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного суду від 18.12.2019 р. апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задоволено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення. Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року N 506 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області" в частині надання у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007. Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007, яка розташована в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.
ОСОБА_2 звернулася із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 18.12.2019 р.
Ухвалою Верховного Суду від 24.01.2020 р. по справі № 372/4149/18 відкрито касаційне провадження у даній справі, а також зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 18.12.2019 р. до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Станом на день розгляду справи № 372/735/21 остаточне рішення по справі № 372/4149/18 не було прийняте.
Отже, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки 3223151000:06:014:0007.
Однак, 27.05.2020 р, тобто в період дії ухвали Верховного Суду про зупинення виконання судового рішення апеляційної інстанції про витребування земельної ділянки, відповідно до рішення Державного реєстратора Ревненської сільської ради Бориспільського району Київської області Гаращенко Володимира Васильовича № 52447314 від 30.05.2020 року право власності на належну ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 3223151000:06:014:0007 було зареєстровано за Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області.
В якості підстави для проведення реєстрації права власності на належну ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 3223151000:06:014:0007 за Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області була засьосована постанова Київського апеляційного суду у справі № 372/4149/19 від 18.12.2019 року. В той же час на момент прийняття 30.05.2020 р. державним реєстратором вказаного рішення про реєстрацію права власності правовстановлюючий документ - постанова Київського апеляційного суду у справі № 372/4149/19 від 18.12.2019 року - не діяла, оскільки її дія була зупинена ухвалою Верховного Суду від 24.01.2020 р. по справі № 372/4149/18.
Задовольняючи частину позовних вимог, суд виходив із того, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007, здійснена державним реєстратором на користь Головного управління Держгеокадастру у Київській області, була проведена за відсутності чинної правової підстави, оскільки постанова Київського апеляційного суду, покладена в основу такої реєстрації, на момент її вчинення не діяла, у зв'язку із зупиненням її дії ухвалою Верховного Суду. Незаконна зміна власника призвела до неправомірного припинення існування первісної земельної ділянки позивача та формування на її місці нових земельних ділянок із кадастровими номерами 3223151000:06:014:0103 та 3223151000:06:014:0100, які були подальше відчужені третім особам. З огляду на незаконність первинної державної реєстрації, усі подальші адміністративні акти, дії державних кадастрових реєстраторів і нотаріусів, а також укладені на їх підставі договори купівлі-продажу є похідними від неправомірно сформованого та зареєстрованого права, у зв'язку з чим підлягають скасуванню разом із припиненням речових прав, зареєстрованих на їх підставі.
Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не повинен був задовольняти частину позовних вимог та не можна визнавати договір купівлі-продажу недійсним на тих підставах, які, на його думку, не існували на момент укладення договору, а також що він діяв як добросовісний покупець і набув право власності на земельну ділянку.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з доводами апелянта та зазначає, що частина аргументів апелянта, якими він обґрунтовує свою скаргу, хоча він і не брав участі у розгляді справи в суді першої інстанції, була належним чином досліджена та оцінена судом першої інстанції. Зокрема, не може вважатися прийнятною позиція апелянта щодо постанови Верховного Суду, що нібито не можна визнавати договір недійсним на підставі того, що певних обставин не було. Дана обставина вже існувала, і в рамках цієї справи колегія встановлює, що існувало ніким не скасоване право позивача на її земельну ділянку. Це право існувало задовго до того, як апелянт уклав договір купівлі-продажу. Тому позиції Верховного Суду, викладена у відповідних постановах, не є релевантними до правовідносин у цій справі.
Інший довід апелянта про відсутність доказів того, що земельні ділянки апелянта та позивача співпадають, оскільки суд першої інстанції вирішував питання щодо 0,24 га, а позивач мав 0,12 га , також не є прийнятним. Суд погоджується, що площі різняться, але у матеріалах справи наявні належні докази накладення земельних ділянок - висновок геодезиста та відповідь Геокадастру, які підтверджують, що територія земельної ділянки позивача повністю накладається на земельні ділянки апелянта. Хоча ділянки апелянта більші, земельна ділянка позивача повністю розташована на двох ділянках апелянта. Таким чином, докази накладення земельних ділянок існують та не були спростовані апелянтом.
Не можна вважати належними доводи апелянта щодо того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, нібито слід було подавати виндикаційний позов. Колегія суддів зазначає, що був відновлений запис реєстрації земельної ділянки позивача, що підтверджує її право власності на відповідну ділянку; було сформовано нові земельні ділянки і позивач не має права витребувати земельну ділянку апелянта у зв'язку з існуванням цих нових ділянок у більших розмірах.
Позивач в обґрунтування свої вимог зазначила, що накладення земельних ділянок створює їй перешкоди у користуванні та розпорядженні її земельною ділянкою, оскільки на одну й ту саму землю першочергово існують її документи про право власності та реєстрацію, а вже після цього - документи апелянта. Колегія суддів погоджується з доводами позивача, що земельна ділянка залишалася у її власності, і належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні.
Колегія суддів не приймає доводи апелянта щодо його добросовісності, оскільки на момент виділення та придбання земельних ділянок: вже існував судовий спір щодо цих земельних ділянок, у тому числі коли Держгеокадастр виділяв інші земельні ділянки; було заборонено вчиняти реєстраційні дії щодо спірної землі; будь-яка обачна особа могла встановити з даних Державного земельного кадастру, що на цій території є інші земельні ділянки, що створює сумніви щодо можливості набуття права власності на такі земельні ділянки. У зв'язку з цим усі доводи апелянта щодо добросовісності набуття права власності та належного захисту права власності відхиляються апеляційним судом.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга апелянта не підлягає задоволенню. Доводи апелянта є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують належно встановлені докази, які підтверджують право позивача на земельну ділянку та обґрунтованість рішень суду першої інстанції.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько