Єдиний унікальний номер справи № 753/5244/25
Провадження №22-ц/824/13374/2025
06 листопада 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року у справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
05 березня 2025 року позивач звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з вказаним позовом до відповідача.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що КП «Київтеплоенерго» надає послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 зазначеного будинку та є споживачем вказаних послуг.
У зв'язку з несплатою відповідачем коштів за отримані послуги у нього виникла заборгованість, яка станом на 01 грудня 2024 року складається з:
- заборгованості за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року за послуги з централізованого опалення - 96 192,73 грн, інфляційної складової -10 581,20 грн та 3 % річних від суми боргу - 2 648,59 грн;
- заборгованості за період з 01 листопада 2021 року за послуги з постачання теплової енергії - 5 165,90 грн, інфляційної складової - 568,25 грн та 3 % річних від суми боргу - 142,24 грн;
- заборгованості за період з 01 листопада 2021 року за послуги з постачання гарячої води - 4,61 грн, інфляційної складової -0,51 грн та 3 % річних від суми боргу - 0,13 грн,
Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача вищезазначену заборгованість.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 20 червня 2025 року відповідач направив апеляційну скаргу, у якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.
Основними доводами апеляційної скарги апелянт зазначив, що позов подано позивачем після спливу строку позовної давності, на переконання апелянта стягнення можливе лише з 2022 року. Крім того, в позові відсутня повна інформація про порядок проведення розрахунку заборгованості, у відповідача є наявні докази щодо невірності цих розрахунків. Зокрема, 24 січня 2019 року ним здійснено оплату за централізоване опалення за попередній період в сумі 3037,01 грн, однак позивачем така оплата не врахована та не здійснено перерахунку.
У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення, відмовити в задоволенні позову про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги в частині стягнення з відповідача заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 96192,73 грн, інфляційну складову у розмірі 10581,20 грн та 3% від суми боргу - 2648,59 грн. Також просив вирішити питання про розподіл судового збору.
Станом на день розгляду справи відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
У судове засідання, призначене на 06 листопада 2025 року, з'явився представник позивача.
Інші учасники в судове засідання не прибули, про розгляд справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суд не повідомляли, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не направляли.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
В ході розгляду справи судом було встановлено, що розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого новий кредитор КП «Київтеплоенерго» набуло права грошової вимоги до боржників, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 1 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Згідно п. 3.4.2 Договору цесії новий кредитор має право на отримання замість кредитора від споживачів, визначених у Додатку № 1 та/або Додатку № 2 до Договору цесії сплати заборгованості.
Тобто, з 1 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснювало КП «Київтеплоенерго».
З 01 листопада 2021 року, у зв'язку зі зміною законодавства, КП ««Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.
Будинок АДРЕСА_1 під'єднаний до мереж тепло- та водопостачання, тобто мешканці квартир, що розташовані в будинку, є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 та є споживачем вищезгаданих послуг.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів своєчасної та у повному обсязі сплати наданих житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості перед позивачем по оплаті цих послуг.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
Відповідно до частини першої, п'ятої ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширеннюкоронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
Проте, на момент відміни карантину вже діяв пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу, який встановлював зупинення стрків перебігу позовної давності на період дії воєнного стану.
Зокрема, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05:30 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та тривав на час звернення підприємства до суду з позовом (05 березня 2025 року).
Таким чином, строки звернення до суду за вимогами позивача про стягнення заборгованості з 12 березня 2017 року, на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим до закінчення дії карантину, а також зупиненими на період воєнного стану. Тобто пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, до відповідача пред'явлено вимоги про стягнення заборгованості, яка виникла за період з 01 травня 2018 року. Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що позов подано після спливу строку позовної давності є неспроможними.
Також колегія суддів відхиляє доводи відповідача про неправильність розрахунків позивача та неврахування сплачених ним коштів у сумі 3600,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за теплопостачання.
Наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості, наданий позивачем, містить повну та детальну інформацію щодо сум помісячних нарахувань заборгованості, а також сум, які надходили в рахунок їх оплати, зокрема у січні 2019 року сплачено 3600,00 грн. Натомість відповідачем не надано власного розрахунку заборгованості з обґрунтуванням його правильності та повноти на спростування розрахунку позивача, долучені відповідачем рахунки-повідомлення, які містять численні виправлення і дописування від руки, не можуть бути враховані колегією суддів в якості доказів.
Таким чином належних та допустимих доказів, які б спростували визначений позивачем розмір заборгованості відповідач не надав, як і не надав допустимих доказів належного виконання ними зобов'язань по сплаті за житлово-комунальні послуги.
Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько