Провадження № 22-ц/803/7520/25 Справа № 211/6851/24 Суддя у 1-й інстанції - Ніколенко Д.М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
23 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 211/6851/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 травня 2025 року, яке ухвалено суддею Ніколенко Д.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 12 травня 2025 року,
В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі ПрАТ «ЦГЗК») про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що позивач протягом 23 років 1 місяця працював машиністом екскаватора (у кар'єрі) у ПрАТ «ЦГЗК». Умови його праці на даному підприємстві за даною професією відносилися: за рівнем вібрації (загальної) - до 3 класу 1 ступеня (шкідливі); за вмістом аерозолю переважно фіброгенної дії в повітрі робочої зони - до 3 класу 2 ступеня (шкідливі); за рівнем шуму - до 3 класу 2 ступеня (шкідливі). За загальною оцінкою умови його праці відносилися до 3 класу 2 ступеня (шкідливі).
03 лютого 2019 року позивачу було встановлено хронічне професійні захворювання: 1. Вібраційна хвороба першої-другої стадії від дії загальної вібрації з периферичним ангіодистонічним синдромом у поєднанні з радикулярним синдромом на попереково-крижовому рівні (L5, S1), помірним порушенням біомеханіки хребта та больовим синдромом, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ першого ступеня), остеоартроз дрібних суглобів кистей; 2. Сидеросилікоз першої стадії (t/t, 1/1, еm), ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легенів першої стадії, група В. Легенева недостатність першого-другого ступеня.
Згідно з Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 04 березня 2022 року, захворювання у позивача виникло за наступних обставин: працюючи в Глеюватському кар'єрі машиністом екскаватора, він керував одноковшовим екскаватором під час виконання видобувних робіт, навантажував гірничу масу у технологічний автотранспорт, розробляв гірничу масу, здійснював селективну розробку забою. При цьому, внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, мавших місце порушень режимів експлуатації екскаваторів, підпадав під вплив підвищених рівнів виробничої загальної вібрації та підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони. Причинами виникнення в нього такого захворювання встановлені - вібрація загальна транспортно-технологічна та пил фіброгенної дії, які не відповідали санітарно-гігієнічним нормативам та стандартам праці, значно перевищували їх гранично допустимі рівні, чим відповідачем порушувалося законодавство України про охорону праці, зокрема, ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
В результаті отримання ОСОБА_1 хронічних професійних захворювань, висновком обласної МСЕК №2, відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА № 060362 від 12 травня 2022 року, йому безстроково було встановлено 40% втрати працездатності, з яких 25% по вібраційній хворобі та 15% по сидеросилікозу).
Позивач вважає, що йому не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань у позивача мається постійний біль в області хребта, оніміння та судоми в ногах, кашель, задуха при помірному фізичному навантаженні, біль за грудиною, що супроводжується загальною слабкістю та головним болем. Наслідки профзахворювань суттєво погіршили його загальний стан здоров'я та змінили спосіб його життя, бо він змушений досить часто проходити курс лікування, обмежувати себе в рухах, оскільки різкі рухи та трохи підвищена фізична активність одразу впливають на самопочуття. Частий кашель, задишка позбавляють його нормального образу життя, активного спілкування з оточуючими, реалізації своїх здібностей, бажань. Ці обставини спричиняють йому моральні страждання. Професійні хвороби позначились і на його здібностях, бо йому не під силу важка чоловіча робота, не доступний активний відпочинок, зайняття спортом, навіть для підтримання тіла у формі, оскільки одразу він відчуває біль та задуху. Він мав інші плани на життя, але у зв'язку із захворюваннями, став особою з обмеженими можливостями, що впливає на його фізичний та психологічний стан. Таким чином, позивачу доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки порушені його нормальні життєві зв'язки, що викликає негативні емоції та переживання, суттєво позначається на психологічному стані..
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 400 000 грн моральної шкоди, у зв'язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві, стійкою втратою професійної працездатності.
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну (немайнову) шкоду, завдану ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, у сумі 150 000 грн без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із даним рішенням, представник відповідача ПрАТ «ЦГЗК» подав апеляційну скаргу, у якій просив оскаржене рішення скасувати і відмовити у позові в повному обсязі.
У разі, якщо суд прийде до висновку про відсутність підстав для відмови в задволенні позовних вимог позивача, то зменшити суму відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання до 50 000 грн з утриманням із суми моральної шкоди податків та інших обов'язкових платежів.
Апеляційна скарга мотивована тим, що розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності, виваженості й справедливості, оскільки факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема, в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілого, розмір моральної шкоди, що визначений судом до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, а також характеру, тривалості фізичних та моральних страждань позивача.
У постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 Об'єднана палата КЦС зазначила, що зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Тому покладення обов'язку відшкодувати моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли така шкода була викликана протиправною поведінкою осіб та за наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та моральною шкодою.
У постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 335/11779/16-ц ВС вказав, що сама лише, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності
Також, вказує, що питання про стягнення чи утримання податків і зборів взагалі не є предметом позову, оскільки такі суми нараховуються податковим агентом, яким виступає у даному випадку відповідач у справі.
Наголошує на тому, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466), який набрав чинності 23 травня 2020 року внесено зміни до п.п.164.2.14а) статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди.
Зазначеною нормою закону передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом, тобто, відповідач зобов'язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення.
Розмір відшкодування не відповідає усталеній судовій практиці судів першої та апеляційної інстанцій.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ПрАТ «ЦГЗК» - Савельєву Т.Д., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , згідно відомостей трудової книжки, у період з 26 квітня 1985 року по 31 жовтня 2019 року працював у ПрАТ «ЦГЗК», з 01 вересня 1996 року на посаді машиніста екскаватора (а.с.9-14).
04 березня 2022 року комісією Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області було складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) відносно ОСОБА_1 щодо його роботи на підприємстві відповідача (а.с.15-19). За результатами якого встановлено, що причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) у позивача є вібрація загальна транспортно-технологічна (еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 3 дБ перевищував допустимий рівень та складав 62 дБ при гранично допустимому 59 дБ згідно ДСН 3.36.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації») та пил переважно фіброгенної дії (концентрація пилу з вмістом вільного кристалічного кремнію діоксиду (SiО2) від 10% до 70% у повітрі робочої зони перевищувала нормативне значення в 3,2 рази (6,44 мг/мЗ при ГДК 2,0 мг/м3) згідно до «Гігієнічних регламентів хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 липня 2020 року № 1596. Хронічне професійне захворювання (отруєння) виникло внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, мавших місце порушень режимів експлуатації екскаваторів, підпадання під вплив підвищених рівнів виробничої загальної вібрації та підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони. Діагноз: 1. Вібраційна хвороба першої-другої стадії від дії загальної вібрації з периферичним ангіодистонічним синдромом у поєднанні з радикулярним синдромом на попереково-крижовому рівні (L5, S1), помірним порушенням біомеханіки хребта та больовим синдромом, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ першого ступеня), остеоартрозу дрібних суглобів кистей. Т 75.2; 2. Сидеросилікоз першої стадії (t/t, 1/1, еm), ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легенів першої стадії, група В. Легенева недостатність першого-другого ступеня. J 62.8.
За результати вказаного Акту, комісією МСЕК визначено ступень втрати професійної працездатності ОСОБА_1 у відсотках, про що свідчить надана ним довідка Серія 12ААА №060362 від 12 травня 2022 року, згідно якої позивачу встановлено 40% втрати професійної працездатності, з яких: 25% - вібраційна хвороба, 15% - сидеросилікоз, ступень втрати професійної працездатності встановлено з 02 травня 2022 року безстроково (а.с. 20).
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних ОСОБА_1 виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання, отримані останнім під час виконання ним трудових обов'язків на підприємстві відповідача, тому ПрАТ «ЦГЗК» зобов'язане відшкодувати спричинену втратою здоров'я моральну шкоду, правові підстави для стягнення якої визначені статтями 153, 237-1 КЗпП України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на нступне.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу висновком МСЕК встановлено з 12 травня 2022 року - 40 % втрати професійної працездатності, тобто, встановлено наявність ушкодження його здоров'я на виробництві, що надало позивачу право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як вбачається з матеріалів справи, 04 березня 2022 року комісією Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області було складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) відносно ОСОБА_1 щодо його роботи на підприємстві відповідача (а.с.15-19). За результатами якого встановлено, що причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) у позивача є вібрація загальна транспортно-технологічна (еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 3 дБ перевищував допустимий рівень та складав 62 дБ при гранично допустимому 59 дБ згідно ДСН 3.36.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації») та пил переважно фіброгенної дії (концентрація пилу з вмістом вільного кристалічного кремнію діоксиду (SiО2) від 10% до 70% у повітрі робочої зони перевищувала нормативне значення в 3,2 рази (6,44 мг/мЗ при ГДК 2,0 мг/м3) згідно до «Гігієнічних регламентів хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 липня 2020 року № 1596. Хронічне професійне захворювання (отруєння) виникло внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, мавших місце порушень режимів експлуатації екскаваторів, підпадання під вплив підвищених рівнів виробничої загальної вібрації та підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони. Діагноз: 1. Вібраційна хвороба першої-другої стадії від дії загальної вібрації з периферичним ангіодистонічним синдромом у поєднанні з радикулярним синдромом на попереково-крижовому рівні (L5, S1), помірним порушенням біомеханіки хребта та больовим синдромом, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ першого ступеня), остеоартрозу дрібних суглобів кистей. Т 75.2; 2. Сидеросилікоз першої стадії (t/t, 1/1, еm), ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легенів першої стадії, група В. Легенева недостатність першого-другого ступеня. J 62.8.
Позивач працював в умовах впливу шкідливих факторів понад 23 роки 1 місяць.
Отже, роботодавець ПрАТ «ЦГЗК» під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПрАТ «ЦГЗК» яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.
Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ЦГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 150 000 грн, суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи та нормам закону.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов'язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.
Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.
Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
В даному випадку професійні захворювання пов'язані з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
У відповідності до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, редакція якої діяла на час виникнення правовідносин, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Нормою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до висновку МСЕК від 12 травня 2022 року ОСОБА_1 первинно встановлено 40 % втрати професійної працездатності в зв'язку з професійними захворюваннями безстроково.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження його здоров'я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності та обґрунтованості відшкодування моральної шкоди.
Суд першої інстанції правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки постійно виникають складнощі у зв'язку з загальною слабкістю, втомою, болями.
Позивач не може повернутися до повноцінного образу життя, відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів.
Все це постійно і негативно позначається на його душевному та фізичному стані.
Вказаний висновок суду відповідає положенням ст. 23 ЦК України та рішенню Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9рп./2004, згідно з яким ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю, тому сума морального відшкодування має бути визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні із зазначенням в рішенні, що сума морального відшкодування стягнута без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
За таких обставин, правові підстави для зміни формування висновку суду першої інстанції щодо питання застосування положень підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'ю, відсутні.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на судову практику районних та апеляційних судів в аналогічних справах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки частиною 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову,що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 400 000 грн, що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст.367, ч.1 ст.369, ст.374, ст.375, ст.ст.381, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає
Повне судове рішення складено 24 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: