Справа №:755/4610/25
Провадження №: 2/755/5352/25
"08" грудня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
при секретарі - Мовчан А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Дванадцята київська державна нотаріальна контора про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд: визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 0,0432 га, кадастровий номер 8000000000:66:122:0001, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 після смерті батька - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про смерть № 1461.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_4 . Після смерті батька позивачки 07.07.2023 було заведено спадкову справу № 803/2023 у Дванадцятій київській державній нотаріальній конторі за заявою дальнього родича померлого - ОСОБА_3 . Позивач зазначає, що тривалий час проживає за межами України, у зв'язку з чим пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини та отримала відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23.05.2024 у цивільній справі № 755/15208/23 позовні вимоги позивача про визначення додаткового строку для прийняття спадщини були задоволені та визначено додатковий двомісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька, який обчислюється з дня набрання рішенням суду законної сили. Вказане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили. Після набрання вказаним рішенням законної сили позивач подала заяву про прийняття спадщини у встановлений судом строк та відновила можливість реалізувати право на спадкування.До складу спадщини після смерті батька позивача, зокрема, увійшли: 27/50 частини житлового будинку АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,0432 га, кадастровий номер 8000000000:66:122:0001, за адресою: АДРЕСА_1 ; грошові внески з відповідними відсотками та компенсаціями, які знаходяться в АТ «Державний ощадний банк України». Після підтвердження права на спадкування було з'ясовано, що у позивача відсутній оригінал правовстановлюючого документа на земельну ділянку, у зв'язку з чим державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів. З огляду на викладене позивач звернулась до суду з даним позовом про визнання права власності на спадкове майно.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09.04.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи, яким роз'яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки, витребувано докази.
02.05.2025 на виконання ухвали суду від 09.04.2025 від Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори надійшла спадкова справа до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Також, у листі Дванадцята Київська державна нотаріальна контора просить справу про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, слухати за відсутності представника.
06.05.2025 від представника відповідача КМР - Литвиненко Ю.А. надійшов відзив на позовну заяву, у якому Київська міська рада заперечує проти задоволення позовної заяви в повному обсязі, вважає її безпідставною та необґрунтованою, оскільки видача правовстановчого документа на земельну ділянку площею 432 кв. м. по АДРЕСА_1 на ім'я померлого ОСОБА_4 не здійснено, а саме державний акт на право приватної власності на земельну ділянку не зареєстрований та не виданий, а тому це не підтверджує виникнення права власності на земельну ділянку у останнього. Крім того, спадкодавець, ОСОБА_4 за життя розпочав у встановленому законом порядку процес приватизації земельної ділянки площею 432 кв. м. по АДРЕСА_1 , а тому слід ставити питання про завершення процесу приватизації у зв'язку з його смертю, а не визнавати право власності на земельну ділянку в порядку спадкування.
12.05.2025 від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначив, що всі твердження та доводи КМР є хибними, не відповідають дійсності та мають на меті ввести суд в оману, оскільки до матеріалів позовної заяви було додано відповідь Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.11.2024, в якій чітко зазначено, що згідно відомостей Міського земельного кадастру рішенням Київської міської ради від 13.05.1999 №238/339 ОСОБА_4 та ОСОБА_6 передано у спільну приватну власність земельну ділянку у АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,08 га. На підставі вищевказаного рішення останнім видано державні акти на право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:122:0001, які зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю 04.09.2000 за №66-2-02559 та №66-2-0260, відповідно. В подальшому, рішенням Київської міської ради від 17.09.2009 року №274/2343 внесено зміни до рішення Київської міської ради від 13.05.1999 №238/339, в частині визначення частки у спільній власності 27/50 від 0,08 га, 23/50 від 0,08 га, відповідно. На підставі договору про поділ земельної ділянки від 25.03.2011 ОСОБА_4 та ОСОБА_6 домовились, що у наслідок поділу: ОСОБА_4 переходить частина вищезазначеної земельної ділянки площею 432 кв.м., а ОСОБА_6 переходить частина вищезазначеної земельної ділянки площею 368 кв.м. За результатами поділу зазначеної земельної ділянки ОСОБА_4 оформлено бланк державного акта на право власності на земельну ділянку площею 432 кв.м. Відсутність у позивача оригіналів правовстановлюючих документів на земельну ділянку жодним чином не свідчить, що вказана земельна ділянка не перебувала у власності батька позивача - ОСОБА_4 . Зважаючи на викладене, право власності на зазначену земельну ділянку у померлого ОСОБА_4 виникло ще з 13.05.1999. Тобто, земельна ділянка вже перебуває у приватній власності, і її додаткова приватизація на сьогоднішній день є не лише не доцільною, а й юридично необґрунтованою.
Інших заяв по суті справи не надійшло.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
27.10.2025 від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності сторони позивача, позовні вимоги просили задовольнити в повному обсязі.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками записані ОСОБА_4 та ОСОБА_7 (а.с.9).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 22.08.2023, яке видано Дарницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), відповідний актовий запис № 1461 (а.с.14).
Тобто, позивач є дочкою померлого ОСОБА_4 .
Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
На підставі ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
За вимог ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1261 Цивільного кодексу України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
В силу ч.ч. 1, 5 ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
За приписами ч. 1 ст. 1269, ст. 1270 Цивільного кодексу України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини, у строк тривалістю шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
07.07.2025 Дванадцятою київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 803/2023 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (а.с.15, 69).
25.08.2023 року у м. Софія було видано довіреність ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_8 , зокрема щодо оформлення спадкових прав позивачки після смерті її батька (а.с. 83).
25.08.2023 року позивачка в Посольстві України в Республіці Болгарія склала заяву до органів нотаріату про прийняття нею спадщини після смерті батька, яка надійшла та була зареєстрована у Дванадцятій київській державній нотаріальній конторі 12.09.2023 року (а.с. 85 зворот).
Також, заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 від імені позивачки подав її представник - 13.09.2023 року (а.с. 86 зворот).
Постановою державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори від 13.09.2023 позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки згідно ст.ст. 1269, 1270 ЦК України, ОСОБА_1 пропустила передбачений законодавством строк встановлений для прийняття спадщини після його смерті (а.с. 16).
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23.05.2024 у справі №755/15208/23, ОСОБА_1 визначено додатковий строк для подання нею заяви про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_4 , протягом двох місяців, який рахувати з часу набрання рішенням суду законної сили (а.с.17-23).
20.08.2024 ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини за законом після смерті свого батька (а.с.24).
05.02.2025 державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмовлено ОСОБА_1 від імені якої діє ОСОБА_5 у видачі свідоцтва про право на спадщину на її ім'я за законом на земельну ділянку, площею 432 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті її батька - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з відсутністю документів, що посвідчують право власності на спадкове майно (а.с.26).
Відповідно до п.п. 4.14, 4.15, 4.16, 4.18. п. 4 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 № 282/20595, відоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.
Видача свідоцтва про право на спадщину може бути відкладена у разі: витребування нотаріусом відомостей або документів від фізичних або юридичних осіб, при цьому строк, на який може бути відкладено видачу свідоцтва про право на спадщину, не може перевищувати одного місяця; необхідності отримання нотаріусом від заінтересованих осіб згоди на подачу спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, заяви про прийняття спадщини згідно з вимогами частини другої статті 1272 Цивільного кодексу України. За обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулась до суду, та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.
При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.
Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони, обтяження іпотекою або арешту цього майна.
За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до вимог ст. 1297 Цивільного кодексу України, звернулася до Дванадцятої київської державної нотаріальної із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, ОСОБА_4 , однак у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено з посиланням на відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
За нормою ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріуси наділені повноваженнями щодо вчинення нотаріальної дії по видачі свідоцтва про право на спадщину.
Згідно зі ст. 67 Закону України «Про нотаріат», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.
За ст. 1297 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право власності на спадщину на нерухоме майно, тобто заміна власника майна, що підлягає державній реєстрації, неможлива без перереєстрації права власності. Тому свідоцтво про право на спадщину є обов'язком, коли об'єктом спадкування є нерухоме майно, що підлягає обов'язковій державній реєстрації.
Згідно відповіді Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.11.2024, встановлено, що згідно відомостей Міського земельного кадастру рішенням Київської міської ради від 13.05.1999 №238/339 ОСОБА_4 та ОСОБА_6 передано у спільну приватну власність земельну ділянку у АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,08 га. На підставі вищевказаного рішення Київської міської ради ОСОБА_4 та ОСОБА_6 видано державні акти на право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:122:0001, які зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю 04.09.2000 за №66-2-02559 та №66-2-0260 відповідно.
В подальшому, рішенням Київської міської ради від 17.09.2009 №274/2343 внесено зміни до рішення Київської міської ради від 13.05.1999 №238/339, в частині визначення частки у спільній власності 27/50 від 0,08 га, 23/50 від 0,08 га, відповідно.
На підставі договору про поділ земельної ділянки від 25.03.2011 ОСОБА_4 та ОСОБА_6 домовились, що у наслідок поділу: ОСОБА_4 переходить частина вищезазначеної земельної ділянки площею 432 кв.м., а ОСОБА_6 переходить частина вищезазначеної земельної ділянки площею 368 кв.м.
За результатами поділу зазначеної земельної ділянки ОСОБА_4 оформлено бланк державного акта на право власності на земельну ділянку площею 432 кв.м. (а.с.27).
З викладеного вбачається, у померлого ОСОБА_4 земельна ділянка перебувала у приватній власності з 13.05.1999.
Зважаючи на те, що спадкоємицею першої черги після смерті ОСОБА_4 є його донька ОСОБА_1 , останній в порядку спадкування за законом перейшло право власності на земельну за адресою: АДРЕСА_1 , яке остання не змогла оформити у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на квартиру.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, викладено правовий висновок про те, що всебічність та повнота розгляду справи передбачає з'ясування усіх юридично-значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежності.
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58 (sad) принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
Аналізуючи вищевикладені доводи в їх сукупності з нормами матеріального права, суд доходить до висновку, про задоволення позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Дванадцята київська державна нотаріальна контора про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, оскільки останній є обґрунтованим, а викладені доводи підтверджені належними та допустими доказами.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. , 12, 13, 15, 328, 331, 392, 1216, 1218, 1223, 1225, 1261, 1267-1269, 1297 Цивільного кодексу України, ст.ст. 34, 67 Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджено наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 № 282/20595, ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258, 259, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) до Київської міської ради (код в ЄДРПОУ: 22883141, вул. Хрещатик, 26, м. Київ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Дванадцята київська державна нотаріальна контора (вул. Гната Юри, 9, м. Київ) про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку, площею 0,0432 га, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:66:122:0001, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 17.12.2025.
Суддя: