Номер провадження: 22-ц/813/6200/25
Справа № 521/17897/24
Головуючий у першій інстанції Сегеда О. М.
Доповідач Громік Р. Д.
26.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 14 травня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовної заяви.
У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія ВІН ФІНАНС» (далі - ТОВ « ВІН ФІНАНС») звернулось до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.
Позовна заява вмотивована тим, що 26 березня 2008 року між Відкритим АТ КБ «Надра» (далі-ВАТ КБ «Надра») було укладено Кредитний договір № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, відповідно до умов якого ВАТ «КБ «Надра» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 193420,00 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,89 % річних, терміном користування до 24 березня 2028 року.
26 березня 2008 року в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за Кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 26 березня 2008 року, за умовами якого вона разом з ОСОБА_1 несуть солідарну відповідальність перед банком за виконання зобов'язань за кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року були задоволенні позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року у розмірі 350735,05 доларів США та в рівних частках судовий збір в розмірі 3654,00 грн.
Позивач зазначив, що 08 квітня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі- ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») було укладено договір №GL3N016222 про відступлення прав вимоги, за умовами якого право грошової вимоги за кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, укладеними між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 25 січня 2021 року у справі №521/5150/14-ц за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, було замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
Вказував, що на підставі протоколу №1706 загальних зборів учасників ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» від 25 липня 2024 року та наказу №55-к від 25 липня 2024 року назва ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» була змінена на ТОВ «ВІН ФІНАНС».
Отже, ТОВ «ВІН ФІНАНС» є новим кредитором ОСОБА_1 за кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року.
Відповідно до рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року у справі №521/5150/14-ц сума заборгованості за кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, складає 350735,05 доларів США.
Стверджував, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника.
Вважає, що у зв'язку з невиконанням боржниками рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року у справі №521/5150/14-ц у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення (366 днів), тому відповідачі за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2020 року зобов'язані сплатити на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» суму заборгованості у розмірі 10546,63 долара США.
Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просив суд стягнути з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» 3 % річних за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2020 року у розмірі 10546,63 доларів США, що станом на день подання позовної заяви еквівалентно 434521,15 грн. та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 14 травня 2025 року позовні вимоги ТОВ «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості, залишено без задоволення.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ТОВ «ВІН ФІНАНС» просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки реалізація предмета іпотеки фактично не відбулась та відповідно сума заборгованості встановлена рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2014 року у розмірі 350 735,05 доларів США.
Сповіщення сторін та заяви у справі.
Про судове засідання, призначене на 26 листопада 2025 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, однак у судове засідання не з'явились.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Також колегія суддів зазначає, що з врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість виготовлення повного судового рішення у строки, передбачені національним законодавством, а також застосування стабілізаційних графіків відключення світла, судом апеляційної інстанції було здійснено виготовлення повного тексту судового рішення 24 грудня 2025 року.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 26 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» було укладено Кредитний договір № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, відповідно до умов якого ВАТ «КБ «Надра» надало ОСОБА_1 кредит у розмірів 193420,00 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,89 % річних, терміном користування до 24 березня 2028 року (а.с.14-18).
26 березня 2008 року в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за Кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 26 березня 2008року, за умовами якого вона разом з ОСОБА_1 несуть солідарну відповідальність перед банком за виконання зобов'язань за Кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року (а.с.19-20).
26 березня 2008 року в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за Кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку 2 (дві) земельні ділянки загальною площею 0,10 га і 0,10 га, що знаходяться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новодофінівської сільської ради, кадастрові номери земельних ділянок: 5122783900:01:005:0057 та 5122783900:01:005:0058 (а.с.143-145).
09 жовтня 2013 року за заявою ПАТ «КБ «Надра», приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. було видано виконавчий напис, яким було звернено стягнення на земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, та на земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області, які належать на праві власності на підставі договорів купівлі-продажу від 26 березня 2008 року, реєстрові номера 627,632 ОСОБА_1 , який передав їх в іпотеку ПАТ «КБ «Надра» за іпотечним договором від 26 березня 2008 року, в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за Кредитним договором № 05/03/2008/840- К/382 від 26 березня 2008 року, укладеним між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 (т.1, а.с.140,141).
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року задоволено позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ«КБ «Надра» заборгованість за Кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року у розмірі 350735,05 доларів США та в рівних частках судовий збір в розмірі 3654,00 грн. (т.1, а.с. 6-9).
08 квітня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено Договір №GL3N016222 про відступлення прав вимоги, за умовами якого право грошової вимоги за Кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, укладеними між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (т.1, а.с.21-24,25).
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 25 січня 2021 року у справі №521/5150/14-ц за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
На підставі протоколу №1706 загальних зборів учасників ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» від 25 липня 2024 року та наказу №55-к від 25 липня 2024 року назва ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» була змінена на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (т.1, а.с.43).
ТОВ «ВІН ФІНАНС» є юридичною особою та діє на підставі Статуту, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань (т.1, а.с.27-28,29-42).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 25 вересня 2018 року було відкрито виконавче провадження ВП №57294540 за виконавчим написом №1328 від 09 жовтня 2013 року (т.1, а.с.146).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 25 вересня 2018 року було стягнуто з ОСОБА_1 основну винагороду у розмірі 280512,53 грн. (т.1, а.с.148-149).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 25 вересня 2018 року було звернено стягнення на нерухоме майно, що належить боржнику, а саме на земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, та на земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області (а.с.151).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 25 вересня 2018 року було накладено арешт на нерухоме майно, що належить боржнику, а саме на земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, та на земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області (а.с.153).
Постановами приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 17 жовтня 2018 року було описано та накладено арешт на майно, а саме на земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, та на земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області (а.с.155,156).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 12 листопада 2018 року було призначено суб'єкта оціночної діяльності (т.1, а.с.157).
Згідно з звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 0,10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області від 13 листопада 2018 року, ринкова вартість вказаної земельної ділянки складає 101530,00 грн (т.1, а.с.159-160).
Згідно з звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 0,10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області, ринкова вартість вказаної земельної ділянки складає 101530,00 грн. (т.1, а.с.161-162).
25 березня 2019 року ПАТ «КБ «Надра» подав приватному виконавцю виконавчого округу Одеської області Парфьонову Г.В. заяви про придбання предмету іпотеки шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна (т.1. а.с.169,170).
15 квітня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. було складено акти про реалізацію предмета іпотеки, а саме земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, та земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області (т.1, а.с.171,172).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 13 квітня 2021 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №1328 від 09 жовтня 2013 року було закінчено, оскільки предмети іпотеки, а саме земельна ділянка площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, та земельна ділянка площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області були придбані стягувачем за початковою ціною третіх прилюдних торгів шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна (т.1, а.с.173).
Отже, ПАТ «КБ «Надра» задовольнило свої вимоги за рахунок предмету іпотеки, а саме за рахунок земельної ділянки площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, та земельної ділянки площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області, переданих боржником ОСОБА_1 в іпотеку банку, шляхом придбання стягувачем (іпотекодержателем) за початковою ціною третіх прилюдних торгів заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, що підтверджується листом приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 15 квітня 2025 року (т.1, а.с.139).
08 квітня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») було укладено Договір №GL3N016222 про відступлення прав вимоги, за умовами якого право грошової вимоги за Кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, укладеними між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (т. 1, а.с.21-24).
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 25 січня 2021 року у справі №521/5150/14-ц за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, було замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (т.1, а.с.10-13).
07 жовтня 2022 року ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 , та після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб (т.1, а.с.65).
Встановлено, що на підставі протоколу №1706 загальних зборів учасників ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» від 25 липня 2024 року та наказу №55-к від 25 липня 2024 року назва ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» була змінена на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (т.1, а.с.43).
ТОВ «ВІН ФІНАНС» є юридичною особою та діє на підставі Статуту, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1, а.с.27-28,29-42).
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.
Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 кодексу.
Частиною 5 ст. 11 ЦК України встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Отже, за твердженням позивача, заборгованість відповідачів перед кредитором за рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 30 вересня 2014 року складає 350735,05 доларів США, і є зобов'язанням відповідно до норм цивільного права.
За змістом ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною другою статті 517 ЦК України визначено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Крім того, суд першої інстанції правильно звернув увагу на висновок Верховного суду в постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20, якім визначено, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред'являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги.
Судом першої інстанції правильно встановлено, 26 березня 2008 року в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за Кредитним договором № 05/03/2008/840- К/382 від 26 березня 2008 року, між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку 2 (дві) земельні ділянки загальною площею 0,10 га і 0,10 га, що знаходяться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новодофінівської сільської ради, кадастрові номери земельних ділянок: 5122783900:01:005:0057 та 5122783900:01:005:0058 (а.с.143-145).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Правочином є найбільш розповсюджений юридичний факт, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки в учасників цивільних правовідносин.
Згідно із частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, правовідносини, що виникають між сторонами на підставі зобов'язання, безпосередньо складаються із двох частин: 1) обов'язку вчинити певну дію; 2) права вимагати вчинення цієї дії.
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їх права і обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання.
Згідно із ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
На забезпечення цих зобов'язань боржник або інша особа може надати а банк прийняти забезпечення у вигляді застави, поручительства або в іншому вигляді.
Відповідно до ст. 575 ЦК України окремим видом застави є іпотека.
Метою іпотеки є надання кредитору додаткового до основного права вимоги звернення стягнення на майно.
Правовий механізм існування іпотеки як окремого інституту в зобов'язальних правовідносинах регулюється спеціальним законом - Законом України «Про іпотеку».
Згідно з п. 2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги.
Згідно із ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ст. 7, п. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ч.1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Таким чином, способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора поділяються на: 1) судовий (на підставі рішення суду); 2) позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя), кожен з яких має власний правовий механізм реалізації.
Для реалізації іпотекодержателем своїх прав на задоволення вимог шляхом позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
При цьому позивач не позбавлений відповідно до положень статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж набуття права власності на нього, якщо це передбачено договором.
Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду на підставі застереження в іпотечному договорі або в окремому договорі, укладеному сторонами в порядку досудового врегулювання.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі.
Частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до ст.5 Іпотечного договору від 26 березня 2008 року іпотекодержатель набуває право звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки у результаті порушення іпотекодавцем (позичальником) обов'язків за цим та/або Кредитним договором та невиконанням вимоги іпотекодержателем про дострокове виконання основного зобов'язання.
Статтею 5 Іпотечного договору від 26 березня 2008 року визначено, що звернення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з порядком задоволення вимог Іпотекодержателя, передбаченим ст.5 цього договору. У випадку настання будь-якої з підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачених ст. ст.4, 5 цього Договору, Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену вимогу.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 09 жовтня 2013 року за заявою ПАТ «КБ «Надра», приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. було видано виконавчий напис, яким було звернено стягнення на земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, та на земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області, які ОСОБА_1 передав в іпотеку ПАТ «КБ «Надра» за іпотечним договором від 26 березня 2008 року, в забезпечення виконання своїх зобов'язань за Кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року (а.с.140,141).
Відповідно до Іпотечного договору від 26 березня 2008 року позивач, як Іпотекодержатель задовольнив свої вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а саме на земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, та земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області.
Відповідно до ч.1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Отже, іпотека є різновидом застави.
За положеннями ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.
Згідно із ч.1 ст. 17 Закону № 898-IV (у редакції станом на час виникнення спірних відносин) іпотека припиняється у разі, зокрема, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.
Суд першої інстанції вмотивовано вважав, що оскільки Іпотекодержатель задовольнив свої вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а саме на земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, та земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області, то строк дії Іпотечного договору від 26 березня 2008 року припинився.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з даним позовом 31 жовтня 2024 року, тобто після припинення Іпотечного договору від 26 березня 2008 року, а тому підстави для стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором відсутні, оскільки строк дії кредитного договору також припинився.
Велика Палата Верховного Суду у п. 8.14, 8.15 постанові від 22 лютого 2022 року у справі №761/36873/18 вказала, що допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними. Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора.
Крім того, як було встановлено, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 13 квітня 2021 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №1328 від 09 жовтня 2013 року було закінчено, оскільки предмети іпотеки, а саме земельна ділянка площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, та земельна ділянка площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області були придбані стягувачем за початковою ціно третіх прилюдних торгів шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна (а.с.173).
Відповідно до п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІУ виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІУ визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Що стосується застосування наслідків пропущення позивачем строку позовної давності, про який просять відповідачі, оскільки заперечують проти стягнення з них 3 % річних, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 256 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Відмовити в позові через пропуск строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог в позові належить відмовити за безпідставністю.
Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, тобто до спірних правовідносин договору застосовується загальна позовна давність тривалістю три роки.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, зазначила, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому, саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 та у справі № 911/3677/17.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довело обставини, на які посилалось як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надало.
Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 13 квітня 2021 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №1328 від 09 жовтня 2013 року було закінчено, оскільки предмети іпотеки, а саме земельна ділянка площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, та земельна ділянка площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області були придбані стягувачем за початковою ціною третіх прилюдних торгів шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна (т.1, а.с.173).
13 квітня 2021 року винесено постанову приватного виконавця Парфьонова Г.В. про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 15 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки.
Таким чином, іпотечне майно було реалізована, а тому обсяг боргових зобов'язань за рішенням суду був зменшений і вже не відповідав сумі, яка визначена рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року у справі №521/5150/14-ц.
Згідно з частинами першою третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
У постанові від 29 січня 2021 року у справі №922/51/20 Верховний Суд також наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Як вже встановлено раніше судом апеляційної інстанції, передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3% річних за основу береться прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні.
Розраховуючи розмір відсотків 3% за ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд апеляційної інстанції застосовує таку формулу:
[Проценти] = [Сума боргу] * [Процентна ставка (%)] / 100% * [Кількість днів] / [Кількість днів у році].
Таким чином, сума боргу є однією з основним складових для вирахування сум, які передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Отже, позивачем визначене як базова сума боргу для нарахування трьох відсотків річних 350 735,05 дол. США, яка була визначена рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року.
Однак позивачем не враховано реалізацію спірного майна, що також впливає на розмір заборгованості, встановлений судовим рішенням.
Посилання скаржника на те, що фактично не відбулось реалізація іпотечного майна спростовується матеріалами справи.
Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Повний текст судового рішення.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Колегія суддів зазначає, що з врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість виготовлення повного судового рішення у строки, передбачені національним законодавством, а також застосування стабілізаційних графіків відключення світла, апеляційної інстанції було здійснено виготовлення повного тексту судового рішення 24 грудня 2025 року.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» залишити без задоволення.
Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 24 грудня 2025 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
О.С. Комлева