Номер провадження: 22-ц/813/8020/25
Справа № 522/21400/25-Е
Головуючий у першій інстанції Плавич І.В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
16.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хаджибейського районного суду міста Одеси від 13 жовтня 2025 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання, -
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту спільного проживання, в якій заявниця просить суд встановити, що ОСОБА_1 з 2009 року постійно проживала спільно із ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 13 жовтня 2025 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання - відмовлено.
Роз'яснено заявнику про право на звернення до суду з позовом на загальних підставах.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Хаджибейського районного суду міста Одеси від 13 жовтня 2025 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, оскільки жодного спадкового права скаржник не оспорювала, жодної реєстраційної дії нотаріусом не проводилось, а строк на подачу заяви про прийняття спадщини не минув, підстав для спору не існує, а відтак вражає судове рішення незаконним. Судом першої інстанції встановлено, що за текстом заяви про встановлення юридичного факту, заявниця жодним чином не посилається на будь-який письмовий доказ щодо відмови їй нотаріусом у вчиненні будь-яких нотаріальних дій, однак скаржниця зазначає, що оскарження дій нотаріуса не є предметом цієї заяви, а також підтвердження письмовими доказами обставин відмови нотаріусом вчинити нотаріальні дії законом не передбачено.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначене на 16.12.2025 року 15:00 год. ОСОБА_1 не з'явилася.
ОСОБА_1 скористалася своїм правом взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Так ухвалою Одеського апеляційного суду від 10.12.2025 року клопотання ОСОБА_1 задоволено та забезпечено проведення судового засідання, що призначено на 16.12.2025 року 15:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Крім іншого, заявнику роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Апеляційним судом було здійснено всі можливі заходи сприяння у під'єднанні ОСОБА_1 до відеоконференції, однак через технічні несправності зі сторони заявника, приєднання було неможливе.
Так через засоби мобільного зв'язку, ОСОБА_1 повідомила секретаря судового засідання про відсутність технічної можливості приєднатися до відеоконференції.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів враховує, що предметом оскарження є ухвала суду першої інстанції та зважає на розумність строків розгляду справи, а також на те, що явка сторін та третіх осіб у судове засідання суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 16.12.2025 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам.
Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заявника про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України, оскільки встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу заявнику необхідно для отримання спадщини після померлого. Той факт, що заявниця має намір прийняти спадщину дає підстави вважати про наявність спору про право, оскільки у такому випадку у заявника існує спір про право з відповідною територіальною громадою.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заявник вказувала, що встановлення такого факту є необхідним для отримання спадщини/пенсії після померлого.
Згідно свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у квітні 2025 року помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 7).
Зі свідоцтва про поховання № НОМЕР_2 вбачається, що воно видано ОСОБА_1 як користувачу місця № 17, де поховано ІНФОРМАЦІЯ_3 померлого ОСОБА_2 (а. с. 6).
Колегія суддів виходить з такого.
У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Такі висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23) та інших.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 виснував, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Тобто під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що до юрисдикції цивільних судів справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам право подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
В обґрунтування заяви посилалася на те, що з 2009 року заявниця проживала із ОСОБА_2 однією сім'є як чоловік та жінка за адресою АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 або с. Дальник Кооператив « ОСОБА_3 », вели спільне господарство, мали спільний бюджет, фактично виконували права та обов'язки подружжя. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її цивільний чоловік - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 . При житті померлий мав у власності дачний будинок, земельну ділянку, квартиру, інше майно, отримував пенсію тощо. З метою прийняття спадщини після цивільного чоловіка ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса, де останній було повідомлено, що вона не маю права на спадщину/пенсію, оскільки не є офіційною дружиною покійного. У зв'язку із зазначеним заявниця звернулася до суду та просила встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 2009 року по 2025 року.
Заявник зазначила на те, що встановлення вказаного факту їй необхідно для прийняття спадщини.
Суд першої інстанції виходив с того, що вимоги заявника про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України, оскільки у заявника фактично виник спір про право на спадщину після смерті громадянина ОСОБА_2 , у зв'язку з чим, у заявниці фактично виникає спір з відповідною територіальною громадою, що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У відповідності до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).
Посилання суду першої інстанції, що між сторонами існує спір про право щодо спадкового майна, є передчасним, виходячи з наступного.
Під час розгляду справи, суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (див. постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126св22)).
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 вважає себе особою, яка згідно із законом має право на спадкування за своїм цивільним чоловіком ОСОБА_2 .
У той же час, суд першої інстанції не перевірив доводи ОСОБА_1 , не встановив і в своїй ухвалі не зазначив, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (ЦК України), який би оспорював право ОСОБА_1 на спадкування майна померлого ОСОБА_2 , враховуючи те, що до участі у справі не було залучено заінтересованих осіб.
Таким чином, суд не встановив коло спадкоємців, а також між ким існує спір щодо спадкового майна, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.
При цьому слід виходити з того, що спір про право можливий у заявника із іншими особами, які мають право відповідно до вимог закону на спадкування за померлим ОСОБА_2 .
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 686/11198/22 (провадження № 61-11564св23) зазначено, що: "до заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права та обов'язки. Участь у справі цих осіб обумовлюється тим, що із установленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб'єктивні права та обов'язки мають юридичний зв'язок із суб'єктивними правами і обов'язками заявників.
Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв'язку із суб'єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб'єктивних прав (постанова Верховного Суду у справі № 638/4/19 від 07 квітня 2020 року, провадження № 61-18132св19).
У постанові Верховного Суду від 5 лютого 2025 року у справі № 183/4366/24 наведено висновок про те, що заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Але на відміну від заявника ці особи самі не звертаються до суду із заявою, а вступають у вже розпочатий процес з власної ініціативи або притягуються до участі у справі судом. ЦПК України не визначено осіб, які є заінтересованими у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які суд розглядає в порядку окремого провадження. Коло заінтересованих осіб визначається залежно від мети встановлення фактів, взаємовідносин таких осіб із заявником у зв'язку з фактами, які підлягають встановленню, і які можуть вплинути на їх права та обов'язки. Неправильне визначення такої особи заявником не є підставою для відмови у задоволенні заяви, оскільки заінтересовані особи повинні бути залучені до участі у справі також з ініціативи суду або можуть вступити у справу з власної ініціативи.
Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави.
Для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, які мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суд, залежно від мети встановлення юридичного факту, зобов'язаний з'ясувати, які фізичні особи чи органи державної влади можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи.
Залучення до участі у справі окремого провадження всіх заінтересованих осіб має важливе значення, оскільки допомагає суду уникнути ухвалення незаконного рішення та виключити можливість появи в майбутньому конкуруючого рішення з іншою заінтересованою особою, а також має на меті повно і всебічно дослідити всі обставини справи.
Посилання суду першої інстанції на положення статті 1277 ЦК України, яка регулює відумерлість спадщини і при певних обставинах перехід спадщини у власність територіальної громади є безпідставним, так як зазначені положення стосуються у випадках, коли взагалі відсутні спадкоємці або вони відмовилися від прийняття спадщини.
Разом з тим, матеріали справи не містять копії спадкової справи, заведеної після смерті у квітні 2025 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до майна померлого, що унеможливлює застосування судом положень статті 1277 ЦК України у цій справі.
Колегія суддів акцентує увагу, що на стадії апеляційного перегляду справи із заявою про залучення до участі у справі в якості заінтересованої особи звернулася ОСОБА_4 , яка є сестрою померлого ОСОБА_2 . Так, заявник зазначила, що за її заявою приватним нотаріусом ОМНО Савіною К.П. була заведена спадкова справа № 73991326 від 26.04.2025 року до майна її брата.
Таким чином, суд першої інстанції шляхом витребування вказаної спадкової справи та її дослідження, у разі виявлення спору про право у даній справі, у відповідності до ч. 4 ст. 315 ЦПК України мав би залишити таку заяву без розгляду, а не висувати передчасні висновки про наявність спору про право з Одеською міською радою, яка в силу Закону має право претендувати на спадкове майно в порядку ст. 1277 ЦК України, як відумерлу спадщину у разі відсутності інших спадкоємців, які б у встановленому порядку прийняли спадщину.
Крім того, сам факт наявності осіб, між якими лише може виникнути спір про право, також підлягає перевірці на предмет наявності між ними реального спору.
Отже, є передчасним висновок суду першої інстанції про те, що факти, про встановлення яких просить заявник, не підлягають встановленню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що у цій справі слід установити коло заінтересованих осіб, тобто осіб, права яких знаходяться у юридичному зв'язку із суб'єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб'єктивних прав.
Колегія суддів звертає увагу на те, що необхідність встановлення факту спільного проживання для отримання спадщини саме по собі не свідчить про наявність спору. Повідомлення нотаріуса про те, що заявниця не має права на спадкування пов'язане суто з неможливістю встановлення факту родинних відносин між заявником та спадкодавцем з відповідних правовстановлюючих документів.
Тому, без відкриття провадження у справі неможливо встановити фактичні обставини щодо наявності спору про право.
Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 180/2132/21, від 20 грудня 2023 року у справі № 761/16555/23, від 07 лютого 2024 року у справі № 545/844/23 (провадження № 61-15775св23).
Отже, висновки суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасними і нічим не обґрунтованим, оскільки матеріали спадкової справи судом не досліджувалися. Відмовляючи у відкритті окремого провадження суд не встановлював дійсних осіб, між якими існує спір про право, та не встановив, чи є між такими особами реальний, а не вірогідний спір.
За таких обставин, відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі частини 4 статті 315 ЦПК України, суд першої інстанції на вказані вище вимоги закону та обставини справи належної уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що такий спір має розглядатися у порядку позовного провадження.
ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Хаджибейського районного суду міста Одеси Одеси від 13 жовтня 2025 року - скасувати.
Цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 24.12.2025 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Є.С. Сєвєрова
С.О. Погорєлова