16.12.25
22-ц/812/2322/25
Справа №471/602/24
Провадження № 22-ц/812/2322/25
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
16 грудня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Шурмою Є.М.,
за участі позивача - ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції
апеляційну скаргу
ОСОБА_3 , подану її представником ОСОБА_4 ,
на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Гуковою І.Б., дата складання повного тексту не зазначена, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про встановлення факту спільного проживання як чоловік та дружина однією сім'єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні,
16 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про встановлення факту спільного проживання та перебування на утриманні.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що з15 жовтня 2017 року вона проживала з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України ОСОБА_6 було мобілізовано до лав Збройних Сил України.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 загинув, виконуючи свій військовий обов'язок, захищаючи Україну.
Оскільки вона та ОСОБА_6 перебували у фактичних шлюбних відносинах, які не були оформлені документально, а також оскільки фактично перебувала у нього на утриманні, вона подала до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву про виплату їй одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю ОСОБА_6 .
Листом від 10 квітня 2024 року № 726 ІНФОРМАЦІЯ_4 надав позивачу відповідь про необхідність звернення до суду для встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_6 .
Вказує, що ОСОБА_6 у період з 2016 по 2017 рік проживав у смт. Братське Вознесенського району Миколаївської області у помешканні своєї рідної сестри ОСОБА_7 , при цьому, іншого власного житла він не мав.
Позивачка з ОСОБА_6 познайомились влітку 2017 року та вже у жовтні цього ж року вона запропонувала йому переїхати до неї у будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 для спільного проживання однією сім'єю.
15 жовтня 2017 року ОСОБА_6 перевіз до неї свої речі і вони почали жити разом. У кінці жовтня 2017 року одразу після переїзду у помешкання позивачки, ОСОБА_6 придбав за свої кошти спальний гарнітур. Згодом замінив декілька старих дерев'яних вікон у будинку на нові металопластикові. Кошти, за які були придбані вікна, були ними сумісно накопичені за декілька місяців спільного проживання.
У 2019 році ОСОБА_6 придбав за спільні кошти будівельні матеріали, які в наступному були використані для будівництва паркану навколо будинку, при цьому, майже усі будівельні роботи чоловік проводив самотужки із залученням на окремі роботи сусідів та друзів.
ОСОБА_6 всіляко сприяв, щоб неповнолітні сини позивачки сприймали його як свого батька, незважаючи на те, що він був вітчимом, він став для них авторитетом, постійно опікувався її синами, виховував їх, брав участь у їх розвитку, зокрема майже щоденно на власному автомобілі відвозив меншого сина ОСОБА_8 до садочка (з 2017 по 2020 рік), а старшого сина ОСОБА_9 до школи, а після занять забирав їх додому, інколи був присутній у школі на батьківських зборах та інших шкільних заходах, допомагав дітям готувати уроки, ходив з ними на прогулянки, у вільний від роботи час проводив з ними дозвілля.
Проживання ОСОБА_6 у її будинку підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов депутата селищної ради від 17 квітня 2023 року.
Також, у копії декларації ОСОБА_6 № 0001-0НЕ7-9Х00 про вибір сімейного лікаря від 01 червня 2020 року довіреною особою пацієнта п. 1.12.1 зазначена позивачка.
Після мобілізації ОСОБА_6 вона регулярно (протягом 2022-2023 років) через Нову пошту відправляла ОСОБА_6 посилки, що підтверджується копіями квитанцій з Нової пошти. Також з березня 2022 року і до моменту загибелі ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) його заробітна плата перераховувалась на її банківський рахунок. Також факт ведення спільного бюджету підтверджується випискою з банківського рахунку, з якого вбачається внесення ОСОБА_1 коштів в рахунок погашення за кредитною заборгованістю ОСОБА_6 на загальну суму.
У вказаний період ні позивачка, ні ОСОБА_6 не перебували в іншому зареєстрованому шлюбі та не зверталися до органів реєстрації актів цивільного стану для реєстрації шлюбу.
Зважаючи на викладене та з метою отримання коштів, передбачених за загиблого військовослужбовця для членів його сім'ї позивачка просила встановити факт спільного проживання її з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як чоловік та дружина однією сім'єю без реєстрації шлюбу, у період з 15 жовтня 2017 року по 26 лютого 2023 року та встановити факт перебування її на утриманні ОСОБА_6 .
Ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 02 липня 2024 року до участі у справі як відповідачів залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .
Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_6 , як чоловік і дружина однією сім'єю без реєстрації шлюбу, у період з липня 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У частині встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_6 відмовлено.
У задоволенні позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено.
Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем під час судового засідання та матеріалами справи підтверджено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 починаючи з липня 2019 року та до дня загибелі останнього, оскільки саме цей період підтверджується не лише показами свідків, а й скріншотами особистої переписки та випискою з банківського рахунку про переказ коштів від ОСОБА_6 на рахунок позивача, спільними фото як ОСОБА_6 з ОСОБА_1 удвох, так і разом із дітьми вдома та на відпочинку, рапортом про виплату грошового забезпечення ОСОБА_6 вказав контактну особу - ОСОБА_1 із зазначенням «дружина» та на її рахунок здійснювалася грошова виплата.
При цьому суд першої інстанції не вбачав підстав для встановлення факту перебування позивача на утриманні померлого ОСОБА_6 , вважав його недоведеним, так як судом встановлено, що у вказаний період позивач отримувала допомогу від Управління соціального захисту населення Братської районної державної адміністрації, аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей, а також була неофіційно працевлаштована та отримувала заробітну плату, що також вбачається зі змісту її особистої переписки з ОСОБА_6 , показів свідків.
Суд першої інстанції у задоволенні вимог ОСОБА_1 до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовив з огляду на те, що вимоги до нього заявлені передчасно, та цей орган не повноважний у нарахуванні та виплаті допомоги сім'ї загиблого, а лише приймає та перевіряє документи, які є необхідними для отримання такої допомоги.
Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_3 , діючи через свого представника ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати, направити справу на новий розгляд за підсудністю до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказувала, що зазначена справа повинна була розглядатись Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області, оскільки відповідачем було визначено ІНФОРМАЦІЯ_6 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , тобто за місцем знаходження відповідача, як того вимагає ст. 27 ЦПК України.
Суд першої інстанції, в порушення вимог ЦПК України, не розглянув клопотання представника ОСОБА_3 , адвоката Набокової О.Г. про направлення справи за підсудністю, тобто до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.
Що ж стосується неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, то апелянт зазначав, що ОСОБА_6 мав стосунки і з іншими жінками, зокрема зі свідком ОСОБА_10 . Крім того мав намір одружитися повторно з ОСОБА_11 .
Вважають, що надані позивачкою накладні на придбання будівельних матеріалів не є належним підтвердженням придбання ОСОБА_6 будівельних матеріалів та іншого майна.
Акт обстеження житлово-побутових умов від 17.04.2023 року також не може бути доказом постійного проживання, оскільки свідок ОСОБА_12 вказав, що він під час обстеження не заходив до будинку, а був тільки у подвір'ї та бачив там машину, яка належала ОСОБА_6 , а свідок ОСОБА_13 показала, що вона не була присутня під час обстеження, а тільки підписала акт, який був вже складений.
Надані документи на отримання субсидії на оплату комунальних послуг також не є належними доказами, оскільки є сумніви у достовірності підпису саме ОСОБА_6 у документах.
Крім того, судом надано оцінку накладним, наданим позивачем, таку що вони лише частково підтверджують факт придбання ОСОБА_6 будівельних матеріалів, так як в них зазначена адреса АДРЕСА_1 , однак відсутня дата покупки. В той же час, проводячи аналіз вказаних накладних очевидно, що не можливо навість ідентифікувати їх як платіжний документ, оскільки вони не місять обов'язкових реквізитів.
Звертала увагу, що судом першої інстанції не враховано позицію Верховного Суду, який послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851- IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів.
Також не прийнято до уваги Акт підтвердження місця проживання від 14 квітня 2025 року, відповідно до якого з грудня 2019 року по вересень 2021 року ОСОБА_6 проживав по АДРЕСА_3 .
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 , адвокат Єфремов Є.О. просив залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Інші учасники справи правом на подачу відзиву не скористалися.
Про розгляд справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином, проте відповідачі у судове засідання не з'явилися, що в силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України справу розглянуто за їх відсутності.
Представник апелянта - адвокат Набокова О.Г. апеляційну скаргу підтримала, просила про її задоволення.
Позивач та її представник апеляційну скаргу не визнали, просили залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 загинув, виконуючи свій військовий обов'язок щодо захисту України.
На момент смерті ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі не перебував та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
ОСОБА_1 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Згідно відповіді Головного Управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з вересня 2022 року по листопад 2022 року ОСОБА_6 нарахована пільга на оплату комунальних послуг в розмірі 169,29 грн. щомісячно за адресою АДРЕСА_1 . За зверненням від 29.11.2022 року з 01.11.2022 року пільгу на оплату житлово-комунальних послуг нараховувалося за адресою АДРЕСА_4 . Нарахування та виплату пільги припинено 13.03.2023 року у зв'язку зі смертю одержувача (т.2 а.с. 168).
Підставою для нарахування пільги на оплату комунальних послуг за адресою АДРЕСА_1 Акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи в якому зазначено, що ОСОБА_6 дійсно проживає за вказаною адресою; довідка про проживання, заява про надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, копія паспорта ОСОБА_6 , копія посвідчення УБД (т.4. а.с. 94-104).
У декларації про вибір лікаря від 01.06.2020 року ОСОБА_6 зазначено довірену особу для повідомлення у разі настання екстреного випадку- ОСОБА_1 , адресу проживання АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 50).
У виписках із медичних карток стаціонарного хворого ОСОБА_6 від 23.12.2019 р., 20.05.2022р. 22.08.2022 р. та 14.09.2022 р.,місце проживання ОСОБА_6 вказано АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 48, 49, т. 3 а.с. 42, 45).
Згідно відповіді ВП № 1 Вознесенського РУП ГУНП у Миколаївській області 16.11.2019 року було зареєстроване звернення ОСОБА_1 щодо сварки з її співмешканцем ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 92).
03.02.2023 року та 13.02.2023 року ОСОБА_1 від імені ОСОБА_6 було сплачено грошові кошти на рахунок АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 24258,78 грн. та 35000,00 грн. Призначення платежу-сплата заборгованості за кредитом.
Відповідно до рапорту на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2022 року ОСОБА_6 просив грошове забезпечення та інші види виплат зараховувати на картковий рахунок відкритий в АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_1 та вказав її номер телефону із зазначенням -дружина (т.1 а.с 62).
Згідно виписки з карткового рахунку, відкритого у АТКБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 починаючи з березня 2022 року отримувала заробітну плату ОСОБА_6 з військової частини НОМЕР_1 .
Згідно постанови Братського районного суду Миколаївської області від 26.03.2020 року про притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності його місцем проживання є АДРЕСА_1 . Така ж адреса вказана на судових повістках від 18.02.2020 р., 23.09.2022 р., конвертах (т. 1 а.. 43-47).
Накладні, надані позивачем лише частково підтверджують факт придбання ОСОБА_6 будівельних матеріалів, так як в них зазначена адреса АДРЕСА_1 , однак відсутня дата покупки.
08 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву про виплату їй одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю ОСОБА_6 ( т.1 а.с. 13).
Листом від 10 квітня 2024 року № 726 ІНФОРМАЦІЯ_4 надав позивачу відповідь про необхідність звернення до суду для встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_6 ( т.1 а.с.14).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (частини перша, друга статті 80 ЦК України).
Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва (третя статті 95 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що:філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред'явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року в справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20));
юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 504/4099/16-ц (провадження № 61-11424сво23)).
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).
Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
У постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц зазначено, що:
«приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами».
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя (пункт 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154).
Касаційний суд вже вказував, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2024 року в справі № 344/6751/22 (провадження № 61-671св23)).
У справі, що переглядається:
позивачка звернулася із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні.
У суді першої інстанції представником ОСОБА_3 адвокатом Набоковою О.Г. до клопотання про направлення справи за підсудністю до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, додано довідку № 160/21, з якої вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 є відокремленим підрозділом, правовий статус суб'єкта - без права юридичної особи( т.2 а.с.41-42. 44-45).
А відтак поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб; філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред'явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору.
За такого судове рішення суду в частині пред'явлення позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 належить скасувати та провадження у справі закрити.
А відтак аргументи апеляційної скарги про направлення справи до суду за місцем знаходження відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 є безпідставними, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні представником відповідача норм процесуального права.
Як вбачається із позовної заяви ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з померлим ОСОБА_6 , оскільки встановлення такого факту необхідно останній для подальшого вирішення питання щодо отримання нею одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»
Між тим вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановлюючи факт проживання позивачки однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу з ОСОБА_6 залишив поза увагою та не перевірив чи має цей факт для неї юридичне значення та чи породжує права та обов'язків, задля забезпечення яких вона звернулася до суду з наданим позовом.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статей 293, 294 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Частиною 2 статті 315 ЦПК України, передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Так, за приписами статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції від 26 лютого 2023 року, на день загибелі ОСОБА_6 ) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах,встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
У відповідності до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції від 23 грудня 2022 року), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пунктів 1-3 частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби; смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби; загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (в редакції на день загибелі військовослужбовця ОСОБА_6 ) установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
В пункті 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" наведений перелік осіб, в разі загибелі яких здійснюється виплата одноразової грошової допомоги в розмірі 15 000 000 гривень, до якого входять, в тому числі й військовослужбовці Збройних Сил України.
Пунктом першим статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції чинній станом на 26 лютого 2023 року) було передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення)
Крім того, наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 45 відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пункту 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" затверджено Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану.
Відповідно до п.1.4 Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану - особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) особи, зазначеної у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", що вказана у свідоцтві про смерть. Право осіб на отримання одноразової грошової допомоги визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.
Отже вищезазначеними нормативно-правовими актами визначено дату виникнення права осіб на призначення та отримання одноразової грошової допомоги в разі загибелі військовослужбовця, водночас Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, актуальній на день виникнення такого права, містить вичерпний перелік осіб, яким надано право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги в разі загибелі військовослужбовця.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивачку ОСОБА_1 можна вважати утриманцем загиблого (померлого), яка має право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця.
Отже, на день смерті ОСОБА_6 відсутні норми закону, які б надавали право особам, що спільно проживали із загиблим військовослужбовцем, на отримання одноразової грошової допомоги.
Зважаючи на те, що метою встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу є отримання позивачкою одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю військовослужбовця, суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позову, між тим питання щодо наявності у позивача такого права не з'ясував.
Сам по собі факт проживання позивачки однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу з ОСОБА_6 не має для неї юридичного значення, оскільки не породжує прав та обов'язків, задля забезпечення яких вона звернулася до суду з даним позовом, оскільки такий факт не надасть їй право на отримання одноразової грошової допомоги після смерті ОСОБА_6 .
Зважаючи на викладене, оскільки визначений у статті 16-1 Закону, перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, є вичерпним і не передбачає положення, що надає право позивачці отримувати таку допомогу як члену сім'ї ОСОБА_6 , позов позивачки задоволенню не підлягає, оскільки встановлення факту, який прохає остання, не наділить її відповідним правом.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону, рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу у відповідності до статті 376 ЦПК України.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 слід стягнути 1816 грн 80 коп. судових витрат.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану її представником ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2025 року в частині позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 скасувати та провадження у справі до цього відповідача закрити.
Це ж рішення суду в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про встановлення факту спільного проживання як чоловік та дружина однією сім'єю без реєстрації шлюбу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про встановлення факту спільного проживання як чоловік та дружина однією сім'єю без реєстрації шлюбу - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1816 грн 80 коп. судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 24 грудня 2025 року.