23.12.25
22-ц/812/1417/25
Справа №490/7068/19
Провадження № 22-ц/812/1417/25
Доповідач в апеляційнійінстанції: Яворська Ж.М.
Іменем України
23 грудня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,
за участі представника позивача - Романчук Л.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 ,
подану адвокатом Трубою Клавдією Борисівною
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Саламатіним О.В., дата складання повного рішення не зазначена, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів
08 серпня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 22 жовтня 2018 року ним було передано відповідачу в позику 400000 грн, про що складено відповідну розписку. Строк повернення позики становить 04 листопада 2018 року.
Однак отримані кошти відповідачем до цього часу не повернуті позичальником без будь-яких пояснень причин та ймовірних строків виконання взятого зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 400 000 грн та судові витрати.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2025 року позов задовольнено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 400000 грн., судові витрати в сумі 34642 грн 50 коп.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивач виконав своє зобов'язання передати у власність відповідачу грошові кошти, що підтверджується оригіналом боргової розписки від 22 жовтня 2018 року.
Будь-яких доказів, які б підтверджували погашення заборгованості відповідачем до суду не надано.
Не надано відповідачем беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідно до статті 617 ЦК України.
При цьому, судом не приймається до уваги заперечення відповідача та його представниці що відповідач не брав 22 жовтня 2018 року в борг кошти в сумі 400000,00 грн у позивача та що не писав розписку від 22 жовтня 2018 року.
Так, зазанача, що зі змісту рішення №1 дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 07 вересня 2023 року, вбачається, що експертом при проведенні експертизи зазначено методики, які на час складання Висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи від 28.12.2022 №22-5969 не діяли. При проведенні дослідження експертом не застосовано діючих методик проведення почеркознавчої експертизи.
Також, в Рішенні №1 дисциплінарної палати Центральної екппертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 07 вересня 2023 року зазначено, що експертом не дотримано пункти 4.12, 4.13, 4.14 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5 (щодо данних, які повинні зазначатися в висновку експерта). На думку членів дисциплінарної палати ЦЕКК у Висновку відсутнє наукове обгрунтування проведеної експертизи та всі вищезазначені зауваження, які були встановлені під час дисциплінарного провадження свідчать про неповноту проведеного дослідження.
Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин та на підставі статтей 89 та 110 ЦПК України, суд відхилив висновок експерта судово-почеркознавчої експертизи від 28 грудня 2022 №22-5969.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції, враховуючи положення статті 109 ЦПК України, поведінку відповідача, яка полягає в ухиленні від надання останнім необхідних матеріалів, які зазначені в клопотанні експерта від 22 червня 2023 року №СЕ-19/115-23/8381-ПЧ, визнав факт підписання відповідачем ОСОБА_1 боргової розписки від 22 жовтня 2018 року, з якої вбачається, що він отримав від позивача ОСОБА_2 400000 грн.
Тому, враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов'язання та не повернув суму позики у строк, визначений борговою розпискою від 22 жовтня 2018 року, суд виснував про обгрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики у розмірі 400000 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_3 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалите нове про відмову у задоволені позову.
Так, зазначала, що рішення суду першої інстанції було ухвалено у відсутність відповідача, який бажав прийняти особисту участь у засіданні, але не мав такої можливості через поважні причини: участь у бойових діях та здійснення захисту України від збройної агресії рф і лікування травми, пов'язаної з проходженням військової служби, в тому числі і оперативне лікування.
Вказане є порушенням права відповідача на доступ до правосуддя і порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.
Наголошувала, що до повномасштабного вторгнення рф в Україну відповідач з'являвся в судові засідання у справі, надав всі необхідні для проведення експертизи документи.
При цьому суд переніс обов'язок доказування у справі з позивача на відповідача, вказавши, що саме відповідач не надав документів, які просив експерт у своєму клопотанні від 22 червня 2023 року №СЕ-19/115-23/8381-ПЧ, а саме:
-вільних зразків підписів в оригіналах документів, максимально наближених до 2018 року (не менше 10 зразків), із зазначенням конкретних граф;
-вільних зразків почерку в оригіналах документів, максимально наближених до 2018 року (не менше 10 зразків), із зазначенням конкретних граф;
-експериментальних зразків почерку не менше ніж на 8 аркушах формату А4.
Вказувала, що у матеріалах справи містяться багато зразків почерку відповідача ОСОБА_1 - і вільних і експериментальних.
Відповідач ОСОБА_1 бажав надати експериментальні зразки почерку не менше ніж на 8 аркушах формату А4, оскільки з моменту проведення першої експертизи почерку пройшло два роки. Але він не зміг це зробити через поважні причини - перебування на військовій службі, участь у бойових діях та лікування травми, пов'язаної з проходження військової служби.
У відповідності до висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи від 28 грудня 2022 року №22-5969 рукописний текст у документі "Расписка 22.10.2018", виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 чи іншою особою, експерту не надалося можливим з причин, які він навів у п. 2 висновку.
Суд відхилив висновок первинної почеркознавчої експертизи на підставі того факту, що експерт, який виконував цю експертизу був притягнутий до дисциплінарної відповідальності за формальні порушення: не зазначення діючих методик проведення почеркознавчої експертизи та відсутність на думку членів дисциплінарної палати наукового обґрунтування. Але рішення дисциплінарної комісії Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 07 вересня 2023 року не встановлює невірність висновків експерта - почеркознавця.
У відповідності до статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необгрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви у його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові. Згідно Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 26грудня 2012 року №1950-5, згідно з процесуальним законодавством України експертами виконуються первинні, додаткові, повторні, комісійні та комплексні експертизи.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 травня 2023 року призначено повторну судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлені ті самі питання, що і в первинній експертизі.
22 червня 2023 року надійшло клопотання експерта ОСОБА_4 про надання вільних та експериментальних зразків почерку ОСОБА_1 і оплати вартості проведення експертизи, яка була покладена на позивача. Проте, позивач виконання експертизи не оплатив.
14 серпня 2023 року експерт повідомив про неможливість проведення експертизи з огляду на ненадходження станом на 08 серпня 2023 року відповіді на клопотання експерта від 22 червня 2023 року. Тобто позивач не сплатив вартість проведення експертизи, не заявляв клопотання про витребування додаткових вільних зразків почерку відповідача з будь-яких установ України, не з'ясовував чи вистачить експерту тих зразків, які вже наявні у справі: вільні і експериментальні.
Клопотання експерта від 14 серпня 2023 року не було розглянуто і на нього не було надано відповіді.
Суд зазначає у рішенні, що "за період з 12 липня 2023 року по 08 серпня 2023 не було вжито жодних заходів для подання необхідних матеріалів, які зазначені у клопотанні експерта від 22 червня 2023 року, в матеріалах справи відсутні докази перебування відповідача на військовій службі до 31 липня 2023 року та відповідно в матеріалах справи відсутні докази наявності перешкод явці відповідача в судові засідання 12 липня 2023 року та 17 липня 2023 року та надання необхідних експерту матеріалів". Відповідач не міг вживати цих заходів, оскільки 30 травня 2022 року був призваний на військову службу і докази цьому є в матеріалах справи і були на момент ухвалення судом рішення - це довідка військово-лікарської комісії від 25 квітня 2025 року, яка направлялась до суду 30 квітня 2025 року.
З огляду на заперечення ОСОБА_1 проти позову, які полягають в тому, що він не брав у позивача кошти в борг і не писав розписку від 22 жовтня 2018 року, а також з огляду на наявність висновку експерта, який зробив висновок про те, що рукописний текст виконаний не відповідачем, вважає, що позивачем не доведені позовні вимоги та не надано суду беззаперечних, належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Крім того, вважає необгрунтованим стягнення судових витрат на професійну правову допомогу, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачу докази понесених витрат позивача на правову допомогу не надсилались, і в рішенні суду не надається оцінка таким доказам. Ці витрати є явно завищеними та неспівмірними.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , діючи через свого представника ОСОБА_5 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2025 року без змін.
Позивач ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, але у судове засідання не з'явився.
У судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просив про її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції. У судове засідання 23 грудня 2025 року не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
В силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України справу розглянуто за відстуності сторін.
Представник позивача апеляційну скагу не визнала, просила залишити її без задоволення, а судове рішення без змін.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно з розпискою від 22 жовтня 2018 року ОСОБА_2 позичив ОСОБА_1 кошти в сумі 400 000грн, які позичальник зобов'язався повернути до 04 лиситопада 2018 року.
У встановлений у розпиці строк відповідач борг не повернув.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що в порушення норм закону та умов укладеного договору позики, відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав та не повернув отриману грошову суму, внаслідок чого утворилася заборгованість.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання у борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17, від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.
Відсутність у борговій розписці підпису позичальника, як невід'ємного елементу письмової форми договору, який підтверджує наміри та волевиявлення учасників правочину, дає підстави для висновку пронедоведеність:1) як укладення договору позики, так і 2) виконання договору позики, а отже, й 3) обов'язку позивальника щодо повернення грошових коштів.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
За змістом частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 12 ЦПК України судочинство у судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Так, відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ЦПК України, втрачає сенс.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначав, що кошти не брав, розписку не писав.
З метою встановлення обставин належності почерку та підпису на оригіналі розписки ОСОБА_6 ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2020 року за клопотанням відповідача було призначенно судово-почеркознавчу експертизу.
Відповідно до висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №22-5969 від 29.12.2022 р.:
1) Рукописний текст у документі «Расписка 22.10.2018», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
2) Вирішити питання « Чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у документі «Расписка 22.10.2018» тією особою, від імені якої він зазначений, ви виконаний іншою особою?» не надалося можливим з причин, наведених у пункті 2 цього висновку ( т.2 а.с.4-11).
Не погодившись з таким висновком за клопотанням представника позивача ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 травня 2023 року було призначено повторну судово-почеркознавчу експертизу.
26 червня 2023 року до Центрального районного суду м. Миколаєва від експерта надійшло клопотання в якому просила надати об'єкт дослідження або вказати місцезнаходження досліджуваного об'єкту, у тому числі, у томі цивільної прави, наданому на експертизу; вільні зразки підписів та почерку ОСОБА_1 в оригіналах документів, максимально наближених до 2018 року ( не менше 10 зразків) із зазначенням конкретних граф, експериментальні зразки підписів та почерку ОСОБА_1 не менше ніж на 8 аркушах формату А4.
Судом було відновлено провадження у справі для виконання вказаного клопотання та призначено до розгляду неодноразово ( т.3 а.с.27-28)
Зважаючи на те, що у визначені строки відповідь на клопотання експерту не надійшла, в ухвалі суду не зазначено жодних об'єктів, які надані на експертизу, експерт повідомив суд про неможливість проведення експертизи направивши відповідне повідомлення від 08 серпня 2023 року №СЕ19/115-23/8381-ПЧ, яке надійшло до суду 14 серпня 2023 року ( т.3 а.с.51).
З огляду на викладене повторна судово-почеркознавча експертиза проведена не була.
Зважаючи на те, що висновок експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №22-5969 від 29.12.2022 р., з врахуванням мотивів неможливості надання відповіді на друге питання призначеної судом експертизи, виникли сумніви в його правильності та обгрунтованості, ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року за клопотанням відповідача призначено повторну судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Миколаївському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України суд попередив експертів про кримінальну відповідальність.
Згідно з висновком експерта Миколаївському науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №СЕ-19/115-25/18431-ПЧ від 28 листопада 2025 року підпис від імені ОСОБА_1 у розписці від 22 жовтня 2018 року викониний ОСОБА_1 ( т. 5 а.с.187-192).
За таких обставин, відповідачем не спростовано наведених позивачем підстав підписання розписки від 22 жовтня 2018 року, що підтверджує факт одержання відповідачем у позику від позичальника грошових коштів у сумі 400 000 грн.
Відповідач не надав доказів відсутності заборгованості у зв'язку з належним виконанням зобов'язання щодо повернення грошових коштів за договором позики.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, встановивши, що 22 жовтня 2018 року сторони уклали договір позики, відповідно до якого позивач надав відповідачеві у борг грошові кошти у розмірі 400 000 грн, які він зобов'язувався повернути до листопада 2018 року, що підтверджується підписом ОСОБА_1 у вказаній розписці, однак кошти не повернув, тобто свої зобов'язання за договором позики своєчасно не виконав, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за вказаним договором позики у розмірі 400 000 грн.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції права відповідача на на доступ до правосуддя і порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини, оскільки справу розглянуто за відстутності відповідача, який мав намір з'явитися у судове засідання, але не мав такої можливості через поважні причини - участь у бойових діях, колегія суддів оцінює критично, оскільки розгляд справи за відсутності відповідача, за умови належного його повідмлення та участі у справі представника, не свідчить про порушення прав ОСОБА_1 .
Посилання апелянта про те, що повторну експертизу не було проведено з причин не сплати позивачем вартості експертизи не заслуговують на увагу, оскільки сплата такої могла бути проведена лише після виконання клопотання експерта від 26 червня 2023 року. Оскільки у визначені строки відповідь на клопотання експерту від суду не надійшла, то експерт правомірно повернув ухвалу, разом з матеріалами справи, до суду без виконання.
Наведені в апеляційній скарзі доводи в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2025 року - без змін, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Трубою Клавдією Борисівною, залишити без задоволення, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 24 грудня 2025 року.