Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
23 грудня 2025 року Справа №200/9982/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Духневич О.С., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
18.12.2025 до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 11.10.2024 по 29.09.2025 у розмірі шестимісячного середнього заробітку, що складає 284 416,86 грн.;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 11.10.2024 по 29.09.2025 у розмірі шестимісячного середнього заробітку, що складає 284 416,86 грн.
Ознайомившись із позовною заявою та доданими матеріалами, вважаю, що зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Норми статей 160, 161 КАС України не містять виключень і поширюються на всі випадки звернення до суду з позовною заявою, у зв'язку з чим недотримання положень цих норм свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам Закону.
Пунктом 3 ч. 5 ст. 160 КАС України передбачено, що в позовній заяві зазначається ціна позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну.
При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, підлягає грошовій оцінці, а тому вказана позовна заява належить до об'єктів справляння судового збору.
Крім того, зміна формулювання позовних вимог зі «стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні» на «зобов'язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні» не змінює характер спору та не переводить його в немайнову площину.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021 у справі № 520/13014/2020 вимога про стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов'язання нарахувати і виплатити заборгованість, ці вимоги є двома різними способами захисту порушеного права, які передбачають відмінний механізм виконання судових рішень; списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, відповідно до ч. 1 ст. 2та ч. 1 ст. 3 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права є вимога про стягнення коштів.
Суд вважає, що і вимога про стягнення з суб'єкта владних повноважень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період, і вимога про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені є вимогами майнового характеру, а ціною позову у згаданих спорах є обчислений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону № 3674-VI визначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем судовий збір сплачується в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3028,00 гривні.
Як видно із позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 284 416,86 грн. Такі вимоги є майновими.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору
Відтак, ОСОБА_1 повинен сплатити судовий збір в сумі 2275,32 грн. (2844,16 грн. - 1 % від ціни позову х 0,8) та надати суду документ про його сплату.
Водночас, позивачем зазначено про звільнення його від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Також долучено посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 03.06.2015.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Правовий статус ветеранів війни регулюється Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.93 № 3551-XII (далі Закон № 3551-XII).
Статтею 22 Закону № 3551-XII передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту (в тому числі учасники бойових дій), отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначений у ст. 12 Закону № 3551-XII. Серед наданих Законом пільг, відсутнє право на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами до військових частин у правовідносинах пов'язаних із нарахуванням середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні.
При цьому, конструкція п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI, в якому йдеться про "справи, пов'язані з порушенням їхніх прав", вказує на категорію справ, в яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору. Якби лише наявність в особи такого статусу надавало у цій частині пільгу, то відпадала б необхідність у формулюванні другої частини зазначеної норми закону про уточнення характеру порушених прав.
Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів.
Враховуючи, що вирішення спору не стосується порушення прав заявника на соціальний захист, як учасника бойових дій, то він не звільнений від сплати судового збору на підставі положень п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI, тому судовий збір має бути сплачений на загальних підставах.
Верховний Суд у постанові від 24.04.2025 по справі № 520/23062/24 зазначив, що питання щодо сплати судового збору особою, яка має статус учасника бойових дій, у справі щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України уже вирішувалося судом касаційної інстанції у межах вирішення спору у справі № 160/20070/21.
Так, у постанові від 20.07.2023 у справі № 160/20070/21 Верховний Суд висновував, що аналіз пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", у сукупності з частиною другою статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дає підстави для висновку, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій, закріплених законодавством саме через набуття такого статусу. Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів, тому для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" у разі вирішення питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), суд має зважити на предмет та підстави позову; перевірити чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Аналогічна правова позиція щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19) та від 12.02.2020 у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19), а також у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 240/8644/20, від 16.02.2022 у справі № 560/4971/21, від 26.05.2022 у справі № 640/14577/20, від 08.03.2023 у справі № 701/589/22 та багатьох інших.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд у справі № 160/20070/21 констатував, що позовні вимоги стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто не стосуються питань його соціального захисту саме як учасника бойових дій, про які йдеться у статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а отже, скаржник повинен сплачувати судовий збір під час розгляду цієї справи.
Також суд враховує висновок щодо застосування норм права, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі № 910/4518/16, згідно з яким середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19, зазначено, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", не поширюється, у зв'язку з чим можна констатувати, що за подання позову в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає сплата судового збору.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23.07.2025 по справі № 200/3722/25.
Тому, пільга щодо сплати судового збору, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI, згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі також не поширюється на вимоги позивача про нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Таким чином, з метою виконання вимог Закону № 3674-VI, та приведення позовної заяви у відповідність із вимогами КАС України, позивачу необхідно надати до суду докази сплати судового збору в розмірі 2275,32 грн. сплаченого на наступні реквізити:
Отримувач коштів Донецьке ГУК/Слов'янська МТГ/22030101
Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37967785
Банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.)
Код банку отримувача (МФО) 899998
Рахунок отримувача UA308999980313111206084005658
Код класифікації доходів бюджету 22030101
Призначення платежу*;101;_____ (код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Донецький окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України, після одержання позовної заяви суддя з'ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача знати про стан своїх прав. При цьому, суд з'ясовує момент, коли позивач фактично дізнався або мав реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення.
Приписами ч. 3 та 5 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Разом з цим, правовідносини щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів регулюються ще й положеннями статті 233 КЗпП України.
Верховним Судом неодноразово досліджувалося питання застосування приписів статті 122 КАС України у співвідношенні до положень КЗпП України і практика Верховного Суду у подібних спорах сформована так, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанова Верховного Суду від 30.05.2024 у справі № 280/6009/23).
У позовній заяві позивач зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 КЗпП України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) норма статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, та такою, що втратила чинність норма статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином Конституційним Судом України фактично відновлено дію попередньої редакції статті 233 КЗпП України відповідно до якої працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Також позивач зазначає, що дізнався про порушення своїх прав з листа відповідача від 17.10.2025 про відмову в нарахуванні та виплаті середнього заробітку.
Разом з тим, суд вказує на помилковість твердження позивача про застосування до вказаних правовідносин ст. 233 КЗпП України з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 по справі № 240/532/20 висловлено правову позицію, відповідно до якої строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору в частині вимог, які стосуються несвоєчасного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України та відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах статті 233 КЗпП України.
Вказану позицію Судової палати Верховного Суду підтримано Верховним Судом у постановах від 07.02.2023 у справі № 480/2878/22, від 09.03.2023 у справі № 380/493/21, від 16.03.2023 у справі № 160/20711/21, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.06.2023 у справі № 640/13028/21, від 07.09.2023 у справі № 160/914/23, від 28.09.2023 у справі № 420/5436/22, від 31.10.2023 у справі № 240/15141/22, від 23.11.2023 у справі № 420/10397/23 та від 09.01.2024 у справі № 620/3102/20.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах норми КЗпП України.
Отже, КАС України передбачає можливість установлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу і таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Верховний Суд у постанові від 08.10.2025 по справі № 560/19282/24 зауважив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а відтак, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеної виплати обмежується місячним строком (частина п'ята статті 122 КАС України).
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, висловленій у постанові від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За такого правового регулювання, суд відхиляє аргументи позивача щодо застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України.
Суд зазначає, що предметом позову є визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 11.10.2024 по 29.09.2025 у розмірі шестимісячного середнього заробітку, що складає 284 416,86 грн.
У свою чергу перебіг строку звернення до суду з цим позовом розпочався з дати фактичного розрахунку з позивачем.
Так, позивач у позовні заяві зазначив, що остаточний розрахунок на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.11.2024 у справі №200/7693/24 було проведено лише 30.09.2025.
Також до позовної заяви долучено докази виплати 30.09.2025 грошових коштів в сумі 166 354,76 грн. на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.11.2024 у справі № 200/7693/24.
Таким чином, перебіг місячного строку звернення до адміністративного суду з позовною вимогою щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розпочався 30.09.2025 та закінчився 30.10.2025.
Позивач звернувся із цим позовом до суду через систему "Електронний суд" 18.12.2025, тобто із порушенням встановленого місячного строку звернення до суду, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України.
Посилання позивача на те, що строк звернення до суду потрібно обраховувати з дати отримання відповіді відповідача, тобто з 17.10.2025, суд не прийняв до уваги, з огляду на те, що отримання листа від відповідача не змінює момент з якого особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 21.11.2024 по справі № 620/9315/23.
При цьому суд зазначає, що навіть якщо врахувати лист відповідача від 17.10.2025 позивачем все одно пропущено місячний строк звернення до суду.
Згідно ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
При цьому, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами.
З огляду на вказане, позивач повинен подати заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску, що узгоджується із нормою ч. 1 ст. 77 КАС України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 1 статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відтак, позивачу встановлюється десятиденний строк з дня вручення копії ухвали для подання заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин пропуску строку.
Згідно з ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.
Відповідно до ч. 2 ст. 169 КАС України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Вищенаведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам встановленим КАС України, а тому вона підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись ст. 160, 161, 169, 171, 248, 256 КАС України, суддя,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Позивачу надати строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду:
- доказів про сплату судового збору у розмірі 2275,32 грн.
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку та надати докази поважності причин його пропуску.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.С. Духневич