Єдиний унікальний номер 643/8813/25
Номер провадження 22-ц/818/5381/25
24 грудня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2025 року в складі судді Поліщук Т.В. по справі № 643/8813/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів на утримання дітей,-
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів на утримання дітей.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є батьком неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо яких з нього на підставі рішень судів вже стягуються аліменти, а також доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із позивачем та перебуває на його повному утриманні. Позивач зазначає, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 липня 2015 року з нього стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 25 січня 2024 року - аліменти на користь ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Після ухвалення зазначених судових рішень сімейний та матеріальний стан позивача істотно змінився, оскільки у нього народилася третя дитина - донька ОСОБА_6 , а також позивач з березня 2025 року звільнений з військової служби та втратив додаткові види грошового забезпечення, які раніше отримував. На даний час єдиним джерелом його доходу є заробітна плата за місцем цивільної роботи. Крім того, позивач зазначає, що він спільно проживає з ОСОБА_3 та дітьми, повністю забезпечує утримання доньки ОСОБА_7 , а також матеріально підтримує дружину, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною та не має самостійного доходу. З огляду на зміну сімейного та матеріального стану, а також з урахуванням необхідності забезпечення справедливого та збалансованого утримання всіх трьох дітей, позивач звернувся до суду з вимогою про зменшення розміру аліментів, стягнутих на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з 1/4 до 1/6 частини його заробітку (доходу) на кожну дитину.
Рішенням Салтівського районного суду міста Харкова від 18 вересня 2025 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів на утримання дітей відмовлено повністю.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено наявності передбачених статтею 192 Сімейного кодексу України підстав для зменшення раніше встановленого розміру аліментів, зокрема істотної зміни його матеріального чи сімейного стану або стану здоров'я, яка б унеможливлювала виконання аліментного обов'язку у визначеному судовими рішеннями розмірі. Суд дійшов висновку, що сам по собі факт народження у позивача інших дітей та зміна місця проживання не свідчать про погіршення матеріального становища настільки, щоб це об'єктивно унеможливлювало сплату аліментів, а надані позивачем докази не підтверджують зменшення його платоспроможності чи істотного зниження доходів. Крім того, суд встановив, що з наданих довідок та звітів про відрахування із заробітної плати вбачається здійснення утримань лише на користь однієї дитини, що спростовує доводи позивача про надмірне аліментне навантаження. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
На вказане судове рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі, а саме: зменшити розмір аліментів, стягнутих рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 липня 2015 у справі № 643/9386/15-ц на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ним повноліття; зменшити розмір аліментів, стягнутих заочним рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 25 січня 2024 у справі № 534/2530/23 на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ним повноліття.
Апеляційна скарга мотивована тим, що, на думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для зменшення аліментів, не надав належної оцінки наданим доказам зміни сімейного та матеріального стану апелянта після ухвалення рішень про стягнення аліментів, зокрема, факту перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, обов'язку утримувати дружину, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною та не має власного доходу, а також факту звільнення з військової служби і того, що єдиним джерелом доходу є заробітна плата, у зв'язку з чим рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_4 , його батьками вказано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.12).
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 липня 2015 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 09 червня 2015 року до досягнення повноліття ОСОБА_4 (а.с.13).
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 05 вересня 2020 року зареєстрував у Горішньоплавнівському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) шлюб з ОСОБА_8 , про що 05 вересня 2020 року складно відповідний актовий запис. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_9 (а.с.14).
ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народився син - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (а.с.15).
Заочним рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 25 січня 2024 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з дати подання позову і до досягнення дитиною повноліття (а.с.16-18).
ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народилася донька - ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 (а.с.19).
Відповідно до довідки менеджера Полтавського регіонального відділу управління персоналом від 26 березня 2025 року, ОСОБА_1 з 10 листопада 2014 року працює у виробничому підрозділі «Служба роботи станцій» регіональної філії «Південна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» і займає посаду складача поїздів 6 розряду станції Золотнишине (а.с.24).
Згідно з довідкою про склад сім'ї від 06 травня 2025 року № 12-03/69 адміністратора ЦНАП, ОСОБА_3 та неповнолітні діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.25).
З довідки від 06 травня 2025 року за вих. № 23-11/1-54 виданої старостою Дмитрівського старостинського округу Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області вбачається, що ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.25).
Згідно звіту про здійснення відрахувань та виплат від 07 квітня 2025 року за вих. № 222 начальника виробничого підрозділу «Служби роботи станцій» Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_10 , ОСОБА_1 за період з січня 2024 року по березень 2025 року нарахована заробітна плата, інші доходи в розмірі 188 723 грн. 68 коп. (а.с.26).
Охорона дитинства в Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом і має метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні. Державна політика у цій сфері ґрунтується на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
Стаття 18 Конвенції ООН про права дитини декларує, що Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин 1-2 статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Державою щорічно встановлюється прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення для загальної оцінки рівня життя в Україні.
Зазначені положення передбачають мінімальний розмір аліментів на одну дитину відповідного віку, в той час як максимальний розмір аліментів закон не встановлює. Останній буде визначатися судом у кожному конкретному випадку, враховуючи як потреби самої дитини, так і можливості платника аліментів - матері або батька дитини.
Судова практика містить висновки щодо того, що факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 755/14148/18, від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20).
Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
Суд виходить з принципу захисту інтересів дітей, забезпечення одержання ними коштів, необхідних для їхньої життєдіяльності, збереження того рівня життя, який вони б мали тоді, коли утримувались обома батьками, оскільки визначення розміру аліментів якраз і забезпечить надійний захист інтересів дітей та отримання ними надійного стабільного матеріального утримання з боку батька.
Згідно ст. ст.12,80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Отже, зменшення розміру аліментів можливе при настанні певних умов, зокрема у разі доведеної істотної зміни матеріального або сімейного стану платника аліментів, яка об'єктивно унеможливлює виконання ним аліментного обов'язку у раніше визначеному судом розмірі.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, зокрема викладеної у постанові від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20, факт народження у платника аліментів дитини в іншому шлюбі сам по собі, без доведення істотного та об'єктивного погіршення його матеріального стану, не є безумовною підставою для зменшення раніше встановленого розміру аліментів. Верховний Суд наголошує, що зміна сімейного стану має оцінюватися у сукупності з матеріальними обставинами, а рішення про зміну розміру аліментів повинно ґрунтуватися на належних і допустимих доказах істотного погіршення платника аліментів. У разі відсутності таких доказів поява інших утриманців або народження іншої дитини не може виправдовувати зменшення розміру аліментів, оскільки інтереси дитини, на користь якої вони були присуджені, мають пріоритетне значення.
Таким чином, наявність у платника аліментів інших утриманців, у тому числі народження третьої дитини, не є достатньою підставою для зменшення розміру аліментів, визначених судовим рішенням, за відсутності належних та допустимих доказів істотного погіршення його матеріального стану.
Оцінюючи доводи апелянта про зміну його матеріального стану у зв'язку з припиненням проходження військової служби, колегія суддів виходить із такого.
Із відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 06 травня 2025 року вбачається, що зазначені відомості сформовані та видані 06 травня 2025 року, однак відображають нарахування доходів лише за період до березня 2025 року включно. Таким чином, наведені відомості не містять інформації про доходи апелянта за період після березня 2025 року та не дають можливості встановити факт припинення ним трудових чи службових правовідносин після зазначеної дати (а.с. 20-23).
З огляду на зміст указаних відомостей, колегія суддів доходить висновку, що вони не підтверджують факту звільнення апелянта з військової служби та не свідчать про припинення отримання ним доходів у подальшому періоді.
Належними та допустимими доказами припинення військової служби могли б бути, зокрема: наказ про звільнення з військової служби; витяг з наказу командира військової частини; довідка військової частини про виключення зі списків особового складу; довідка з територіального центру комплектування та соціальної підтримки; інші офіційні документи, що безпосередньо підтверджують факт звільнення з військової служби та дату такого звільнення. Жодного з наведених документів апелянтом до матеріалів справи не подано.
Посвідчення учасника бойових дій, на яке посилається апелянт, відповідно до вимог законодавства підтверджує лише наявність у особи відповідного статусу, але не є доказом припинення проходження військової служби та не свідчить про звільнення особи з військової частини чи завершення виконання нею військового обов'язку.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що апелянтом не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували істотне погіршення його матеріального становища або неможливість виконання аліментного обов'язку у визначеному судом розмірі. Натомість наявні в матеріалах справи докази свідчать про отримання ним доходів, у тому числі у період, на який він посилається як на підставу для зменшення аліментів, а також відсутність підтверджень припинення трудових чи інших джерел доходу.
З урахуванням наведеного, а також принципу пріоритету найкращих інтересів дитини, визначеного статтею 7 СК України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а підстави для його скасування чи зміни відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, отже підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 24 грудня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
В.Б. Яцина