Єдиний унікальний номер 641/3334/25
Номер провадження 22-ц/818/5431/25
24 грудня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2025 року в складі судді Богдан М.В. по справі № 641/3334/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини,-
У травні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
Позовна заява мотивована тим, що між сторонами 12 липня 2013 року було укладено шлюб, який рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 жовтня 2023 року у справі № 641/4465/23 розірвано. У період шлюбу у сторін народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу проживає разом із матір'ю - позивачем та перебуває виключно на її утриманні. Позивач зазначає, що відповідач участі в утриманні дитини належним чином не бере, матеріальної допомоги на її забезпечення не надає, у зв'язку з чим обов'язок із повного забезпечення дитини покладений на матір. При цьому відповідач є працездатною особою, офіційно працевлаштований та має стабільний дохід, що дає йому можливість надавати матеріальне утримання дитині.
Позивач просила суд: стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку на місяць, з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття, з допущенням негайного виконання рішення суду в межах платежу за один місяць.
У ході розгляду справи відповідач ОСОБА_1 неодноразово подавав до суду клопотання про зупинення провадження у справі, в яких посилався на те, що з 20 листопада 2024 року по теперішній час проходить військову службу у Службі безпеки України та безпосередньо бере участь у відсічі збройної агресії проти України, у зв'язку з чим, на його думку, існують підстави для зупинення провадження у справі.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначав, що перебування на військовій службі унеможливлює його особисту участь у судових засіданнях та належну реалізацію процесуальних прав. Посилався на положення пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, норми законів України «Про Службу безпеки України», «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про Збройні Сили України», а також на необхідність забезпечення гарантій проходження військової служби в умовах воєнного стану. Крім того, у клопотанні відповідач зазначав, що аліменти сплачує добровільно у раніше погодженому між сторонами розмірі, про що надав відповідні платіжні документи, та вважав, що зупинення провадження не порушить прав та інтересів дитини.
Ухвалою Слобідського районного суду міста Харкова від 24 липня 2025 року в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження відмовлено. Суд першої інстанції, виходив з того, що обставини, на які посилався відповідач, не є підставами для зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті в розумінні частини 3 статті 210, статей 251, 252 ЦПК України. Суд зазначив, що перелік підстав для зупинення провадження є вичерпним, а проходження відповідачем військової служби саме по собі не свідчить про наявність об'єктивної неможливості розгляду справи, з огляду на характер спору та наявні в матеріалах справи докази.
19 серпня 2025 року ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву про стягнення аліментів, у якому не заперечував свого обов'язку брати участь у матеріальному забезпеченні неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , однак зазначив, що заявлений позивачем розмір аліментів є завищеним та не відповідає принципу справедливості і вимогам закону.
У відзиві відповідач посилався на положення частини 1 статті 182 Сімейного кодексу України, зазначаючи, що при визначенні розміру аліментів суд має враховувати матеріальне становище платника аліментів, стан його здоров'я, наявність інших утриманців та інші істотні обставини. Вказував, що його фактичний дохід складається переважно з тимчасових надбавок за участь у бойових діях, які мають компенсаційний та нестабільний характер, залежать від перебування у зоні бойових дій та можуть бути припинені у будь-який момент. При цьому його базовий посадовий оклад становить 67 880,43 грн, що підтверджується довідкою про доходи. Крім того, зазначив, що несе додаткові витрати, пов'язані зі службою, лікуванням та відновленням після виконання бойових завдань, що суттєво впливає на його фінансові можливості. Наголосив, що сумлінно виконує свій обов'язок щодо утримання дитини, регулярно та добровільно сплачував аліменти у домовленому розмірі як до подання позову, так і після відкриття провадження у справі, що підтверджується наданими квитанціями. Посилаючись на положення частини 5 статті 183 Сімейного кодексу України, відповідач зазначив, що максимальний розмір аліментів на одну дитину не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, а тому встановлення більшого розміру є незаконним. У зв'язку з викладеним відповідач просив суд при визначенні розміру аліментів врахувати реальний стабільний дохід без урахування тимчасових бойових надбавок та визначити розмір аліментів у межах, передбачених законодавством.
Рішенням Слобідського районного суду міста Харкова від 18 вересня 2025 року задоволено позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 05 травня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано, від шлюбу народилась дитина, яка після розірвання шлюбу проживає разом із матір'ю та перебуває на її утриманні. Суд виходив з того, що відповідач є працездатною особою, на нього покладено рівний з позивачкою обов'язок щодо утримання та матеріального забезпечення дитини, а заявлений розмір аліментів відповідає вимогам статей 180-183, 191 Сімейного кодексу України, принципу пріоритетності інтересів дитини та є необхідним і достатнім для забезпечення її належного утримання і розвитку.
На вказане рішення Слобідського районного суду міста Харкова від 18 вересня 2025 року відповідач ОСОБА_1 засобами електронного зв'язку 13 жовтня 2025 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати частково та змінити його в частині визначення розміру аліментів.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, без належного мотивування не обмежив максимальний розмір аліментів, не надав належної оцінки доказам добровільної та систематичної сплати аліментів відповідачем, а також не врахував особливості матеріального становища відповідача, зокрема змінний та нестабільний характер його доходів, пов'язаних з проходженням військової служби. Скаржник зазначає, що судом не було належним чином оцінено подані ним докази, не з'ясовано реальні витрати на утримання дитини, а також проігноровано подану заяву про зупинення провадження у справі у зв'язку з перебуванням відповідача на військовій службі, що призвело до ухвалення рішення з порушенням принципів справедливості, пропорційності та рівності сторін.
На апеляційну скаргу ОСОБА_2 подала відзив, у якому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення Слобідського районного суду міста Харкова від 18 вересня 2025 року.
У відзиві зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а суд діяв у межах заявлених позовних вимог, задовольнивши вимогу про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Посилання апелянта на вихід суду за межі позову позивачка вважає безпідставними, оскільки обмеження «не більше десяти прожиткових мінімумів» є законодавчо встановленою межею відповідно до частини 5 статті 183 Сімейного кодексу України та не є обов'язковою умовою формулювання резолютивної частини рішення. Також зазначено, що доводи апеляційної скарги щодо добровільної сплати аліментів не виключають необхідності судового захисту, а аргументи про зупинення провадження у зв'язку з проходженням служби у Службі безпеки України не підтверджені належними доказами та не відповідають вимогам статті 251 ЦПК України.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 жовтня 2023 року (а.с. 9).
Від шлюбу сторони мають спільну дитину -ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).
ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , разом з матір'ю ОСОБА_2 - позивачем у справі, що підтверджується копією витягів з реєстру територіальної громади міста Харкова від 24 квітня 2025 року (а.с. 6, 8).
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин 1-2 статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що під час проходження військової служби у Збройних Силах України його грошове забезпечення фактично використовується не виключно для власного утримання, а частково спрямовується на покриття витрат, пов'язаних із лікуванням, реабілітацією, відновленням стану здоров'я, придбанням медикаментів, спеціального спорядження та іншими витратами, зумовленими проходженням військової служби. У зв'язку з цим апелянт зазначає, що його дохід фактично поділяється на дві частини, одна з яких не може розглядатися як вільний дохід, з якого можливе стягнення аліментів у заявленому розмірі.
Разом з тим, сам по собі факт проходження військової служби та наявність додаткових витрат, пов'язаних із виконанням військового обов'язку, не звільняє особу від обов'язку утримувати своїх дітей та не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів. Такі обставини можуть бути враховані судом лише за умови їх належного та допустимого підтвердження, зокрема документами, які свідчать про реальні, регулярні та обов'язкові витрати платника аліментів, що істотно впливають на його платоспроможність. Матеріали справи не містять доказів того, що характер служби відповідача позбавляє його можливості надавати матеріальну допомогу, чи що грошове забезпечення є єдиним джерелом доходу, недостатнім для утримання як себе, так і дитини.
Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги про поділ доходу відповідача на умовні частини та спрямування частини грошового забезпечення на власні потреби, пов'язані з проходженням військової служби, носять оціночний характер і самі по собі не спростовують обов'язку відповідача брати участь у належному матеріальному забезпеченні дитини.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно до статті 183 Сімейного кодексу України аліменти можуть стягуватися за рішенням суду у частці від доходу платника або у твердій грошовій сумі. При цьому частиною п'ятою статті 183 Сімейного кодексу України передбачено, що у разі звернення до суду із заявою про видачу судового наказу розмір аліментів на одну дитину не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку.
Згідно з положеннями глави 16 ЦПК України судовий наказ видається у наказному провадженні без виклику сторін та без з'ясування наявності спору між ними.
Натомість у даній справі спір про стягнення аліментів розглядався судом у порядку позовного провадження, у межах якого суд визначає розмір аліментів з урахуванням вимог статті 182 СК України та конкретних обставин справи.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що обмеження максимального розміру аліментів у вигляді не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку підлягає застосуванню виключно у випадку розгляду вимог у наказному провадженні та не є імперативною вимогою для позовного провадження, у якому розмір аліментів визначається з урахуванням критеріїв статті 182 СК України.
Відсутність зазначеного застереження у резолютивній частині рішення суду першої інстанції не свідчить про неправильне застосування норм матеріального права та не є підставою для його скасування чи зміни.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Державою щорічно встановлюється прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення для загальної оцінки рівня життя в Україні.
Зазначені положення передбачають мінімальний розмір аліментів на одну дитину відповідного віку, в той час як максимальний розмір аліментів закон не встановлює. Останній буде визначатися судом у кожному конкретному випадку, враховуючи як потреби самої дитини, так і можливості платника аліментів - матері або батька дитини.
Судова практика містить висновки щодо того, що факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 755/14148/18, від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20).
Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
Суд виходить з принципу захисту інтересів дітей, забезпечення одержання ними коштів, необхідних для їхньої життєдіяльності, збереження того рівня життя, який вони б мали тоді, коли утримувались обома батьками, оскільки визначення розміру аліментів якраз і забезпечить надійний захист інтересів дітей та отримання ними надійного стабільного матеріального утримання з боку батька.
Оскільки утримання дитини є обов'язком обох батьків, враховуючи матеріальне становище платника аліментів, розмір заробітної плати відповідача на місяць, відсутність інших утриманців та стягнень за іншими виконавчими листами, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення аліментів з ОСОБА_1 в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття.
Суд апеляційної інстанції також перевірив доводи відповідача, викладені у поданих ним клопотаннях про зупинення провадження у справі, які неодноразово заявлялися під час розгляду справи судом першої інстанції.
Як убачається зі змісту зазначених клопотань, відповідач просив зупинити провадження, посилаючись, зокрема, на необхідність вирішення інших питань, пов'язаних із його особистим становищем, проходженням служби, а також на обставини, які, на його думку, унеможливлювали подальший розгляд справи до настання певних подій або отримання додаткових документів.
Водночас відповідно до статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі виключно у випадках, прямо передбачених законом, зокрема: смерті сторони, втрати дієздатності, перебування сторони у складі Збройних Сил України у воєнний час - лише за наявності підтвердження неможливості її участі у справі, або неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається судом.
Згідно зі статтею 252 ЦПК України суд має право, але не зобов'язаний, зупинити провадження у справі у разі наявності обставин, які тимчасово перешкоджають її розгляду, за умови доведення таких обставин належними та допустимими доказами.
Разом з тим, зі змісту поданих відповідачем клопотань та матеріалів справи не вбачається, що наведені ним обставини підпадають під перелік підстав обов'язкового зупинення провадження, визначений статтею 251 ЦПК України, а також не доведено наявності таких виняткових обставин, які б об'єктивно унеможливлювали розгляд справи та надавали суду підстави для зупинення провадження відповідно до статті 252 ЦПК України.
Крім того, суд враховує, що відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Самі по собі посилання відповідача на загальні життєві обставини, службову зайнятість чи очікування настання певних подій без належного документального підтвердження не є достатніми підставами для зупинення провадження у справі.
Звертаючись із клопотаннями про зупинення провадження у справі, відповідач одночасно здійснював активні процесуальні дії, зокрема подавав відзив на позовну заяву, заявляв клопотання, надавав письмові пояснення та докази на підтвердження своєї правової позиції. Зазначене свідчить про наявність у відповідача реальної можливості реалізовувати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки у межах розгляду справи. За таких обставин доводи відповідача про неможливість участі у судовому розгляді у зв'язку з проходженням військової служби носять декларативний характер та спростовуються фактичними матеріалами справи.
Суд також звертає увагу, що відповідно до статті 2 ЦПК України одним із завдань цивільного судочинства є своєчасний розгляд і вирішення справи, а неодноразове ініціювання відповідачем клопотань про зупинення провадження за відсутності передбачених законом підстав суперечить принципу процесуальної економії та може призводити до безпідставного затягування розгляду справи. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для зупинення провадження у справі та вважає доводи відповідача в цій частині необґрунтованими.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, отже підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Слобідського районного суду міста Харкова від 18 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 24 грудня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
В.Б. Яцина