23 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 354/601/15-ц
провадження № 61-1868св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України,
відповідачі: Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Авдєєнком Владиславом Валерійовичем, на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області в складі судді Ваврійчук Т. Л. від 13 червня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду в складі колегії суддів: Томин О. О., Василишин Л. В., Максюти І. О. від 03 лютого 2025 року,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області (в подальшому перейменовано на Івано-Франківську обласну прокуратуру) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України (далі - Держлісагентство), ДП «Ворохтянське лісове господарство» звернувся до суду з позовом до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ без номера від 30 січня 2003 року площею 0,1000 га, та зобов'язання повернути вказану земельну ділянку, яка розташована на земельній ділянці «Прохідний» у с. Поляниця, з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».
Позовні вимоги мотивовано тим, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року у кримінальній справі № 248436 звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України. В ході розгляду вказаної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 40 від 15 листопада 2002 року щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 га не приймалося, а було підроблене. На це вказує і те, що ОСОБА_1 із заявою про затвердження проекту землеустрою у сільську раду не зверталась, зазначене питання на розгляд сесії сільської ради не виносилось. Судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701 від 10 листопада 2001 року та знаходиться у кварталі НОМЕР_1 Поляницького лісництва, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування та таксаційною книгою. Впродовж 2002-2003 років члени організованої групи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом сільської ради не приймалось, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав. Таким чином, внаслідок передачі у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 у ДП «Ворохтянське лісове господарство» незаконно вилучено земельну ділянку площею 0,1000 га. Оскільки рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 40 від 15 листопада 2002 року є фіктивним, воно не підлягає визнанню недійсним в суді, а спірна земельна ділянка підлягає поверненню у державну власність в особі постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство».
В обґрунтування повноважень прокурора на представництво інтересів держави у цій справі зазначено, що незважаючи на те, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду та роз'яснено право на його пред'явлення у порядку цивільного судочинства, постійним землекористувачем не вжито жодних заходів щодо повернення спірної ділянки у державну власність, що стало підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом. Перед зверненням до суду прокурором у відповідності до вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено відповідне повідомлення постійному землекористувачу.
Із урахуванням того, що зазначені у позові обставини встановлені постановою суду від 04 березня 2015 року, прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності з метою захисту інтересів держави та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою суду від 26 січня 2022 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 березня 2022 року, позов прокурора у вказаній справі залишено без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 02 червня 2022 року ухвалу Яремчанського міського суду від 26 січня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 березня 2022 року в частині залишення без розгляду позову прокурора, поданого в інтересах Держлісагентства скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Після зміни 26 жовтня 2022 року позовних вимог в порядку статті 49 ЦПК України заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури просив: поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ без номера від 30 січня 2003 року площею 0,1000 га та витребувати у ОСОБА_1 вказану земельну ділянку, яка розташована на ділянці «Прохідний» в с. Поляниця, з чужого незаконного володіння у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 13 червня 2024 року позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ДП «Ворохтянське лісове господарство», про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та її витребування з чужого незаконного володіння у державну власність задоволено частковою. Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована на ділянці «Прохідний» у с. Поляниця Надвірнянського району Івано-Франківської області, у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що дослідженими судом доказами підтверджується, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення та вибула з володіння держави в особі постійного землекористувача всупереч його волі у протиправний спосіб, а відтак підлягає витребуванню у кінцевого набувача у державну власність в особі Держлісагентства. Щодо пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з позовом у цій справі, то таке зумовлено тим, що існували об'єктивні обставини, які унеможливили таке звернення з позовом раніше, а саме відсутність підстав, визначених законодавством для звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах держави. Тому суд дійшов висновку про поважність причин пропуску позовної давності та необхідність захисту інтересів держави шляхом задоволення позову прокурора в частині витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Авдєєнка В. В. залишено без задоволення. Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 13 червня 2024 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, розглянуто справу відповідно до норм матеріального права, прийнято обґрунтоване рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для справи, тому підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не встановлено.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
15 лютого 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - Авдєєнко В. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 13 червня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в позові.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 лютого 2024 року у справі № 990/270/23, від 22 січня 2020 року у справі № 9901/518/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 901/520/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/68/20, від 09 лютого 2022 року у справі № 9901/473/21, від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, у постанові Верховного Суду у справі № 761/31873/19 від 12 квітня 2022 року (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Судові рішення в частині відмови в позові до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
19 травня 2025 року через підсистему «Електронний суд» Івано-Франківська обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду із відзивом на касаційну скаргу, у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Указує на те, що доводи касаційної скарги є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, жодним чином не спростовують висновків судів, які покладені в основу оспорюваних судових рішень, а тому касаційна скарга не підлягає до задоволення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 354/601/15-ц з Яремчанського міського суду Івано-Франківської області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що у постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства перебували землі для ведення лісового господарства площею 4358,5 га, про що свідчить копія Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701, виданого 10 листопада 2001 року на підставі рішення Поляницької сільської ради № 3 від 1 січня 2001 року.
Наказом Державного комітету лісового господарства України № 87 від 03 квітня 2006 року Ворохтянський держлісгосп був перейменований у 2006 році на ДП «Ворохтянське лісове господарство».
Суд також установив, що рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради прийняв рішення № 40 «Про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність та надання дозволу на виготовлення проекту відводу» від 15 листопада 2002 року, керуючись рішенням сільської ради від 16 квітня 2002 року «Про делегування сільвиконкому повноважень в галузі регулювання земельних відносин» та розглянувши заяви громадян про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність, вирішено вилучити земельні ділянки у громадян згідно статей 141 ЗК України (додаток № 1); надати громадянам земельні ділянки згідно статей 40, 119, 120 ЗК України (додаток № 2); передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки громадянам згідно статей 118 ЗК України (додаток № 3); вилучити в Поляницького лісництва Ворохтянського ЛГ земельну ділянку площею 2,6 га згідно статті 149 ЗК України, віднести їх до земель запасу сільської ради та змінити цільове призначення вказаної ділянки з переведення з земель лісового фонду в землі житлової та громадської забудови (п.п. 1-3, 6-8 цього рішення).
Як вбачається із п. 10 додатку № 3 до вказаного рішення «Передача земельних ділянок у приватну власність» ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на ділянці «Прохідний».
30 січня 2003 року ОСОБА_1 був виданий державний акт на право власності на землю серії ІФ без номера на земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Поляницької сільської ради. У вказаному державному акті зазначено, що він виданий на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 40 від 15 листопада 2002 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю № 000084. Кадастровий номер земельній ділянці присвоєний не був.
Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року (справа № 1-6/11) у відповідності до статті 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної ОСОБА_2 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366 КК України, ОСОБА_3 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України, ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України. Цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду. Указана постанова суду не оскаржувалась та набрала законної сили.
Як вбачається із вказаної постанови, що впродовж 2002-2003 років ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались, в тому числі ОСОБА_1 - площею 0,10 га, у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5, 452 га земель державного лісового фонду. Усього внаслідок злочинних дій ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 упродовж 2001-2004 років незаконно вилучено з державної власності всього 46,142 на земель державного лісового фонду, чим заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на загальну суму 6 944 718,89 грн та спричинено тяжкі наслідки.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісового фонду (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).
Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.
Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення (частина сьома статті 118 ЗК України).
Частинами першою, другою статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні (частина друга статті 3 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства (стаття 4 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Ліси України підлягають охороні і захисту, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб, а також раціональне використання. Забезпечення охорони та захисту лісів покладається на центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, Верховну Раду Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів та постійних лісокористувачів відповідно до законодавства України (частини перша, друга статті 85 ЛК України).
У частині другій статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.
Згідно зі статтями 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Таким чином, земельне законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяло органу місцевого самоврядування вилучати для суспільних та інших потреб земельні ділянки, надані у постійне користування, але при дотриманні чітко визначеної законодавством процедури. При цьому, законодавством чітко передбачалося, що при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства, мають передувати рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, який підтримав Верховний Суд, зокрема у постановах від 13 вересня 2023 року у справа № 359/3912/15-ц (провадження № 61-3901св23), від 20 вересня 2023 року у справі № 206/2421/16-ц (провадження № 61-18150св21), захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 (пункт 9.47) та інших).
У постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 354/618/15-ц (провадження № 61-16860св23) за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ДП «Ворохтянське лісове господарство», про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, яка є подібною зі справою, що переглядається у касаційному порядку, колегія суддів виходила з того, що визнання недійсним та скасування державного акта не є належним способом захисту порушеного права.
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), згідно з якими у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, в яких на підставі цих рішень виникли права, що були надалі відчужені.
Подібні за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21.
Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння позивач вправі доводити незаконність наказів про надання у власність земельної ділянки фізичній особі, без заявлення вимоги про визнання їх недійсними, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які вони спрямовані.
З огляду на це, у зазначеній категорії справ питання неправомірності вибуття майна з власності, зокрема, комунальної чи державної, є предметом доказування у справі, а тому відповідні доводи підлягають доведенню позивачем та спростуванню стороною, яка їх заперечує, на загальних підставах.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, що переглядається, суди встановили порушення відповідачами порядку вилучення та отримання безоплатно у приватну власність спірної земельної ділянки лісового фонду.
Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки вони підтверджуються наявністю кримінальної справи № 1-6/11, порушеної щодо посадових осіб Поляницької сільської ради за фактом підроблення рішень Виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки з додатками, в тому числі рішення № 40 від 15 листопада 2002 року в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок лісового фонду 105 фізичним особам, та постановою Галицького районного суду від 04 березня 2015 року у справі №1-6/11 про закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, якою при цьому встановлено підроблення рішення Виконавчого комітету Поляницької сільської ради, на підставі якого ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану на ділянці «Прохідний» в с. Поляниця.
Разом з цим матеріалами справи підтверджується, що передана ОСОБА_1 спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 10 листопада 2001 року та знаходиться у кварталі АДРЕСА_1, Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу (лист Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01 жовтня 2004 року № 464).
Згідно з висновком комісійної судово-земельної експертизи від 11 березня 2005 року, проведеної у рамках вказаної кримінальної справи, рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення земельної ділянки лісового фонду у кв. АДРЕСА_1 відсутні.
Таким чином, позивачем доведено та підтверджується матеріалами справи, а відповідачами не спростовано, що спірна земельна ділянка у встановленому порядку органом місцевого самоврядування не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, а рішення Поляницької сільської ради № 33 від 12 серпня 2003 року та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №091809 не відповідають положенням законодавства.
Отже, надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 га із земель лісового фонду, що перебували у користуванні Поляницького лісництва, без прийняття рішення про її вилучення у встановленому законом порядку, вказує на незаконне вибуття з державної власності спірної земельної ділянки.
З огляду на це, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна земельна ділянка, яка вибула з володіння держави поза її волею, підлягає витребуванню у її набувача у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів у порядку, визначеному статтею 388 ЦК України.
Посилання Поляницької сільської ради на те, що вона мала право вилучати землі у користувача та розпоряджатись ними у встановленому порядку є помилковими та спростовуються відсутністю відповідного рішення про вилучення спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва, про що вірно зазначив апеляційний суд.
Аргументи заявника про відсутність належних, допустимих та достатніх доказів розташування спірної земельної ділянки на землях, що перебувають у постійному користуванні Держлісгоспу, спростовуються матеріалами справи, а також відхиляються колегією суддів з огляду на те, що відповідачі, у свою чергу, не надали суду доказів дотримання вимог законодавства при передачі ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у власність, зокрема, технічної документації по складанню державного акта на право власності на землю на ім'я ОСОБА_1 .
При цьому заявником не підтверджено недійсність державного акта серії ІІ-ІФ №002721 від 10 листопада 2001 року, виданого ДП «Ворохтянське лісове господарство» саме Поляницькою сільською радою, щодо користування землею у кварталі АДРЕСА_1, Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу, до складу якої входить спірна земельна ділянка.
Безпідставними також є доводи касаційної скарги про те, що судом проігноровано усталену практику розгляду подібних спорів Верховним Судом, яка полягає у відмові у позові неналежному позивачеві, оскільки положення ЗК України не наділяють Державне агентство лісових ресурсів України повноваженнями у сфері управління державної власності на землю, а тому воно не є органом, який може бути належним позивачем у спірних правовідносинах.
Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру».
Частина перша цієї статті (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
В судовому процесі, зокрема цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.
Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб'єкта процесуальних правовідносин.
У справі, яка переглядається, перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України. Таким чином, позивачем у зазначеній справі є держава, представництво інтересів якої в особі зазначеного вище органу державної влади здійснює прокурор. Прокурор обґрунтовував порушення прав держави як власника земельної спірної ділянки зокрема тим, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави з порушенням вимог закону, у зв'язку з чим просив витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована на ділянці «Прохідний» в с. Поляниця.
Аналіз змісту обґрунтування заявлених у справі позовних вимог дає підстави для висновку, що прокурор заявив позов не в інтересах конкретного органу державної влади (Державного агентства лісових ресурсів України) чи державного підприємства (ДП «Ворохтянське лісове господарство»), а в інтересах держави, як матеріального позивача у справі.
Отже, вимоги прокурора про витребування земельної ділянки на користь держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» заявлені не в інтересах цього державного підприємства чи Державного агентства лісових ресурсів України, а в інтересах держави.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 619/77/15-ц (провадження № 61-9722св23), в якій суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги про те, що при вирішенні справи щодо захисту права власності держави на спірну земельну ділянку позов прокурора міг бути поданий виключно в інтересах держави в особі належних уповноважених державних органів, а Державне агентство лісових ресурсів України є неналежним позивачем.
Оскаржуючи рішення, заявник послався на те, що суд мав застосувати строк позовної давності до вимог прокурора в цій справі.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати захист цих інтересів у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати такий захист (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 360/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 95).
Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зважаючи на те, що постійним користувачем спірної земельної ділянки у кримінальній справі був поданий цивільний позов на захист інтересів держави, який розглядався разом із кримінальною справою у період з травня 2005 року по березень 2015 року, не було підстав вважати, що порушуються інтереси держави та що захист таких інтересів не здійснюють або неналежним чином здійснюють уповноважені органи, зокрема, Держлісагентство. Тому до 04 березня 2015 року у прокурора не було визначених законодавством підстав для звернення до суду із вказаним позовом в інтересах держави, а такі виникли лише після залишення позову ДП «Ворохтянське лісове господарство» без розгляду постановою Галицького районного суду від 04 березня 2015 року, якою закрито кримінальну справу.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо позовної давності, доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Отже у цій справі існували об'єктивні обставини, які унеможливили звернення прокурора до суду із позовом раніше, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з позовом у цій справі є поважними.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Інших доводів, які б впливали на законність оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга не містить.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування зазначених судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а зазначені оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Авдєєнком Владиславом Валерійовичем, залишити без задоволення.
Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 13 червня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року в частині задоволення позовних вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ДП «Ворохтянське лісове господарство» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун